ЖОВКВА. Я – колишній в'язень німецько-нацистських концентраційних таборів: Авшвіц, Бухенвальд, Дора і Берген-Бельзен. Коли пишу ці рядки, хочу підкреслити, що я ніколи з німцями не працював, трактуючи їх від 1941р. до 1945 р. як окупантів України.

Останньо німецька преса й телевізія з Східної Німеччини пишуть та висвітлюють пропагандистські фільми, намагаються довести, що українських і польських в'язнів у Львові й інших містах України в червні 1941 року вимордували німці та українські націоналісти. Тому я хочу написати правду про те, що я власними очима бачив у Жовківській тюрмі та чув від врятованого в'язня.

 

Коли в червні 1941 р. большевицькі війська панічно втікали з міста Жовкви, населення негайно кинулося рятувати в'язнів, замкнених у міській тюрмі. Я один з перших, разом з своїми друзями, прийшов до тюрми. Вона була вже розбита, двері відкриті. На коридорі стояв гурт людей, які слухали розповіді врятованого в'язня:.

- Степана Макара. Він народився в селі Скварява Стара, був членом ОУН і його арештували большевики. Врятувався чудом із тюрми в Жовкві. Макар був 1943 року арештований німецьким Гештапом і запроторений до концентраційного табору Бухенвальд, де й загинув.

 

Степан Макар розказав, що він врятувався від смерті лише тому, що не відізвався, коли НКВД-исти приходили до камери й відчитували його прізвище. Його товариші по неволі не знали його прізвища, бо він був у камері новаком. Ніч перед утечею большевиків з Жовкви була страшна, ствердив Макар. НКВД-исти викликали в'язнів з камер і мордували їх, заглушуючи їхні крики гудінням мотора трактора на подвір'ї тюрми.

 

Мешканці Жовкви, які говорили з Макаром, почали шукати на подвір'ї тюрми й знайшли під купою дров свіжу могилу. Таких могил було кілька. Знайдені в них тіла помордованих свідчили, що в'язнів забито не в один час. НКВД-исти мордували в'язнів тупою лопатою і джаганом, які знайдено в одній могилі. Було повідомлено про відкриття большевицьких звірств німецькими військами, які якраз вступили в місто. Вояки помогли виймати з могил трупів та дали нам дезінфекційні розчини.

 

Я нарахував усіх помордованих, з жінками, 36 осіб. Між ними я пізнав:.

- студентку Салівну – члена ОУН з Жовкви;

- Миколаєвича – учителя з села Крехів; 

- робітника Онишка – члена ОУН з села Фіна; 

- Гр. Кирика – селянина я села Мацошин; 

- студента Малиновського – члена ОУН; 

- купця Кочута з Жовкви, теж члена ОУН. 

Прізвищ інших помордованих вже не пригадую собі. Багато трупів не можна було пізнати, бо їхні обличчя були змасакровані. Між цими українцями було теж кілька польських інтелігентів.

 

Після кількох днів відбувся великий похорон жертв московсько-большевицького терору. Всіх – українців і поляків – поховано в спільній могилі в центрі міста, між гімназією і костелом. Ховали й промовляли над могилою українські й польські священики. Були вінці квітів від німецької армії.

Прізвища частини українських політичних в'язнів, закатованих НКВД в жовківській тюрмі в перших днях німецько-совєтської війни: 

Марія Сало, 

Корнило Сало, 

Олександр Хиляк, 

Петро Когут, 

Олександр Завадка, 

Тарас Галапай, 

Євген Світин, 

Степан Красіцький, 

Григорій Чернюк, 

Іван Сторожук, 

Григорій Кирик, 

Іван Грабовець, 

Василь Стопницький, 

Володимир Хомин, 

Григорій Гаргіль, 

Іван Рак, 

Осип Миколаєвич, 

Павло Цепало, 

Євген Градюк, 

Степан Завада, 

Михайло Онишко, 

Іван Бісик.

Українські Вісті", 13 липня 1941

джерело:

Т. П., "Шлях перемоги", 7 лютого 1960 р.

ДЗВІН САЛІНИ. Частина IІ. (Автор: Прокопець Марія) 

опубліковано 5 квіт. 2015 р., Степан Гринчишин [оновлено 15 квіт. 2015 р.