Загальна кількість переглядів!

пʼятницю, 19 червня 2020 р.

Цей день в історії УПА - 20 червня.

Краєзнавець Іларіон Курило-Кримчак — бургомістр Мелітополя, один з агентів ОУН на Мелітопольщині

1944 рік
Відділ УПА-Захід біля села Хмелів на Львівщині атакував радянсько-польські партизанські загони. Захоплено в полон трьох партизан, здобуто кулемет, гвинтівки і 6 коней.

1945 рік
Чота сотні «Вітрогони» УПА-Захід у селі Збора на Станіславщині атакувала гарнізон НКВД. Раптовим нападом знищені командир гарнізону і кілька військових. У подальшій перестрілці знищені ще 6 військових НКВД.

1948 рік
Рій сотні «Лемківська» УПА-Захід у селі Нагуєвичі на Дрогобиччині знищив радянську активістку, яка займалася організацією колгоспів.

Під час зіткнення з загоном МВД у селі Більче на Дрогобиччині загинули двоє повстанців, серед них – референт Українського Червоного Хреста Марія Сенишин – «Уляна».

Радянські активісти біля села Сахнівка на Київщині намагалися захопити трьох воїнів УПА. У перестрілці знищені голова сільради і колгоспник, важко поранені секретар парторганізації (він же директор школи) і кандидат у члени КП(б)У. Один повстанець отримав поранення і, не маючи змоги прорватися, застрелився.

У селі Воля Якубова на Дрогобиччині підпільники знищили кіноустановку.

У сутичках із загонами МВД у селах Коростенко та Решітка на Дрогобиччині загинули станичний ОУН Василь Сивоус – «Вершак» і ще один повстанець.

1949 рік
Підпільники підірвали залізницю на перегоні Красне – Ожидів на Львівщині. У результаті акції зійшов з рейок паровоз вантажного потягу.

1950 рік
В одному з сіл Косівського району Станіславщини у сутичці з опергрупою МВД загинув Дмитро Мицканюк – «Дон».

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті.

суботу, 13 червня 2020 р.

13 червня 1995 р. помер командир боївки СБ ОУН Дмитро Купʼяк «Клей»

Дмитро Куп'як
13.06.1995. Домовина з тілом Дмитра Куп'яка

Куп’як Дмитро (“Весляр”, “Клей”, “Тятива”; 6.11.1918, с. Яблунівка Буського р-ну Львівської обл. – 13.06.1995, Торонто, Канада).
З 1938 член ОУН. 7 листопада 1938 заарештований польською владою та засуджений 16 лютого 1939 до 3 років ув'язнення. Вийшов на волю 15 вересня 1939. Закінчив у 1943 торговельну школу у Львові. З осені 1941 співробітник крайової референтури СБ ОУН на Західно-Українських землях. Командир боївки СБ ОУН ЗУЗ (поч. 1944–10.1945), з якою брав участь в наскоку на Радехів 26.04.1945.

Виїхав нелегально у кінці 1945 до Польщі, а згодом перебрався до Німеччини. З червня 1947 проживав у Англії, а рівно через рік виїхав до Канади. Проживав у Едмонтоні, а згодом в Торонто. Був успішним бізнесменом, власником ресторану та готелю. В 1964 уряд СРСР почав вимагати видачі Куп'яка для засудження. Це викликало широкий резонанс в Канаді та інших країнах заходу та дало змогу ще раз висвітлити причини боротьби Дмитра Куп'яка проти радянської окупації. Уряд Канади відмовився виконувати вимоги Радянського Союзу. У 1972 взяв участь у виборах до федерального парламенту Канади від Прогресивно-Консервативної партії Канади. Дмитро Куп'як написав книжку «Спомини нерозстріляного», де описав свою боротьбу за волю України.

[Воєнна округа УПА «Буг». Документи і матеріали / Упорядкували В. Мороз, О. Вовк]

пʼятницю, 12 червня 2020 р.

12 червня 1930 р. в с. Токи засновано хорове товариство “Бандура”

"сліпий бандурист"

12 червня 1930 р. в с. Токи Підволочиського району засновано хорове товариство “Бандура” (об’єднувало понад 80 досвідчених співаків, керівник – Євген Костецький).

Сайт. Терен.

12 червня 1919 р. УГА звільнила від поляків Теребовлю і Струсів.

віадук біля Теребовлі.

12 червня 1919 р. – під час Чортківської офензиви вояки УГА звільнили від поляків Теребовлю і Струсів; того ж дня поблизу с. Іванівка, нині Теребовлянського району загинув командант (командир) 2-го куреня 5-ї (Сокальської) бригади УГА Степан Копаницький (похований у містечку, нині м. Хоростків Гусятинського району).

Сайт історична правда.

Цей день в історії УПА - 12 червня.

боївка Шуляка березень 1947 року Антон Олійник під номером 4.

1943 рік
Відділ УПА атакував дві чоти німців і полської поліції біля села Берестовець на Рівненщині. Знищені 7 німців (ще 5 поранено) і 15 поляків, спалено два автомобілі.

1945 рік
У бою з опергрупою НКВД біля села Брингалівка на Тернопільщині загинули 9 воїнів сотні «Чорноморці» УПА-Захід.

У засідці біля села Ляховичі на Дрогобиччині підпільники знищили міліціонера, ще одного важко поранили.

Біля села Малі Ланки на Львівщині повстанці знищили 10 військових НКВД.

1946 рік
У сутичці з загоном МВД біля села П’яновичі на Дрогобиччині загинув надрайонний референт ОУН «Жар».

1947 рік
Чота сотні «Басейн» УПА-Захід у селі Черна на Дрогобиччині зруйнувала будівлі колгоспу та молочного заводу.

В одному з лісових масивів Журавенського району Дрогобиччині під час зіткнення з загоном МВД загинув над районний провідник ОУН Макар «Залізний».

1948 рік
У селі Яблонів на Станіславщині підпільники спалили сільраду.

Пошукова група МВД у селі Ваньовичі на Дрогобиччині оточила хату, на горищі якої переховувалися троє підпільників. Останні вчинили збройний опір і всі троє загинули в перестрілці.

У селі Чорногородка на Київщині повстанці знищили колгоспного активіста.

Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам'яті.

четвер, 11 червня 2020 р.

Згадаємо - пам'ятаємо 11 червня від років УГА і до 2016 року.... Вічна пам'ять Героям.. .

На світлині – Осип Левицький сотник УГА (з колекції Енциклопедії сучасної України).

“Згадаємо”
11 червня 1899 р. народився Петро РОЖАНЕЦЬ, сотник УГА, командир 1-ї сотні 30-го полку дивізії “Галичина”, поручник дивізії “Галичина”.
11 червня 1973 р. помер Осип ЛЕВИЦЬКИЙ, сотник УГА, начальник Пресової кватири УГА, пластовий діяч, редактор журналу “Український пластун”, директор Української гімназії в м. Криниці на Лемківщині, автор спогадів “Галицька Армія на Великій Україні: Спомини з часу від липня до грудня 1919”.
11 червня 2016 р. поблизу шахти “Бутівка” Донецької області в бою загинув Андрій БУТЕНКО-“ЛЕГАТ”, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.
11 червня 2016 р. поблизу шахти “Бутівка” Донецької області загинув у бою Роберт МАСЛЕЙ-“ДОК”, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.
11 червня 2016 р. поблизу шахти “Бутівка” Донецької області в бою загинув Юрій ГНАТЮК-“ГУЦУЛ”, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.
11 червня 2016 р. поблизу шахти “Бутівка” Донецької області в бою загинув Ярослав ШЕВЧЕНКО-“ЯРИК”, боєць Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.
“Незборима нація”

Із фейсбук сторінки #Холодний Яр


5 червня 2020 р. помер ветеран УПА Петро Мартинюк на псевдо “Дуб”.

5-го червня на 97-му році життя відійшов у вічність український громадський та військовий діяч, ветеран УПА на псевдо “Дуб” Петро Мартинюк.
Про це інформують на сайті Володимира-Волинського.

Кавалер державного ордену “За мужність” ІІІ ступеня, кавалер ордену Володимира Великого ІІІ ступеня та почесний громадянин Володимира-Волинського Петро Мартинюк брав участь у боях УПА з нацистами, в одному з яких отримав важке поранення. Після цього очолив референтуру Служби Безпеки УПА із підбору кадрів на навчання.

У січні 1945 року його вистежили й заарештували органи НКВС. Йому дали 10 років ув’язнення, яке відбував у норильських таборах ГУЛАГу, а до цього – 5,5 місяців очікування у камері смертників у Харкові. Після закінчення терміну отримав додаткових 5 років неволі за участь у 1953 році у Норильському повстанні. У кінці 1980-х Петро Мартинюк був активним членом Народного руху України.

4 лютого 2020 року у Володимир-Волинській міській раді в ідбулося урочисте вручення документів про реабілітацію Петру Мартинюку.

Інтернет-видання “БУГ” 

Повішені німцями повстанці в Дрогобичі 02.12.1943 року.

понеділок, 1 червня 2020 р.

2 червня 1652 р. перемогою козацького війська Б. Хмельницького над поляками завершилася битва під Батогом.

Схема битви під Батогом 1652 року. Джерело: tyzhden.ua

1652, 2 червня – перемогою козацького війська під керівництвом Богдана Хмельницького над поляками завершилася битва під Батогом.

1—2 червня 1652-го на лівому березі Південного Бугу неподалік гори Батіг зійшлися українсько-татарське військо (30—35 тис.) під командуванням Богдана Хмельницького і польське військо (30 тис.) Мартина Калиновського.

2 червня відбулися вирішальні бої, в яких відзначилася козацька кіннота на чолі з Іваном Богуном. Вранці розпочався артилерійський та рушничний обстріл польського табору. Після цього в атаку пішли козаки. Серед шляхти розпочалася паніка. Проте німецькі найманці, що воювали в королівській армії, запекло захищалися. Але їх опір було зламано, козаки увірвалися до польського табору. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам Калиновський загинув. Також загинули комендант німецької піхоти Сигізмунд Пшиємський, брат майбутнього короля Яна Собеського Марек. Польща втратила вбитими 8000 добірних вояків.

Батозьку битву її сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала під Каннами 216-го року до н. е.
Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької України проти шляхти. До початку липня на території України відновлюється козацький адміністративний устрій. Богдан Хмельницький знову відновив кордон по Дністру і Случі.

Джерело:tyzhden.ua

суботу, 23 травня 2020 р.

Цей день в історії УПА - 23 травня.

11 - Василь Николин - "Мороз"
16 - Йосип Демчук -"Луговий"
22 - Михайло Кріса - "Кобзар"
35 - Хома Мартюк - "Алкід"
42 - Павло Зозуляк - "Цяпка"
45 - Григорій Трендяк - "Мирон"
46 - Петро Колісник - "Черник"
76 - "Командир"
Іото. https://io.ua/

1944 рік
У засідці на шляху біля села Ясень сотня «Бистриця» УПА-Захід знищила капітана і 9 прикордонників, ще трьох смертельно поранено.

Пошукова група НКВД захопила криївку біля села Ігровиця на Тернопільщині. Повстанці, що перебували всередині, змогли відійти у безпечний район. Загинув кущовий ОУН Володимир Тютюник – «Карпо», що прикривав відхід.

1945 рік
Великий загін повстанців (до 60 чоловік) атакував міліцейську дільницю в селі Устя-Зелене на Тернопільщині.

1946 рік
Сотня «Холодноярці» УПА-Захід у селі Мацошин біля залізничного тунелю підірвала вантажний потяг. Знищені й поранені 15 військових МВД.

Під час зіткнень із загонами МВД у селах Липівці і Наконечне Перше на Львівщині загинули четверо повстанців.

1947 рік
Пошукова група МВД через зрадника захопила криївку-шпиталь у селі Наконечне на Львівщині. Не маючи шансів на порятунок, застрелились медсестра «Ліда», охоронець шпиталю і п’ятеро поранених підпільників.

Неподалік села Більшівці на Станіславщині знищені 4 військових МВД.

Пошукова група МВД захопила криївку в селі Геленки на Тернопільщині. Троє повстанців, відстрілюючись із оточеної хати, знищили двох військових. Після підпалу хати всі троє застрелились.

1948 рік
У селі Добринів на Станіславщині повстанці атакували конвой МВД з арештантами. Знищений лейтенант, поранені двоє військових.

У сутичках із загонами МВД у селах Молодинче і Нове Місто на Дрогобччині загинули двоє підпільників.

1949 рік
У селі Тейсарів на Дрогобиччині повстанці спалили будівлі колгоспу і обстріляли дільницю винищувального батальйону.

У селі Семигинів на Дрогобиччині підпільники знищили дільничного МВД і завклубом.

1950 рік
Пошукова група МВД захопила криївку у лісі в Жовтневому районі на Станіславщині. Загинули всі троє повстанців, що перебували всередині.

У засідці в селі Микитинці на Станіславщині знищений дільничний МВД і поранені двоє колгоспних активістів.

1952 рік
У сутичці з опергрупою МГБ біля села Чернихів на Тернопільщині загинули 12 повстанців.

1954 рік
Вночі у місті Володимир-Волинський підпільники знищили 11 портретів радянських комуністичних вождів, розвішаних на будинках з нагоди 300-річчя «возз’єднання України з Росією».

Упорядник Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті

пʼятницю, 22 травня 2020 р.

22.05.1944 року у с.Коршилів Зборівського р-ну на відпочинок зупинився курінь УПА Ярослава Бєлінського «Бистрого».

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Білинський Ярослав Михайлович (1921 (за ін. даними 1920), с. Товстеньке Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 24.04.1946 р., Тернопіль) – курінний УПА. Військового звання не мав. Псевдо: Бистрий.

22 травня 1944 року – у с.Коршилів Зборівського району на денний відпочинок закватирував курінь УПА Ярослава Бєлінського «Бистрого». Підрозділ мав більше 600 вояків, невеликий кінний відділ розвідки, відділ важких кулеметів, великий обоз більше як з 50 підвід з провіантом і військовим спорядженням, 2 польові кухні. Протягом дня повстанці реквізували в більшовиків 5 підвід для свого обозу, відбили 3 автомашини, підбили літака-розвідника, що впав за ліском «Дубиною».

https://teren.in.ua

четвер, 21 травня 2020 р.

22 травня 1861 р. прах Тараса Шевченка перепохований в Україні на Чернечій горі, що під Каневом.

Перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року опікувався художник Григорій Честаховський.

Фото: https://ukrainianpeople.us
https://www.istpravda.com.ua

22 травня 1840 р. народився Марко Кропивницький, український драматург, актор, режисер.

(22 травня 1840 р. – 21 квітня 1910 р.)
(Також є дати народження 7 та 10 травня)

Кропивницький Марко Лукич - фундатор українського професійного театру. Йому належить визначна роль у створенні української школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару. Актора не раз запрошували на імператорську сцену, однак він не хотів розлучитися з батьківщиною, рідним мистецтвом, відстоюючи у такий спосіб право українців на свою мову і культуру.
Марко Кропивницький народився в с. Бежбайрак (тепер с. Кропивницьке Кіровоградської обл.) в сім'ї управителя поміщицького маєтку. У 1861-1871 рр. служив канцеляристом в установах Бобринця та Єлисаветграда (нині Кропивницький).

У 1862-1863 рр. був вільним слухачем юридичного факультету Київського університету. Після відставки у 1871 р. М. Кропивницький переїздить до Одеси.
Першою його роллю як актора-професіонала у складі трупи Народного одеського театру Моркових і Чернишова була роль Стецька в комедії Г.Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці». Місцева преса і публіка високо оцінили талант молодого актора.

У 1881 р., хоч і з цілим рядом обмежень, були дозволені спектаклі українською мовою. 

М.Кропивницький разом з антрепренером Г. Ашкаренком заснував у Кременчуці першу українську професійну трупу, що швидко здобула популярність в Україні та за її межами й увійшла в історію вітчизняної культури під назвою «театр корифеїв». Згодом М. Кропивницький виходить з цієї трупи і організовує нову, яка за довгі роки свого існування стала школою для багатьох славетних діячів українського театру.
М. Кропивницькому належить першорядне місце у формуванні оригінального вітчизняного репертуару. І сьогодні не сходять зі сцени його класичні драми і комедії: «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук», «Чмир», «Скрутна доба» та ін. Актор створив чимало сценічних образів на власному драматургічному матеріалі, а також за творами інших авторів.

М. Кропивницький відомий не лише як видатний драматург, актор, режисер, він також є автором ряду музичних творів, які відзначаються високою професійністю та мелодійністю.

З метою вшанування видатного земляка постановою Верховної Ради України від 14 липня 2016 року місто Кіровоград перейменовано на місто Кропивницький.

https://www.istpravda.com.ua
http://dakiro.kr-admin.gov.ua

22 травня 1919 р. поляки розстріляли Остапа Нижанківського, священика, композитора, диригента, члена Української національної ради ЗУНР.

Народився 24 січня 1863-го у селі Малі Дідушичі на Львівщині в сім’ї священика. Закінчив Львівську духовну семінарію, склав іспит на вчителя музики в Празькій консерваторії.

У 1897-му як священик у селі Довжанка на Тернопільщині на виборах до австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював. Через це втратив парафію і був переведений до бідного села біля російського кордону.

Деякий час був священиком у селі Завадів біля Стрия, але більше прославився своїм музичним талантом.

Заснував перше в Галичині нотне музичне видавництво «Бібліотека музикальна» (1885), яке друкувало твори українських композиторів. Записував й опрацьовував народні пісні. Активно пропагував українське хорове мистецтво. Засновник і диригент товариства «Боян» у Бережанах, Львові та Стрию. Автор популярних хорових творів на вірші Тараса Шевченка: «Наша дума, наша пісня», «Вітер в гаю нагинає», «Минулі літа», обробок народних пісень і колядок. Брав активну участь в організації шевченківських концертів.

У селах, де очолював парафію, сприяв відкриттю філій «Просвіти». А в Завадові заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню, ініціював встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку.

У 1918-1919 роках входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.
Заарештований поляками і розстріляний без суду у місті Стрий. Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання) написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому саме нова українська влада подарувала волю. Хоча селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким Остап Нижанківський позичив гроші.

Як повідомляв очевидець: «Солдати вивели його за місто й при дорозі, яка веде на нове стрийське кладовище, … затримали його і повідомили, що він засуджений на смерть через розстріл… На мить у нечисленних очевидців з’явилась надія, коли за зникаючими силуетами священика і жовнірів мигнув силует галопуючого на коні офіцера, який гнав у напрямі провадженої жертви… Телеграма зі Львова з наказом звільнити о. Остапа Нижанківського з-під варти прийшла до Стрия із запізненням. Остап Нижанківський прийняв смерть мужньо. Коли йому повідомили, що засуджений на розстріл, Остапові появилися в очах сльози, але зараз їх обтер і перехрестився. А коли кати запитали, чи зав’язувати йому очі, тупнув енергійно ногою і крикнув: «Стріляй!». Розлігся гук із чотирьох крісів – Остап Нижанківський повалився на землю».

Підготував Сергій Горобець

четвер, 14 травня 2020 р.

15 травня 1919 року – у Тернополі почала видаватися газета «Козацький голос».

Видавалася Пресовим бюро 1-го Головного корпусу УГА і Пресовою Кватирою Начальної команди УГА. О цього ця газета національно-патріотичного спрямування. виходила в м.Кам’янка-Струмилова (нині Кам’янка-Бузька) на Львівщині.

https://teren.in.ua/

суботу, 9 травня 2020 р.

Водонапірна вежа, вул. Кульпарківська м. Львів. (лікарня).

Старі фото.Будівництво вежі на Кульпаркові, 1905 рік.
Нові фото мої 08.05.2020 р.
Водонапірна вежа на території психіатричної лікарні на вул. Кульпарківська, інженер проектувальник Альфред Захаревич –береться 1905 року за будівництво скромної водонапірної вежі на підміському селі Кульпаркові. Можливо, йому було цікаво попрактикуватись із залізобетонними стропами, що є в основі конструкції вежі, фірма Захаревича – Сосновського успішно використовувала цей елемент у проектах вже на поч. XX століття.

https://photo-lviv.in.ua/vodonapirna-vezha-na-kulparkovi/

вівторок, 5 травня 2020 р.

5 травня 1836 р. у Чернівцях народився Сидір Воробкевич священик, композитор, письменник.

1836, 5 травня – у Чернівцях народився Сидір Воробкевич (псевдо – Данило Млака), священик, композитор, письменник, один із засновників і редакторів журналу “Буковинськая зоря”, голова  “Руської бесіди”. «Він був одним з перших жайворонків нової весни нашого народного відродження», – говорив про Сидіра Воробкевича Іван Франко.
Його батьки рано померли, тому вихованням хлопця займалися дідусь із бабусею. Вони забрали осиротілих дітей до себе у місто Кіцмань. Освіту Сидір Воробкевич отримав у Чернівецькій духовній семінарії, яку закінчив 1861-го. Під час навчання він склав перші вірші й написав до них музику. На канікулах він мандрував селами й записував українські та румунські народні мелодії, вивчав фольклор та побут місцевих жителів.
Сидір Воробкевич прийняв сан священика і деякий час працював у віддалених буковинських селах. 1867-го він з родиною переїхав до Чернівців. На той час з'явилися друком його перший цикл віршів «Думки з Буковини».
Водночас захоплювався музикою та займався музичною самоосвітою. Протягом року вдосконалювався у Віденській консерваторії, де склав іспит на звання викладача співу й регента хору. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. – на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні й псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші.

Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua 

неділю, 3 травня 2020 р.

Золочівська авіакатастрофа 3 травня 1985 року. Засекречена трагедія львівщини.


3 травня 1985 року за 65 км від Львова – біля Золочева сталася одна з найбільших авіакатастроф, про яку досі мало хто знає. Адже інформація про неї була одразу засекречена.

Внаслідок зіткнення двох літаків – військово-транспортного Ан-26 і пасажирського Ту-134 – загинуло 94 особи.
«Рятувати не було кого»
Житель Івано-Франківської області, лікар-ветеринар Михайло Козак в 1985 році проходив термінову військову службу. Служив на Львівщині у військовій частині 3350, що була дислокована в районі Золочева.

– Пам’ятаю, що в нашу військову частину того дня зателефонував невідомий і схвильованим голосом повідомив, що чув в повітрі сильний удар, – розповідає Михайло. – Опісля він побачив, як біля колгоспної ферми, де він працював, впали уламки літака. Весь особовий склад частини було піднято по тривозі і скеровано до місця пригоди.
Одночасно з нами туди ж прибули пожежники, працівники правоохоронних органів, аварійно-рятувальна команда Львівського аеропорту. Але рятувати вже не було кого. Земля була усіяна дрібними уламками і закривавленими шматками людських тіл. Все це було розкидано на площі в кілька квадратних кілометрів.

– Того дня була типова львівська погода – нудний дощ, що мжичив з самого ранку, – продовжує свою розповідь Михайло. – До пізнього вечора ми були задіяні в прочісуванні місцевості і валилися з ніг від втоми. Знали лише те, що шукаємо фрагменти двох літаків – військово-транспортного Ан-26 і пасажирського Ту-134, які незрозуміло з яких причин зіткнулися в повітрі. І що на цих лайнерах летіло близько ста осіб.
Про те, що на військово-транспортному літаку розбилося практично все керівництво Військово-повітряних сил ПрикВО, стало відомо лише через кілька днів, коли на Личаківському цвинтарі у Львові почали ховати жертв авіакатастрофи.

Лайнерами керували досвідчені пілоти
Широкій громадськості обставини авіакатастрофи в небі над Львовом стали відомі лише через сім років, коли в 1992 році в журналі «Цивільна авіація» була опублікована стаття про цю трагедію. Згодом про львівську катастрофу написали кілька центральних російських газет. Факти, викладені, в цих публікаціях, такі.

3 травня 1985 року в 12.02 з Львівського аеропорту вилетів Ан-26, який повинен був доправити до Москви керівництво ВПС Прикарпатського військового округу. На його борту було 6 членів екіпажу і 9 пасажирів.
Разом з командуючим ВПС – генерал-майором авіації Є.Кропивиним в столицю летіли начальник політуправління С.Доценко і начальник штабу С.Волков. У числі пасажирів були також два сини командувача – курсанти військових училищ Андрій і Олександр.

Пілотувати Ан-26 довірили одному з самих досвідчених екіпажів. Командир корабля С.Шишковський досконало володів своєю професією і провів в небі майже 6 тисяч годин. Пілотувати літак йому допомагав В.Биковський, син відомого космонавта Валерія Биковського. На Ан-26 він налітав всього 450 годин, але вже встиг зарекоменндувати себе якнайкраще.
На борту цивільного Ту-134, який прямував до Львова з Таллінна, було 6 членів екіпажу і 73 пасажирів (у їх числі 8 дітей). Лайнером керував Герой Соціалістичної праці, льотчик першого класу Н.Дмітрієв. Обидва літаки повинні були пролетіти над Золочевим, де сходилися і розходилися траси на Мінськ, Прибалтику, Київ і Москву.

Про що розповів «чорний ящик»
Повітряна трагедія сталася через багато різних порушень. Недопустимим недбальством було те, що військовий літак вилетів майже на півгодини пізніше від регламентованого часу. Якби не це, не було б потреби розводити літаки на висоті: за розкладом руху вони не повинні були зустрітися.

На обидвох лайнерах не працювали локатори. Тож «запеленгувати» один одного літаки не могли, хоча щомиті відстань між ними зменшувалася.

Останню фатальну помилку допустила диспетчерська служба. «Диспетчер» підходу», який відповідав за район аеропорту, неправильно визначив відстань між літаками. Ан-26 було дозволено набирати висоту 3900 метрів і виходити на Золочів.

Ту-134, який летів на Золочів з іншого боку –на висоті 4200 метрів, отримав команду знизитися до 3600 метрів. Тобто пасажирський лайнер «ввели» у повітряний коридор, зайнятий військовим літаком.
Ту-134 і Ан-26 зіткнулися в 12.13 – у хмарах на висоті 3900 метрів в 6 кілометрах від Золочева. Комісії з розслідування причин катастрофи вдалося розшифрувати «чорний ящик» військово-транспортного літака. З’ясувалося, що екіпажі лайнерів побачили один одного приблизно за 5-6 секунд до тарану, з відстані близько півтора кілометрів.
Що-небудь змінити в такій ситуації було нереально. Магнітофонна плівка зафіксувала наростаючий гуркіт, тривожні вигуки екіпажу, а відтак – сильний звук удару. Після зіткнення, коли літак падав, запис продовжувався ще сім секунд. На плівці записано сповнені жаху крики людей – не лише пілотів, а й пасажирів.

Головними винуватцями львівської авіакатастрофи були визнані «диспетчер підходу», 48-річний «списаний» льотчик П.Савчук і його безпосередній начальник, 32-літній керівник польотів О.Квашнін. Обидва винуватці отримали тривалі тюремні терміни.

https://inlviv.in.ua/lviv