"МИ У ВІЧІ СМІЄМОСЯ СМЕРТИ...": Спогади. Читаємо та пам'ятаємо... це наше минуле. Історія Сокальщини - продовження.

Село Поториця. пов. Сокаль. 1930 (1931). У другому ряді від переду , другий з ліва Василь Макар, третій Володимир Макар.

Січень 1943-го круто змінив хід війни. Поразка під Сталінградом нестримно відкочувала воєнну колісницю третього Рейху назад. За кілька місяців арена бойових дій перемістилась в Україну. У травні 1943 року сокальський поет Богдан Стефанишин писав:

Хуртовина зближається люта,

Чути тріск скорострілів, гармат...

Горе, горе народові в путах,

Без героїв, без зброї, посвят!

Та час героїв і посвят наближався. Кожен, кого непокоїла доля України, робив свій вибір. Зробив його й Богдан Стефанишин. Він, як і ряд його однодумців з Сокальщини, записався в дивізію «Галичина». Вважав, що це формування стане згодом ядром збройних сил України, прислужиться в боротьбі за її свободу. Так думав і Роман Кашубинський, який у 1942-му став четарем легіону ДУН (Дружини українських націоналістів) і невдовзі загинув у бою з червоними партизанами в білоруських лісах між Вітебськом і Полоцьком.

Роман Кашубинський народився в с. Угринові Сокальського повіту, вчився в гімназії, Академії зовнішньої торгівлі, відтак працював у Львові та Варшаві.

Більшість молоді пішла іншою дорогою — в ряди УНС (Української народної самооборони), а також у ліси Волині, де формувались відділи УПА. Ще в жовтні 1942 року туди подався Василь Сидор — майбутній командир УПА-Захід.

У серпні 1943-го член ОУН, представник Служби безпеки Василь Макар (теж родом з Сокальщини) в своєму листі з Волині повідомляв, що УПА успішно воює на два фронти: проти німців і червоних пар­тизанів, що йому часто доводиться бувати у боях, в яких уже впало чимало повстанців. В. Макар зауважував: «Небезпека на кожному кроці, але ми співаємо: «Ми у вічі сміємося смерти, а умерти прийдеться лиш раз...» [1] .

На Сокальщині все сильніше розгорявся рух Опору. Більшало відділів УПА, які мали назву УНС. Вони захищали місцеве населення від німців, польських аківців (Армії Крайової), червоних партизанів, які часто вдавались до грабунків, терору й різних провокацій.

Чимало шкоди завдали людям польські терористи, які закріпились у селі Острові, де мали значні запаси зброї. 29 березня 1944 року українські повстанці розгромили це угруповання. В бою загинуло 16 воїнів УПА і сотенний Тарас Онишкевич («Галайда»).

Велика підготовча робота велася в районі Угнова. Там ішов набір в УПА. До неї брали передовсім тих,

Там ішов набір в УПА. До неї брали передовсім тих, які колись служили в польській або червоній арміях. У Карівському лісі, зокрема на фільварку Вандзін, робили запаси продовольства. Його склади були в багатьох інших місцях. На території, що простяглась від Угнова на схід і захід, південь і північ, УПА встановила свою адміністрацію. Вона відкрила майстерню для пошиття чобіт воїнам, курси друкарок і санітарів. Під її контролем працювала ґуральня, що цілодобово виготовляла спирт для медичних потреб.

Весною 1944 року за допомогою поляків німці почали забирати в населення худобу. Щоб цьому запобігти, — відділи УПА на деякий час увійшли в Угнів.

У квітні 1944-го відбулося кілька боїв українських повстанців з німцями. В одному з них — на фільварку Вандзін — упівці втратили понад десять чоловік.

12 травня 1944 року Карівський ліс став свідком одного з найбільших боїв куренів УПА з німецькими прикордонними військами. Українськими повстанцями командував майбутній легендарний керівник збройної боротьби УПА на Закерзонні «Орест» (Мирослав Онишкевич)*. У цьому поєдинку гітлерівці були розгромлені і залишили на полі бою техніку і чимало вбитих. Курені УПА здобули великі трофеї — зброю, продукти, коней, одяг...

Скоро гітлерівці, деморалізовані поразками третього Рейху на фронтах війни, почали уникати подібних сутичок. Поменшало в них бажання проводити грабіжницькі акції в селах, які охороняла УНС. 10 квітня УНС успішно відбила німецький напад на село Комарів. Того ж місяця в Глухові і Боратині вона роззброїла групи німецьких жандармів.

Весною 1944 року відділи УПА розгромили більшовицькі диверсійні загони поблизу м. Кристинополя й с. Тудоркович.

Тим часом польське шовіністичне підпілля, яке кинуло гасло «От Замостя аж до Буга бендзє тиле чарна смуга», продовжувало палити села на Холмщині й знищувати українців. На допомогу холмщанам вирушили з Сокальщини сотні юнаків. Багато їх не повернулося — полягло у боротьбі. Ворожнеча між українцями і поляками сягнула апогею. До її розпалювання найбільше спричинились гітлерівці.

[1] Літопис Української Повстанської Армії. Торонто, 1977. Т. 2. С. 45.

* У деяких публікаціях ідеться, що боєм командував «Ем».

Джерело інформації та фотографії:

http://www.sokal.lviv.ua/history-vashkiv-sokal_i_prybuzhzhia__35.html

https://golossokal.com.ua/cikavo/volodymyr-makar-z-potorytsi-proholosyv-akt-vidnovlennia-ukrainskoi-derzhavy-u-1941r-v-sokali.html