Загальна кількість переглядів!

неділя, 30 травня 2021 р.

30 травня 1950р. у кол. Журавненському р-ні. у бою з московитами загинули: "Черненко" - Журавнівський райпровідник і Гнат Баліта "Орел" - охоронець райреферента пропаганди.

Село Протеси
*****
/мною знайдено ще таку інформацію/
Баліта (Балита) Гнат Тадейович – «Орел». За добіркою зі с. Протеси, Балита Гнат Тадейович  заг. у с. Грабівка Войнилівський (нині – Калуський) р/н Станиславівської (нині – Івано/Франківської) обл.

Мирослав ГОРБАЛЬ.
ДОВІДНИКПОШУКІВЕЦЬ РЕЄСТР ОСІБ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИЗВОЛЬНОЮ БОРОТЬБОЮ
НА ТЕРЕНАХ ДРОГОБИЧЧИНИ 1939–1950
ЛІТОПИС УПА. БІБЛІОТЕКА  ТОМ 6

30 травня 1915р. народився Веселовський Іван-Богдан - Український композитор, піаніст, правознавець

ВЕСОЛО́ВСЬКИЙ Іван-Богдан (30. 05. 1915, Відень – 17. 12. 1971, Монреаль, перепохов. у м. Стрий Львів. обл.) – композитор, піаніст, правознавець. Закін. філію Вищого муз. ін-ту у Стрию, юрид. ф-т Львів. ун-ту (1937), Консул. академію у Відні (1939). Грав у джаз-оркестрі Л. Яблонського у Львові. Під час 2-ї світ. війни, перебуваючи на посаді урядовця прикордон. контрол. служби між Австрією та Німеччиною, допомагав українцям виїхати з рад. території. Від 1949 – у Канаді. Працював у кооперативі муз. інструментів, згодом на радіо «Голос Канади» (Монреаль), де очолював укр. секцію міжнар. служби. Автор понад 130 пісень на сл. В. Сосюри, Олександра Олеся, П. Тичини, Д. Загула, а також на власні.

Літ. Калинич Л. Пам’яті талановитого композитора // Гомін України. 1973, 21 квіт.; Антонович М. Богдан Веселовський // Новий шлях. 1981, 21 листоп.; Молчко У. Сторінки життя та творчості композитора і диригента Богдана Весоловського // Наук. зап. Терноп. ун-ту. Сер. Мист-во. Т.; К., 2003.

30 травня 1935р. померла Ольга Михайлівна Рошкевич, Українська перекладачка, збирачка фольклору.

О́льга Миха́йлівна Рошке́вич (у заміжжі
Озаркевич народилась 11 лютого 1857, с. Угорники Станіславського повіту — померла 30 травня 1935 р. с. Миклашів (нині — Пустомитівський район Львівська область) — Українська перекладачка, збирачка фольклору. Колишня наречена, перше кохання Івана Франка, в молоді роки натхненниця його творчості.

Вікіпедія.
*******
Ольга Рошкевич – українська перекладачка, збирачка фольклору, перше кохання Івана Франка та натхненниця його творчості – народилася 11 лютого 1857 року в селі Угорники Станіславського повіту (нині Коломийський район Івано-Франківської області). Батько був священником місцевого приходу, мати ґаздувала в господі. Оля була найстаршою серед трьох дітей.

Коли доньці виповнилося 10 років, Рошкевичі перебралися до Лолина (нині Долинського району Івано-Франківської області). Ґрунтовну освіту дівчинка здобувала вдома, вірніше, у родині свого дядька-декана. Гувернантка його дітей мадам Монсе навчила Олю німецької та французької, завдяки їй дівчинка освоїла гру на фортепіано, а ще багато читала, перекладала.

Брат Ольги, який був молодшим на рік, здобував освіту в гімназії в Дрогобичі, там він потоваришував із Іваном Франком. Останній частенько навідувався до Лолина – допомагав Ярославу з навчанням. Саме там Франко побачив Олю і закохався. Їй було 17, Івану – 18. Любов двох молодих людей тривала десять років. Таке тісне спілкування вплинуло на формування Олі як особистості. Іван не тільки говорив про любов, але й ділився з дівчиною своїми поглядами, думками,світобаченням.

За два роки Іван освідчився Олі й попросив її руки в батька. Михайло Рошкевич дав згоду на шлюб, але не склалося. У 1877-му Івана заґратували за соціалістичні погляди та приналежність до таємного гуртка. Дізнавшись про арешт, тато дівчини не те що одружуватися, а навіть листуватися заборонив із Франком. Та попри все, закохані продовжували переписуватися, щоправда, таємно. Листи Івана з 1874 до 1880 років – це сповідь закоханого чоловіка та детальна біографія його життя: “Кохана Ольдзю, моє серце”, “Раз жити і раз кохати – таке моє серце”, “я тебе люблю… Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнав женщину перший раз…”, “Пані не піймуть, як часто я згадую Ваш дім і тії дні, котрі я у Вас перебував”.

Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці, сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

Окрім листів були ще й таємні побачення за селом. Йдучи в ліс Ольга в’язала стрічки на деревах, щоби коханий знав куди йти. Невдовзі про дівчину шепотілося все село. Батько лютував – попівна, а так себе компрометує. Одразу зникли охочі сватати “спорчену” дівку. Ольга тяжко переживала: з одного боку заборонена любов, з іншого – плітки. Роїлися думки про самогубство.

Від нещастя її врятував Володимир Озаркевич, молодий священник. Він знав про її зносини з Іваном, а ще був палким прихильником творчості Франка, тому вирішив допомогти парі. Ольга формально стала його дружиною, але спали вони в різних кімнатах. Ольга мала свободу, прикриту шлюбом, тому мрії про життя із Франком розбурхували фантазію жінки. Вони вільно листувалися, інколи – бачилися. Та доля постійно розлучала закоханих. Озаркевича щораз висилали служити то в одне місце, то в інше. Все рідше бачилася Ольга із Іваном, все менше листів писали один одному. У 1884 році Ольга станцювала свій прощальний вальс із Франком.

Зрештою, завжди люблячий, шляхетний Володомир, став справжнім чоловіком. У пари народився син, якого назвали на честь поета – Іваном, потім знайшлася донечка Ольга-Олена. Віднайшовши душевний спокій та гармонію, жінка поринула в роботу. У цей час вона багато адаптовувала українською твори зарубіжних письменників, писала й сама. До творчого доробку Ольги Рошкевич (Озаркевич) належать: зібрані весільні пісні й обряди в селі Лолин, опрацьовані Франком і опубліковані під назвою “Obrzędy і pieśni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie, pow. Stryjskiego”, переклад повісті Еміля Золя “Довбня” (із передмовою Івана Франка), переклад твору Марії Софії Шварц “Сімнадцяті і двадцяти роковини”, опублікованого в альманасі “Дністрянка” від псевдонімом “Надежда”.

Але доля немов знущалася: спочатку помер син, за ним у засвіти пішов і Володимир. Єдина розрада, що залишилася у жінки – донька, заради якої вона жила. Молода вдова переїхала до Львова. Франко, дізнавшись, що колишнє кохання поруч – просив прийти в гості, але Ольга ні разу не переступила поріг його дому. Навіть коли поет помер – не прийшла на похорон. Попрощалася подумки, споглядаючи з вікна другого поверху за похоронною процесією з тілом Івана. Невдовзі переїхала до села Миклашево, де прожила ще 19 років.

Ольга Рошкевич, яку дослідники вважають першою сексуальною партнеркою в житті Івана Франка, померла 30 травня 1935 року. Вона заповіла покласти листи Франка в домовину під голову. Це прохання було виконане, тож тепер вони втрачені назавжди.

У газеті “Діло” було опубліковано некролог:

“Покійна належала до наших жінок піонерок, що започаткували організаційну працю між українським жіноцтвом. Молодою дівчиною цікавилася етнографією та літературою. У Лолині в домі свого батька, зібрала між іншим перші матеріяли до бойківських обрядів та зладила перші переклади з французького письменника Е. Золі. В часах своєї молодості була близькою співробітницею Івана Франка та Наталі Кобринської”.

Джерело.https://uain.press/blogs/olga-roshkevych-nesmila-bila-lileya-ivana-franka-1171985

субота, 29 травня 2021 р.

29 травня 1891р. у с. Романівка на Житомирщині народився Леонід Ступницький "Гончаренко" - підполковник Армії УНР, генерал - хорунжий УПА, шеф Штабу ВО "Заграва", начальник Штабу УПА - Північ.

Народився Леонід Венедиктович Ступницький 29 травня 1891 р. у селі Романівці Дзержинського (Романівського) району сучасної Житомирської області. 

Був учасником Першої світової війни, а пізніше продовжив службу в Армії УНР у ранзі підполковника (1917-21). Учасник Першого та Другого Зимових походів армії УНР, очолював Волинську групу під час рейду Юрка Тютюнника на Житомирщину, яка була розбита під селом Малі Минькі, а частину полонених вояків-українців розстріляно під Базаром. У подальшому Л. Ступницький працював інспектором цукрових плантацій на території Острозького та Гощанського районів Рівненської області. Його родина проживала в Острозі. У квітні 1940 р. сім’ю Ступницьких репресовано радянськими карально-репресивними органами та вивезено у Казахстан. Леонід Ступницький разом з сином Юрком, намагаючись перейти кордон на територію окупованої німцями Польщі, був заарештований і отримав 5 років ув’язнення. З тюрми у місті Брест він звільнився тільки у червні 1941 року, після початку німецько-радянської війни. Як досвідчений військовий очолює вишкільний полк імені Холодного Яру у Рівному (1941). Згодом йде у підпілля та обіймає посаду шефа Крайового Військового Штабу УПА-Північ (червень-грудень 1943 р.). Розбудовує структуру УПА, створює старшинську школу, запроваджує окремі кавалерійські підрозділи. Його син Юрій закінчує старшинську школу УПА і приймає участь у бойових діях. 

На початку 1944 року Леонід Ступницький перебуває на півдні Рівненщини і під псевдонімом полковник «Шиманський» очолює штаб УПА-Південь та місцеві самооборонні відділи до моменту своєї загибелі у сутичці з підрозділом військ НКВС. Загинув 30 липня 1944 р. поблизу села Дермань Здолбунівського району Рівненської області відбиваючись до останнього набою у криївці разом з побратимами. 

Став першим офіційним генералом Української повстанчої армії. Українська Головна Визвольна Рада 22 квітня 1945 року прийняла рішення посмертно присвоїти йому звання генерал-хорунжого УПА (наказ ч. 2/45 від 27 квітня 1945 року). Могила знаходиться у селі Дермань Здолбунівського району Рівненської області.

Ігор Марчук - завідувач відділу нової та новітньої історії.
Джерело.http://museum.rv.gov.ua/news/2020/05/24/general-horunzhij-upa-leonid-stupnickij-goncharenk/

29 травня 1878 р.народився Петро Сильвестрович Карманський - Український поет, перекладач.

29 травня 1878р. в містечку Чесанів (нині Цешанув у польщі) народився Петро Сильвестрович Карманський, поет, перекладач.

Поетичний талант Петра Карманського яскраво проявився ще під час навчання в українській гімназії Перемишля.
Закінчив філософський факультет Львівського університету. Займався журналістикою, перекладами, викладав у Тернопільській гімназії. Вчителював у Канаді (1913-1914).

Під час Першої світової війни працював у таборах військовополонених українців російської армії у Німеччині, Австрії. Активний учасник встановлення Української влади в Тернополі в листопаді 1918-го, член парламенту ЗУНР. Пізніше – секретар дипломатичної місії УНР у Ватикані, представник уряду ЗУНР у країнах Південної Америки.

Володимир Кедровський, який навесні 1921-го відвідав Петра Карманського в Римі, згадував: «Два дні прожив я у Карманського, проводячи весь час за читанням його перекладів з італійської мови, яку він знав досконало. Планували видати цілу низку книжок, в яких змальовано боротьбу за волю та державність інших народів, щоб на прикладах їх училися та гартувалися українці в боротьбі за свою державність…» .
Після поразки Української революції емігрував, вів активну культурно-освітню діяльність в українській діаспорі. Очолював Союз українців Бразилії.

В 1931-му повернувся в Західну Україну, викладав у гімназії в Дрогобичі. Після радянської окупації залишився на Батьківщині. Викладав у Львівському університеті, увійшов до Спілки письменників України (1940-1947), очолював меморіальний музей Івана Франка у Львові.

Представник раннього українського модернізму. Автор поетичних збірок «З теки самовбивці», «Блудні огні», «Пливем по морю тьми», «Al fresco», «За честь і волю», «До сонця» та інших. Здійснив переклад «Божественної комедії» Данте.
У 1947-му почалося цькування радянською владою.

Помер 16 квітня 1956-го у Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua 

Цей день в історії УПА - 29 травня.

https://g.io.ua/
******
1944 рік
Біля села Карпи на Львівщині сталася масштабна сутичка сотні УПА-Захід із німецькою поліцією. Знищені 20 поліціянтів, стільки ж поранено. Втрати УПА: 25 загиблих, 15 потрапили в полон. Німці спалили 14 хат, заарештували багатьох місцевих селян.

У селі Клепачі на Кам’янець-Подільщині підпільники знищили документи сільської ради і побили секретаря комсомольської організації.

1945 рік
У селі Озеряни на Волині повстанці знищили двох бійців винищувального батальйону і спалили будівлі колгоспу.

1946 рік
Пошукова група МВД захопила криївку в селі Заболотці на Львівщині. Загинули двоє повстанців.

На шляху біля села Лопатин на Львівщині підпільники знищили двох червоноармійців.
У селі Нестаничі на Львівщині повстанці знищили голову і секретаря сільради.

1947 рік
Пошукова група МВД захопила криївку в селі Королівка на Станіславщині. Повстанець, що перебував усередині, знищив сержанта і сам застрелився.

У селі Довге на Дрогобиччині підпільники знищили лейтенанта і військового МВД.

У сутичці з загоном МВД у селі Ліщини на Дрогобиччині загинули четверо повстанців.

1948 рік
У селі Синява на Київщині підпільники пострілом через вікно під час наради знищили голову колгоспу.

1949 рік
Рій сотні «Басейн» УПА-Захід у нічному бою в селі Воля на Дрогобиччині знищили 4 військових МВД. Загинув один повстанець, що прикривав відхід групи – був поранений і застрелився.

У селі Нем’яч на Львівщині підпільники поранили голову сільради, підірвали сільську раду і спалили хати двох колгоспних активістів.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної гідності, спеціально для видання sknews.net

29 травня 1915р. помер Клим Гутковський, комендант Гуцульської сотні УСС. Спелеолог-аматор.

Портрет Клима Гутковського. Джерело: esu.com.ua.

Народився 18 серпня 1881-го у Тернополі. Навчався у Львівській політехніці.
Займався дослідженням печер. У 1908-му відкрив сталактитові печери на Тернопільщині. Зокрема, Кришталеву печеру на околиці села Кривче, яка сьогодні популярна серед туристів.

Гутковський склав топографічний план Кришталевої печери й уперше її сфотографував. «…удалось мені зовсім случаймо відкрити печери, яких нікому і не снилось. Печери ті своєю величиною та красою могуть рівнятись хіба з адельберськими, а є там навіть річки, яких і Адельсберг не має», – описував своє відкриття Клим Гутковський.

Деякий час мешкав у Бразилії, редагував часопис «Праця» (1910-1911). У 1913-му заснував організацію Українських січових стрільців у Бориславі.

З початком Першої світової війни – старшина Легіону УСС, у жовтні 1914-го сформував й очолив Гуцульську сотню. Брав участь у боях з армією Російської імперії під Вишколом. 

Учасник бою Степан Глушко писав у спогадах: «Сотник Гутковський одержав приказ заняти коту під Вишковом… Чути певний голос сотника: Вперед хлопці! і сам він стоїть просто, не шукає охорони перед кулями. Його постава додавала відваги молодим стрільцям, що перший раз почули воєнну музику… Москалі кинули кріси, піднесли руки вгору і просять пощади. Сотня Гутковського взяла в неволю около 300 москалів сибірського полку і відставила їх в запілля… 

Серед стрілецтва говорили, що його кулі не чіпаються, бо він в білий день ходив прямо перед позиціями, хоч кулі свистали попри вуха. І дійсно одчайдушна відвага сотника дивувала не тільки стрільців, але й страшила як своїх, так чужих».

Помер після важкої хвороби 29 травня 1915-го у шпиталі в Будапешті (Угорщина).

Підготував Сергій Горобець

Про першу хвилю "піонерів" з села Небилів (район Калуша) до "Гамерики".

Обійстя Пилипових в поселенні Стар (1932 р.). Фото Івана Боберського - з сайту Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського

Перша хвиля іміграції починається тоді, коли у квітні 1892 р. невелика кількість родин зі села Небилів (район Калуша у Галичині) поселилась на північному сході від Едмонтону. Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме І. Пилипів, спонукали ці приїзди. Одначе усі ці приїзди були маленького масштабу, оперті на сімейних і сусідських контактах.

https://www.istpravda.com.ua/

Українська демонстрація проти польської окупації м. Нью-Йорк 1922 р.

29 травня 1922 - у Нью-Йорку Українська громада провела "Український день", під час якого влаштувала 20-тисячну демонстрацію проти гноблення Польщею українців у Східній Галичині за участю Українських громадських товариств та інституцій з усіх американських міст.
https://www.istpravda.com.ua/

пʼятниця, 28 травня 2021 р.

28 травня 1916р. на шістдесятому році життя у Львові помер Франко Іван Якович, Український письменник, фольклорист, етнограф, літературознавець, філософ, історик.

Поховали його у так званому «готелевому гробівці» Мотелевських-Мотильчинських на Личаківському кладовищі. «Готелевими» називали місця для поховань, які здавались власниками в оренду для тимчасового поховання. Через п’ять років польська влада надала дозвіл на поховання Івана Франка на сучасному місці. У 1932 році на могилі було встановлено пам’ятник роботи Володимира Литвиненка.

Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/28/1916-pomer-ivan-franko-pysmennyk

28 травня 1951р. в смт. Лопатин у бою з московитами загинули: Степан Галущак "Гай" - чл. ОУН, воїн УПА, зв'язковий, Богдан Новосад "Орко" - зв'язковий надрай. референта СБ, Григорій Романів "Маркіян" - стрілець куща.

Меморіал жертвам НКВДистів на лопатинському цвинтарі, що були розстріляні у 1939 році. Фото Ю. Гринів. 2020 р.
*****
Для збільшення натисніть на зображення.
Автобіографія "Гая" архів СБУ.

Джерело літопис УПА. Календар на 2021р.

☺️28 травня 1987 р. біля собору Василія Блаженного в центрі москви приземлився спортивний літак 19-річного західнонімецького льотчика-любителя Матіаса Руста.

У День прикордонника Руст пролетів незайманим через систему ППО сересере (його не наважилися збивати) і спричинив масові відставки у військовому відомстві
*****
Матіас Руст (нім. Mathias Rust; нар. 1 червня 1968 в м. Ведель (поблизу Гамбурга), Німеччина) — німецький спортсмен-пілот, який 28 травня 1987 року у віці 18 років здійснив переліт з Гамбурга через Гельсінкі в Москву і приземлився на Красній площі, обійшовши усю систему протиповітряної оборони СРСР.
Існує версія, що автоматизована система ППО Московського військового округу була відімкнена для профілактичних робіт, тому стеження за літаком-порушником довелося здійснювати в ручному режимі😂😂?) і координувати телефонним зв'язком.😂😂😂😂😂?))

Цей день в історії УПА - 28 травня.

Олександр Степанюк - («Богун», «Вавилонський», «Прохор», «Мефодій») (1924 - 04.05.1952) Керівник Білоруського окружного проводу ОУН.

1944 рік
У селі Бабин на Рівненщині здійснив вимушену посадку радянський винищувач. Повстанці знищили пілота і спалили літак.

В бою з загоном НКВД біля села Микулинці на Тернопільщині загинули четверо повстанців.

1945 рік
У селі Вербляни на Львівщині підпільники знищили бійця винищувального батальйону.
Під час сутичок із загонами НКВД у селах Лисичинці та Монилівка на Тернопільщині загинули двоє повстанців.

1946 рік
Потрапивши у засідку на шляху Ямниця – Павелче (нині Павлівка) на Станіславщині, троє воїнів сотні «Стріла» УПА-Захід знищили 5 військових і важко поранили лейтенанта МВД, але в бою всі загинули.

1947 рік
У селі Стриганці на Дрогобиччині повстанці знищили 3 військових МВД.

Загін МВД,(?) влаштувавши нічну засідку в селі Сков’ятин на Тернопільщині, помилково розстрілявши військових іншої групи (капітана, лейтенанта і сержанта МГБ, ще трьох поранено).

У сутичці з загоном МВД біля села Микулинці на Тернопільщині повстанці знищили чотирьох військових. Один підпільник загинув, інший застрелився після важкого поранення.

1948 рік
У селі Курники на Тернопільщині повстанці знищили фінансового агента і секретаря комсомольської організації.

1949 рік
У селі Стиборівка підпільники підірвали сільську раду, знищили сторожа і захопили в полон завідувача клубом.

У селах Микити на Львівщині та Холми на Станіславщині повстанці знищили двох бійців винищувального батальйону.

1951 рік
Опергрупа МГБ оточила хату в райцентрі Лопатин на Львівщині, де перебували троє повстанців. Останні вчинили шалений опір, зав’язався тривалий бій. І тільки після того, як вдалося підпалити хату, всі троє застрелилися.

1953 рік
На межі Львівської і Тернопільської областей загони МВД (понад 1000 військових) влаштували масштабну облаву на Головного командира УПА Василя Кука і п’ятьох охоронців, однак акція завершилася безрезультатно.

Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання sknews.net

https://io.ua/

28 травня 1937 р. у Бережанах помер Клавдій Білинський педагог, доктор філософії, гімназійний професор, делегат УНРади ЗУНР.

Кла́вдій Біли́нський (20 жовтня 1865, с. Соснів, сучасний Теребовлянський район (або с. Синява, тепер Збаразький район) — 28 травня 1937, м. Бережани) — Український громадський та політичний діяч на Буковині, педагог, доктор філософії, гімназійний професор, делегат Української Національної Ради ЗУНР.

Навчався у Віденському університеті. Переписувався з Іваном Франком.) Учителював у Львові, Тернополі, Станіславові. По тому — гімназійний професор у Чернівцях. Працював директором гімназій «Рідної Школи» у Городенці та Рогатині.

Восени 1918 року — в складі Буковинської делегації УНР — представляв Народну партію — разом з Мироном Кордубою та Романом Цегельським.

У листопаді 1918 р. від імені УНРади перебирав командування поліцією Буковини у поліційного директора, надвірного радника Тарангула, керівництво дирекцією передав надкомісару Яворському.

1920 року заснована Українська гімназія в Снятині, на посаду першого директора прийшов Клавдій Білинський. У 1924 році польська адміністрація ліквідувала українську гімназію.

Його син, Андрій Білинський — правознавець, економіст, громадсько-політичний діяч.

https://teren.in.ua/ та Вікіпедія.

28 травня 1919 р. у м.Бучач оселився священик Андрій Бандера – батько Провідника ОУН Степана Бандери.

28 травня 1919 року – у м.Бучач тимчасово оселився з родиною священик Андрій Бандера – батько Провідника ОУН Степана Бандери. Тут він перебував до 8 червня 1919 року. Згодом переїхав до с.Ягільниця Чортківського району.
https://teren.in.ua/

четвер, 27 травня 2021 р.

28 травня 2000р. у Львівській лікарні помер Ігор Білозір, Український композитор і виконавець, лідер ВІА "Ватра". 8 травня він зазнав важких травм у конфлікті з російськомовними відвідувачами кафе. Похорон народного артиста України перетворився на маніфест проти засилля російськомовної естради в Україні.

Композитор Ігор Білозір був жорстоко побитий "московитами" - "манкуртами" у центрі Львова в ніч із 8 на 9 травня. З проламаним тіменем і крововиливами у мозок він опинився у лікарні. 
Всі спроби лікарів, які понад два тижні боролися за життя пацієнта, виявилися марними. Не виходячи з коми, Ігор Білозір помер у шпиталі в ніч із 27 на 28 травня.

Композитора поховали на Личаківському кладовищі неподалік могили Володимира Івасюка.

(«Досвітня зоря», 2000 р.) Та https://www.istpravda.com.ua/dates/2019/05/28/40827/

27 травня 1936р. у Львові помер Ігор Лоський, учасник бою під Крутами, історик, педагог, громадський діяч.

Народився 15 грудня 1900-го у місті Люблін. Навчався в 2-й Українській Кирило-Мефодіївській гімназії в Києві.

В січні 1918-го вступив до Студентського куреня Армії УНР. Учасник бою під Крутами, був тяжко поранений.

«Десь коло 10-ї ранку з’явилися на обрії ворожі лави і в той же час большевицька артилерія почала обстріл, – згадував про той день Лоський. – Обстріл був досить інтенсивний, але в рівній мірі невдалий – стрільна лягали десь в полі. Натомість Лощенко стріляв досить вдало… А большевики наступали все ближче, вже можна було розгледіти постаті матросів, тої краси й гордості революції, що йшли в першій лаві».

Згодом працював у міністерстві закордонних справ УНР.

Після Української революції 1917 – 1921 жив у Відні, Празі, Берліні. 1932-го переїхав до Львова. Досліджував період Гетьманщини, підготував монографію про Івана Богуна.

Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua

27 травня 1885р. у Харкові народився Микола Удовиченко - Український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.

27 травня 1885р. (за іншими даними 17 травня) – у Харкові народився Микола Удовиченко, військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.

Під час Першої світової війни – командир роти та батальйону 129-го піхотного Бессарабського полку. Був поранений. Пізніше – обер-офіцер для доручень штабу головнокомандувача Південно-Західного фронту.

З літа 1917-го входив до українського генерального військового комітету Центральної Ради. Брав участь у боях проти більшовиків за Київ у січні-лютому 1918-го. За Гетьманату і Директорії – начальник персональної управи військових міністерств.
Інтернований до Польщі, згодом оселився у Франції.

Написав спогади «О начале украинского национального движения в русской армии, 1917 – 1918», які так і залишаються у рукописі.

Помер 21 липня 1937-го у місті Омекур (Франція).

Удовиченко Микола Іванович. Фото:
uk.wikipedia.org.

Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua

Цей день в історії УПА - 27 травня.

1. "Роман", 2. "Цяпка". 3. "Кавказ", 4. "Холодний", 5. "Богдан", 6. "Лариса", 7. Рак Анатолій -"Хмара, 8. Левчук Григорій - "Гомін", 9. "Тарас", 10. "Тамара"

1944 рік
У бою з загоном НКВД біля села Прошова на
Тернопільщині загинули 5 повстанців.

1945 рік
Сотня «Летуни» УПА-Захід влаштувала засідку біля села Протеси на Львівщині. Знищений військовий НКВД, здобуто кулемет.

У сутичці з загоном НКВД у селі Дубровиця на Львівщині рій сотні «Холодноярці» УПА-Захід знищив 13 військових, ще чотирьох поранено. Втрати УПА: один загиблий (ройовий «Чайка») і один поранений.

Чота УПА-Захід у бою з двома ротами НКВД біля села Боложинів на Львівщині знищила 12 військових, 9 поранено.

1946 рік
Сотня «Літуни» УПА-Захід атакувала охорону вузькоколійної залізниці біля райцентру Долина на Станіславзині. Знищені 3 військових, решта розбіглися. Здобуто кулемет і 3 автомати.

У сутичці з загоном МВД у селі Смереків на Львівщині загинули троє розвідників УПА.

У перестрілці з загоном МВД, який влаштував засідку в селі Болозів на Дрогобиччині, повстанці знищили військового, ще одного поранили і прорвалися без втрат.

Біля села Рибне на Станіславщині потрапив у засідку опергрупи МВД і загинув командир сотні «Лебеді» УПА-Захід Осип Юрцуняк – «Вовк».

У селі Бобівці на Чернівеччині повстанці знищили дільничного МВД.

1947 рік
Біля села Лишня на Дрогобиччині підпільники знищили дільничного МВД і завідуючого санепідемстанцією (члена компартії).

1948 рік
Відділ УПА в селі Тишковичі на Дрогобиччині знищив двох офіцерів прикордонних військ, ще одного поранив.

У селі Черниця на Львівщині повстанці спалили будівлі колгоспу, а на закладеній міні підірвалися лейтенант і сержант МГБ, четверо військових поранено.

Відділ УПА в селі Паликорови на Львівщині спалив будівлі сільради, колгоспу, молокозаводу, пошкодив телефонний зв’язок. Знищені 2 бійці винищувального батальйону. Закладеною міною підірвано вантажний автомобіль з бійцями МВД. Загинули інспектор МГБ із Києва, начальник райвідділу МГБ, поранені 12 військових.

1949 рік
Повстанці знищили дільничних МВД у селах Нижня Білка на Станіславщині і Помлинів на Львівщині.

У селі Дрогомишль на Львівщині підпільники поранили бригадира колгоспу.

1950 рік
Під час сутички з загоном МВД біля хутора Локатець на Дрогобиччині загинув станичний ОУН Герасим Савчук – «Корнило».

У селі Явне підпільники знищили дільничного і міліціонера МВД.

Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання sknews.net

https://io.ua/

середа, 26 травня 2021 р.

26 травня 2020 р. в районі м.Мар'їнка від рук московитів - манкуртів загинув воїн Лімборський Віталій Миколайович, 1996 р.н.

На превеликий жаль у нас знову втрати:
26 травня 2020 р. о 19.45, в районі м.Мар'їнка внаслідок смертельного кульового поранення в голову загинув молодший сержант 28-ї окремої механізованої бригади, Лімборський Віталій Миколайович, 1996 р.н.. уродженець с.Суботці, Знам'янський район Кіровоградська область. 
Залишились батьки, молодший брат. Прощання відбудеться 29 травня у с.Суботці. 

ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ!

Хто ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і хоче референдуму з цього питання - ВИ просто гнила сволоч.. манкурти...ви перші вороги України.