Роман Пилипович Курбас народився 8 січня 1883, в с. Старий Скалат, на Тернопільщині. Родина Курбасів походила з Литви. Дід Романа Ян Курбас приїхав до Галичини в 1820-х роках і був управителем панського маєтку на Бережанщині. Батько Пилип був священником в Куропатниках і Старому Скалаті. В Романа було троє братів Зіновій, Микола, Степан. Зіновій помер в юному віці. Микола вивчився на священника. З 1895 до 1914 рр. був парохом в Ілемні, а також з 1906 р. - очолював Долинський деканат. Помер в Ілемні 11 серпня 1914 р. Степан був відомим актором, режисером і співаком. Дружина Ванда також актриса, а їхній син - Лесь Курбас став відомим режисером, якого розстріляли в Сандармосі.
Матір Осипа з роду Алескевичів з юного віку прищепила синам любов до музики. Роман добре грав на фортепіано, співав і, маючи феноменальну пам'ять, рецитував не цілі сторінки різних творів і розказував дуже добрі жарти.
Навчався Роман в гімназії Тернополя. Змалку опікувався племінником Лесем Курбасом. Він готував його до вступу на третій клас тернопільської гімназії, в якій сам вчився на старших курсах. Роман мав велику бібліотеку. Восени 1900 р. Лесь Курбас зі дядьком Романом приїхав у Тернопільську гімназію з українською мовою навчання. Тут він успішно склав екстерном іспити за II клас і був зарахований учнем третього класу.
В 1910 р. здобув ступінь доктора права у Львівському університеті. У студентський період став членом Української соціал-демократичної партії Галичини. Підтримував стосунки з І. Франком. Знався з Володимиром Винниченком.
Будучи ще студентом юридичного факультету Львівського університету і живучи у Старому Скалаті, де, Р.Курбас підтримував тісні зв’язки з революціонерами із Російської імперії. Саме Р. Курбас мав допомогти В.Винниченкові влітку 1903 р. перейти з нелегальною літературою австрійсько-російський кордон, і тому Винниченко деякий час переховувався в обійсті Курбасів. У спогадах про події в Старому Скалаті і Львові Винниченко, писав: «...Таким рутенцем ми вибрали товариша Контрабаса (Курбаса). Він охоче згодився. Навіть не охоче, а з ентузіазмом, з серйозним діловитим запалом, з надзвичайною для рутенця енергією і відважністю. Правда, не можу промовчати, ми дуже цікавились, як він себе почував після нашої пропозиції у себе дома, на самоті. Ми думали, що в його на лиці повинно бути трохи сумної задуми й очі, запорошені тривогою. Але то були його особисті справи, нам же ходило тільки про згоду».
Коли вже над Винниченком тривало слідство, Р. Курбас зі Львова надіслав до київської жандармської управи листа, яким намагався переконати, що заборонену літературу для перевезення Винниченкові дав саме він і просив зняти всі обвинувачення з майбутнього відомого українського письменника.
Деякий час Курбас працював помічником адвоката в м. Стрий. 1912 року відкрив канцелярію у Борщові. Крім фахової праці, займався справами «Просвіти» й інших українських товариств.
В березні 1913 Курбас на зібраннях в Озерянах і Борщеві виступав з доповідями про виборчу реформу до сейму. "Переходячи у своїй промові теперішний стан виборчої ординації до сойму і склад сойму після теперішного стану річий, вказував на постанови кривдячі український нарід в його праві репрезентаций а надто вказав на значінє складу сойму для національного розвою Українців, ілюструючи його при помочи компетенций сойму і практичних примірів, як брак нашої репрезентациі в соймі доброваджує до некорисних для нас законів."
Під час Першої світової війни служив офіцером у тилових частинах австрійської армії. За деякими даними працював у Народному бюро (Відень), що надавало допомогу українцям-біженцям з Галичини. Наприкінці 1917 повернувся у Борщів і відновив адвокатську діяльність. На початку листопада 1918 — учасник встановлення в Борщеві й повіті української влади. Обраний від повіту Борщів делегатом Української національної ради ЗУНР. Входив до її законодавчої комісії, де керував роботою з підготовки закону про громадянство. З кінця січня до середини березня 1919 р. був комісаром Борщівського повіту ЗУНР. Після двох місяців свого урядування він заявив, що покидає Борщів, бо його нерви не видержують. Пізніше працював заступником державного ревізора в Державному секретарстві внутрішніх справ ЗУНР, де займався справами корупції і службових зловживань. У липні 1919 р. разом з Українською Галицькою армією перейшов до Великої України. Після поразки Українських визвольних змагань повернувся наступного року в Галичину і був ув’язнений поляками.
Пізніше поселився у Рожнятові. В 1922 р. Роман відкрив адвокатську канцелярію. Входив до Союзу українських адвокатів. Деякий час помічником Курбаса був колишній вояк УГА Данило Богачевський - син пароха Петранки о.Сильвестра і брат Філадельфійського єпископа УГКЦ Констянтина Богачевського
Адвокатська практика не так цікавила Курбаса. Займався він нею тільки з причини заробітку на життя. Роман більше любив крутитись біля своєї пасіки, дл якої пізньою осінню купував солому і зимою шив з соломи вулики. Літом займався “фахово” городом.
Та найбільшою пристрастю Курбаса була праця на благо громади. Як стверджували сучасники, дбаючи про культурно-освітній розвиток на Рожнятівщині, Курбас був «справжнім батьком» повіту.
На початку 1920-х в церковному домі де жили Курбаси, а заодно і була його канцелярія, одну з кімнат виділили під дитячий садок. Інколи Роман в своєму домі давав вистави для дітей. В тому ж часі Курбас вдома відгородивши частину сіней, зробивши віконце і прилавок - заклав початок кооперативи в Рожнятові, для якої привіз трохи ходових товарів зі Стрия.
Донька Марта навчалась у Львові, де стала активною учасницею Пласту. Під час навчання захворіла на скарлатину і померла. Подругою дитинства була знана пластунка Цьопа - донька пароха Рівні Івана Палія. Саме в домі Курбасів вона вперше почула про пластовий рух, з яким пов'язала своє життя.
Курбас з 1926 по 1939 рр. очолював місцеву читальню «Просвіти», виступав актором і режисером в аматорській театральній групі. Займався заснуванням і підтримкою діяльності в селах читалень, театральних груп, оркестрів. Його дружина, донька місцевого священника Яцковського, очолювала створену в 1935 р. місцеву філію "Союзу Українок".
В кінці 1939 р., коли затвердилась радянська влада, його заарештували органи НКВС. Слідство велося в Долині, тож там перебував у попередньому ув’язненні. Однак навесні наступного року, на щастя, був звільнений.
Під час окупації західноукраїнських земель військами вермахту в роки ІІ-ї світової війни (1 липня 1941 — 28 липня 1944) обіймав у Рожнятові посаду бургомістра.
У червні 1944 виїхав на еміграцію з дружиною.Подальша їхня доля невідома.
Джерело. ФБ (фейсбук) група: Рожнятівщина
Автор допису: Olek Shkil.
Немає коментарів:
Дописати коментар