«В нас в селі не було багато поляків, може 10 родин і так само жидів. Памітаю, єдні жили через гостинець, то були Гец, Шмілько, Муньо, то вони тоже господаркою займалися. Гец був багачом, в нього була своя божниця, то всі до нього приходили. Ми мали свою школу муровану, мали церкву, каплиці. Священник в нас був Качмарик.
Спершу жили мирно, а потім нас просто вигнали… Нас не переселили, а вигнали! В неділю ми прийшли з церкви, в нас зробили зібрання - десять хлопів арештували, там був і мій тато. В нас вже були партизани. Тата потім відпустили.
Як поляки зробили акцію, то якби не партизани, то село би згоріло повністю, бо поляки нас палили. В партизанах був Сєйка Володимир і вже не памітаю хто. Але майже всі вони загинули.
Як нас вигнали з дому, то ми цілий місяць сиділи в Шегинях там на Болоні. Ми гадали, шо може нас пустять додому. От таке життя моє, война і акції… а акції ше гірше ніж война»
Ярослава Жига, 1930 р. н. зі села Стобенець на Перемишильщині.
Джерело інформації сайт Локальна історія.
https://localhistory.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар