Землі Томашівщини, які сусідують з Любачівщиною, як окрема територіальна одиниця, не мають такої давньої історії як Любачівщина. Та і не було самого міста Томашева. Письмова згадка про заснування Томашева датована 1590 роком, а Томашівські землі виділили як окрему територію значно пізніше. За роки існування Любачівщини і Томашівщини тут не раз переносили границі територій, а навіть держав, перекраюючи ту землю, але доля тих земель є подібною, бо панували тут однакові поневолювачі. Тільки в ХVІІІ-ХХ ст. тут тричі змінювали границю, відносячи багато сіл то до одної, то до іншої держави: Австрії чи Росії, до різних країв: Холмщини чи Галичини. Більшість сіл, про які наводимо короткі відомості, після трьох поділів Польщі відійшли до Галичини під австрійське панування. При новому адміністративному поділі Галичини 1782 року було виділено Томашівський округ.
В церковному правлінні ці села були прилучені до Перемиської єпархії УГКЦ. Їх доля десятки літ була пов'язана з Галичиною, хоч до Другої світової війни вони належали до різних повітів: Рава-Руського, Яворівського, Сокальського, а після Другої світової війни їх включено до Томашівського повіту, який є частиною Холмщини, та все ж колишні мешканці тих сіл почуваються галичанами і багато з них є членами нашого товариства «Любачівщина». Тому, пишучи про поселення Любачівщини, ми не могли оминути цих споконвічно галицьких земель і наводимо їх коротку характеристику.
Характеристика поселень Томашівщини.
У наступному переліку поселень наведено їх назви, розміщення, чисельність населення на 01.01.1939 р. і 01.1921 р. Вказано розподіл населення за національністю: українці, поляки, латинники тобто римо-католики, які спілкувалися українською мовою, дотримувались українських звичаїв. Описано деякі місцеві історичні події, релігійні пам'ятки-церкви, каплиці, цвинтарі, культурні пам'ятки – товариства, пам'ятники, господарські та промислові заклади, вказано видатних вихідців з поселення та інше, що найбільше характеризує дане поселення. Автори перепрошують за те, що не змогли однаково повно описати всі села і присілки, бо багатьох з них вже не існує на карті сучасної Польщі, але вони залишаються в пам'яті людей та в архівних документах.
В тексті вжито тих же скорочень, що і в розділі про поселення Любачівщини.
Барани – прис. (фільварок) коло с. Гребенне.
Белзець – с., розташоване 8 км на південь від м. Томашева Любельського, над річкою Криницею Белзькою, правою притокою Солокії. Назва походить від слова «белз», що означає «глибока річкова долина». Перша історична згадка датується 1607 р. В 1890 р. проживало 1101 мешканців; в 1921 р. – 1960; на 1.01.1939 р. нас. – 2420 ч.: 400 – у., 1900 – п., 120 – ж. У міжвоєнний період, тут щорічно відбувались 2 ярмарки; працювали 2 млини, ґуральня. З 1874 р. існувала однокласна польська школа, була позичкова каса. В 1756 р. – побудовано греко-катол. церкву, після зруйнування якої сюди в 1858 р. перенесено дерев'яну церкву св. Василія (збудовану в 1757 р.) з Липська. Парох села о. Ярослав Кнейчук загинув 1943 р. від рук польських партизан-комуністів. У 1912 р. в Белзці збудовано римо-католицький костел. Через село пролягає дорога Гребенне – Томашів – Варшава та залізнична колія Гребенне – Варшава. Тут збереглись цвинтарі: греко-католицький біля церкви, циганський, російський та австрійський з часів І-ї світової війни, військовий цвинтар з 1939 р. та кладовище померлих від холери в 1831 р. За залізничною станцією знаходиться найбільший на Розточчі цвинтар німецького табору смерті, який діяв тут в 1942-1943 рр. Перші транспорт депортованих в'язнів єврейського походження прибули сюди в березні 1942 р. з Любліна та зі Львова. Загалом, у 6-ти газових камерах загинуло біля 600 тисяч людей (1500 жертв кожного дня) переважно єврейського походження і не тільки з Галичини, але й з Норвегії, Австрії, Данії, Бельгії, Голландії, Румунії. Табір масових знищень жидів зліквідовано фашистами у 1943 р., а на його місці посаджено ліс. Тепер там пагорб пам'яті, пам'ятник-музей.
Березини – с. на південь від м. Белзця. Перед війною тут діяла однокласна польськомовна школа.
Бішки – прис. коло с. Журавці.
Божики – прис. коло с. Гребенне. Була однокласна українська школа.
Бориси – прис. коло с. Любича. Була однокласна українська школа.
Буцинин – с. 32 км від Рави-Руської, 16 км. від Угнова. Нас. – 800 ч.: 700 – у., 60 – п, 40 – ж. Церква Покрова Пресвятої Богородиці збудована 1887 р. В селі діяли читальня «Просвіти», позичкова каса, кооператива, двокласна школа з українською мовою навчання.
Буковина – прис. коло с. Гребенне.
Бутрими – прис. коло с. Журавці.
Василів – с. 34 км на схід від м. Томашева. Збудована 1766 р. дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці тепер не існує. Нас. – 1120 ч.: 780 – у., 100 – п., 220 – л., 20 – ж. Перед війною була двокласна двомовна школа, в якій навчалося 39 дітей римо-католиків, 98 дітей греко-католиків, 1 – іудей. Діяли читальня «Просвіти», кооператива та інші українські організації.
Вербиця – с. знаходиться 10 км на схід від с. Любича Королівська. Відоме вже з 1388 р. Згідно з переписом населення у 1921 р. тут в 323 обійстях проживало 1607 жителів, з яких 1544 – у., 38 – п., 24 – ж. Станом на 1.01.1939р. нас. – 2110 ч.: 2030 – у, 45 – п., 10 – л., 25 – ж. Після виселення село було спалене. Тепер там проживає 197 мешканців. Вербиця – одне із найстаріших поселень місцевості. На протязі віків село належало до родин Радзановських, Паппарів, Літинських, Ромерів. Вже в 1531 р. існувала церква, каплиця з 1836 р. В 1886 р. була змурована церква св. Архистратига Михаїла. Тепер від церкви залишився тільки фундамент – церква, яку використовували як склад для зберігання мінеральних добрив, впала 10 березня 1992р. На фундаменті церкви товариство «Земля Вербицька» побудувало пропам'ятний хрест і макет святині у пам'ять 60-річчя акції «Вісла», під час якої вбито 655 осіб, з них 50 ч. – з Вербиці. В с. були: читальня «Просвіти», кооператива, молочарня, позичкові каси, однокласна українська школа. В боротьбі за волю України в 1940-1947 рр. загинуло 106 вихідців села. Пам'ять про них увічнено пам'ятником на сільському цвинтарі. Пароха церкви о. Юліана Криницького (1878-1948) поляки заарештували, запроторили до концтабору «Явожно» і з 9-ма односельцями закатували. Колишні мешканці с. Вербиці щороку відвідують рідні місця. Особливо дорогою є для них каплиця в Черневі, поблизу цілющого джерела: першу каплицю поставив там ще в 1436 р. дідич Паппара як подяку за чудесне оздоровлення. Люди згадують про незвичайне світло, котре можна було тут побачити вночі. Існували ще дві каплиці, але, на жаль, вони зруйновані. Відоме с. також тим, що ще в міжвоєнний період тут діяли товариство молитви і тверезості, товариство «Просвіта». В роки війни 1940-1947 рр. за волю України загинуло щонайменше 67 вербівчан. З Вербиці походить Ярослав Стех, відомий громадський діяч, журналіст, редактор «Пропам'ятної книги діячів Перемищини».
Верещиця – прис. с. Любича.
Вілька Вербицька – прис. коло с. Вербиці. Перед війною тут діяла однокласна україномовна школа.
Гребенне – с. 8 км на південь від с. Любича Королівська. На сьогодні воно відоме завдяки прикордонному переходу між Польщею та Україною, а, точніше, між Україною та Європейським Союзом. Тут знаходиться найгарніша і найцінніша пам'ятка дерев'яної архітектури Люблінського воєводства – греко-католицька церква св. Миколая з 1700 р. Перша згадка про Гребенне датована 1447 р. До ІІ-Ї світової війни (станом на 1.01.1939р). насел. Становило – 1630ч.: 1420 – у., 30 – п., 160 – л., 10 – ж., 10 – н.і. Були читальня «Просвіти», кооператива «Згода» та двокласна двомовна школа. У 1946 р. звідси виселено до Радянського Союзу 81 родину (378 осіб), а під час акції «Вісла» – 113 родин (867 осіб). Про це нагадують пам'ятні таблиці біля церкви. У міжвоєнний період до Гребенного належали присілки Божики, Буковинка, Гребенський Горай, Ялинка та фільварок Барани. Збереглись Ялинка (29 мешканців) і Буковинка (12 мешканців). На їх території ростуть унікальні види рослин і розводять популяції лісових тварин. У церкві с. Гребенного почергово відбуваються літургії в греко-католицькому та в римо-католицькому обрядах. Щоб відправити Службу Божу для українців Гребенного і околиць, сюди кожної неділі та в свята приїжджає з м. Перемишля о. Іван Тарапацький. Завдяки його старанням в 2011 р. церкву св. Миколая було суттєво відреставровано – повернуто ґонтове перекриття. Під час реставраційних робіт віднайдено гарну ікону Матері Божої Гребенської. На парафіяльному цвинтарі в Гребенному спочивають греко-катол. священики о. Теодор Косоноцький, о. Ніл Богдан Ломницький, о. Щасний Раставецький та молодий український поет Олександр Козловський, який помер 1898р. у віці 22 роки.
Гребенський Горай – прис. коло с. Гребенне.
Грушка – с., найменше поселення в гміні Любича Королівська. Перед війною тут існували Грушка Камеральна – 32 селянські господарства та Грушка Князі – 10 господарств. Тепер тут існує одне відірване від цивілізації господарство навіть без світла. 2 березня 1945 року тут відбувся великий бій між вояками УПА і військом НКВД.
Губинок – с. Неподалік с. Річиця. Церква святої Пренепороч. Матері Параскевії збудована в XVII ст. Священик о. Омелян Котис. В міжвоєнний період в селі діяли однокласна двомовна школа, в якій навчалося 64 учні, читальня «Просвіти», кооператива, товариство «Сокіл» та інші українські організації.
Гута Любицька – с. 7 км на захід від Любичі Королівської. Нас. – 320 ч.: 150 – у., 160 – п., 10 – ж. Тепер тут проживає 121 житель. Перша згадка про с. відноситься до XVII ст., коли тут існувала гута скла, про що свідчать залишки печей та уламки скла. З 1761 р. існувала дерев'яна церква св. Параскевії. Поблизу є Шведова гора, де можна знайти рештки залізних та скляних предметів, розбитий посуд. Можливо, це сліди шведського військового табору. Поблизу Гути Любицької знаходяться Мриглоди Любицькі – кілька домів, які належали до Любичі, на відміну від Мриглодів, присілка с. Верхрати. В Мриглодах Любицьких було 19 господарств, мешканців яких виселено під час акції «Вісла». Тепер ці місця приваблюють туристів прекрасними краєвидами, багатством ягід і грибів, а головне, цінними пам'ятками – каплицями і придорожніми хрестами. Перед війною тут діяла однокласна польськомовна школа.
Деби – прис. с. Любича Князі, де під кінець XIX ст. було 53 хати, в яких проживали селяни здебільшого на прізвище «Деби». Тепер на польських картах назву села змінено на «Демби». Перед війною тут діяла консервна фабрика, що належала власнику Любичі Королівської Марціну Горовіцу. Тепер в Дебах можна побачити бункери оборонної «лінії Молотова» та чотири вітряки для отримання електричної енергії.
Дениська – с. 17 км на півн. схід від Любичі Королівської. Дерев'яною Церквою Собору Пресвятої Богородиці, збудованою 1801 р., користуються римо-католики. Нас. – 1210ч.: 890 – у., 100 – п., 150 – л., 70 – ж., серед них 670 вірних УГКЦ. В передвоєнні роки в селі діяли двокласна двомовна школа, в якій навчалося 126 учнів, хата-читальня «Просвіти», кооператива. Парохом села був о. Григорій Новосад.
Довжнів – с. 21 км. від Сокаля. Нас. – 680 ч.: 530 – у., 5 – п., 130 – л., 15 – ж. Збудована 1882 р. дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста тепер руйнується. Тут діяли читальня «Просвіти», спілка «Молочарня», українська крамниця, кошикарня, де з лози виробляли плетені меблі, позичкова каса, кооператива та однокласна двомовна школа.
Журавці – с. 5 км на північ від Любичі Королівської. Поблизу захід. краю села тече р. Солокія, ліва притока Західного Бугу. Перша згадка про с. датована 1387 р. Вже в 1472 р. тут нараховувалось 11 ланів поля, 2 корчми, млин, церква. Люстрація з 1564 р. подає число: 96 селян, млин, ставок, корчма, бровар і дерев'яна церква. В 1912 р. збудовано муровану церкву воздвиження Чесного Хреста (2100 вірних УГКЦ), діяла читальня «Просвіти», Народний дім, кооператива, гімнастичне товариство «Сокіл». В 1921 р. в Журавцях та в присілках Бішки, Бутрими, П'єтночки, Підгір'я, Предки, Сторона нараховувалось 416 селянських господарств, в яких проживало 2372 мешканці, з них 2120 – українці. Тоді існувала трикласна українськомовна школа, були читальня «Просвіти», музично-драматичний гурток, кооператива. Село мало свого теслю, колодія, боднара та 2 ковалів. Відомо, що 1929 р. до землевласника Гершка Федербуша належали 562 га ріллі, ґуральня і млин. Станом на 1.01.1939р. нас. – 2860 ч.: 2640 – у., 100 – п., 70 – л., 50 – ж. В міжвоєнні роки в селі діяла п'ятикласна школа з українською мовою навчання, в якій навчалося 335 учнів.
Затила – с. за 13 км від м. Томашова і 79 км від м. Львова. Через с. пролягає шосейна дорога в напрямку Львів-Люблін і залізниця Люблін-Ярослав. Село приблизно 500 років тому заснували три мандрівники з Павлищів. На початку було кілька осель, які збудували нагороджені королівськими привілеями любицькі князі та їх нащадки. Перед війною тут переважало українське населення. В 30-х роках було 71 селянське господарство. Під час акції «Вісла», 6-15липня 1947 р., виселено 84 українців. Тепер тут проживає 123 мешканці. У село приїжджають мисливці, ставки запрошують порибалити. При гостинці є стоянка-паркінг для автомашин. Недавно збудовано костел св. ап. Петра і Павла. Про те, що тут проживали українці та про скасування в 1848 р. панщини нагадує Пам'ятний хрест.
Колайці – прис. коло с. Любича Князі.
Корні – с. при кордоні, 7км на півд. схід від Любичі Королівської. Перша згадка – в другій половині XIV ст. Нас. – 1020 ч.: 1010 – у., 10 – ж. Першу церкву збудували в 1564 р., наступну – в 1725 р. До цього часу збереглась мурована церква Преподобної Параскевії, збудована в 1910 р. (Тепер – костел). На церковному майдані є дзвіниця та хрест з розп'яттям Ісуса Христа. На кладовищі збереглось багато брусненських надгробних пам'ятників. Особливо вражає внутрішнє оздоблення храму, в якому поєднані елементи Східного та Західного християнства. Сама церква збудована в неоукраїнському стилі. У міжвоєнному часі в с. існували читальня «Просвіти», кооператива, двокласна українська школа. У воєнні роки тут діяли ОУН і УПА, до яких вступали багато молодих мешканців села. В часи Другої світової війни мешканці села перетерпіли немало горя, багато їх загинуло від рук ворогів. Кожного року сюди з'їжджаються колишні мешканці-українці, депортовані на північ Польщі під час акції «Вісла», щоб помолитись біля пам'ятного знака і в своїй церкві.
Корчмин – с. при кордоні, 28 км на схід від Любичі Королівської. Нас. – 1170ч .: 990 – у., 100 – п., 70 – л., 10 – ж. Були дерев'яна церква Богоявлення Господнього з 1658 р., дерев'яна каплиця Пресвятої Богородиці з 1863 р., Народний дім, читальня «Просвіти», кооператива «Єдність», дві школи: двокласна українська (в селі) та однокласна польська (на колонії). Перед війною вірних УГКЦ нараховувалось 1031. Парох села о. Юрій Менцинський у червні 1947 року був арештований і ув'язнений в концтаборі «Явожно». В роки війни багато молодих українців села боролися за незалежність України в рядах підпілля ОУН і УПА. Тут діяли сотні куреня «Залізняка».
Костяшин – с. 5 км від с. Ліски. Нас. – 630 ч.: 560 – у., 15 – п., 45 – л., 10 – ж. Церква Покрова Пресвятої Богородиці з 1926 р., тепер не існує. Належала до парафії в Лісках. Перед війною в селі діяли однокласна польськомовна школа, читальня «Просвіти», кооператива.
Кревиця (Щавиця) – с. біля Корчмина, 29 км на схід від Любичі Королівської. Нас. – 680 ч.: 560 – у., 80 – п., 10 – л., 30 – ж. Були дерев'яна церква Успення Пречистої Богородиці (1875 р.), читальня «Просвіти», Народний дім, кооператива, однокласна школа з польською мовою навчання. Нараховувалося 568 вірних УГКЦ.
Лиси – прис. коло с Любича Князі.
Ліски – с. Нас. – 1000 ч.: 870 – у., 30 – п., 75 – л. Є церква дерев'яна Собору Св. Івана Хрестителя з 1872 року (руїна), капличка дерев'яна Сострадання Пресвятої Богородиці (відпуст) на Білостоці, збудована 1889 р., 872 вірних УГКЦ. Парох о. Мирослав Ріпецький вивезений в часі акції «Вісла» на північ Польщі, де, незважаючи на перестороги, продовжував своє душпастирство в с. Хшаново. Похований на цвинтарі в рідних Лісках. Перед війною в селі діяли читальня «Просвіти», українська крамниця, кооператива, братська бібліотека, двокласна двомовна школа.
Любича-Князі – с. 15км на південь від Томашова Люб. Назва походить від слова «князі», що означало – начальники волоських пастирів. Їх могили можна побачити на цвинтарі, біля руїн мурованої церкви св. Параскевії, збудованої в 1806 р. Там же поховані давні власники села, зокрема князь Любицький М. Кондратович (+1828р.). На цвинтарі біля церкви та на другому цвинтарі, віддаленому на 150 м, є найстаріші поховання з 1898 р. Пам'ятники, скульптури, хрести виконані брусненськими майстрами. Про це свідчать написи. Тут є спільна могила 42 мешканців села, запідозрених гітлерівцями у підпалі німецької конюшні. Руїни мурованої церкви заслуговують на особливу увагу: на стінах можна побачити фрагменти фресок, виконані А. Манастирським. Поруч з церквою – зруйнована дзвіниця. Ближче до гостинця, на цвинтарі знаходилась дочірня дерев'яна церква св. Параскевії з рідкісною унікальною наметовою покрівлею. Після виселення мешканців вона поступово руйнувалась і в 1988р. була розібрана. Дзвіницю перенесли до музею під відкритим небом в Любліні, а на цвинтарі тепер стоїть дзвіниця, привезена з поблизького села Тенетиська. Недалеко села є бункери «оборонної лінії Молотова», можна побачити залишки фільварку Верлока, де колись було село Верещиця. Перед війною с. Любича-Князі складалося з присілків Деби, Колайці, Майдан, Павлище, Руда Любицька, Рудки Любицькі, Стависько, Бориси, Чучумаї, Гузії, Лиси, Лужок та ін. Станом на 1.01.1939р. нас. – 2480 ч.: 2430 – у., 5 – п., 35 – л., 10 – ж. Були мурована церква преп. Мат. Параскевії з 1806 р., церковний хор, читальня «Просвіти», драматичний гурток, кооператива, 2 українські школи: трикласна (в селі Колайцях), однокласна (в Павлищі).
Любича Королівська і Камеральна – с. 15 км на південь від Томашова Люблинського, невелике м-ко над річкою Лукавицею (місцева назва річки – Любичка). Нас. 3060 ч.: 2150 – у., 170 – п., 650 – ж., 20 – н.і. З огляду на невелику кількість латинників не було костелу до 1904 р. Тепер в костелі, який є найціннішою сакральною пам'яткою в околиці, знаходиться ікона Матері Божої Вервичної з кінця XVI ст., привезена з Рави-Руської першим парохом костелу Якубом Віняжем. Місцеве населення під час ІІ-ї світової війни було вивезено в Сибір, на примусові роботи до Німеччини або вимордовано. Містечко було майже цілковито зруйноване. Воєнні події і післявоєнні переселення в УРСР 1944-1946 рр. та під час акції «Вісла» спричинились до того, що перестало існувати багато сіл і присілків навколо Любичі. Це зокрема: Пренатка, Нетреба, Божики, Колайці, Свять, Майдан, Солтиси, Лиси, Бориси, Грушка, Верещиця та ін. В 1921 р. Любича Королівська була особливим населеним пунктом, бо об'єднувала порівняно мале м-ко Любичу Королівську та два дуже великі села – Любичу Камеральну, яку також називали Любича (Нас. – 2320 ч.: 2130 – у., 80 – п., 70 – л., 20 – ж., 20 – н.і. і Любичу Князі – 2076 жителів). Тут перед війною діяли різні українські організації. В обох місцевостях були церкви св. Параскевії, читальня «Просвіти» та школи: в Любичі Камеральній – чотирикласна українська, а в Любичі Королівській – двокласна польськомовна. Міські права Любича отримала в 1759 р. М-ко було власністю родин Романовських, Вороницьких, Зелінських, Кампфів і на кінець Горовіца. В XIX ст. тут існували фабрики фаянсових виробів, сірників, виробництва консерв, ґуральня, два млини, тартак. Тепер Любича Королівська є центром гміни. Вона розташована на важливому транспортному шляху. Близькість до українського кордону сприяє розвитку добросусідських відносин між обома народами.
Лужок – прис. с. Любича Князі.
Майдан – прис. с. Любича Князі.
Махнів – с. 8км на схід від Любичі Корол. У 1880 р. нас. – 833 ч.: 790 – у., 13 – п. і 30 – ж. На 1.01.1939 р. нас. – 1360 ч.: 1290 – у., 70 – ж. Є мурована церква Різдва Пресв. Богородиці з 1900 р. (тепер костел), були читальня «Просвіти», кооператива і двокласна українська школа з 1841 р. Відоме с. з 1388 р. Парафіяльна церква існувала вже в 1472 р., після церковної унії стала греко-католицькою. У 1944 р. майстер-самоук Сідорський намалював для церкви ікони святих Володимира, Ольги, Кирила та Мефодія. У міжвоєнні роки збудовано Народний дім, утворено гурток «Сільський господар» і спортивно-пожежне товариство «Сокіл». Дзвіниця згоріла в 1884 р. Навколо церкви був цвинтар, який у XIX ст. перенесено на 1 км. за село, на захід. На цвинтарі збереглось багато брусненських пам'ятників, зокрема фігура Матері Божої. Поруч – могили священників, а саме парохів о. Віктора Тарасевича (1859-1873), о. Антона Яціва (1907-1928), о. Іллі Мазикевича (1872-1892). Звідси походить народний артист України, видатний співак, соліст Львівської опери Степан Степан. Більше відомостей про Махнів можна знайти у «Віснику Любачівщини», вип. 8, 12. [2].
Махнівок – с. 31 км від Рави-Руської. Нас. – 650 ч.: 510 – у., 10 – п., 110 – л, 10 – ж. Церква дерев'яна св. Михаїла, збудована 1919 р. Перед війною в с. діяли однокласна двомовна школа, читальня «Просвіти», кооператива, позичкова каса, народний дім. В роки війни село спалили, тоді загинуло 42 мешканці. Більшість українців виселено в травні 1946 року в Тернопільську область.
Миців – с. 20 км. від Сокаля. Церква дерев'яна Св. о. Миколая збудована 1885 року. Нас. – 630 ч.: 540 – у., 25 – п., 55 – л., 10 – ж. В кінці XIX ст. в с. була читальня ім. М. Качковського. Перед війною діяли читальня «Просвіти», спілка «Громадська», позичкова каса, молочарня, кооператива.
Монастир – прис. с. Верхрата. В передвоєнні роки тут діяла двокласна україномовна школа. Тепер щороку на відпуст 28 серпня сюди приїжджають українці депортовані до західних регіонів Польщі та до України.
Мости Малі – с. 5 км на південь від Любичі Королівської. Перша згадка про с. датована 1470 р. У 1880 р. тут проживав 471 мешканець, а в 1921 р. в 117 селянських господарствах було 623 жителі, з них: 443 – греко-католики, 36 – л. та 143 – ж. Тут існувала однокласна україномовна школа. Збереглась дзвіниця, але церква Покрова Пресвятої Богородиці, збудована в 1917 р., вже не існує – згоріла під час війни. Тут можна побачити фрагменти головного відрізка укріплень «лінії Молотова», а в лісах – протитанкові рови, здебільшого замулені. На 1.01.1939 р. нас. – 650ч.: 500 – у., 15 – п., 25 – л., 110 – ж. На греко-католицькому цвинтарі збереглось чимало брусненських надмогильних хрестів і скульптур.
Нетреба – прис. коло с. Журавці (Любича Королівська). Тут діяла однокласна польська школа.
Новосілки Кардинальські – с. 9 км на схід від Любичі Корол. Перша згадка про с. – в 1438 р. Згідно з переписом нас. в 1921 р. тут було 38 селянських господарств, в яких проживало 490 жителів: 437 – у., 27 – п., 26 – ж. Дерев'яна церква Собору Пресвятої Богородиці, збудована 1760 р., не збереглася. Перед війною нас. – 600 ч.: 580 – у., 5 – п., 5 – л., 10 – ж., з них 534 вірних УГКЦ. Тоді ж діяли однокласна школа з українською мовою навчання, Народний дім, читальня «Просвіти», кооперативна крамниця, позичкова каса та громадський елеватор. Були свої ковалі, шевці, теслі. Місце, де було село, заорано після виселення українців. На цвинтарі збереглося 30 брусненських надгробних пам'ятників.
Новосілки Передні – с. біля Новосілок Кардинальських. Нас. – 580 ч.: 470 – у., 50 – п., 30 – л., 30 – ж. Була дерев'яна церква св. Івана Богослова з 1790 р., 404 вірних УГКЦ, діяли читальня «Просвіти», кооператива і однокласна школа з українською мовою навчання. Під час війни село було цілковито знищено, а жителів виселено. Залишилось тільки 6 осіб. Мовчазним свідком історії є греко-католицький цвинтар, який на відміну від дерев'яної церкви зберігся.
Осердів – с. 30 км від Сокаля, 6 км від Белза. Церква св. Великомученика Георгія, збудована 1625 р., відновлена 1925 р., тепер не існує. Нас. – 520 ч.: 480 – у., 5 – п., 10 – л., 25 – ж. В селі діяли читальня «Просвіти», товариство «Сокіл», кооперагива, молочарня, однокласна школа з українською мовою навчання.
Павлище – с. коло Любичі Князі. Тут працювала трикласна українська школа.
Переводів – с. 25 км. від Сокаля. Нас. – 900 ч.: 800 – у., 70 – л., 25 – ж. Дерев'яна церква Св. Великомучениці Варвари, збудована 1873 р., відновлена 1885 р., тепер не існує. Була дерев'яна капличка Положення Ризи Пресвятої Богородиці, збудована 1886 р. В селі діяла читальня «Просвіти», українська кооператива, двокласна двомовна школа.
П'єтночки – прис. с. Журавці.
Підгір'я – прис. с. Журавці.
Потоки – с. 4 км. від Любичі Королівської. Назва пов'язана із однією з приток р. Солокія та потічком Крупець. Перша згадка – 1611 р. Село під опікою белзького воєводи належало до королівських володінь. У 1765 р. село згадують як м-ко, в якому існувало 20 ремісничих домів. А в 1921 р., коли Потоки згадують як присілок с. Тенетиська, до с. належало 75 господарств і 155 мешканців: 145 – у. та 10 – п. У 1938 р. тут уже – 241 греко-католик. Перед війною при гостинці Гребенне-Любича знаходилась капличка Матері Божої. На цьому місці, згідно з переказами, одній дівчинці об'явилась Богородиця, показуючи на джерела. У лісі, біля теперішньої корчми «Потоки», стоїть металевий хрест, котрий нагадує про трагічну подію, коли німці розстріляли циганський табір, змушуючи попередньо циган самим копати собі могилу.
Предки – прис. с. Журавці.
Пренатка – прис. коло с. Любича.
Прусинів – с. 5 км від Белзця. Нас. – 1100 ч.: 890 – у., 5 – п„ 180 – л., 25 – ж. Дерев'яна церква Воздвиження Чесного Хреста збудована 1878 р., відновлена 1930 р.
Річиця – с. 23 км на схід від Томашова Люб. Нас. – 2540 ч.: 2200 – у., 60 – п., 90 – л., 190 – ж. Були дерев'яна церква св. Муч. Бориса і Гліба з 1687 р., читальня «Просвіти» і кооператива «Господарська торгівля». Парох села о. Омелян Котис в червні 1947 року був арештований польською владою і ув'язнений в концтаборі «Явожно».
Руда Журавецька – прис. біля с. Журавці. Виникло на місці колишніх королівських володінь, що належали до родини Замойських. Уперше згадують в 1765 р., коли було загалом 8 хат і корчма. В 1938 р. тут проживало прибл. 200 греко-католиків. Село було відоме завдяки тепер вже недіючому мурованому млину на р. Солокія, який був власністю Гершка Федербуша. Останній володів маєтком 314 га. Тепер тут кожного року традиційно відбувається свято Івана Купала.
Руда Любицька – прис. між с. Журавці та с. Любича Князі. Належав до парафії в Журавцях, 30 вірних УГКЦ.
Свять – прис. коло с. Любича.
Селиська – с. 11 км на південь від Любичі Корол. Початки села сягають 1447 р. У 1880 р. тут було 87 домів, в яких проживало 638 мешканців, з них 335 греко-католиків. Згодом нас. – 660 ч.: 310 – у., 150 – п., 200 – л. Колись це був відомий осередок гончарства, існувала читальня «Просвіти». Тепер село більш відоме своїм музеєм. В ньому, окрім предметів домашнього вжитку та мисливських трофеїв, можна побачити уламки скам'янілих дерев, яким мільйони років. Село було власністю родини Дідушицьких, а згодом – родини Сапігів. Могила Адама Сапіги знаходиться на місцевому цвинтарі. Довоєнних будівель залишилось мало. Цікавим є те, що в польських домах дашки над ґанком були трикутні, а в українських – опуклі. Церква св. Миколая, фундатором якої був князь Павло Сапіга, збудована в 1901 р., нещодавно відновлена. Тут зберігся іконостас з ХVІІ-ХVІІІ ст. Перед храмом стоїть дзвіниця з 1830 р. На відстані 300 м від церкви над одним з джерел річки Прутник є дерев'яна капличка св. Миколая, збудована в кінці ХІХ – на поч. XX ст. в наметовому стилі на палях на воді. Тут є ікона св. Миколая з XVIII ст. Вода джерела цілюща, особливо на День літнього Миколая – 22 травня. Це місце паломництва і українців, і поляків.
Солтиси – с. коло с. Любича.
Стависько – прис. с. Любича Князі.
Сулимів – с. 20 км від Сокаля. Нас. – 780 ч.: 280 – у., 305 – п., 210 – л., 5 – ж. Дерев'яна церква Представлення св. Івана Богослова, збудована 1897 р., не існує. В селі діяли читальня «Просвіти», позичкова каса, товариство «Луг», однокласна польська школа.
Тарнаватка – с. Перший запис про село у 1531 р. В 1880 р. тут було 54 доми і 714 мешканців. Село було власністю графів Дідушицьких. Знищене під час війни.
Тенетиська – с. 3 км на півд. схід від Любичі Королів. Нас. – 1510 ч.: 1420 – у., 5 – п., 55 – л., 30 – ж. Була дерев'яна церква св. Вмч. Димитрія з 1754 р., тепер зруйнована. Парох села о. Костянтин-Всеволод Дацько був ув'язнений 1947 року в концтаборі «Явожно». Були в селі читальня «Просвіти» і крамниця. Громада на р. Солокії побудувала водотурбінний млин, мала великі ліси. Була однокласна українська школа. Вихідцями з села були агрономи, ветеринари і лікарі. Про Тенетиська уродженець села Іван Гук написав книжку «Село над Солокією».
Терношин – с. 23 км на півн. схід від Любичі Королів. Нас. – 1120 ч.: 430 – у., 90 – п., 580 – л., 20 – ж. Є дерев'яна церква Різдва Пресв. Богородиці з 1906 р. Були читальня «Просвіти», кооператива і позичкова каса.
Томашів Любельський (Люблинський) – найбільше місто Томашівського повіту. Розташоване 126 км від Любліна і 95 км від Львова на межі Розточчя і Сокальської Гряди над річкою Солокією. Колись через місто проходив великий торгівельний шлях з Чорного моря через Львів до Балтійського моря. Тепер місто виконує майже те саме призначення, бо знаходиться при автостраді № 17, що пролягла через Гребенне і Раву-Руську. Площа міста – прибл. 14 кв. км, а число мешканців – 22 тисячі. Було засноване в 1590 р. гетьманом Яном Замойським в честь його сина Томаша і назву змінено з Єлітово (від герба Замойських) на Томашів. Архітектором був Бернард Моранд, будівництво тривало 30 років. Війна шведсько-польська і пожар знищили місто. В 1772 р. Томашів опинився в складі Австрії. Місто також було зруйноване під час Першої і Другої світових воєн. Однак збереглось чимало архітектурних пам'яток: бароковий костел з 1627 р., дерев'яна дзвіниця з XVIII ст., православна церква з 1880 р., дерев'яна чайна з 1895 р. На вул. Львівській височіє мурований костел, збудований в 1937-1949 рр., в якому знаходяться древні ікони, завезені з Угнова.
Ульгівок – с. 25 км на схід від Томашова, 35 км від Рави- Руської. Нас. – 1490 ч.: 1380 – у., 50 – п., 50 – л., 10 – ж. Були дерев'яна церква св. Миколая з 1856 р., читальня «Просвіти», кооператива, позичкова каса.
Хлоп'ятин – с. 30 км від Сокаля, 2 км від Осердова. Нас. – 490 ч.: 445 – у., 5 – п., 25 – л., 10 – ж. Церква дерев'яна Зіслання Святого Духа збудована 1863 р., відновлена 1924 р. В селі діяли читальня «Просвіти», товариство «Сокіл», молочарня, однокласна двомовна школа.
Чернів – капличка коло с. Вербиця.
Чучумаї – прис. с. Любича Князі.
Шаленик – с. 9 км. від Любичі Камеральної. Засноване в кінці XIX ст. В с. був фільварок, власником якого перед війною був Кемпф. Він вирощував овес і ріпак, з насіння яких в Німеччині виробляли олію. Кемпф підгодовував також дику звірину. Він виділив окрему охоронну територію, «звіринці», де заборонялось полювати. В лісі біля села зберігся гробовець родини Кемпфів.
Щавиця – с. 4 км від с. Корчмина. Церква Успення Пресвятої Богородиці збудована 1875 р. 586 вірних УГКЦ.
Щеп'ятин – с. 28 км на схід від Томашева. Нас. – 910 ч.: 640 – у., 60 – п., 170 – л., 40 – ж. Є мурована церква Святої Трійці з 1910 р., тепер – костел. Були читальня ім. М. Качковського, згодом реорганізована в читальню «Просвіти», і кооператива.
Ялинка – прис. коло с. Гребенне.
Література
1. Володимир Кубійович. Етнічні групи південно-західної України (Галичина) на 1. 1. 1939 Вісбаден, 1983.
2. Вісник Любачівщини. Випуски 1 – 20. Львів, 1995 – 2013.
3. Наш край Любачівщина. Випуски 1 – 8. Львів, 2000 – 2013.
4. Шематизм греко-католицького духовенства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1938 – 1939. Перемишль, 1938.
5. Кłos S. Lubaczów I powiat Lubaczowski. Krosno, 2001.
6. Кореr М. Gminа Lubycza Królewska, 201
