Загальна кількість переглядів!

середу, 28 квітня 2021 р.

28 квітня 1947 р.польський комуністичний режим розпочав акцію «Вісла» проти Українців Лемківщини, Підляшшя, Посяння та Холмщини (Закерзоння).

28 квітня 1947 р. о 4.00 годині ранку шість дивізій Війська Польського оточили місцевості, на яких компактно проживало українське населення за лінією Керзона. В цей самий час частини чехословацької армії (загалом 13 602 вояків) та війська СРСР (одна танкова дивізія, внутрішні війська та прикордонники, спеціальні контр-партизанські загони) щільно заблокували південний та східний кордони Польщі на відтинку від Бреста над Бугом до Нового Санча.

Оточивши місцевість, польські війська зганяли мешканців до центру села, де сповіщали про виселення. На збір найнеобхідніших речей та худоби давали 2-3 години, після чого під конвоєм колону переселенців пішки вели до збірного пункту. За спогадами свідків, у першій фазі акції «Вісла», виселення мало характер брутальної пацифікації, яка супроводжувалася спаленням будівель, жорстоким знущанням над родинами членів підпілля, масовими арештами.

В листівці, поширюваній серед українського населення, польська влада погрожувала суворими наслідками тим, хто не послухається наказу про виселення та залишиться на місці: «З метою остаточної ліквідації вогнища бандитизму на південно-східних територіях уряд Речі Посполитої постановив, згідно із законом про прикордонну смугу, переселити українське населення з теренів, охоплених бандитизмом (…) Українське населення має зрозуміти, що переселення є наслідком дій УПА. Це важке, але необхідне рішення, котре забезпечить переселеному населенню спокійне життя в нових оселях, приготовлених урядом на інших теренах Речі Посполитої. Ті, хто не підпорядковується наказу і залишаються в околицях, охоплених переселенською акцією, будуть трактовані як бандити УПА».

На збірних пунктах депортованих утримували за колючим дротом разом з худобою протягом кількох днів або й тижнів. Ось як це виглядало очима очевидців трагедії: «Пізно ввечері дійшли ми до Лішави. Сиділи там на луках два тижні під військовою сторожею (...) Нарешті вивезено всіх до Залужа, куди звозили вже людей з цілої околиці. Зробилося там страшне людське муравлище, кожен старався якось здобути харчі, не втратити корови, уникнути арешту, утриматися цілою родиною. Усі були нервові і непевні, не мали де скритися, були під голим небом, огороджені колючим дротом. На хворих і старих не звертали вже уваги. Не можна запалити вогню, щоб зварити їсти, не вільно вийти за огорожу, нема де справити потреби, ні одного лікаря чи санітара».

Із збірних пунктів українських переселенців відправляли на залізничні станції, звідки у перевантажених вагонах транспортували на захід та північ Польщі. «27 червня 1947 забрали нас до Грибова, там ми ночували на вокзалі, а потім ми їхали у вагонах, – пригадував Володимир Кохан із с. Фльоринка. – Як хтось попав до відкритого – то казка, як до закритого – то задихався, але як прийшла злива… З однієї сторони їхали кози, корови, вівці, з другої - люди. Ми, хлопці, над коровами нари мали і там ми розмістилися, але молоді ми були, то нам не було різниці. Старші люди плакали, бідували. …».

Депортація проходила в три етапи: перший – із 28 квітня до 15 червня 1947 р. виселяли українців із повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; другий – із 15 червня 1947 р. до 30 червня 1947 р. виселяли українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу, який тривав із початку липня 1947 р. до кінця жовтня 1947 р., було виселено населення з решти повітів Закерзоння.

Джерело. http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=680

Немає коментарів:

Дописати коментар