Першу Гуцульську сотню УСС організував Клим Ґутковський у жовтні – грудні 1914 р. у Страбичеві та Хусті. Бойові дії сотня почала в лютому 1915 року. Гуцули уславилися в боях у районі Торунсько-Вишківського перевалу між містами Міжгір’я і Долина. Проіснувала перша Гуцульська сотня лише до весни 1915 року.
Восени 1916 р. у Вишколі УСС сформовано нову Гуцульську сотню під командою четаря Миколи Никорака. Саме в цій сотні виконував вояцький обов’язок автор спогадів Михайло Горбовий.
Сотню одразу виокремили з Легіону УСС, який росіяни в жовтні 1916 р. розбили під Бережанами. І вислали на Буковинський фронт. 1 листопада 1916 р. Гуцульська сотня прибула до Великого Бичкова і зголосилася у групі підполковника Іґнаса фон Ґуклєра. Невдовзі Гуцульська сотня увійшла до складу групи військ особливого призначення (деташми) Русса при 7-му армійському корпусі. Передавши команду над Гуцульською сотнею лейтенанту Альфонсу Ерле, Микола Никорак від’їхав у Кіш.
Перше бойове завдання Гуцульська сотня отримала 26 листопада 1916 року. Вона мала разом з іншими частинами австрійської армії зупинити війська російського генерала Олексія Брусилова, який прагнув прорватися до Семигорода, щоб з’єднатися із союзною румунською армією. У разі успіху Буковинський фронт перестав би існувати і німецька та австрійська армії опинились би в катастрофічній ситуації. Цього не сталося завдяки бойовій співпраці українців, німців, австрійців та мадярів.
Перший бій Гуцульська сотня сотника Ерле провела за перевал Присліп 30 листопада та 1 грудня 1916 року. У вкрай тяжкому бою гуцули і німці здобули блискучу перемогу, захопивши, за різними даними, від 600 до 1300 полонених. При цьому загинув лише один стрілець – Романюк із с. Кути Косівського повіту. Далі сотню перекинули на Кирлібабу. І тут гуцули уславилися перемогами над російською зброєю. Слід зазначити, що Гуцульська сотня стала штурмовою, навіть “першою” у бойовій групі Русса, фактично елітною частиною австрійської армії.
Згідно із совєтською історичною традицією висвітлювати німців негативно вважалося добрим тоном. Багато нинішніх українських істориків вийшло із совєтської доби, тож вони і продовжили цю тенденцію. Прикро читати їхні примітивно-упереджені оцінки німців, особливо коли йдеться про Першу світову війну. До слова, в мемуарах українських вояків 1914 – 1918 років очорнювання німців немає. Це ж стосується і спогадів Михайла Горбового. Більшість його згадок про німців підтверджують доброзичливе і щире ставлення німецьких вояків до українців, і навпаки.
Командир Гуцульської сотні лейтенант Альфонс Ерле миттєво оцінив верховинців.
“Українські стрільці! – сказав він. – Я з вами лише другий день, та вже пізнав вас доволі. Пізнав я вашу амбіцію, пізнав і те, що ви не новобранці, як ми сподівалися, а знамениті стрільці-боєвики... Я вас цілим серцем полюбив, хоч недовго з вами пробуваю. Але вашу вартість я пізнав умить. Я пізнав і те, що з вами силою нічого ніхто не вдіє, навіть я, котрий перевів уже 14 вишколів”. Після бою на горі Присліп лейтенант Ерле був ще категоричніший. Він сказав гуцулам, що “таких боєвиків йому ще не доводилося стрічати, що з такими хотів би жити і вмерти”...
Джерело.https://spadok.org.ua/gutsulschyna/gutsulska-sotnya-uss
Немає коментарів:
Дописати коментар