Готель "Австрія" у Станіславові, де у січня 1919 засідала Українська Національна Рада

Ярослав Старух - "Стяг" про Варшавське повстання.

Питання українців-“коляборантів”, що співпрацювали з німцями, є зовсім відсепароване й не має нічого спільного з УПА і взагалі з українським визвольним рухом. Були такі українці, але їх було менше, як між росіянами, поляками чи французами, де вони перебували в постатях т. зв. фольксдойчів.

Український визвольний рух плямував їх і поборював, як національних зрадників, так як сьогодні поборює нових зрадників – большевицьких коляборантів.

Версія про здогадну участь українського відділу в придушенні варшавського повстання не відповідає реальним фактам і не спирається на конкретні докази. Український нарід вважає таке твердження за одну з найбільш злосливих брехень. Нікому з українських політичних діячів невідомо про яку-небудь участь українців у цій соромній акції.

В пресі появилось звідомлення головного винищувача і погромника Варшави ген. Фон дем Баха та інших. Всі вони стверджують недвозначно: Варшаву знищили німецькі відділи СС, кримінальні і власовсько-російські з’єднання на німецькій службі. Ніде досі, одначе, не було конкретної згадки про українців.

Принциповим у цій справі є: український визвольний рух, жорстоко винищуваний німцями, мусів зустріти симпатіями варшавське повстання. Ми не знаємо українців, що допомагали б німцям у пацифікації Варшави. Коли б однак були такі, то це поодинокі звичайні німецькі агенти й служаки, подібні до польських фольксдойчів або теперішніх Осубка-Моравських чи інших зрадників.

В серпні й вересні 1944 р., коли Варшава кривавилась у повстанні (метою якого було також завдати політичний удар совєтській окупації), УПА майже в цілості вже боролась поза совєтським фронтом проти цього нового, тепер вже червоного окупанта. Місце щирих українських патріотів було там, на власній землі, серед борців за волю рідного краю, а не в Варшаві, чи деінде на німецькій службі...

"Наша відповідь" (Літопис УПА т.21 с.614-615)

На фото - Ярослав Старух - "Стяг"

фото з фейсбук: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

Йосип Бобрецький - (“Славко”, “Кучерявий”,“Око”)

(1922, с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. – 23.07.1958, м. Київ).

Закінчив курси з радіосправи (1944), перекинутий у підпіллям на Волинь у складі радіогрупи “Карпатця” (1945), перебував разом із політичним референтом крайового проводу ОУН Ігорем Мельничуком - “Ломом” (1948), керівник технічної ланки (друкарні) Рівненського окружного проводу ОУН (з 1950), згодом очолював групу кур’єрів-зв’язківців ОУН.

У 1955 р. здійснив спробу легалізуватися за фіктивними документами , однак в 1957 р. був викритий КДБ і заарештований.

Засуджений до розстрілу, 23.07.1958 вирок виконано у м. Києві. 

джерело: ФБ - Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

На фото Сотня "Ударник-3" (Відділ - 96), весна 1946 рік.

джерело ФБ: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

Із спогадів Михайла Озимка – “Залізняка” "Рейд сотні “Громенка” від Перемишля до Пассав – Німеччина"

...25 червня 1947 року ...десь коло о 11:57 рознеслася вістка в сотні , що утік чотовий "Бартель” чотовий першої чоти, ройовий “Калина”, ройовий “Журба”, кулеметник “Хитрий”, стр. “Гонта” і стр. “Шпаченко”, усі з першої чоти. Відходячи, забрали ше одному кулеметникові, який спав, його пістолю. Ця вістка потрясла цілу сотню, бо ніхто не сподівався, що командній склад сотні може здезертирувати.

Але найбільшим ударом це дезертирство було для сотенного “Громенка”. Скільки разів він повторяв " хто хоче відійти на власну руку, може це сміло зробити, але не таємно утікати." Чотовий “Бартель” підібрав собі ройових, а для своєї охорони на стійки ще двох стрільців і кулемета, і в такий підлий спосіб зрадив не лише сотенного, з яким три роки воював, а був навіть час, що був його заступником, але й зрадив присягу вояка УПА.

Проте інстинкт самозбереження від голоду диктує більше, ніж моральний код честі і лише слабодухи, як звірина йдуть за інстинктом, позбувшись лицарського гонору. Такими слабодухами з інстинктом звірини були саме ті, зазначені више, які в такий ганебний спосіб зрадили й здезертирували з сотні. В сотні настало пригноблення таким вчинком.

При зустрічі сотенний “Громенко” сказав мені: “Залізняк”, так можуть зробити лише німецькі поліцаї”. Чотовий “Бартель” і ройовий“Журба” були такими українсько-німецькими поліцаями, як не було виходу в 1944 році, то шукали сховку в УПА.

Чотовий “Бартель” зі своєю групою прийшов також в американську зону Німеччини, по дорозі зістав убитий лише стр. “Шпаченко”. Для історичної правди хочу тут ствердити, шо в січні 1948 р. в таборі Ді-Пі в Реґенсбурґу відбувся суд над чот. “Бартлем” і його групою, за кару усім було знято лише їхні степені, які вони одержали від Головного Командування в Краю і затверджені УГВР.

О год. 6-й, сотенний заповів збірку сотні, зі сльозами в очах він сказав кілька слів про тих, котрі підло зрадили і сплямили честь, взивав ще раз, хто хоче відійти, нехай має відразу сказати, але не підступом дезертирувати...

(Літопис УПА т.33 с.685)

фото з фейсбук: Український Визвольний Рух - ОУН і УПА

Валентина Горбач-Горбаченко (вона ж Левкович і Божиківська Оксана Іванівна), 1918 р.н., уродженка Києва

Здійснюючи розробку керівників Крайового проводу ОУН Центральноукраїнських (Осередньо-східних) земель, 2-м Управлінням МДБ УРСР були отримані агентурні дані, що керівник жіночої референтури КП на псевдо «Рая» під час боїв за Київ у листопаді 1943 р. виїхала на Західну Україну, звідки налагодила зв’язок із учасниками ОУН на Наддніпрянщині.

Проведеними комбінованими агентурно-опера тивними заходами «Рая» була встановлена й 23 квітня заарештована.

Цим псевдо користувалася Валентина Горбач-Горбаченко (вона ж Левкович і Божиківська Оксана Іванівна), 1918 р.н., уродженка Києва, випускниця Київського держуніверситету.

На момент арешту легалізувалася, працювала вчителем, проживала у Бережанах Тернопільської області. На допитах надала свідчення, що керувала жіночою мережею, а після виїзду із Києва працювала у редакції видання Проводу ОУН «Ідея і Чин», а потім диктором (українська та російська мова) радіостанції «Афродита».

Валентина була засуджена до 10 років до 10 років таборів, звільнилася 1956 р. Померла у Києві у 1999 р.

Одночасно була заарештована Анна Горбач-Горбаченко, 1894 р.н., уродженка Варшави, до арешту проживала у Києві.

На допитах зізналася, що була утримувачем конспіративної квартири КП ОУН, якою користувалися провідники Дмитро Мирон («Орлик»), Пантелеймон Сак («Могила») та Іван Нагірний («Чорний»). Крім того, тут зберігалася література ОУН, друкарські засоби, гроші підпілля.

Співробітникам МДБ також вдалося встановити, що чоловік «Раї» – Роман Божиківський, 1918 р.н., уродженець с. Бабухів Рогатинського району Івано-Франківської області, випускник Львівської політехніки, активний учасник ОУН на псевдо «Остап», інженер радіостанції «Афродита», в діяльності близько пов’язаний із керівниками підпілля, зокрема Ярославом Старухом («Стягом»).

У 1946 р. він з Бережан приїжджав до Києва на зв’язок з місцевим підпіллям, передавав вказівки від Проводу. Роман легалізувався, працював інженером. Заарештований 3 серпня 1946 р., засуджений до 10 років таборів. Як і дружина, звільнився 1956 р.

джерела:

Yuriy Shchur МДБ проти ОУН та УПА на Наддніпрянщині, рік 1946-й: Київська та Черкаська області // http://ukrpohliad.org/

national-memory/mdb-proty-oun-ta-upa-na-naddnipryanshhyni-rik-1946-j-kyyivska-ta-cherkaska-oblasti.html

Ліщук (Лищук) Михайло Оксентійович та Ліщук (Лищук) Григорій Оксентійович. Загинули у бою чоти УПА проти нацистів у Новому Загорові 11.09.1943 р.

Українська Земля - Не продається!

«Грудочка землі»

Ще в дитинстві я ходив у трави, 
В гомінливі трепетні ліси, 
Де дуби мовчали величаво 
У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка в далеч - і губилась, 
А мені у безтурботні дні 
Назавжди, навіки полюбились 
Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате, 
Радість невимовна і жива, 
Коли їх виводили дівчата, 
Як ішли у поле на жнива, 

Ті пісні мене найперше вчили 
Поважати труд людський і піт, 
Шанувать Вітчизну мою милу, 
Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає, 
Нам дає і мрії, І слова, 
Силою своєю напуває, 
Ласкою своєю зігріва, 

З нею я ділити завжди буду 
Радощі, турботи і жалі, 
Бо у мене стукотить у грудях 
Грудочка любимої землі.

(В. Симоненко) 

"Солодка земля"

Босоніж стежка побіжить 
Левадою, в городи... 
Як любо тут, як славно жить 
Серед цієї вроди.

Кохаю край наш дорогий, 
Що зветься Україна, 
Вітчизні хочу я своїй 
Зрости достойним сином.

Є в світі зваби немалі, 
Цікава стежка кожна.,
Але до рідної землі 
Збайдужитись не можна.

Люби, шануй, піднось до зір
Її пісні і мову,
Нема солодшої, повір,
За неї пречудову.

(Володимир Коломієць) 

"Розквітай, прекрасна Україно"

Розквітай, прекрасна Україно,
Рідна земле, матінко моя.
Хай лунає мова солов'їна,
Пісня неповторная твоя.
Хай смереки, ясени й тополі,
Квіти, луки, трави і сади
Шепчуть вірші щедрі, добрі, вольні,
Чисті, із джерельної води. 
Нам би вічно милуватись нею, 
А лихі дороги обминуть, -
Дай напитись серцем і душею :. 
І піти з тобою в мрійну путь. 
Розквітай, прекрасна Україно, 
Рідна земле, матінко моя.

(Надія Голуб) 

"Земля моя"

Земля моя, земля найкраща в світі!

Я твій маленький, тонкий пагінець.

Без тебе я ніде не зможу жити,

Для мене ти і ненька, і мудрець.

Земля моя, мій милий рідний краю,

Тебе я в щасті й горі пізнаю.

Твою красу всім серденьком вбираю

І хочу знать історію твою.

Я хочу знати всі твої джерела

І рідну мову, щирості слова.

Бо ще жива культура, ще не вмерла,

Бо Україна — вічна і жива!

Земля моя, земля найкраща в світі,

Ось тут моє коріння і рідня.

Бо тут мого дитинства сонце світить,

Я тут росту і тут живу щодня.

Земля моя, прекрасна Україно,

Твоєю піснею я серденько живлю.

Для мене ти і вічна, і єдина,

І я тебе всім серденьком люблю!

(Надія Красоткіна) 

"За причілком пада тінь від ясена..."

За причілком пада тінь від ясена. 

На хатину, де з дитинства жив.

До якої пам’яттю прив’язаний,

До якої сто доріг біжить.

Над вікном гніздечко звила ластівка,

Пахнуть медом росяні гілки,

А між них містечко ціле – пасіка,

Бджоли обціловують квітки.

Вниз до річки покотилась стежечка,

Крадькома сховалась в осоці,

А над нею вже тумани стеляться,

Все навкруг немов у молоці.

Земле рідна, пісне заповітная,

Джерело незвіданих глибин,

Лиш тебе одну довіку віддано

Берегти я буду і любить.

1.04.1989 (Віктор Геращенко) 

"Пам’ятаю дні дитячих літ"

Пам’ятаю дні дитячих літ

Ще маленьким вчила мене мати

Крихту хліба, кожну п’ядь землі

Свято берегти і шанувати.

Глибоко корінням в землю вріс,

І по ній упевнено, не потай,

Не згинаюсь – йду на повен зріст,

Годувальниці-землі господар.

Хліб пухкий в світлиці на столі,

А де хліб, там і у будні свято,

Силу беремо ми від землі,

Землю бержем, неначе матір.

12.12.1987 (Віктор Геращенко) 

"Про рідну землю"

Як завжди тут цвітуть сади;

Щоб милувались ними очі.

Вкраїни, дочки і сини –

Земля ця наша, Божа, отча.

З коріння краю зацвіте

Здійметься ввись і віра й слава.

Стремління в щастя золоте

Свята земля ця увібрала.

Із неї нива колосить,

І хліб дарує щиро літом.

Про щастя рідної краси

Шепоче ніжну пісню жито.

Її безмежності ліси –

Місця де завжди сам собою.

Гаї, діброви і степи

Чарують вільною красою.

Вона на світі лиш одна –

Ніде немає більш такої.

Твій рідний край і сторона –

Родинний рай душі земної.

(Андрій Гагін) серпень 2011

На Рівненщині помер останній учасник першого бою УПА Степан Бакунець.(ОЛЕКСАНДР ШМАЛЮХ).

3 січня 2020 року, на Рівненщині помер останній учасник першого бою УПА проти німецьких окупантів Степан Бакунець (уроджений Олександр Шмалюх ) на фото.

Степан (Олександр) був стрільцем сотні “Коробки” – фактичної, першої сотні Української повстанської армії – та учасником першого бою УПА проти німецьких загарбників і РОА у лютому 1943 року у Володимирці. Також Шмалюх брав участь у бою з військами НКВС біля річки Бобер у Березнівському районі. Був засуджений радянським режимом до 10 років таборів.

Ветеранові було 94 роки.

“Народився Степан Сидорович 27.08.1925 року в селі Тинне Сарненського району, і саме в садибі його батьків на хуторі Нетуша, в жовтні 1942 року, було засновано перший вишкіл під назвою “Холодний Яр”, для старшин майбутніх боївок ОУН (б). Після сталінських концтаборів жив з дружиною (теж була в’язнем сталінських концтаборів за українську боротьбу) в селі Кураш Дубровицького району Рівненщини, де до останніх днів доглядав братську могилу вояків УПА, які в 1943 році полягли в боях з німецькими і московськими окупантами”. 

Поховали Степана Бакунця в суботу, 4 січня, у селі Кураш.

сайт "Новинарня“, повідомив начальник відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України Микола Ляхович.

Солдат, механік-водій 28-ї ОМБр Євген Щуренко з м. Кілія (Одеська область) загинув учора, 26 січня.

Загинув під час ранкового обстрілу позицій ЗСУ поблизу м. Красногорівка на Донеччині. Сьогодні йому б виповнилось 42 роки.Вічна пам’ять…

Доброволець Антон Хоба загинув 26 січня 2020 року на Донбасі.

У зоні проведення Операції Об'єднаних сил від поранень, яких зазнав під час обстрілу військовими РФ, загинув військовослужбовець ЗСУ Антон Хоба.

"На фронті героїчно загинув командир відділення, Антон Хоба, 1992 року народження. Шостка вратила ще одного сина в цій страшній війні. Загинув ще один доброволець. На передовій молодий чоловік був з 2014 року. 

Вчора 25.01.2020 року на війні з російським окупантом загинув МИХАЙЛО ОШУРКО, 1998 р.н.Родом з с.Кутин, Рівненщина.

Розстріл московитами молодшого брата митрополита Андрея - Леона Шептицького та його дружини Ядвіги.

Фото: Родина Шептицького. 

27 вересня 1939 року у Прилбичах (село у Яворівському районі Львівської області) енкаведисти розстріляли молодшого брата митрополита Андрея - Леона Шептицького та його дружину Ядвігу.

Їх вигнали у парк поблизу маєтку разом із римо-католицьким священиком, якому не пощастило в цей час у них гостювати. Поки комуністи чинили розправу над родичами Шептицького, односельчан зігнали на виставу до будинку «Просвіти».

Вбитих було закопано у виритій поблизу помістя ямі. Останки перепоховані у листопаді 2004 року у каплиці-усипальниці родини Шептицьких у Прилбичах.

Ймовірно, Леона з дружиною було вбито лише тому, що мав родинні зв'язки із Андреєм Шептицьким, оскільки ліквідувати самого митрополита окупанти не наважувались.

Енкаведисти пограбували та знищили родинний маєток графів Шептицьких у Прилбичах.

Сьогодні на місці маєтку сільський дім, 23 червня 1941 року російські окупанти, виїжджаючи із Прилбич, підірвали будинок.

Про жорстоку розправу над родиною графа пригадує у листі його брат - блаженний Священномученик Климентій Шептицький, який був архімандритом монахів Студійського уставу.

Невідомі листи Климентія Шептицького

Він написав: "Нічого не залишили, все забрали, родинні фотографії та архіви, лише на підлозі зосталося багато газет".

Довідка:

Рід Шептицьких – це один із найстаріших аристократичних родів Галичини. Відомо, що грамоту на право земельного володіння рід Шептицьких отримав 1284 року від короля Лева Даниловича.

Графи Ян та Софія Шептицькі мали сімох синів: Роман (Митрополит Андрей), Олександр (загинув у Замості), Станіслав (генерал Війська Польського), Казимир (Блаженний архімандрит Климентій), Лев (Леон з дружиною Ядвіґою Шембек були вбиті радянськими солдатами у Прилбичах), Стефан (помер у 2 роки), Юрій (помер у 17 років).

за матеріалами : Локальна історія. 

Розстріляний вертеп у селі Мальчиці 1948 року.

Польовою дорогою, що пролягла між двома містечками Львівщини — Городком і Яновом, котилася військова полуторка. Вечоріло, де-не-де на димовому небі вже поблискували перші зірки. В кузові автомашини, стиснувши між колінами автомати, сиділо з десяток енкаведистів. Біля села Мальчичі, (Мальчиці - ред.) що широко розкинулось на березі річки Верещиця, лейтенант НКВС Плотніков наказав зупинитися. Був Святий вечір 1948 року. У вікнах сільських хат тьмяно поблискували гасові лампи і свічки, родини, помолившись, частували за святковим столом. То тут, то там чулися голоси колядників, що вітали господарів з Різдвом Христовим. Енкаведисти, зіскочивши з полуторки, залягли за плетеним тином крайньої хати. По якімсь часі за рогом сільської вулиці показався гурт вертепу. Зайшли на подвір’я, здійснюючи біблійське дійство про народження Сина Божого, вітали господаря дому. Колядували, жартували з дітьми, господинею обійстя. Рушили далі, та біля садиби Степана Янівського в гурт колядників вдарили автоматні черги. Ось, що розповідає про це небачене жахіття 87-річний ветеран Другої світової війни Михайло Микитин: «У вересні 1944-го я був мобілізований до Червоної армії, бойове хрещення отримав під Краковом, 2 травня 1945 року під Прагою осколком німецької міни був важко поранений і тільки після піврічного лікування повернувся додому. На Різдво 1948 року разом із сільською молоддю організували традиційний вертеп, щоб привітати односельчан із народженням Христа. Обійшовши кілька сільських хат, біля садиби пана Янівського потрапили під град куль енкаведистів, що зробили на нас засідку. У цей Святий вечір з тринадцяти колядників живими залишилися лиш двоє. Пізніше у своєму кожусі «Гуцула» я нарахував одинадцять кулевих отворів. Не загинув від німецької кулі, а отримав російську. На тілі вертепного «Ангела» нарахували шістнадцять (!) куль». Отак лютували окупанти у повоєнні роки в Галичині, палили церкви, руйнували монастирі, вбивали священиків, монахів, українську інтелігенцію, вивозили в Сибір господарів. А сьогодні онуки лейтенанта Плотнікова на Донбасі поливають українців вже не автоматним градом, а системами. Те, що відбувалося на Західній Україні в 1940—1950-х роках, був звичайний російський тероризм, аналогічний тероризму 1930-х років на сході країни, як Розстріляне відродження чи Голодомор. Донецькі події, шалена російська пропаганда проти України є не що інше, як державний фізичний і моральний тероризм. Цьому активно сприяє і контрреволюція в нашій державі. На наших телеканалах, переживши «майданний переляк», все частіше стали з’являтися потомственні енкаведисти типу колишнього речника МВС в уряді Азарова Волошка з його спогадами про свого діда, що в повоєнні роки встановлював «радянську владу на Західній Україні», і недавні регіонали й комуністи. Активізувалися й інші п’ятиколонники і російські диверсанти. Мені вже 80 років, я на власній шкурі відчув усі «принади» «Русского мира». Вболіваю за усю Україну, бо маю недобрі передчуття, що Росія, в своїй безмежній злобі до українців, не без допомоги наших запроданців, у якийсь Святий вечір накриє нашу землю автоматним і гарматним градом. Володимир ГИЖИЙ, Львівщина Газета: №39, (2015)

фото 1930 роки десь в Україні

Сьогодні, 22 січня, на Донбасі від кулі снайпера загинув військовий Микола Сорочук, який був родом з села Лище, що поблизу Луцька.

Про це написала українська волонтерка, медик Ярина Чорногуз у Facebook.

«Сьогодні з життя пішов хлопець, якого я любила. Сьогодні вночі він писав мені, що шкодує, що не зміг учора мене побачити й почути. А сьогодні зранку його вже нема. Я не вірю в це. Не вірю, що ніколи не почую цей голос більше. Хай слово мир застрягне вам у горлі і «вже не та війна» так само. Я хочу смерті тому снайперу, який це зробив. І він її отримає», – написала дівчина.

Інформацію про загибель волинянина в коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини підтвердив голова Луцької РДА Тарас Яковлєв.

З Йорданських традицій. (Автор: Івасейко Степан) Солом’яні хрестики-узори

Так повелось в Україні, що вже з давніх-давен кожне своє велике свято Український народ намагається опоетизувати, прикрасити багатою творчою уявою, створюючи різні обрядові дійства, пісенні і мистецькі твори, огортаючи таким чином ці свята особливим душевним теплом.

«Імяхут бо обичаї свої, і закони отець своїх і преданія, каждо свої нрави», ‑ писав у «Повісті временних літ» літописець Нестор.

Серед багатих обрядово-творчих скарбів різдвяних свят, особливим, візуально чарівним витвором є декоративні вироби з соломи – хрестики-узори.

Їхній генезис сягає ще давніх дохристиянських часів, коли наші пращури-хлібороби, осмислюючи небо і землю, причини свого земного життя, сприймали свою хліборобську працю, як співпрацю з Творцем ‑ вони вкладали у землю зерно, а Пан-Бог вирощував плід.

Тому то як подяку Творцеві за вирощення життєдайних плодів, особливо хлібного колоса, і пошану до своєї праці, наші предки намагалися виразити у якихось символічних, чи магічних знаках, які були безпосередньо пов’язані з характером їхньої праці.

І так поставали: символічна страва ‑ кутя, обрядовий житній сніп – дідух, сіно, а серед них і прикраси виготовлені з соломи – хрестики-узори, якими прикрашали вікна на другу коляду, Йорданські свята.

Усі вечори між обома колядами вважалися святковими і якихось господарських робіт не належалося робити, в тому числі і прясти. І ось в ці вечори, переважно жіноцтво, і виготовляли такі хрестики, співаючи щедрівок. За звичаєм робили їх з того ж дідуха, що з першої коляди стояв у котромусь із кутів хати.

Творча душа нашого пращура намагалася дати своїм обрядам, чи виробам якоїсь особливої естетично досконалої форми; і так виростала орнаментика на керамічних виробах ще трипільської культури, чи на інших знаряддях праці, а із звичайних стеблин жита виростав чудовий, милуючи око, узір. Всі ці обряди, ритуали були так глибоко пов’язані з віруванням наших предків, їхнім способом життя, що в часи християнізації Руси-України, вони не тільки не згасли, а міцно злились з новою релігією, утворивши особливе самобутнє, багате на традиції українське християнство. Звернімо увагу ще і на такий факт, що в нинішній час, навіть при існуванні різних конфесій, їх конфесійних розбіжностей ‑ національні традиції у всіх спільні. Це те, що нас об’єднує в єдиний народ – націю.

На жаль при запровадженні колгоспів, коли селяни перестали вирощувати жито, пшеницю, а м’ята солома з-під комбайна на такі вироби не годилася, традиція солом’яних хрестиків-узорів погасла.

Шануймо і любім, свою культурну спадщину, оберігаймо її – це частинка нашої духовності – це наш генетичний код – це Ми – Українці

Не дозвольте продавати Українську Землю за яку тисячі героїв віддали і віддають життя та здоров'я

Статтею 8 Конституції України встановлено, що:
- В Україні визнається і діє принцип верховенства права;
- Конституція України має найвищу юридичну силу;
- Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що:
- Земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу;
- Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в МЕЖАХ, визначених цією Конституцією.

Ще раз підкреслюю, що від імені Українського народу право власника здійснюють органи державної влади тільки "В МЕЖАХ, визначених цією Конституцією", тобто які вказані в статтях 13 та 14 Конституції України, а саме:
- Держава ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЗАХИСТ ПРАВ усіх суб'єктів права власності і господарювання, СОЦІАЛЬНУ СПРЯМОВАНІСТЬ економіки;
- Усі суб'єкти права власності РІВНІ перед законом;
- Право власності на землю ГАРАНТУЄТЬСЯ; 
- Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно ВІДПОВІДНО до закону.
- Власність зобов'язує. Власність НЕ ПОВИННА використовуватися на ШКОДУ людині і суспільству;

Тобто Держава тільки РЕГУЛЮЄ право і порядок набуття і користування Землею громадянами України і юридичними особами, яким Держава надає її виключно в КОРИСТУВАННЯ, що також встановлено статтею 13 Конституції України, а саме: 
- Кожний громадянин має право КОРИСТУВАТИСЯ природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Тобто Конституція України встановлюває, що:
- Земля в Україне НЕ ПРОДАЄТЬСЯ, а тільки НАДАЄТЬСЯ в КОРИСТУВАННЯ громадянам і юридичним особам;
- а Державні органи тільки РЕГУЛЮЮТЬ право і порядок її надання в КОРИСТУВАННЯ цим особам.

А статтею 8 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Тобто Закон про ринок Землі не може ПОРУШУВАТИ Конституцію України і тому НЕ МОЖЕ надавати громадянам України і юридичном особам право ПРОДАВАТИ Землю тому, що це НЕ ВІДПОВІДАЄ Конституції України. 

Більш того Конституція України НЕ НАДАЄ право на те, що питання ПРОДАЖУ Землі можна вирішити через проведення Всеукраїнського референдуму з цього питання. 

Тому, що для того щоб провести Всенародний референдум по ДОЗВОЛУ ПРОДАЖУ Землі в Україні, необхідно спочатку внести це право в Конституцію України, як того вимагає стаття 8 Конституції України.

Чому Конституція України НЕ НАДАЄ право ПРОДАВАТИ Землю в Україні ?
Тому, що це ліквідує основу нашої держави, її державність, незалежність і суверенітет, змінює конституційний лад в Україні. 

З Українських ЗМІ:
- Економічна Правда. Рада попередньо прийняла закон про продаж землі:
"Верховна Рада проголосувала в першому читанні за законопроєкт 2178-10, який скасовує заборону на продаж земель сільськогосподарського призначення".

В зв'язку з вищенаведеним, ВИМАГАЮ:

1.ЗАБЕЗПЕЧИТИ СКАСУВАННЯ законопроекту про ринок Землі в Україні (законопроєкт 2178-10), тому що він НЕ ВІДПОВІДАЄ Конституції України, порушує конституційні права і свободи громадян України, ліквідує основу нашої держави, її державність, незалежність і суверенітет, змінює конституційний лад в Україні;

2.ПРИЙНЯТИ закон України про ринкові умови КОРИСТУВАННЯ Землею в Україні , який не дає право Продавати Землю в Україні, а надає право громадянам и юридичним особам користуватися Землею на відповідних Закону ринкових умовах але при цьому не буде порушуватися Конституція України, конституційні права і свободи громадян України і Земля залишиться об'єктом права власності Українського народу, що встановлюває стаття 13 Конституції України;

3.ПРОВЕСТИ аудит та інвентаризацію сільгоспземель до запровадження закону України про ринкові умови КОРИСТУВАННЯ Землею в Україні; 

4.ПОВЕРНУТИ Державі незаконно отриману Землю;

5.ПРИТЯГНУТИ винних в порушенні земельного законодавства до відповідальності, встановленої законом. 

Вчора, 15 січня 2020 року, у зоні проведення Операції об’єднаних сил помер 35-річний військовий Стрельченко Роман Юрійович.

Боєць родом з селища Понінка, Полонського району. Про це повідомила координатор центру допомоги учасникам АТО у Хмельницькій області Наталія Дзекар.

«За попередньою інформацією, Роман помер за станом здоров’я на полігоні. Однак офіційної інформації поки не має», – розповіла Наталія Михайлівна.

Інформації про те, коли військового привезуть на Хмельниччину, і коли відбудеться похорон, поки немає.

Так виглядає будинок композитора зараз.

Леонто́вич Мико́ла Дми́трович — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть». Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка. 

Продаж Землі це - Пітьма. Жиди тут "зроблять Палестину"

Така собі статистика:практично з 2018 року по 2020 в Україну готується вїхати до 350 тисяч євреїв,в основному ашкеназі,хасиди і це при умові що Україну покинули за цей час до 4 мільйонів українців.Що би значила така миграція та інтерес!?До справки у світі зараз живе біля 13 мільйонів євреїв,в основному ашкеназі із мовою їдиш,при умові,що тільки в Україні проживає біля 40 мільйонів українців.На 2019 рік в Україні мешкає 120 тисяч євреїв.Власне така невеличка кількість єврейського населення провела,спираючись на технології "каламбуру" бутафорії,бурлеску та КВНівської традиції державний переворот й тепер проводить змін суспільно-політичного ладу в Україні,розворот в сторону Москви та відбирає в українців землю.Сьогоднішній день показує,що нація,що в тисячі рази по чисельності перевищує єврейську та ще й на своїй землі нічого не може протиставити загарбникам,що хитрістю,лукавством та цинізмом відбирають в українців владу,державу та землю!

автор Петро Українець (ФБ)