У 10 років Ганна непогано знала історію України, захоплювалася мужністю та героїчною поставою перед лицем смерті Ольги Басараб-Левицької, Василя Біласа, Дмитра Данилишина. На її очах польські шовіністи проводили каральні акції над свідомими українськими патріотами, погроми читальні "просвіти", арешти та ув`язнення рідних та близьких.
Перші два роки навчалася в тутешнійсільській школі, далі- у "Рідній школі" м.Стрия.
У 1943 р. на її очах у лабети НКВС потрапляє сестра Катерина 1919 року народження, яка каралася в Дрогобицькій та Самбірській тюрмах (залишилася жива тільки з Божої ласки після бомбардування німцями в 1941 р.). Після приходу німціву Стрию відкрили гімназію і Ганну зарахували в 3-й клас цього навчального закладу. У той час гімназія була справжньою твердинею, яка давала не тільки знання, але й національне виховання, вміння жити для України, а якщо виникне потреба, гідно вмерти. Тут вона вступає у "Виховну спільноту молоді", а в 1943 році- в лавиюнацької мережі ОУН. Г.Лиса проводить активну роботу: допомагає старшим підпільникам, пише й розповсюджує агітаційні листівки, доставляє таємні повідомлення та їжу українським партизанам.
15 липня 1946 року, після закінчення 10-го класу, відразу після випускного, її заарештували органи МВС (видав її та багатьох інших патріотів Петро Федусяк із с.Летня). Перші допити проводили в Самбірському КПЗ, а через 2 тижні Ганну перевели до Львова.
\3 вересня засуджена військовим трибуналом на 10 років позбавлення волі та 5 років п.п.
Покарання Ганна відбувала в таборах Норильська Краснодарського краю, куди завезли етапом. Основною роботою для жінок було будівництво м.Норильська. Працювали на піщаних та глиняних кар`єрах, виробляли цеглу. На великому тріскучому морозі роботи тривали 12 годин щодня. Внаслідок фізичного виснаження, жахливого голоду та страшного холоду багато в`язнів умирало. Тоді їхні тіла відвозили під гору Шмідтиху, де просто скидали в котловани.
Ганна мужньо перенесла всі тортури та знущання. 27 вересня 1954 року вийшла на волю. Після звільнення її відправили в м.Губаху, куди виселили її батьків (там вони й померли). У Карагандинській землі помер у червні 1955 року і брат Ганни Павло, який відбув 10 років таборів, працюючи на найважчих роботах.
У Губасі мужня патріотка зустріла свого судженого і в 1957 році вийшла заміж за політв`язня Михайла Лисого, який тут карався був засуджений у 1947 році на 25 років, а відбував покарання до 1956 р. у Воркуті).
У 1966 році сім`я нарешті з маленькою донею виїхала в Дрогобич.
З першими променями незалежності України разом із чоловіком ведуть активну боротьбу за утвердження держави: були ініціаторами створення Спілки політв`язнів, станиці Братства ОУН-УПА, стали членами Конгресу українських націоналістів м.Дрогобича. Брали активну участь у всіх патріотичних заходах. Особливо запам`ятався дрогобичанам гарний спів Ганни й Михайла Лисих у хорі "Нескоренні".
5 квітня 2014 року після тривалої недуги перестало битися її добре, палке й щире серце.
Поховали Ганну Лису в Дрогобичі.
Джерело: "300 Великих дрогобичан". Богдан Пристай.
Немає коментарів:
Дописати коментар