Після Першої світової родина переїхала до Стрия, де юним Богданом опанувала пристрасть до музики, яку він почав писати у 16 років. До речі, своє найзнаменитіше танго «Прийде ще час» Богдан напише у 22-річному віці.
А поза тим майбутній зірковий композитор навчається на юридичному факультеті Львівського університету та у Вищому музичному інституті ім.. Миколи Лисенка, закінчує Консульську академію у Відні.
Утім Богдан жертвує «серйозною» кар’єрою заради несерйозної музики. У 1930-их роках він разом із скрипалем Леонідом Яблонським, майбутнім знаменитим композитором Анатолієм Кос-Анатольським і улюбленицею львівської публіки Іреною Яросевич (у майбутньому – Рената Андерс, дружина легендарного польського генерала) виступає у складі джаз-капели Яблонського «Ябцьо-джаз».
Оскільки практично вся розважальна музика тодішнього Львова була польськомовною, поява українських шансоньє, які виконували танго, вальси, міські романси, була ажіотажно прихильно зустрінута українською публікою. Успіх гурту значним чином був зумовлений іскристою музикою Весоловського.
Однак завершивши освіту, Весоловський, захоплений здвигом закарпатських українців, вирушає для роботи у новоутвореній Карпатській Україні. Після падіння держави емігрує до Відня, де 27 лютого 1941 року одружується з Оленою Залізняк. У подружжя під час війни народжуються сини Остап і Юрій. Поза приватним життям, Весоловський, звісно, працює, зокрема на замовлення видавництва опрацьовує ноти українських композиторів.
1949 року родина емігрує до Канади, де композитор беззмінно працював в українській редакції Міжнародного канадського радіо в Монреалі.
Наприкінці 1960-их Богдану Весоловському таки випала нагода востаннє побувати в Україні. У складі делегації, яка прибула в Україну за канадсько-радянським договором про обмін, він відвідав Львів, Київ, Канів. Повернувшись до Монреаля, композитор невдовзі помирає. Серце українського шансоньє перестало битися 17 грудня 1971 року. Через 20 років, коли постане Незалежна Україна, вдова Весоловського виконає його заповіт – урну з прахом композитора перепоховають у родинному гробівці в Стрию, де покояться його батьки.
Пісні Весоловського, зазвичай, не відаючи прізвища автора, українці слухали у записах канадських українців. Згодом творчість шансоньє популяризував Олег Скрипка, який випустив два альбоми з піснями Весоловського – «Серце у мене вразливе» та «Жоржина».
У Стрию на будинку по вулиці Чорновола,11, де мешкав композитор, встановлено меморіальну дошку. 2013 року вийшла книжка Ігоря Осташа «Бонді, або повернення Богдана Весоловського.
Джерело.http://www.kray.org.ua/210/postati/bogdan-vesolovskiy-pershiy-ukrayins/
Немає коментарів:
Дописати коментар