За любов до українських патріотичних пісень можна отримати і кулю. «Ми йшли з поля дівчата, співали пісні, а йшов участковий і голова. Ввечер ми вже йшли, картоплі копали, а малисмо поле далеко. І він (дільничий – авт.) стрілив межи нас, і попав мені в ногу. Просто так собі встрілив, бо ми співали українські пісні. І шо?! Я впала і всьо, а то всьо повтікало… Аж там сусіди вийшли.

За любов до Українських патріотичних пісень можна отримати і кулю.

«Ми йшли з поля дівчата, співали пісні, а йшов участковий і голова. Ввечер ми вже йшли, картоплі копали, а малисмо поле далеко. І він (дільничий – авт.) стрілив межи нас, і попав мені в ногу. Просто так собі встрілив, бо ми співали українські пісні. І шо?! Я впала і всьо, а то всьо повтікало… Аж там сусіди вийшли.

То було в суботу, везли мене на фірі цілий день до Львова. Перше до Буська завезли, але побачили, шо ніц з того не буде, і повезли до Львова… Привезли субота, неділя вихідний, нога спухла як колода, дохторів нема, бо «то партизанку привезли…». Аж в понеділок прийшов дохтор, такий дохтор на йму Бог царство небесне дасть, взяли мене і я не знаю скільки ту операцію робили. 

Я з того сну пробудилася, кажу до дохтора: «Чи я маю ногу?», бо така була нога спухла, а він каже: «Маєш, маєш!». І той дохтор так мене пильнував, сам брав мене на перев’язку. Прийшов, поклав мене на тую коляску, привіз коло вікна і каже: «Подивисі на світ Божий!». 

Той дохтор називавсі Антон Макаруха, пам’ятаю його, бо він вмер, а я сі тепер молю за него. І я була в больниці шість неділь, від «Першої Пречистої» до Нового року! А на Новий рік з тими палицями мене привезли додому. То був сорок дев’ятий рік як то ся всьо стало».

Марія Красуляк, 1929 р. н., с. Добрячин Сокальського р-ну Львівської обл.

Джерело інформації #Локальна історія. (у фейсбуці).