Поxодить зі стародавнього козацького і священичого роду. Його двоюрідним братом є художник Модест Сосенко (1875-1920).
«Батько мій Петро Сосенко був католицьким парохом в Межигірцях. Мати Йосифа з роду Синевицьких. Як тато, так і мати були з священичих родин. Батька предки походили з Дашниці, села на західній Галицькій Україні, – писав герой нашої статті у своїй біографії, створеній у травні 1933 року. – Громадяни того села мали бути козацькими переселенцями з Великої України і були солтисами, вільними від панщини людьми».
Вже у гімназії належав до культурно-освітнього гуртка «Української громади». Збирав етнографічні матеріали, які надав потім Євгену Желехівському для «Русько-німецького словника». Також народні пісні з Межигірців та Лемківщини К. Сосенко подав приблизно у 1892 році професору Омеляну Огоновському. Але вони не були опубліковані і, як припускав сам збирач, загубилися у вирі Першої світової війни.
Оскільки дуже любив малювати, то після гімназії вступив на третій курс мистецької школи Яна Матейки у Кракові. Паралельно слухав курси класичної філософії, історії, археології, польської літератури та анатомії у Краківському університеті. Навчався також у Львівському Університеті на теологічному та філософському факультетаx.
Напевне, став би художником, однак у 1879 році захворів на очі і змушений був покинути навчання в академії Матейки. Натомість пішов слідами батька-священика і вступив до Львівської греко-католицької семінарії. А що семінаристи у ті часи освіту здобували на теологічних факультетах університетів, то планував продовжити навчання на філософському факультеті. Так К. Сосенко потрапив на курси Омеляна Огоновського, взявся за старослов’янську мову та українську літературу.
1888 висвячений на священника УГКЦ, душпастирював у селаx Галичини (з 1901 року і до кінця життя в Конюxаx). Як сам писав, робота практично унеможливила заняття літературою та наукою. І все ж, постійно замовляв книги з Кракова і Німеччини, а протягом 1900-1914 років виношував думку відкриття власного видавництва.
«Після великої війни кинувся я на студії іраністики та арабістики, вважаючи, що в українській мові, культурі і історії є задатки іранізму і арабізму, – йдеться у біографії пароха-вченого. – Маю написаний досить об’ємистий словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій, придав також збірку арабських лінгвістичних елементів в українській мові. При ужитковості збірка та нагодиться для арабських лінгвістів та письменників».
За свою працю та заxист українського населення 1920 року був арештований польською військовою владою і стояв під загрозою розстрілу. Був членом НТШ у Львові. Брав участь у з’їзді етноґрафів у Відні та в Ст. Ґабрієль. Переписувався з німецькими вченими, проф. унів. Шмідтом та проф. Ґахсом, які присилали йому звідомлення зі з’їзду, коли вже сам не міг туди їхати.
Дослідницька робота отця Ксенофонта не заважала ані душпастирській, ані родинній. У пароха та його дружини Елеонори (дівоче прізвище Струтинська) було шестеро дітей: Софія, Марія, Емілія, Петро, Дарія та Наталія. Із них донька Софія, у заміжжі Придаткевич, стала вчителькою у Конюхах і зібрала багату колекцію місцевої вишивки.
Син Петро став відомим правником і працював у Всеукраїнській Академії Наук у Києві. Був репресований у 1933 році і вбитий у 1937-му. Донька Марія вийшла заміж за отця Олександра Бучацького – засновника і першого коменданта Уряду Новиків, тобто пластового новацтва. Отець Олександр, хоча і жив у Львові, приїжджав у Конюхи допомагати старенькому отцю Ксенофонту.
Отець Ксенофонт Сосенко помер 9 квітня 1941 р. і похований на кладовищі у Конюхах. У цьому ж селі стоїть дерев’яна церква Зіслання Святого Духа 1607 р., у якій служив цей незвичайний парох. Храм місцева громада береже як свою спільну пам’ять, хоча має новіший, мурований.
Праці:
«Про містику гагілок» (у ж. «Поступ», 1922),
«Праджерело українського релігійного світогляду» (1923)
«Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора» (1928).
Неопубліковані праці:
про Гаїлки та Староукраїнський Великдень,
про Купала,
«Ґенеза козаччини»,
«Дніпро і Подніпров’я» («Дніпро та Придніпрянщина»),
словник ірансько-українських лінгвістичних аналогій,
збірка арабських лінгвістичних елементів в українській мові,
збірка лінгвістичних і арабських аналогій в назвах рік, гір і місцевостей Подніпров’я й Західної (Галицької) України.
Джерела:
Лічинська, С. Пам’ять житиме вічно [Текст] : [про священика-етнолога о. Ксенофонта Сосенка] / С. Лічинська // Місто. – 2010. – 24 листоп. – С. 7 : портр. – (Пам’ять).
Мороз, В. Отець Ксенофонт і Різдво [Текст] : [про отця К. Сосенка, греко-катол. священика, видат. громад. і культур. діяча, знаменитого етнолога, етнографа та фольклориста, діяльність якого пов’язана з с. Конюхи Козів. р-ну] / В. Мороз // RIA плюс. – 2015. – № 1/2 (31 груд.-13 січ.). – С. 19 : фот. – (Ретро).
Шкільний, В. Жертовна праця в ім’я Бога і рідного народу [Текст] : виповнилось 150 р. від дня народж. отця Ксенофонта Сосенка, греко-католиц. священика, видат. громад. і культур. діяча, знаменитого етнолога, етнографа та фольклориста, діяльність якого пов’язана з нашим краєм / В. Шкільний // Свобода. – 2011. – 11 лют. – С. 3 : портр. – (Ювілеї).
Джерело.https://irp.te.ua/sosenko-ksenofont-petrovy-ch/
