15 червня 1902 р. на Черкащині народилася Наталія Лівицька, поетеса, донька президента УНР в екзилі Андрія Лівицького.

Для збільшення натисніть на зображення.

Вона стала музою для Андрія Маланюка, але вийшла заміж за художника Петра Холодного.

Навчалася у Золотоніській та інших гімназіях України. Після Української революції 1917–1921 рр. жила в еміграції у Чехословаччині. Середню освіту здобула в Подєбрадах — закінчила матуральні курси 1923 р. Цього ж року вступає в празький Карловий університет.

Досить швидко зближається з іншими поетами празької школи, зокрема з Юрієм Дараганом, Євгеном Маланюком, Оленою Телігою.

Почуття Євгена Маланюка до Наталі Лівицької були сповнені драматизму і вплинули на усю його творчість та особисте життя. «Він був страшенно закоханий, але я нічого до нього не почувала, – казала наприкінці життя в інтерв’ю поетові Богданові Бойчуку з Нью-Йоркської групи. – Я була дурна, думала, що з поетами можна приятелювати… Він передусім був старший за мене, був уже знаний поет, а для мене поет це була якась вища істота… Моє захоплення ним як поетом він сприйняв як щось інше, а саме як любов». 

Хоча згодом вона напише таке:

Та доба була неповторна,

Як поезія Маланюка,

А була вона недоговорена,

Наче вірш без одного рядка.

1927-го переїхала до Варшави, студіювала філологію при Варшавському університеті. Була однією з організаторів літературної групи «Танк». Друкувалася в альманасі «Сонцецвіт». Її перу належать поетичні збірки «Вогонь і попіл» (1934), яку сучасні літературознавці називають еротичним романом. Це сповідь заміжньої жінки, яка пережила закоханість, розчарування та досягла внутрішньої гармонії. «Сім літер» (1937) та біографічна проза про Шевченка «Шлях велетня» (1955).

У Варшаві вона закохалася в учасника бою під Крутами Ігоря Лоського, якому присвятила низку ліричних віршів.

П’ю трунок півночі,

зіллям відьомським насичений,

п’ю трунок закінчення

і відчаю...

поки уп’юсь докраю.

Місяць – постійний товариш –

дивиться в око зловісно.

Після Другої світової війни Наталя Лівицька мешкала в західнонімецьких містах Оффербах, Майнцкастель та Етлінген. 1950-го переїхала у США і проживала в Йонкерсі поблизу Нью-Йорка. Була членом управи Союзу українок Америки. Протягом 17 років працювала робітницею на фабриці з виготовлення картонних коробок. Після того як вийшла на пенсію жила у будинку для самотніх. Там її інколи відвідувала донька Іда.

1985-го у Нью-Йорку вийшла книга поезій Наталі Лівицької «Поезії, старі і нові». За збірку авторка була удостоєна найпочеснішої в діаспорі Премії Фундації Антоновичів.

Померла 26 березня 2005 року в Канаді. Поховали Наталію Лівицьку-Холодну поряд із чоловіком Петром Холодним та батьками на українському православному цвинтарі Бавнд Брука (США).