«Свобода» видавалася без будь-якої державної допомоги, виключно на гроші передплатників, силами патріотів – і вплинула не лише на життя вітчизняних емігрантів, а й на історію рідної країни.
У другій половині 60-х років XIX століття з Галичини, рятуючись від бідності й голоду, тисячі людей вирушили на пошуки кращого життя за океан. Утім, щоб не втрачати дешеву робочу силу, галицьке намісництво видало таємний циркуляр з вимогою припинити виїзд з України бідних селян, а «бідними» вважати тих, хто не може заплатити 160 злотих за свій викуп. Це не зупинило біженців, які розпродавали все майно та позичали грошей. Тоді уряд ще більше ускладнив їм життя: незабаром виїзд заборонили усім військовозобов’язаним, жінкам молодше 35 років, а згодом і взагалі заборонили еміграцію.
Але людей не зупинило навіть це. За неповними офіційними даними, на початку ХХ століття у США було 470 тисяч українців – прибували вони переважно із Закарпаття та Гуцульщини. Але це число точно не відображає реальність, бо часто люди замовчували національність з остраху перед передчасною депортацією. Експлуатація в «Гамериці», як її називали галицькі селяни, була не меншою, але залишалася надія підзаробити грошей, повернутись додому та викупити клаптик землі.
У цих складних умовах, коли скрізь лунала чужа мова десятків різних національностей, їхали вони на копальні Пенсильванії, згодом ішли працювати на фабрики й заводи. Об’єднатись, разом виборювати свої права та формувати національну українську ідею серед мігрантів допомогла преса, у становленні якої головну роль відіграли церковнослужителі.
Як зауважується, першими вимушеними мігрантами з України були переважно селяни, здебільшого – неписемні, та, як правило, не зацікавлені в культурних розвагах і формуванні національної свідомості. Проте вони були максимально віддані рідній церкві. Тому в 1884 році 70 українських сімей із невеличкого міста Шенандоа в Пенсільванії звернулись до свого земляка, греко-католицького митрополита Сембратовича, з проханням відправити їм священника. Так на початку грудня того ж року до Америки прибув отець Іван Волянський.
У Шенандоа отець Іван, щоб зберегти релігійну й національну тотожність земляків, будував церкви, школи, читальні, а згодом, 15 серпня 1886 року розпочав видання газети «Америка». Вона мала виходити раз на два тижні, але через зайнятість Волянського, який самостійно навчався друкарства, виходила рідше. Допомагав йому дяк місцевої церкви разом з молодим хлопцем Василем, друкували чотири сторінки невеликого формату на старому ручному пресі, який Волянський купив у Нью-Йорку.
Газета виходила три з половиною роки, але в лютому 1890-го припинила існування через відкликання отця Івана в Україну. Іван Франко у своєму «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року» назвав цю газету «скромним, але дуже інтересним початком русько-американської преси». Це були перші паростки українського слова на американському континенті, які своїм прикладом надихнули інших. Серед тих, хто підхопив ідею створити національну пресу для мігрантів, був і отець Григорій Грушка, який у вересні 1893 року заснував газету «Свобода».
Про задум видавати «Свободу» отець Грушка з нагоди 20-річчя газети згадував: «Якась туга, якийсь сум стискав серце, коли українець довідувався про себе самого чи то з польських, чи словацьких газет, де наші справи не раз дуже брехливо представлено. Отже, в тих обставинах зародилась у мене мрія видавати власний часопис, писаний українським серцем, українською мовою, навіяний українським духом».
Підтверджуючи цю ідею, відкриває першу шпальту газети дві цитати з «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні», поеми-послання Тараса Шевченка: «Учітеся, брати мої, думайте, читайте. І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь» та «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
Історія еміґрації.
Немає коментарів:
Дописати коментар