Матвіїв Юліан Миколайович «Недобитий» 1914р. 8.04.1953р. Командир куреня, окружний Керівник ОУН.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Народився в с. Білявці Бродівського р-ну Львівської обл. Походив із сімї вчителя. У 1932 р. встановив звязки з ОУН. Навчався у Люблінському Університеті, був магістром права. Під час хвилі польських репресій у 1934 р. пориває з ОУН та виїзджає до Бельгії.

Під час візиту з Бельгії додому у вересні 1939 р. у Гданськ його застає початок Другої Світової Війни. Восени 1939 р. нелегально переходить Радянсько – німецький кордон і скоро повертається назад на територію окупованої Польщі.

З поч.1940 р. секретар Окружної Української Поліції м.Грубешова на Закерзонні – де займається канцелярською роботою, в жовтні 1941 р. переведений в поліцію м.Коломия. З грудня 1941 р. по березень 1944 р. комендант Української Поліції Кутського р-ну Станіславської обл.. Восени 1942 р. знову встановлює звязки з ОУН – надалі повідомляє підпіллю про дані про підготовлювані німецькі операції проти українців

22 березня 1944 р. ще з трьома поліцейськими переходть у підпіля - перед цим він передає групі членів ОУН 5 гвинтівок і ті на гірській дорозі роблять «засітку» інсценуючи його вбивство. Під час обстрілу він прикидається убитим, а візник потім повідомляє німцям про його загибель. Це було зроблено з метою уникнення німецьких репресій щодо його сімї, які неодмінно настали б у разі коли німці дізналися про його втечу та перехід його в підпілля.

В кінці березня 1944 р. коли сотня «Скуби» вела бій з німцями біля с.Старі Кути , група під командуванням «Недобитого» знищує залізничний міст між м.Кути та Вижниця . На початку квітні 1944 р. відїзджає на захопленій у німці бронемашині у Жаб`ївський р-н , де займається формуванням сотні УПА «ім.Богуна» численістю 150 чол. та займає пост її командира. У квітні 1944 р. сотня має сутички з наступаючою Червоною армію та радянськими партизанами.

В кінці серпня 1944 р. зокрема перебіжчик від червоних партизан видає повстанцям начальника штабу свого з`єднання, що поранений перебував під охороною в сховку в горах. Його повстанці захоплюють в полон.

21 вересня 1944 р. біля с.Тюдів «Недобитим» була організована засітка в яку потрапили радянські пограничники, в бою вони понесли великі втрати - 20 вбитих, серед них майор. На початку жовтня 1944 р. його сотня ліквідує гарнізон Внутрішніх Військ НКВД в с.Космач.

В жовтні 1944 р. дві чоти «Вихора» та «Кобзаря» в лісі біля с.Жукотин зіткнулися з групою НКВД (нач. НКВД Коршівського р-ну, прокурор, працівники НКВД, воєнкомату, «стрибки» ) - внаслідок бою радянські втрати склали 24 вбитих.

15 жовтня 1944 р. сотня «ім. Богуна» та «Скуби» провела ліквідацію радянських активістів с.Корнів, а після цього вбила 17 осіб совпартактву Чернелицького р-ну. Ці акції викликали увагу НКВД - після цього сотні були атаковані Внутрішніми Військами НКВД з м.Обертин при підтримці двох танкеток. Після запеклого бою повстанці відступили в гори, радянські втрати склали понад 50 вбитих.

10 грудня 1944 р. «Недобитий» разом з сотнею «Скуби» здійснив напад на райцентр Яремче. «Скуба» напав на Яремче і обстрілював радянські позиції з 2 батальйонних мінометів, а «Недобитий» з 2 чотами своєї сотні розташувався напроти лісопильного заводу і стримував радянські підкріплення, що йшли на допомогу гарнізону з м.Делятинa. Радянські втрати склали біля 60 вбитих солдатів, працівників НКВД із гарнізону та біля 40 вбитих червоних на позиціях де були чоти «Недобитого».

17 січня 1945 р. Командир ВО «Говерля» Микола Твердохліб –«Грім» призначає Юліана Матвіївa командиром куреня «Перемога» чисельністю 450 чол. (у складі трьох сотень – «Підгірського», «Скуби», «Грома»). 22 січня 1945 р. курінь здійснив напад на с.Шепіт Косвіського р–ну, однак гарнізон був попереджений і зумів відбити напад. 10 лютого 1945 р. проходили важкі бої з наступаючими військами НКВД. За повідомленнями від місцевих мешканців радянські втрати скали біля 100 вбитих.

На початку травня 1945 р. через сильні облави значна частина особового складу куреня дезертирувала чи вийшла з повинною.

З травня по жовтень 1945 р. «Недобитий» перебуває з групою в 9 чол. на території Румунії. 1 жовтня 1945 р. повертається на тер.України і призначається на посаду Окружного Провідника СБ Косівщини, на цій посаді перебуває до осені 1947 р.

У 1946 р. за поданням Головного Військового Штабу УПА та після затвердження УГВР отримує звання Поручика УПА. З вересня 1947 р. по травень 1948 р. був референтом СБ Коломийського Окружного Проводу.

У травні 1948 р. переходить на Буковину, де стає заступником керівника Чернівецького Окружного Проводу - Василя Савчака - «Сталя». Тут здійснює боротьбу з агентурою МГБ.

26 квітня 1950 р. «Недобитий» разом з кущовими боївками «Дорошенка» та «Сокола» здійснили напад на с.Ростоки Вижницького р-ну Чернівецької області. Було вбито голову колгоспу Гав`юка та працівника МГБ Шпака й спалено колгоспні будівлі.

27 травня 1952 року Юліан Матвіїв- «Недобитий» був схоплений МГБ через зрадника-агента «Кірова». Слідство проходило в Києві і тривало майже 11 місяців.

8 квітня 1953 року Юліан Матвіїв- «Недобитий» був розстріляний у Києві.

15 квітня 1945 нагороджений Бронзовим Хрестом Боойової заслуги, пізніше отримав медаль «Заборотьбу в особливо важких умовах». Посмертно.

Свистун Микола (1912р. - 8.12.1944р.) - мaйop УПA. Псевдо: «Ясень», «Ясен», «Ярбей».

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Народився в с.Ордів Радехівського р-ну Львівської обл. Давній член УВО й ОУН (що не характерно для рядових і командирів середньої ланки УПА - зазвичай такий досвід мали тільки вищі керівники, а в цілому ОУН(б) це були переважно молоді люди, молодші за своїх опонентів-мельниківців) Військовий референт і референт розвідки Радехівського повіту ОУН. Член бойової групи «ВОВКИ» на Волині у 1936-1938 р. Політв`язень польських тюрем (1930, 1933-1936, 1939). Учасник 2 Великого Збору ОУН (1941). Bійськовий комендант Здолбунівського надрайону у 1943-1944 р.

Наприкінці 1943р. – поч. 1944 р. був командиром Здолбунівського куреня Групи УПА «Богун». У січні 1944 р. цей курінь на 1.5 доби зайняв м.Остріг. У квітні 1944 р. на чолі рейду «східних відділів» УПА у Кам`янець-Подільську, Вінницьку, Київську обл. Заступник командира і шеф штабу УПА-південь.

23 квітня 1944 р. очолив зєднання «Холодний Яр». Учасник Гурбенського бою – підрозділи М.Свистуна і С.Котика потрапили в оточення, вирвалися з нього і добралися до Клеваньських лісів.

Учасник установчого з`їзду НВРО 17-18 липня 1944 р. біля с.Дермань Мізоцького р-ну Рівненської обл.. Підрозділи «Ясеня» (сотні «Вира», «Панька», «Короткого») з 29 липня по15 листопада 1944 р. перебували у рейді по Вінницькій обл.

Був повідником 1 Київської округи.

8 грудня 1944 р. важкопоранений у сутичці зі спецгрупою НКВД у

Кремянецько-Дубнівських ліса, підірвався гранатою, щоб не потрапити в полон. Після його смерті, його частини очолив Семен Котик «Докс».

Першу могилу М.Свистуна зруйнували працівники НКВД, тоді повстанці вдруге її насипали і замінували. При повторній спробі зруйнувати могилу спрацювала міна і загинуло декілька працівників НКВД.

Нагороджений Золотим Хрестом за Бойові заслуги 1-го класу.

Цей день в історії УПА - 26 липня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Зиновій Тершаковець – «Федір» (на фото зліва).

1944 рік

Друга сотня «Дружинники» УПА-Захід вирушила в рейд місцями дислокації німецьких та радянських військ. Рейд тривав до 15 жовтня.

1945 рік

У бою з москалями на Львівщині загинули двоє повстанців.

1946 рік

У селі Дунів на Тернопільщині повстанці знищили заступника директора МТС і працівника райвиконкому.

Під час бою з москалями біля села Забава на Львівщині загинули двоє повстанців.

Біля села Синівці на Тернопільщині повстанці знищили першого секретаря райкому ЛКСМУ, поранили оперуповноваженого МВД і захопили в полон другого секретаря ЛКСМУ, які проводили роботу по хлібопоставкам.

1947 рік

У селі Вівся на Тернопільщині підпільники знищили двох радянських активістів.

1948 рік

У бою з москалями біля села Гузіїв на Станіславщині загинув один повстанець, ще двох поранено.

У засідці в селі Тур’є на Дрогобиччині повстанці поранили двох бійців винищувального батальйону.

1949 рік

У бою з москалями у селі Тур’є на Дрогобиччині загинув зв’язковий Василь Оленяк – «Кудлатий».

1950 рік

Біля райцентру Вигода на Станіславщині в перестрілці з москалями загинув повстанець Іван Бобош.

1951 рік

У селі Стопчатів на Станіславщині під час бою з москалями загинув Василь Дронюк – «Голуб».

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті

26 липня 1880р. народився Володимир Винниченко, Український письменник і політичний діяч.

У 1917 р. став членом Центральної Ради, очолив Генеральний секретаріат і став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Винниченко - автор майже усіх декларацій і законодавчих актів УНР. Саме Володимир Винниченко проголосив I Універсал на 2-у військовому з'їзді 23 червня 1917 р.

У 1918 р. через суперечності із Симоном Петлюрою Винниченко пішов у відставку та виїхав за кордон. Помер у Франції

26 липня 1931р. народився Іван Дзюба, Український літературознавець, критик, громадський діяч, академік.

Іван Дзюба. Фото зі слідчої справи КГБ.

Дисидент радянських часів - автор праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?".Міністр культури України в 1992-1994 рр.

26 липня 1919р. народився військовик, діяч ОУН і УПА Петро Хамчук. Командир сотні «Сірі вовки».

Хамчук Петро «Бистрий», «Старий» (1919-1947).

Народився 26 липня 1919 року в с. Великі Чорнокінці (нині Чортківського району) Тернопільської області у селянській родині. Початкову школу закінчив у рідному селі, а 7-й клас у Пробіжній. Захоплювався спортом, музикою та співами. У 1938 році, вступає до Чортківської гімназії товариства «Рідна школа» ім. Маркіяна Шашкевича. Після приходу радянської влади гімназія була перетворена в педагогічне училище, де Петро і продовжив своє навчання.

В 1940 році його призивають до Червоної Армії. Враховуючи його фізичну підготовку та рівень освіти, його посилають до офіцерської школи у Маріуполі. Там він отримує почесне радянське звання «Ворошиловський стрілець».

В 1941 році, на початку Другої світової війни його направляють на фронт, де він потрапляє до німецького полону. В 1941—1943 роках служить у німецькому шуцманшафті (охоронний військовий відділ) у Білорусі. Ці підрозділи направлялися на боротьбу із радянськими партизанами.

В 1943 році втікає із німецького підрозділу і восени йде до лісу, де формує повстанську сотню. Від листопада 1943 р. Петро Хамчук — командир сотні «Сірі вовки».

В грудні 1943 року відбувся перший бій сотні із гітлерівськими військами. Німці були розбиті, полишивши на полі своїх вбитих та поранених, повстанці втратили троьх вояків. Протягом першої половини 1944 року підрозділ «Бистрого» мав регулярні сутички із німецькими військами.

У червні 1944 року відбувся бій з гітлерівцями поблизу затуринських лісів, під час якого було вбито близько 300 німецьких солдат. Після бою у Затуринському лісі Хамчук повів свій курінь через фронт, до тилу радянської армії.

16 серпня 1944 року загін «Бистрого», здійснив напад на радянський гарнізон в с. Пановичі Підгаєцького району. Під час нападу було вбито 60 ворогів, з боку повстанців втрат не було. 26 серпня 1944 року, поблизу с. Ягольниця був розбитий загін НКВС.

У листопаді 1944 року сотня «Бистрого» разом із сотнею «Орли», вирушили у похід на Буковину. Під час переходу сотня мала регулярні сутички із радянськими військами.

У другій половині 1944 р. сотня «Бистрого» виросла до куреня. Зі ступенем старшого булавного від 1945 р. — командир 18-го (Чортківського) ТВ «Стрипа», що належав до третьої воєнної округи УПА «Лисоня».

За одними даними, загинув П. Хамчук 21 січня 1947 р. на хуторі Діброва поблизу Коропця Монастириського району (пізніше хутір був приєднаний до смт. Коропець). За іншою версією, загинув у листопаді 1948 року на хуторі Вербка поблизу Коропця. Перепохований 12 червня 1994 року у своєму рідному селі Великі Чорнокінці.

10 жовтня 1946 року нагороджений Срібним Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу.

Цей день в історії УПА - 25 липня.

Керівники УВО з друзями й рідними. Зліва направо: Ярослав Чиж, Парасковія Чмола, Василь Кучабський, Таїсія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Ворохта, 1921 рік.

1943 рік

Сотня УПА «Гордієнка» у кількагодинному бою з німцями біля села Устинівка на Житомирщині повністю розгромила ворога. Знищено 83 військових, 5 поранено, 8 захоплено в полон. Здобуто 8 кулеметів, 94 гвинтівки, гранати, патрони і амуніцію. Точні відомості про кількість загиблих воїнів УПА відсутні.

1945 рік

Дві сотні УПА-Захід у бою з москалями у лісі біля с. Кінчаки на Станіславщині знищили 50 москалів. Ще стільки – під час повторного наступу НКВД за кілька годин. Втрати УПА: 3 загиблих, 4 поранених.

У бою з москалями у селі Сулимів на Львівщині загинули надрайонний референт Панас та ще один підпільник.

У бою з москалями біля села Волиця на Львівщині повстанці знищили 5 москалів ще чотирьох поранено.

1947 рік

У селі Кадобна на Станіславщині повстанці знищили двох військових МВД.

Під час боїв з москалями у селах Гірське, Орів і П’ятничани на Дрогобиччині загинули Марія Шимко – «Чорна» і ще двоє повстанців.

У селі Золота Слобода на Тернопільщині підпільники знищили голову сільради.

Біля села Ганнівці на Станіславщині повстанці поранили військового МВД.

1948 рік

Біля села Купчинці на Тернопільщині потрапив у засідку москалів і загинув командир районного проводу ОУН Михайло Базар – «Ярко».

1950 рік

У бою з москалями у селі Черниця на Дрогобиччині загинув повстанець Василь Шух.

1952 рік

Під час бою з москалями у селі Букове на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У бою з москалями у селі Нові Збоїща на Львівщині загинули зв’язкова Люба Янчишина і ще двоє повстанців.

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті.

Звязкова УПА Теодозія Кобилянська.

Теодозія Кобилянська народилася в селі Микулинці на Тернопільщині. Після школи вступила в Організацію українських націоналістів, а в 1943 році стала зв'язковою УПА. 

У червні 1946 року її вистежили і заарештували, присудили 10 років таборів.

Після суду Кобилянську спочатку відправили на лісоповал – у табір біля Красноярська, так званий "КрасЛаг", потім перевели в Казахстан у "СтепЛаг".

Пізніше вирок переглянули. В цілому, вона провели дев'ять років у таборах і ще рік – у вільному поселенні в Караганді. Потім переїхала в село Роздольне в Криму. У 1990-х роках Кобилянська знову почала займатися суспільно-політичною діяльністю, зокрема – заснувала районну організацію Конгресу українських націоналістів.

Померла Теодозія Кобилянська на 96 році 9 лютого 2020 р. с. Роздольне у Криму.

У вівторок, 11 лютого, її поховали на центральному кладовищі Роздольного.

25 липня 1942р. у німецькому концтаборі Аушвіц закатований Олександр Бандера, активіст Українського націоналістичного руху, брат Степана Бандери.

О.Бандера

25 липня 1942р. під час втечі з гестапівської в'язниці в Києві вбитий Дмитро Мирон-Орлик, діяч ОУН (б), редактор націоналістичних видань.

Меморіальна дошка на місці загибелі Дмитра Мирона-Орлика.

Дмитро Мирон-Орлик (псевдо: «Максим Орлик», «Брюс», «Піп», «Роберт», «Андрій»,

«Свєнціцький» ) (5 листопада 1911 , с. Рай, (нині Бережанський район, Тернопільська область ) — 25 липня 1942 , Київ) — відомий ідеолог та діяч ОУН , Крайовий провідник ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях.

Біографія

Народився в родині робітників. Дитинство Дмитра було важким. Коли йому було лише п'ять років, у нього померла мати, осиротивши п'ятеро дітей. Піклування над молодшими дітьми перебрала на себе старша сестра Ганна.

Середню освіту здобув у Бережанській гімназії (1928) та в Академічній гімназії у

Львові (1930). Був членом Пластового куреня ч. 24 ім. П. Полуботка (Бережани). Ще під час навчання у гімназії він вступає в підпільне Юнацтво ОУН та включився в активну роботу. 

У 1930 році з відзнакою закінчив гімназію і вступив на юридичний факультет Львівського університету. Під час університетських студій Дмитро Мирон став членом Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях, Провідником юнацтва, редактором «Бюлетня ОУН на ЗУЗ», тримав зв'язок зі станицею ОУН у Кракові та за кордоном. 

Вперше арештований польською поліцією у травні 1932 року під час сутички з нею на

Личаківському цвинтарі в часі зелених свят, коли поліція намагалась розігнати людей, які прийшли сюди вшанувати воїнів, полеглих за волю України. У тюрмі пише текст «44-х правил життя українського націоналіста», котрі поряд з «Декалогом» Степана Ленкавського та «12 прикметами характеру»

Осипа Мащака стали складовою «Катехизу українського націоналіста».

Вдруге був арештований у жовтні 1933 року за приналежність до ОУН і поширення революційної літератури. Засуджений на 7 років ув'язнення. Покарання відбував у в'язницях центральної Польщі, в містах

Равич та Вронки . В цей час дуже багато читав, готуючи матеріали для свого твору про ідеологію українського націоналізму. Потрібну літературу йому доставляла сестра Ганна. Проте відбути повного терміну покарання йому не довелось, так як на підставі проголошеної у 1936 році амністії його термін зменшено на 2 роки, таким чином Мирон вже у серпні 1938 року виходить на волю.

З 1939 року — політично-ідеологічний референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, редактор «Бюлетеню» КЕ ОУН. Провідником ОУН в Західній Україні був тоді Володимир Тимчій -«Лопатинський». В серпні 1939 «Орлик» був учасником Другого Великого Збору ОУН у Римі.

Був також одним з ініціаторів, організаторів і активних учасників нарад провідного активу ОУН 9-10 лютого 1940 у Кракові, автор їх постанов, викладачем з ідеологічної підготовки СБ ОУН.

Після розділу Польщі в вересні 1939р. Мирон-Орлик очолив роботу по налагодженню на українських землях, що ввійшли до Генерал-Губернаторства Польща, нелегальної мережі ОУН. В цей час він був членом Революційного Проводу ОУН, крайовим провідником ОУН Західних Окраїн Українських Земель (ЗОУЗ, Закерзоння , 02.1940), референтом пропаганди (03.1940).

Після нелегального переходу кордону на радянську територію, розпочав роботу по відновленню підпільних структур ОУН, які зазнали серйозних втрат від репресій НКВС . Тепер він займає посади організаційного референта Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (ЗУЗ, 04.1940) та крайового провідника ОУН ЗУЗ (04.1940-12.1940). В цей період потрібно було створити нове підпільне керівництво та відновити зв'язки з обласними організаціями; виробляти нову тактику й методи боротьби, нові форми конспірації. Радянська агентура докладала всіх зусиль, щоб піймати керівника ОУН, але арештувати Мирона їм не вдалось. Проте заарештували його сестру Тосю, яку у червні 1941 року закатували у Тернопільській тюрмі.

В 1940 році Д.Мирон-Орлик закінчив основоположну ідеологічну працю «Ідея і чин України» . Вона було видано у підпіллі на циклостилі під псевдонімом «Максим Орлик». Це найповніший виклад української націоналістичної ідеології того часу й важливий історичний документ політичної думки тодішніх керівників визвольного руху.

У грудні 1940 року «Орлик» знову перейшов кордон щоб потрапити на новий ІІ Великий Збір ОУН в Кракові (1-4.04.1941) , де він доповів Проводові ОУН про становище в Україні та взяв якнайактивнішу участь у формулюванні відповідних постанов. Став членом Проводу ОУН (1941—1942).

З червня 1941 року перебував у Відні , де займався політичним вишколом батальйону

«Роланд».

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року відновлення Української Держави, а потім арешту німцями нового уряду —

Українського Державного Правління , українські революціонери-націоналісти вирішили взяти адміністративну владу на місцях: областях, районах, до Києва спрямовано Особливу групу, яка складалася з провідних членів ОУН під керівництвом Ярослава Старуха, Дмитра Мирона та Василя Кука з метою скликати Народні Збори й повторно проголосити Відновлення Української Держави зі столицею у Києві. Ця Київська Особлива група (близько 30 чоловік) добралась до міста Василькова під Києвом. Але німці 31 серпня арештували частину її членів, зокрема й Дмитра Мирона. Арештованих відправили до Львова через Білу Церкву—Житомир—Луцьк. Допити і тортури почались у Житомирській тюрмі, але ніхто з арештованих не признався навіть до своїх власних прізвищ. У Луцьку трьом в'язням — Миронові Дмитру, Кукові Василеві та Онишкевичу Тарасові пощастило втекти з-під арешту й через Волинь добратися до Львова.

Після вересневих арештів, що їх провело гестапо в Україні та в Німеччині, ОУН перейшла в глибоке підпілля й почала збройну боротьбу проти німецьких окупантів. У вересні 1941 року Дмитро Мирон взяв активну участь у І-й Конференції Проводу ОУН, на якій розроблено детальний план підпільної діяльності проти німецьких окупантів. У постановах Конференції наголошувалось на необхідності поширення діяльності ОУН на всі українські етнографічні землі, включаючи й Кубань. Після закінчення нарад Дмитро Мирон відбув до Києва, де з жовтня 1941 року очолив Провід ОУН на Осередньо-Східних Українських Землях (ОСУЗ).

Заарештований гестапо в Києві . Вбитий під час спроби втечі із в'язниці 25 липня 1942 року на розі Фундуклеївської і Театральної (зараз — Богдана Хмельницького та Лисенка відповідно).

25 липня 1948р. загинув районний провідник СБ ОУН Андрій Хома. (біля с. Купчинці Козівського району)

                               с. Купчинці

22 липня 1616р. Сагайдачний разом із 4 тис. козаків прибув до м.Кафи (Феодосія). Захопивши місто звільнили полонених християн.

Запорожці знищують турецький флот і захоплюють Кафу. (Феодосію)

Гравюра з книжки "Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" Касіяна Саковича 1622 року.

Битва за Кафу — штурм і захоплення міста та фортеці Кафа (нині — Феодосія) в результаті

морської десантної операції, проведеної

запорозькими козаками під керівництвом

гетьмана Петра Сагайдачного в 1616 році.

Передумови

Навесні 1616 року запорозьким гетьманом був Василь Стрілковський. Десь наприкінці квітня-початку травня запорожці здійснили похід на турецькі міста. Під час цього успішного походу були взяті міста Варна та Місіврі, турецький флот, висланий наздогін, був розбитий біля гирла Дунаю. В червні або на початку липня 1616 року, відбулась зміна гетьмана. Петра Сагайдачного проголошують Гетьманом Війська Запорозького. Причиною цього обрання могла слугувати обіцянка організації більшого походу, ніж того, що був навесні.

Невдовзі після обрання Гетьманом, Сагайдачний готує похід до неприступної турецької фортеці Кафи (сучасна Феодосія), що була головним невільничим ринком у Криму. Турки, ще не оговтались від нещодавньої атаки козаків на міста Румелійського узбережжя, не очікували на такий швидкий напад на добре укріплену фортецю. Кафа була великим та багатим містом, населення якого становило від 70 000 до 100 000 мешканців. Кафська фортеця мала міцні оборонні укріплення: 13-метрові зовнішні стіни завдовжки понад 5 км. Гарнізон міста складався з 3 яничарських

орт . Комендант фортеці мав у своєму розпорядженні близько 300 вояків, ще 200 солдат були в підпорядкуванні капудана — командира воєнно-морських сил.

Похід на Кафу.

У липні 1616 року Сагайдачний разом із шістьма тисячами козаків на 120—150 чайках вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, в Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер. Вони розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Аби ввести турків в оману, щодо своїх подальших дій, Сагайдачний наказав частині війська демонстративно повернутись на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська Сагайдачний близько тижня переховувся поблизу Очакова. Приспавши пильність турків, козаки продовжили свій похід.

Захоплення міста.

22 липня 1616 року Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Уночі козаки висадилися на берег і підійшли до воріт Кафи. Частина запорожців, що володіли турецькою, відволікли вартових, вказавши, що вони турецький підрозділ, який прямує на війну з Персією. Тим часом інші перекинули драбини на мури фортеці. Перебравшись через стіну, козаки вирізали вартових і відкрили ворота. Козаки раптовим нападом захопили міську цитадель і прийнялись грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби взяти якомога більше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами.

В результаті проведення операції було визволено кілька тисяч невільників, яких галерами було вивезено на Дніпро .

Повернення такої кількості полонених прислужилося всенародній славі Сагайдачного.

Цей день в історії УПА - 22 липня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Підпис: «Проголошення акту відновлення укр. держави 30 червня 1941 р. у Самборі. (словацьке військо брало участь). Власність Б.Стебельського».

Фото: J.Wasik

1943 рік

Біля села Кочерів на Житомирщині повстанці обстріляли німецьку автоколону. Знищено одного військового, ще кількох захоплено в полон.

1945 рік

Біля сіл Саджава і Глибівка на Станіславщині стався значний бій відділу УПА-Захід, підсиленого двома сотнями, проти трьох батальйонів НКВД і шістьох літаків. В бою знищено близько 150-и москалів, значну кількість поранено. Збито одного літака. Втрати УПА: 20 загиблих.

1947 рік

У засідці в селі Мишин на Станіславщині повстанці знищили трьох військових МВД.

У бою з москалями у селі Лісовичі на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У селі Холми на Станіславщині підпільники знищили начальника тюрми.

1948 рік

Рій сотні УПА-Захід у селі Малнівська Воля на Дрогобиччині знищив майора прикордонних військ.

Під час боїв із москалями у селах Зарайське і Сторона на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

1949 рік

У селі Верхня Рожанка на Дрогобиччині повстанці атакували дільницю винищувального батальйону. Знищено 5 москалів, решту роззброєно. Здобуто ручний кулемет, 8 гвинтівок, пістолет та патрони.

У боях з москалями у селі Гаї Нижні та райцентрі Комарно на Дрогобиччині загинули двоє підпільників.

1950 рік

Під час бою з москалями у селі Ясениця на Дрогобиччині загинув кур’єр надрайонного проводу ОУН «Муха».

1952 рік

У бою з москалями у селі Макунів на Дрогобиччині загинули двоє повстанців, ще двоє змогли прорватися.

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті.

22 липня 1819р. відбулася прем'єра п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка".

Підпис до фото. Сцена з п'єси «Наталка Полтавка». В ролях: Наталка - Марія Садовська-Барилотті, Петро - Денис Мова. Друга половина XIX в.

22 липня 1922р. засновано найбільший курінь старших пластунів "Лісові Чорти".

Шоста мандрівка членів пластового куреня «Лісові Чорти». Фото з uk.wikipedia.org.

22 липня 1922 року гурт львівських пластунів заснував перший та найбільший курінь старших пластунів "Лісові Чорти" (самоназва - "Велике Плем'я Лісових Чортів").

Офіційною датою заснування вважається 22 липня 1922 року.

Учасники Пласту були активними у політичній, громадській діяльності та у підпіллі. Після невдалої спроби відновлення незалежності України в роки Другої світової війни, члени куреня "Лісові Чорти" були змушені емігрувати. На сьогодні існує сім офіційних осередків куреня «Лісові Чорти" та велика кількість одиноких членів в інших краях.

Серед відомих членів куреня - начальник Пласту, український вчений-правник у США Юрій Старосольський . Також у цьому курені був Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, економіст Богдан Гаврилишин , останній Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк та багато інших.

22 липня 1880р. закладено камінь під будівництво костелу св.Софії у Підволочиську

22 липня 1880 р. – на землі ґрафа Вацлава Баворовського заклали перший камінь під будівництво костелу св. Софії у Підволочиську (8 вересня 1909 р. освятили, 1965 р. споруду підірвали атеїсти).

Перша згадка про давнє Волочище, розташоване на правому березі Збруча, датується 1463 роком. Зі середини XVII століття називається Підволочиськом. З 1940 року є селищем міського типу і ценром району.

Спочатку місцеві римо-католики належали до парафії Токи, проте вже на початку ХХ століття входили до парафії Качанівка . Перший місцевий костел, споруджений у 1880-1883 роках, з невідомих причин було продано жидам, котрі перепродали його греко-католикам. У 1907 році відбулось закладення каменю під будівництво нового неоготичного костелу, який освятили 8 вересня 1909 року під титулом св. Софії. Ймовірно, що 1912 року храм було консекровано. Перед І св. війною тут вже існувала парафільна експозитура. 

Храм зазнав пошкоджень у 1918-1919 роках і був реставрований протягом 1919-1920 років. Наприкінці 20-х років експозитура стала самостійною парафією.

Будівля костелу була окрасою центру містечка, проте це не зупинило москалів, за рішенням яких у 1965 році, до 50-річчя жовтневого перевороту храм було висаджено у повітря. 1991 року вірні облаштувати каплицю у будівлі колишнього польського народного дому.

22 липня 1941р. німецька влада утворила дистрикт “Галичина”. Центром дистрикту стало місто Львів.

Карл фон Ляш ( нім. Karl von Lasch ; *

29 грудня 1904р., Кассель —смерть 3 червня 1942р., Бреслау) австрійський економіст, юрист, активний діяч НСДАП, штурмбаннфюрер СА. 1-й губернатор дистрикту «Галичина» .

Губернатором призначено доктора Карла Ляша. До дистрикту належали галицькі райони Тернопільщини. У Тернопільській частині “Галичини” було встановлено такий адмінподіл: 1) Бережанська округа (повіти: Бережани, Бучач, Підгайці); 2) Тернопільська округа (повіти: Скалат, Тернопіль, Теребовля, Збараж); 3) Чортківська округа (повіти: Чортків, Борщів, Заліщики). Повіти було поділено на громади на чолі з війтом, який вирішував усі поточні справи разом із радою, що складалася з 5–10 місцевих жителів. Рішення про національну приналежність війтів чи ради приймала національна більшість даного населеного пункту.

Цей день в історії УПА - 19 липня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Шеф СБ Микола Арсенич - "Михайло" (зліва) та Ростислав Волошин - "Горбенко"

1943 рік

У бою з німцями біля села В’юнок на Житомирщині відділ УПА знищив до 30-и військових.

1944 рік

У селі Переросля на Рівненщині підпільники спалили хату голови сільради. Сам він встиг втекти.

1945 рік

У засідці біля села Річичани на Львівщині сотня «Переяслави» УПА-Захід знищила начальника райвідділу НКГБ і бійця винищувального батальйону. Здобуто автомат, гвинтівку, пістолет.

У сутичках із загонами НКВД у селах Боб’ятин і Зашків на Львівщині загинули районний провідник ОУН Василь Хмара і ще двоє повстанців.

1946 рік

У селі Острівець на Львівщині підпільники знищили дільничного і двох агентів МВД.

Внаслідок військової операції загонів МВД у селі Библо на Львівщині загинули двоє повстанців, ще чотирьох заарештовано.

1947 рік

У селі Турка на Станіславщині повстанці зруйнували будівлю і обладнання радгоспу.

1948 рік

Рій сотні «Басейн» УПА-Захід біля села Волошиново на Дрогобиччині мав дві сутички з розвідгрупою великого загону МВД, що проводив облаву. Загинув кулеметник УПА.

У райцентрі Яблонів на Станіславщині підпільники знищили начальника винищувального батальйону.

1949 рік

Під час зіткнення з загоном МВД біля села Велдіж на Станіславщині загинув станичний ОУН «Хмара».

У селі Вороців на Львівщині повстанці увірвалися в приміщення сільської ради і в перестрілці знищили дільничного МВД, заступника голови, рахівника і коваля колгоспу, поранили одного військового. Втрати повстанців: один загиблий, один поранений.

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті.

Цей день в історії УПА - 18 липня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Повідомлення про розгром німцями Колківської республіки. Опубліковано: Літопис УПА. Нова серія. - Т.2. - Торонто-Львів, 1999. - с.506-507.

1943 рік

У бою з німцями в селі Конюхи на Волині загинули 3 воїни УПА, ще троє зазнали поранень.

1944 рік

Сотні «Крилачі» та «Комарі» УПА-Захід успішно відбили три атаки пошукової групи москалів на 8-ми автомобілях біля села Хлівчани на Львівщині. Знищені 37 москалів, спалено два вантажних автомобіля. Здобуто 4 кулемета, 4 автомата, 45 гвинтівок, боєприпаси.

1945 рік

У засідці на шляху біля села Кривотули на Станіславщині сотня «Імені Богуна» УПА-Захід знищила 18 москалів, ще шістьох поранено, решта розбіглися.

1946 рік

У селі Чехи на Львівщині повстанці знищили секретаря комсомольської організації.

1947 рік

Відділ УПА у селі Мединя на Станіславщині знищив лейтенанта і "рядового москаля".

У бою з москалями у селі Верхнє Синьовидне на Дрогобиччині загинув підпільник Микола Дорошевич.

Двоє повстанців наскочили на пошукову групу москалів у селі Підліски на Рівненщині. У перестрілці знищили майора, що командував групою, і змогли прорватися.

1948 рік

У селі Долішнє на Дрогобиччині підпільники знищили трьох радянських активістів.

Під час бою з москалями на околиці села Трускавець на Дрогобиччині загинув надрайонний провідник ОУН Роман Різняк – «Макомацький».

1950 рік

У Сколевському районі на Дрогобиччині у бою з москалями загинув районний провідник ОУН «Вільховик».

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті.

18 липня 1708р. щоб не здатись москалям застрелився Кіндрат Булавін ватажок селянського повстання на Дону.

Р. Ф. Штейн. Смерть отамана донських козаків Булавіна під Азовом.

Кіндрат Панасович Булавін (1667 — 7 (18) липня 1708) — один з керівників козацького повстання на Дону проти Московського царства.

Народився у 1667 році в слободі Старий Салтів. Його батько Опанас Абакумович

Булавін, що походив з дітей боярських, з

1659 року був записаний в рейтари, а на

1660 -й рік значився у Салтові «з пищаллю». У Опанаса Булавіна було троє синів, старший Федір народився близько 1653 року і, швидше за все, не в Салтові. А ось середній син Іван (1660 р.н.) і молодший Кіндрат (1667 р.н.) однозначно народилися у Салтові.

Слобідські коріння донського отамана

Знайдені харківським дослідником Андрієм Парамоновим документи, що зберігалися у державному архіві древніх актів, не залишають сумнівів щодо слобожанського походження отамана.

Булавіни постійно проживали у Старому Салтові до 1685 року. 

За казною, виданою рейтару Опанасу Булавіну 16 лютого 1675 р., він не отримує від скарбниці платні. Землі йому чомусь також нарізано не було, хоча на службі батько Кіндрата Булавіна знаходився з 1659 року, а в 1674 —1675 роках в полку білгородського воєводи князя Григорія Григоровича Ромодановського навіть «був у поході в малоросійських Задніпровських містах» проти кримських татар.

Відсутність земельного наділу змусило Панаса Булавіна 1675 року просити у царя

Олексія Михайловича виділити йому землю.

В якому точно році поки невідомо, але земля при селі Салтів йому була нарізана. Проте, на 1686 рік Опанас Булавін вже втік з сім'єю на Дон, де був обраний отаманом у станиці Трьохізбянській — звідти і починається «зарахування» Булавіних до донського козацтва.

Що ж стосується власно Кіндрата Опанасовича Булавіна, то він був обраний у

1703 році отаманом в місті Бахмут і пробув їм до лютого 1707 року.

Битва донців за соляні промисли.

У 1705 козаки під командою Булавіна зайняли Бахмутські соляні промисли, перед тим захоплені царським урядом, і почали варити сіль самі. Ця спроба закінчилася успішно, і ізюмський полк, що охороняв солеварні, був змушений піти. Булавіна козаки обрали отаманом на Бахмутських промислах. Але ізюмський полковник Щуст подав скаргу в Адміралтейство. Улітку 1706 року на промисли прибув дяк Адміралтейського приказу А. Горчаков для огляду соляних варниць і спірних земель по Бахмуту. Булавін заарештував його, а потім вислав до Воронежа.

З цього почалася боротьба Булавіна з москалями.

Докладніше: Булавінське повстання.

Розправа з каральним загоном Долгорукова.

Приводом до початку бойових дій стало прибуття на Дон карального загону князя Ю. В. Долгорукова, який був спрямований на

Дон для розшуку і повернення втікачів. Коли загін полковника став на ніч у

Шульгинському містечку, козаки на чолі з Булавіним напали на карателів. Загін карателів (близько 1000 чіл.) був розгромлений, а князь Долгоруков і всі офіцери були убиті. Так у ніч на 9 жовтня

1707 року почалося повстання. Щоб замести сліди, старшини нашвидку зібрали похідне військо і направили його проти булавинців. У

Закотного містечка, що на Айдарі, 18 жовтня вони розбили повсталих. Самому Булавіну з групою козаків вдалося піти в Бахмут, де він міг отримати допомогу від татар і

запорожців. Булавін вирушив на Запорізьку Січ, де уклав із запорожцями таємний союз — «друг за друга стоять твердо і радеть одностайно».

Постійною резенденцією Булавіна була спочатку фортеця Кодак. Пізніше прихильники Булавіна на лівому березі

Дніпра, коло Звонецького порогу, заснували укріплення типу Січі. Саме звідси Булавін відсилав свої універсали. У березні 1708 року запорожці-булавинці штурмували московський гарнізон в Новобогородицькій фортеці, хотіли взяти Самарь.

Царський уряд, передбачаючи небезпеку, вирішив придушити повстання на самому початку: 20 000 солдатів регулярних військ рушили від Тули під начальством князя

Д. М. Голіцина, незабаром корпус цей разом з вірними царю донськими козаками був відданий під начальство князя Василя Долгорукого, брата убитого Юрія Долгорукого. 

Ранньою весною 1708 р. Булавін зосередив біля річки Міус усі свої загони; отаман Максимов на поході з

Черкаська, попри перевагу сил булавинців, напав на нього і після завзятого і кровопролитного бою, був розбитий, утратив

гармати і весь свій стан, після чого відступив у Черкаськ. Булавін, здобувши перемогу, відіслав трохи легких загонів до станиць на річках Донець, Хопер, Бузулук та Медведиця, відкіля вони поширилися до Козлова і Тамбова, сам же з головними силами вирушив до Черкаська. До Кобилинської станиці він зустрічав сильний опір з боку вірних станиць, що захищалися від нього, як від ворога, але тут, підсилившися вигнаними з Росії розкольниками, він безперешкодно дійшов до Черкаська, яким і заволодів хитрістю (на сторону Булавіна перейшла черкаська «голота»). Повсталі стратили декількох старшин, відрубавши голови отаману Лук'янові Максимову з чотирма старшинами, задушивши п'ятого старшину Єфрема Петрова, розділили їхнє майно, і зібрали Коло, де проголосили Булавіна військовим отаманом. Ставши отаманом Кіндратій Панасович спробував розпочати переговори з центральною владою, але московська влада не могла йому пробачити вбивства родовитого карателя.

Придушення повстання.

Після невдачі в переговорах Булавін негайно відіслав угору по Волзі , по разинському шляху, повстанські загони отаманів І. Некрасова, І. Павлова, Хохлача. Козаки осадили Царицин і Саратов , а отаман Хохлач навіть взяв Камишин. Співчуття булавинцям висловлювало населення південних російських повітів. Однак ні Хохлач, ні Некрасов не одержали з Черкаського ніякої допомоги. Вся увага булавинців було прикута до Дінця , відкіля очікувався з боку України підхід царських військ. Там отамани С. Драний, Н. Голий і С. Беспалов здобули 8 червня перемогу на ріці Уразовій над

Сумським полком. 30 червня козаки завдали нової поразки слобідським полкам і обложили місто Тор.

Тим часом уряд, одержавши звістку про поразку отамана Максимова й успіхи повсталих, на додаток до 20-тисячного загону Довгорукова кинув проти повсталого Дону нові каральні загони — генералу Бахметеву з його бригадою було наказано поспішити до Черкаська. Бахметев приєднався до головного корпусу князя Долгорукого. Шлях до Черкаська прокладався силою зброї. Карателі по шляху палили станиці, не щадили ні старих, ні малих.

На ріці Куртлак Долгоруков напав на 15-тисячний загін повсталих козаків, очолюваний Хохлачем, і розсіяв їх; жорстокість москалів була такою великою, що в полон було узято тільки 143 чол., а інші були перебиті, крім деяких, що врятувалися втечею. Майже одночасно інший загін, під начальством полковника Кропотова і Гуліца, розбив ущент отамана Драного. Незважаючи на все це, повсталі наважилися діяти наступально. Хохлач, Казанкин і Ганкин з 5 000 козаків з'явилися під Азовом і обложили його, але зустріли сильну відсіч і примушені були відступити.

Вісті про невдачі швидко досягли Черкаська і козача старшина вирішила діяти. У ніч на 18 (7 ст. стилю) липня 1708 року отаманський будинок Булавіна було атаковано змовниками, які вирішили видати його уряду, під проводом обраного ними старшини Іллі Зерщикова. Булавін з 11 відданими йому людьми захищався запекло, але побачивши, що будинок почали обкладати очеретом з метою підпалити його, застрелився з пістолета (згідно з іншими даними був убитий в бою). Усіх його захоплених у Черкаську сподвижників відправили до Москви, а тіло Булавіна, для посвідчення жителів в його смерті, відвезли до Азова і там, після відсічення голови, підвісили.

Після смерті Булавіна повстання тривало. Однак на 3 етапі повстання, бойові дії велися розрізнено. У верхів'ях Дона діяв загін Микити Голого, на Волзі - загони Гната Некрасова, Сергія Беспалого, Івана Павлова та інших отаманів. Зусилля Гната Некрасова об'єднати дії повстанців виявилися марними. На початку 1709 р. залишки загонів Некрасова, Павлова і Беспалого (2 тисячі козаків) пішли на Кубань.

Підсумком повстання стало насамперед масове винищування козацтва царською владою та втрата Військом Донським частини своїх земель.

Вікіпедія