3 січня 1942р. офіційний день народження надзвичайно патріотичного, талановитого й діяльного Українця – Анатолія Погрібного чкий був літературознавцем і письменником, яскравим публіцистом, політичним, культурним і громадським діячем.

Хоч його мати згадувала, що з'явився він на світ у 1941 році, але документи, що засвідчували б правдиву дату, загубилися у вихорі Другої світової війни. (Село Мочалище, Бобровицький район, Чернігівська область)

Тож відзначаємо цю офіційну дату видатного Українця. Якщо відзначаємо… 

Однак щось не дуже сучасні українці виявляють здатність пам'ятати й шанувати цього інтелігентного й щирого, освіченого й високоінтелектуального, талановитого й діяльного Патріота. 

А його, на мою думку, можна вважати великим просвітителем сучасності та надзвичайно невтомним трудівником на ниві державотворення Незалежної України.

Анатолій Григорович Погрібний був літературознавцем і письменником, яскравим публіцистом, політичним, культурним і громадським діячем. 

Помер 9 жовтня 2007 р., Київ.

Маючи титули доктора філологічних наук, професора й академіка, займаючи посади першого заступника Міністра освіти України, заступника Голови Комісії України у справах ЮНЕСКО, радника Прем'єр-Міністра України – завжди і всюди дбав про підняття українського суспільства на вищий культурний і політичний рівень.

Я з ностальгією згадую натхненні авторські радіопередачі Анатолія Погрібного про наболіле "Якби ми вчились так, як треба..." Про це роздумував цей український патріот, до цього закликав, шляхи розвитку справедливої й щасливої держави пропонував…

При цьому охоче дискутував з усіма небайдужими. Йому масово писали листи (адже інтернет ще не був поширений), його хвалили й дякували, його критикували й ображали – і всім він аргументовано й спокійно відповідав, зачитував різні точки зору та переконував, чого потребує Незалежна Держава, щоб бути справедливою й успішною.

На жаль, у 2007 році Анатолій Погрібний покинув земний світ. 

І здається, що згасають його ідеї, що затухає цей високий патріотично-просвітницький запал. Суспільство стає байдужим і обмеженим у своїх запитах, скочується до егоїстично-приземлених прагнень, мало переймаючись високими національними ідеями та загальним благом всієї країни… При цьому дивується загал, чому держава не така, про яку мріяли, за яку боролися попередники-герої. При різних опитуваннях не раз звучали думки, що неправильним шляхом рухається українська держава, але не було видно, щоб прислухались до порад Анатолія Погрібного, щоб, голосуючи за кандидатів у владу, шукали постатей, подібних до Анатолія Погрібного…

Можливо, Господь допустив теперішню жахливу й несправедливу війну, щоб збудити в українців щирий і самовідданий патріотизм, до якого так закликав Анатолій Погрібний? Крамольна думка? Але чомусь вона невпинно приходить до голови, коли чуєш тепер такі приземлені й обмежені, однобокі й партійно цензуровані передачі Українського Радіо…

Автор Ліда Купчик (із фейсбук сторінки)