Цей день в історії УПА - 12 лютого.

Фото повстанців з Яворівського фотоархіву. У другому ряду зверху перший зліва сидить Іван Онуфрійович Гаргат, «Липкевич» – фотограф УПА, автор багатьох світлин Яворівського фотоархіву.

1945 рік

В бою поблизу села Двірці на Львівщині сотня УПА-Захід «Галайда-1» (командир Василь Василяшко–«Перемога») протягом дня знищила 13 військових прикордонних військ і 12 бійців винищувального батальйону. Втрати повстанців – 5 чоловік.

У зіткненні з загоном НКВС в селі Перегноїв на Львівщині загинув підрайонний провідник ОУН Іван Сеньків–«Мирон».

Районна лоївка ОУН-Тур’я у зіткненні з опергрупою НКВС у селі Моковичі на Волині знищила 5 військових, захопила два автомати і три гвинтівки.

1946 рік

Напад 2 батальйонів НКВС на табір куреня УПА-Захід «Підкарпатський» (командир Павло Вацик–«Прут»). Внаслідок двогодинного бою загинули 36 енкавеесівців (13 поранено) і 8 повстанців (3 поранено). Підпільники відступили в ліс.

Чота куреня УПА-Захід «Смертоносці» (командир Данило Рудак–«Чорний») у бою із загоном НКВС біля сіл Горохолін і Грабовець знищила 7 військових, 8 зазнали поранень.

Оборонні бої повстанців із загонами НКВС на Львівщині. Біля сіл Гаї Старобрідські та Дітківці загинули 6 підпільників (серед них – командир боївки Йосип Кушпета–«Лисько», кущова провідниця жіночої сітки ОУН Євстахія Діжак–«Тамара»), у селі Болотні – троє (зокрема командир боївки Михайло Шніцер–«Чумак», резидент СБ-Болотня Михайло Воробець–«Віра»), у селі Обидів – троє, окрім того пораненими захоплені в полон зв’язкові Юлія Веретельник–«Філька» і Анастасія Бояр.

У зіткненні із загоном НКВС у селі Дальнич на Львівщині загинув станичний ОУН-Дальнич Володимир Жеребецький–«Грушка».

1947 рік

Після тривалого бою загін МВС захопив криївку ОУН біля села Гузіїв на Станіславщині. Застрелились бойовики Василь Дяків–«Вежа», Ілько Дяків–«Зелений», Федір Пришлюк–«Гайдамака», Йосип Смоляк–«Сосна».

У селі Розтоки на Чернівеччині боївка сотні УПА-Захід «Імені Богуна» під час зіткнення із загоном МВС знищила одного військового.

У Козівському районі на Тернопільщині знищено 3 енкавеесників, загинув провідник «Сумний».

1948 рік

Зіткнення із загонами МВС у селах Довга Войнилівська на Станіславщині, Ценов на Тернопільщині, Берестяни на Дрогобиччині. Загинули 3 повстанці.

1949 рік

Під час зіткнення із загонами МВС у селі Козеве на Дрогобиччині загинули вояки сотні УПА-Захід «Імені Хмельницького» Петро Розвадівський та Василь Конар.

Зіткнення із чекістами відбулись також у передмісті райцентру Городок на Львівщині та в селі Хащоване на Дрогобиччині.

1950 рік

У селі Глібів на Тернопільщині повстанці знищили працівника УМДБ Павлова.

1952 рік

Зіткнення з опергрупою МДБ в Густянському районі на Тернопільщині, загинув бойовик ОУН Роман Яцишин–«Роман».

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті

Роман Когут і гурт “Буря” – Буря V

Вулиця Академічна на ретро фото кінця ХІХ-поч.ХХ ст.

джерело: https://photo-lviv.in.ua. 

Згадаємо героїв УПА.

Важливою сторінкою в історії Української Повстанської Армії 70 років тому були рейди сотень УПА у Західну Європу. Влітку 1947 року першою вирушила в рейд з Перемищини сотня «Громенка». Пізніше за нею слідували сотні «Бурлаки», «Бродича», «Крилача», «Ластівки». З важкими боями вони пробивалися з Польщі через Чехословаччину у Західну Німеччину. Навіть об’єднані військові сили трьох держав: СССР, Польщі і Чехословаччини в 1947 р. не змогли перешкодити рейдам УПА на Захід. Сотня Громенка в половині вересня 1947 р. перейшла чесько-німецький кордон і ступила на землю Баварії в м. Пассав. Перед американцями стояв при зброї бойовий підрозділ героїчної Української Повстанської Армії. Здавши зброю, вояки УПА відпочивали в американських військових казармах. Згодом їх відвідали представники української еміграції і допомагали у виїздах в різні країни світу. Упродовж 1947-48 рр. у Західну Німеччину із Закерзоння прибуло біля 400 воїнів УПА. Вони пробивалися сотнями, невеликими групами або й поодинці. З приходом на Захід українські вояки УПА сповістили світ, що український народ продовжує збройну боротьбу за відновлення незалежної Української Держави.

Тут варто згадати й про те, що і в Клівлендському Відділі Товариства Вояків УПА при його формуванні у 1950-их роках нараховувалось понад 20 повстанців. Деякі з них брали участь у рейдах УПА на Захід, інші приходили групами. Потім з Європи вони й прибули до Клівленду. Ось, деякі з них.

На світлині біля пам’ятника воїнам УПА на цвинтарі св. Андрія в Пармі у Зеленосвяточну неділю 2007 р. члени Товариства Вояків УПА. Зліва: Фаріон Орест – «Шрамченко», Бурий Тарас – «Буркун», Моцьо Михайло – «Коник», Дмитрик Петро –«Лісовик», Рошецький Микола-Богдан – «Королик», Колосівський Теодор – «Коваленко», Цьобан Ярослав – «Граб». Воїни УПА «Буркун», «Лісовик» і «Королик» прибули на Захід у рейдах, а «Шрамченко», «Коник», «Коваленко» і «Граб» – групами.

На жаль, із семи воїнів УПА, які є на світлині, шість уже відійшли у вічність. А Рошецький Микола-Богдан «Королик» перед відходом у рейд на Захід ще брав участь у боротьбі українських повстанців проти ганебної акції «Вісла», з допомогою якої польська комуністична влада силою зброї придушувала повстанський рух УПА на Закерзонні. Сьогодні М. Б. Рошецький очолює Відділ Товариства Вояків УПА в Клівленді.

Український народ не забуває своїх героїв. З його пам’яті ніколи не зітруться бойові подвиги героїв ОУН-УПА і будуть передаватися з покоління в покоління. Пам'ятаймо, що пролита кров воїнів УПА забезпечила нам сьогодні існування Української Самостійної Соборної Держави.

автор. Петро Твардовський

То є правда....

Злочини польського війська.

25 січня 1946 року підрозділи 34 полку 8 піхотної дивізії Війська Польського під командуванням підполковника Станіслава Плюто здійснили масове вбивство цивільного українського населення в с.Завадка Морохівська, було жорстоко вбито понад 70 українців, а саме село спалене, напередодні цей же польський підрозділ розстріляв 14 українців в с.Карликів.

Марія Кітішко - "Степова" писала про ці події:

"...Коло першого згарища лежав труп молодої жінки, поколеної багнетами. Кілька метрів дальше лежав мужчина, далі труп дівчини років тринадцяти. Старенька мати ходила навкруги трупів своїх дітей, безнастанно оглядаючи їхні рани....За що ж вони їх так помордували, за що так знущалися над ньов!", - голосила жінка над своєю дочкою, показуючи повстанцям порізаний труп.

Наближився до нас старий, маленький, скулений чоловік з простягненими руками: "Ходьте дорогі, ходьте, ту побачите, що вони наробили..." На згарищі під плотом лежало троє маленьких дітей. Одне сім місяців, друге два роки, трете три роки. Оглянув, погладив дитячі головки і пішов на другий бік згарища. Там лежав труп жінки з ранами від багнета в грудях і з порізаними ногами. "Тут моя жінка, а тут тато..." - показав трупа на соломі і зайшовся гарячковим, спазматичгим плачем... "Я остався тепер сам. Щож вони роблять з нашим народом..."

З недогорілої хати вийшов хлопчина років восьми. "А я остав лем з маленьким братом (сім місяців). Що ж я буду тепер з ним робив? Ось тут наші мама, а тут тато. Такой, як рубали дрова, так їх забили. Тут мої сестри". Лежать два трупи з порізаними грудьми, ногами; навіть з одежі обдерли їх польсько-больше

вицькі сталінські звірі.

Поволі сходились люди і виливали своє горе, а ми дереходили від одного згарища до другого. Знову підійшов хлопчина років чотирнадцяти: "Я лишився сам. Мама, тато, сестра - ось, тут" - і він показав рукою на трупи, вже зібрані і обмиті від попелу.

На цвинтарі у великій братній могилі лежали вже кількадесять трупів, кількадесять порізаних, понівечених, покорчених дітей, жінок, старців. Кільканадцять трупів лежало коло ями. Два трупи було спалено так, що ледви пізнати було людську подобу. Труп одного старика був обпалений до спини і мав дуже дивну поставу. Він клячав, простягнувши руки до землі, а лице було піднесене догори. Старик був за молитвою і так його вбили.

Всі трупи дорослих людей, як жінок, так і чоловіків, мали на лицях та на цілому тілі плями від побоїв. На руках мали дрібненькі рани від дроту або шпильок.

Вид страшний, потрясаючий..."

Документи , щодо цього злочину :

Степова - "КРОВАВИМИ СЛІДАМИ" http://oun-upa.national.org.ua/lib/upa/r31.html

"НОВІТНІ ВАРВАРИ" http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/2699/ , http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/1223/

ДОПОВНЕННЯ ДО ПРОТОКОЛУ В СПРАВІ МОРДУ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В С. ЗАВАДКА МОРОХІВСЬКА ПОВ.СЯНІК ДНЯ 24.01.1946 р. http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/9839/

ЗВІТ ПРО НАПАД ПОЛЬСЬКИХ БАНД НА СЕЛО ЗАВАДКИ http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/9840/

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НАПАД НА СЕЛО ЗАВАДКА МОРОХІВСЬКА 25 СІЧНЯ 1946 РОКУ

http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9859/

ПРОТОКОЛИ ЩОДО ЗЛОЧИННИХ ДІЙ ПОЛЯКІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЗА ЛІНІЄЮ КЕРЗОНА http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/9919/

KRWAWYM SZLAKIEM STALINOWSKIEJ DEMOKRACJI. ВІД 1946 Р. http://avr.org.ua/

index.php/viewDoc/10475/

NOWE LIDICE. СПРАВА ПРО НАПАДИ ПОЛЯКІВ НА С. ЗАВАДКА МОРАХІВСЬКА. http://

avr.org.ua/index.php/viewDoc/10489/

джерело. ФБ. Український визвольний рух ОУН УПА. 

Втрата....

Сьогодні ми втратили бійця. 

Від обстрілу терористичних збройних формувань у районі Новотошківського Луганської області загинула старший бойовий медик механізованої роти сержант Ситник Клавдія Володимирівна (дівоче прізвище - Король). 

Вона загинула від наскрізного уламкового поранення в грудну клітину зліва. Клавдія була у засобах захисту. 

У цей час цю ділянку фронту обстрілювали з мінометів, станкових та ручних гранатометів, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Експерти ще встановлюють, уламком від якого саме снаряду було вбито нашого медика. 

Клавдія народилася 25 лютого 1986 року у смт. Зачепилівка на Харківщині, де постійно проживала. Закінчила Красноградський медичний коледж, була фельдшером за освітою, проходила практику на швидкій допомозі. 

У лютому 2017 року призвалася на військову службу у Зачепилівському військкоматі й уклала трирічний контракт зі Збройними Силами. Служила у 54-й окремій механізованій бригаді, а у жовтні минулого року перейшла до холодноярців, коли бригада тренувалася на Яворівському полігоні. 

Сьогодні осиротіла донька Юлія 2008 року народження. Також у Клавдії залишилися тато, мама і молодша сестра, яка має інвалідність. 

«Вона була відвертою і справедливою. Щира, конкретна, якщо правду, то влоба! Справжній правдоруб. За це її і любили», - каже про загиблу друг Анатолій з її рідного міста. 

Бригада висловлює глибокі співчуття рідним, близьким та побратимам бойового медика у зв'язку з тяжкою втратою. Вічна слава Клавдії! 

Хто активно ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і хоче референдуму з цього питання - ВИ просто сволочі манкурти...ви перші вороги України.

Учасники гуцульського повстання та визвольного походу на Сигіт у січні 1919 року

Готель "Австрія" у Станіславові, де у січня 1919 засідала Українська Національна Рада

Ярослав Старух - "Стяг" про Варшавське повстання.

Питання українців-“коляборантів”, що співпрацювали з німцями, є зовсім відсепароване й не має нічого спільного з УПА і взагалі з українським визвольним рухом. Були такі українці, але їх було менше, як між росіянами, поляками чи французами, де вони перебували в постатях т. зв. фольксдойчів.

Український визвольний рух плямував їх і поборював, як національних зрадників, так як сьогодні поборює нових зрадників – большевицьких коляборантів.

Версія про здогадну участь українського відділу в придушенні варшавського повстання не відповідає реальним фактам і не спирається на конкретні докази. Український нарід вважає таке твердження за одну з найбільш злосливих брехень. Нікому з українських політичних діячів невідомо про яку-небудь участь українців у цій соромній акції.

В пресі появилось звідомлення головного винищувача і погромника Варшави ген. Фон дем Баха та інших. Всі вони стверджують недвозначно: Варшаву знищили німецькі відділи СС, кримінальні і власовсько-російські з’єднання на німецькій службі. Ніде досі, одначе, не було конкретної згадки про українців.

Принциповим у цій справі є: український визвольний рух, жорстоко винищуваний німцями, мусів зустріти симпатіями варшавське повстання. Ми не знаємо українців, що допомагали б німцям у пацифікації Варшави. Коли б однак були такі, то це поодинокі звичайні німецькі агенти й служаки, подібні до польських фольксдойчів або теперішніх Осубка-Моравських чи інших зрадників.

В серпні й вересні 1944 р., коли Варшава кривавилась у повстанні (метою якого було також завдати політичний удар совєтській окупації), УПА майже в цілості вже боролась поза совєтським фронтом проти цього нового, тепер вже червоного окупанта. Місце щирих українських патріотів було там, на власній землі, серед борців за волю рідного краю, а не в Варшаві, чи деінде на німецькій службі...

"Наша відповідь" (Літопис УПА т.21 с.614-615)

На фото - Ярослав Старух - "Стяг"

фото з фейсбук: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

Йосип Бобрецький - (“Славко”, “Кучерявий”,“Око”)

(1922, с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 23.07.1958, м. Київ).

Закінчив курси з радіосправи (1944), перекинутий у підпіллям на Волинь у складі радіогрупи “Карпатця” (1945), перебував разом із політичним референтом крайового проводу ОУН Ігорем Мельничуком - “Ломом” (1948), керівник технічної ланки (друкарні) Рівненського окружного проводу ОУН (з 1950), згодом очолював групу кур’єрів-зв’язківців ОУН.

У 1955 р. здійснив спробу легалізуватися за фіктивними документами , однак в 1957 р. був викритий КДБ і заарештований.

Засуджений до розстрілу, 23.07.1958 вирок виконано у м. Києві. 

джерело: ФБ - Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

На фото Сотня "Ударник-3" (Відділ - 96), весна 1946 рік.

джерело ФБ: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

Із спогадів Михайла Озимка – “Залізняка” "Рейд сотні “Громенка” від Перемишля до Пассав – Німеччина"

...25 червня 1947 року ...десь коло о 11:57 рознеслася вістка в сотні , що утік чотовий "Бартель” чотовий першої чоти, ройовий “Калина”, ройовий “Журба”, кулеметник “Хитрий”, стр. “Гонта” і стр. “Шпаченко”, усі з першої чоти. Відходячи, забрали ше одному кулеметникові, який спав, його пістолю. Ця вістка потрясла цілу сотню, бо ніхто не сподівався, що командній склад сотні може здезертирувати.

Але найбільшим ударом це дезертирство було для сотенного “Громенка”. Скільки разів він повторяв " хто хоче відійти на власну руку, може це сміло зробити, але не таємно утікати." Чотовий “Бартель” підібрав собі ройових, а для своєї охорони на стійки ще двох стрільців і кулемета, і в такий підлий спосіб зрадив не лише сотенного, з яким три роки воював, а був навіть час, що був його заступником, але й зрадив присягу вояка УПА.

Проте інстинкт самозбереження від голоду диктує більше, ніж моральний код честі і лише слабодухи, як звірина йдуть за інстинктом, позбувшись лицарського гонору. Такими слабодухами з інстинктом звірини були саме ті, зазначені више, які в такий ганебний спосіб зрадили й здезертирували з сотні. В сотні настало пригноблення таким вчинком.

При зустрічі сотенний “Громенко” сказав мені: “Залізняк”, так можуть зробити лише німецькі поліцаї”. Чотовий “Бартель” і ройовий“Журба” були такими українсько-німецькими поліцаями, як не було виходу в 1944 році, то шукали сховку в УПА.

Чотовий “Бартель” зі своєю групою прийшов також в американську зону Німеччини, по дорозі зістав убитий лише стр. “Шпаченко”. Для історичної правди хочу тут ствердити, шо в січні 1948 р. в таборі Ді-Пі в Реґенсбурґу відбувся суд над чот. “Бартлем” і його групою, за кару усім було знято лише їхні степені, які вони одержали від Головного Командування в Краю і затверджені УГВР.

О год. 6-й, сотенний заповів збірку сотні, зі сльозами в очах він сказав кілька слів про тих, котрі підло зрадили і сплямили честь, взивав ще раз, хто хоче відійти, нехай має відразу сказати, але не підступом дезертирувати...

(Літопис УПА т.33 с.685)

фото з фейсбук: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

Валентина Горбач-Горбаченко (вона ж Левкович і Божиківська Оксана Іванівна), 1918 р.н., уродженка Києва

Здійснюючи розробку керівників Крайового проводу ОУН Центральноукраїнських (Осередньо-східних) земель, 2-м Управлінням МДБ УРСР були отримані агентурні дані, що керівник жіночої референтури КП на псевдо «Рая» під час боїв за Київ у листопаді 1943 р. виїхала на Західну Україну, звідки налагодила зв’язок із учасниками ОУН на Наддніпрянщині.

Проведеними комбінованими агентурно-опера тивними заходами «Рая» була встановлена й 23 квітня заарештована.

Цим псевдо користувалася Валентина Горбач-Горбаченко (вона ж Левкович і Божиківська Оксана Іванівна), 1918 р.н., уродженка Києва, випускниця Київського держуніверситету.

На момент арешту легалізувалася, працювала вчителем, проживала у Бережанах Тернопільської області. На допитах надала свідчення, що керувала жіночою мережею, а після виїзду із Києва працювала у редакції видання Проводу ОУН «Ідея і Чин», а потім диктором (українська та російська мова) радіостанції «Афродита».

Валентина була засуджена до 10 років до 10 років таборів, звільнилася 1956 р. Померла у Києві у 1999 р.

Одночасно була заарештована Анна Горбач-Горбаченко, 1894 р.н., уродженка Варшави, до арешту проживала у Києві.

На допитах зізналася, що була утримувачем конспіративної квартири КП ОУН, якою користувалися провідники Дмитро Мирон («Орлик»), Пантелеймон Сак («Могила») та Іван Нагірний («Чорний»). Крім того, тут зберігалася література ОУН, друкарські засоби, гроші підпілля.

Співробітникам МДБ також вдалося встановити, що чоловік «Раї» – Роман Божиківський, 1918 р.н., уродженець с. Бабухів Рогатинського району Івано-Франківської області, випускник Львівської політехніки, активний учасник ОУН на псевдо «Остап», інженер радіостанції «Афродита», в діяльності близько пов’язаний із керівниками підпілля, зокрема Ярославом Старухом («Стягом»).

У 1946 р. він з Бережан приїжджав до Києва на зв’язок з місцевим підпіллям, передавав вказівки від Проводу. Роман легалізувався, працював інженером. Заарештований 3 серпня 1946 р., засуджений до 10 років таборів. Як і дружина, звільнився 1956 р.

джерела:

Yuriy Shchur МДБ проти ОУН та УПА на Наддніпрянщині, рік 1946-й: Київська та Черкаська області // http://ukrpohliad.org/

national-memory/mdb-proty-oun-ta-upa-na-naddnipryanshhyni-rik-1946-j-kyyivska-ta-cherkaska-oblasti.html

Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович та Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович. Загинули у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.

Українська Земля - Не продається!

«Грудочка землі»

Ще в дитинстві я ходив у трави, 
В гомінливі трепетні ліси, 
Де дуби мовчали величаво 
У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка в далеч - і губилась, 
А мені у безтурботні дні 
Назавжди, навіки полюбились 
Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате, 
Радість невимовна і жива, 
Коли їх виводили дівчата, 
Як ішли у поле на жнива, 

Ті пісні мене найперше вчили 
Поважати труд людський і піт, 
Шанувать Вітчизну мою милу, 
Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає, 
Нам дає і мрії, І слова, 
Силою своєю напуває, 
Ласкою своєю зігріва, 

З нею я ділити завжди буду 
Радощі, турботи і жалі, 
Бо у мене стукотить у грудях 
Грудочка любимої землі.

(В. Симоненко) 

"Солодка земля"

Босоніж стежка побіжить 
Левадою, в городи... 
Як любо тут, як славно жить 
Серед цієї вроди.

Кохаю край наш дорогий, 
Що зветься Україна, 
Вітчизні хочу я своїй 
Зрости достойним сином.

Є в світі зваби немалі, 
Цікава стежка кожна.,
Але до рідної землі 
Збайдужитись не можна.

Люби, шануй, піднось до зір
Її пісні і мову,
Нема солодшої, повір,
За неї пречудову.

(Володимир Коломієць) 

"Розквітай, прекрасна Україно"

Розквітай, прекрасна Україно,
Рідна земле, матінко моя.
Хай лунає мова солов'їна,
Пісня неповторная твоя.
Хай смереки, ясени й тополі,
Квіти, луки, трави і сади
Шепчуть вірші щедрі, добрі, вольні,
Чисті, із джерельної води. 
Нам би вічно милуватись нею, 
А лихі дороги обминуть, -
Дай напитись серцем і душею :. 
І піти з тобою в мрійну путь. 
Розквітай, прекрасна Україно, 
Рідна земле, матінко моя.

(Надія Голуб) 

"Земля моя"

Земля моя, земля найкраща в світі!

Я твій маленький, тонкий пагінець.

Без тебе я ніде не зможу жити,

Для мене ти і ненька, і мудрець.

Земля моя, мій милий рідний краю,

Тебе я в щасті й горі пізнаю.

Твою красу всім серденьком вбираю

І хочу знать історію твою.

Я хочу знати всі твої джерела

І рідну мову, щирості слова.

Бо ще жива культура, ще не вмерла,

Бо Україна — вічна і жива!

Земля моя, земля найкраща в світі,

Ось тут моє коріння і рідня.

Бо тут мого дитинства сонце світить,

Я тут росту і тут живу щодня.

Земля моя, прекрасна Україно,

Твоєю піснею я серденько живлю.

Для мене ти і вічна, і єдина,

І я тебе всім серденьком люблю!

(Надія Красоткіна) 

"За причілком пада тінь від ясена..."

За причілком пада тінь від ясена. 

На хатину, де з дитинства жив.

До якої пам’яттю прив’язаний,

До якої сто доріг біжить.

Над вікном гніздечко звила ластівка,

Пахнуть медом росяні гілки,

А між них містечко ціле – пасіка,

Бджоли обціловують квітки.

Вниз до річки покотилась стежечка,

Крадькома сховалась в осоці,

А над нею вже тумани стеляться,

Все навкруг немов у молоці.

Земле рідна, пісне заповітная,

Джерело незвіданих глибин,

Лиш тебе одну довіку віддано

Берегти я буду і любить.

1.04.1989 (Віктор Геращенко) 

"Пам’ятаю дні дитячих літ"

Пам’ятаю дні дитячих літ

Ще маленьким вчила мене мати

Крихту хліба, кожну п’ядь землі

Свято берегти і шанувати.

Глибоко корінням в землю вріс,

І по ній упевнено, не потай,

Не згинаюсь – йду на повен зріст,

Годувальниці-землі господар.

Хліб пухкий в світлиці на столі,

А де хліб, там і у будні свято,

Силу беремо ми від землі,

Землю бержем, неначе матір.

12.12.1987 (Віктор Геращенко) 

"Про рідну землю"

Як завжди тут цвітуть сади;

Щоб милувались ними очі.

Вкраїни, дочки і сини –

Земля ця наша, Божа, отча.

З коріння краю зацвіте

Здійметься ввись і віра й слава.

Стремління в щастя золоте

Свята земля ця увібрала.

Із неї нива колосить,

І хліб дарує щиро літом.

Про щастя рідної краси

Шепоче ніжну пісню жито.

Її безмежності ліси –

Місця де завжди сам собою.

Гаї, діброви і степи

Чарують вільною красою.

Вона на світі лиш одна –

Ніде немає більш такої.

Твій рідний край і сторона –

Родинний рай душі земної.

(Андрій Гагін) серпень 2011

На Рівненщині помер останній учасник першого бою УПА Степан Бакунець.(ОЛЕКСАНДР ШМАЛЮХ).

3 січня 2020 року, на Рівненщині помер останній учасник першого бою УПА проти німецьких окупантів Степан Бакунець (уроджений Олександр Шмалюх ) на фото.

Степан (Олександр) був стрільцем сотні “Коробки” – фактичної, першої сотні Української повстанської армії – та учасником першого бою УПА проти німецьких загарбників і РОА у лютому 1943 року у Володимирці. Також Шмалюх брав участь у бою з військами НКВС біля річки Бобер у Березнівському районі. Був засуджений радянським режимом до 10 років таборів.

Ветеранові було 94 роки.

“Народився Степан Сидорович 27.08.1925 року в селі Тинне Сарненського району, і саме в садибі його батьків на хуторі Нетуша, в жовтні 1942 року, було засновано перший вишкіл під назвою “Холодний Яр”, для старшин майбутніх боївок ОУН (б). Після сталінських концтаборів жив з дружиною (теж була в’язнем сталінських концтаборів за українську боротьбу) в селі Кураш Дубровицького району Рівненщини, де до останніх днів доглядав братську могилу вояків УПА, які в 1943 році полягли в боях з німецькими і московськими окупантами”. 

Поховали Степана Бакунця в суботу, 4 січня, у селі Кураш.

сайт "Новинарня“, повідомив начальник відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України Микола Ляхович.

Солдат, механік-водій 28-ї ОМБр Євген Щуренко з м. Кілія (Одеська область) загинув учора, 26 січня.

Загинув під час ранкового обстрілу позицій ЗСУ поблизу м. Красногорівка на Донеччині. Сьогодні йому б виповнилось 42 роки.Вічна пам’ять…

Доброволець Антон Хоба загинув 26 січня 2020 року на Донбасі.

У зоні проведення Операції Об'єднаних сил від поранень, яких зазнав під час обстрілу військовими РФ, загинув військовослужбовець ЗСУ Антон Хоба.

"На фронті героїчно загинув командир відділення, Антон Хоба, 1992 року народження. Шостка вратила ще одного сина в цій страшній війні. Загинув ще один доброволець. На передовій молодий чоловік був з 2014 року. 

Вчора 25.01.2020 року на війні з російським окупантом загинув МИХАЙЛО ОШУРКО, 1998 р.н.Родом з с.Кутин, Рівненщина.