9 січня 1907р. народився Микола Лівицький - Український громадський і політичний діяч, третій Президент УНР в екзилі (1967-1989).

Микола Лівицький (9 січня 1907, Жмеринка — 8 грудня 1989, Філадельфія, США) - син відомого українського громадсько-політичного діяча, голови Ради народних міністрів Української Народної Республіки Андрія Лівицького.

Його дитинство і юність припали на буремні революційні роки, Першу світову, спроби розбудови Української держави, до чого долучився його батько. Та вже в 13 років йому довелося пізнати нелегке життя емігранта. В 1920 р. їхня сім'я емігрувала до Європи, що дозволило хлопцю здобути європейську освіту - у Чехії при Українській господарській академії, у Вищій торговельній школі у Варшаві, Женевському університеті, де отримав ступінь магістра комерційних наук.

Вже в студентські роки він виявив інтерес до громадської діяльності, був активістом студентського руху, брав участь у з'їздах Центрального союзу українського студентства. А також був одним з видавців часопису «Студентський голос» ( кінець 1920х рр., Варшава).

Подальша його діяльність була пов'язана з урядом УНР в екзилі.

У 1937-1942 роках він перебував на дипломатичній роботі в країнах Європи. Зокрема, у 1938-39 рр. координув у Карпатській Україні дії її уряду й адміністрації з екзильним урядом УНР. У 1942 р. намагався налагодити політичну роботу у Києві. Невдовзі потому був заарештований гестапо і вивезений до Польщі.

Входження М.Лівицького до українського еміграційного політикуму було цілком закономірним. Його батько, Андрій Лівицький, продовжував справу Симона Петлюри і до 40-х років вважався Головним отаманом військ УНР, поки посаду не було реформовано. Під його керівництвом, після закінчення Другої світової війни, еміграційний український уряд поновив свою діяльність, а в 1948 р. А.Лівицький ініціював створення Української національної ради з метою консолідації розрізнених політичних сил українців у еміграції.

М.Лівицький став одним із засновників та керівників Українського національного державного союзу (УНДС). З 1949 року - член уряду Української Національної Ради, а з 1957 р.- його голова і міністр закордонних справ. На той час він вже жив у США. Зрештою у 1967-1989 роках він - Президент УНР в екзилі (третій за рахунком).

Поряд з тим важливе місце в його житті займала журналістика та публіцистика. У 1948 -1950 рр. він очолював Спілку українських журналістів на чужині. У 1950-х роках був редактором газети «Мета» Українського інформаційного бюро в Мюнхені.

Написав низку праць, у тому числі «Захід — Схід і проблематика поневолених Москвою націй» (1975), «ДЦ УНР в екзилі між 1920 і 1940 роками» (1984).

М.Лівицький помер 8 грудня 1989 року в Філадельфії. Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Його наступником на посаді Президента України в екзилі став Микола Плав'юк, якому судилося в 1992 році здійснити історичну місію - передати свої повноваження обраному в Україні Презентові Л.Кравчуку. 

Джерело ФБ. Diaspora.ua