Співзасновник і очільник Інституту української культури Америки, співзасновник Асоціяції діячів української культури, головний редактор журналу «Терем: Проблеми української культури». Член Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА, голова Крайової Управи й довголітній член Управи Станиці Братства. Друкувався під псевдонімами Юрій Тис, Юрій Тис-Крохмалюк, Юрій Орест.
Старший брат Романа Крохмалюка, члена Військової Управи й референта набору до дивізії «Галичина», автора книжки споминів “Заграва на Сході”.
* 27 жовтня 1904, Краків – † 1 січня 1994, Детройт
“Юрій Тис-Крохмалюк мав із своїм братом Романом невеличке торговельне підприємство на вулиці Сикстуській, по другому боці Народноі Гостинниці. І певне не снилося йому, що він пepeживатиме страхіття битви під Бродами, що опиниться в Арґентині, де стане автором еспаномовної історії УПА, та врешті переїде до Америки, де буде одним із найвидатніших членів інтелектуальної еліти Братства колишніх вояків 1 УД УНА, поруч із Всеволодом Будним, Василем Веригою, Олегом Лисяком, Мирославом Маленьким і ще кількома іншими. Юрій Тис-Крохмалюк зацікавлений головно військом у новітній історії України...”
Іван Кедрин
"Свобода!, 5 листопада 1985
Юрій Тис:
“Друже!
Колись, у неозначеному нині майбутньому, повернешся у свою, вільну уже батьківщину. Може, буде тоді осінь, низько гонитимуть небом сірі хмари і краплі холодного дощу спливатимуть по твоєму лиці. Може, буде зима.
Пронизливий вітер звіватиме гострі колючки мерзлого снігу з низьких дахів, і твої вії вкриє мороз.
Але ти не почуєш холоду. Бо твердим було твоє життя і роками стояв ти в боротьбі з долею, на півночі і півдні, на сході і заході.
Знайомі вулички вітатимуть тебе тисячами давніх споминів. З глибин твого існування виринуть нагло дрібні, не пов’язані між собою, картини минулого. Ось туди, де тепер розвалена стіна, бігали твої дитячі ніжки. Пам’ятаєш, як ти грався серед зелені цього саду? Який гарний і величний був той світ, у запашній закутині забутого клаптика землі! Ці старі вулички, ці дімки і хатинки ти бачив часто в сні і на яві, в часі твоєї довгої мандрівки по світі. Ці картини вирізьблені в твоїй душі і в твоєму серці. Згадай, як в далекій чужині, не раз приходило тобі на думку, чи так само, як колись, сходить сонце з-позу кущів ясмину, чи у ставку, що за садком, ще далі рохкочуть зелені жабки, чи однаково виспівують жайворонки пісні Всевишньому у безкраїх просторах весняного неба?
Багато речей стрінеш, які ти знав колись, але багато змінилося за довгі роки, як і ти змінився і не є нині тим, чим був колись.
Але є місця і є речі які носять в собі тавро вічности. З ними пов’язані спомини не однієї людини, а цілих ґенерацій, і в них мріють давні світлі чини, що формували долю твоєї батьківщини.
... А коли станеш на рідних місцях, спом’яни тих, що боролися за волю народу і за кращу долю нащадків, спом’яни тих, що діють і загибають за тебе, за твоїх близьких і ненароджені ще майбутні покоління. Тих незнаних безіменних земляків, що своїм життям пробивали тобі шлях до повороту.
Згадай свої роки великої розлуки і ті давні часи, коли ти радів власною батьківщиною. Тоді відчуєш: зникають з пам’яті довгі роки мандрівки, рідна земля овіває тебе своїм віддихом, і ти знову осягаєш єдности з твоїми прадідами. Ти почуєш, як їхні духи шепочуть тобі лагідно і щиро: не рахуй довгих літ розлуки! Ти був завжди з нами у твоїх мріях, а ми були при тобі і дали тобі гарт і витривалість.
Мовчазно схили голову перед Маєстатом за величну ласку повернення.
Тоді твоє довге блукання по світі здаватиметься тобі тільки короткою хвилиною, яка минулася, розвіялася в незайманих просторах часу. І ти станеш, зачудований щастям повороту і сповненої величчю зустрічі.
Звільна підходитимеш до своєї рідної вулички. Замріяний прогомонілими часами, поволі й уважно стежитимеш за кожним камінчиком і кожною деревиною. І в тому часі твоє сумління відозветься потребою розрахунку. Чи заслужив ти на цю величну зустріч? А що буде, як рідна земля спитає тебе, що робив ти на чужині, чи гідним твоєї вітчизни був твій життєвий шлях? І ти будеш розглядатися довкруги, шукати свідків минулого і думками пройдеш ще раз своє бурхливе життя. І враз ти пізнаєш, що впродовж твоєї мандрівки полонила твою душу незглибна туга за рідними місцями. Тоді не будеш більше хвилюватися. Радісно, твердим кроком рушиш назустріч майбутньому. Бо ти пізнав велику, незнану тобі досі правду: батьківщина простить кожному, хто звертається до неї з любов’ю і надією.
Так прийме тебе, друже, твоя рідна, вільна земля.”
Переднє слово до книжки Юрія Тиса "Симфонія землі". Буенос-Айрес, 1951
НЕКРОЛОГ
В пам'ять Ю. Тиса-Крохмалюка
“Свобода”, 11 лютого 1994
Дня 1-го січня 1994 року Україна втратила одного з найкращих своїх синів, великого патріота, мужа-воїна, науковця, письменника. Цією людиною був інж. Юрій Тис-Крохмалюк.
Народився 27-го жовтня 1904 року в Станиславові. Довгі роки мандрував просторами рідного краю, далі — Західньої Европи. Південної та Північної Америки, а спочив вічним сном у Дітройті, покинувши осамітнену жінку, ближчу та дальшу родину, приятелів, друзів по зброї.
Юрій Крохмалюк — це людина багатогранних здібностей, послідовний у праці. Від дитячих років батьки ввели його в царину книжкової культури, в якій згодом, як письменник, знайшов ціль життя. За фахом інженер-хемік, студії закінчив у Відні. В польському війську дістав старшинський вишкіл, опісля — полковник Першої Української Дивізії УНА. Заснував косметичні фабрики у Львові та Буенос-Айрес в Арґентині, фармацевтичну у Дітройті.
В його письменницькій творчості переважає історична тематика. Він є автором понад двадцяти книжок, в яких зображено героїчні події нашого минулого, розкрито світлі моменти, поховані під згарищами воєнних лихоліть. Самі назви книжок вказують ідею твору: „Під Львовом плуг відпочиває", „Шляхом віків", “Рейд у невідоме", „Бої Хмельницького", „Конотоп", „Звідун з Чигирина", „Маркіза", „На світанку" — повість про письменницю Марка Вовчка, далі фантастична повість „К-7", драма „Не плач, Рахіле", „Щоденник Селепка Лавочки". По журналах друкувались оповідання, зокрема для молоді та дітей, в часописах — рецензії та наукові статті. Немов поему читається збірку нарисів про місто Львів, Святий Юр, Скит Манявський, Крилос, поміщені у книжці „Симфонія Землі". Книжка ця багата афоризмами, ствердженням авторових поглядів на світ, на людину, на красу життя. Зібрані оповідання для молоді вийшли окремою книжкою „Вибрані казки", які в 1993 році перевидано у Львові.
В 1966 році вийшла в Арґентині еспанською мовою книжка Енріке Мартінез Кодо „Повстанці за залізною заслоною" — про Українську Повстанську Армію. Документацією допомогли українці з Буенос Айресу, зокрема Юрій Крохмалюк.
В 1972 році в Ню Йорку вийшла англомовна книжка, яку переклав з української Володимир Душник — „Боротьба УПА в Україні". Глибокі студії, використання численних манускриптів, репортів, знимок та довголітня праця дали у висліді монументальний твір, в якому Юрій Тис подав історію боротьби УПА з німецькими, московськими та польськими окупантами в часі та після Другої світової війни.
Юрій Крохмалюк був людиною відповідальною за обов'язки, які брав на себе, але й від інших вимагав такої ж відповідальности. Вже у Львові був дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, співпрацював з визначними творцями науки і культури. Слід тут ствердити, що в періоді між двома Світовими війнами ріст культурно-наукового, політичного та економічного життя в Галичині був дуже сильним, потужним, в Буенос Айресі Ю. Тис був членом-засновником „Об'єднання Українських Науковців, Літераторів і Мистців". З переїздом до Дітройту він і Зенко Тарнавський створили Інститут Української Культури, опісля Асоціяцію Діячів Української Культури, АДУК, при яких редагував журнал „Терем", монографічні видання про еміґраційних поетів, мистців, драматургів.
Юрій Тис-Крохмалюк відійшов у вічність на вісімдесят дев'ятому році трудолюбного життя. Треба ствердити, що багато визначних особистостей з його покоління вже відійшло. Це реальність, з якою мусимо погодитись. Але тяжко погодитись із сумним фактом, що поволі про тих людей забувається. Тяжко виправдати замовчування плєяди чільних постатей, які мусіли покинути рідний край, їхні прізвища і творчість вже тепер мало відомі нашому молодшому поколінню. Але потішмо себе. Може, в майбутньому знайдуться ідеалісти, такі, як св. п. Юрій, які мандруватимуть по місцях поселень нашої еміґрації та вишукуватимуть скарби духа, розсипані по усіх континентах світу. Може, хтось скомпонує симфонію або ораторію, з яких промовить душа української людини, а в ній збережуться слова афоризму Ю. Тиса- Крохмалюка: „Вічними є скарби людської душі у вияві найвищої жертви для спільної ідеї”.
Ще за життя Юрій Тис-Крохмалюк дістав Хрест за особливі заслуги від Головної Управи Першої Української Дивізії УНА. Прізвище його поміщене в американському біографічному словнику ,,Гу'с Гу". Хай буде вічна, славна пам'ять великому синові України!
Мирослава Ласовська-Крук
Із фейсбук сторінки Lesya Porutska-Sakovych
Немає коментарів:
Дописати коментар