У дитинстві мене завжди вражали спогади дідуся про "жорстоку армію" як мені тоді здавалося. Він розповідав про місце, де людей принижували та катували.
Згодом, коли я став дорослішим і мені можна було пояснити деталі, виявилося, що то була зовсім не армія, а в'язниця, а дідусь "сидів" за політичною статтею. У сімейних розповідях було багато неточностей, різне пояснення деталей, лише зараз, коли з’явилася змога переглянути архівну справу вся картина прояснилася.
Загалом, історія мого дідуся не є винятковою чи особливою, вона радше показує типову картину "найчеснішого та найгуманнішого правосуддя" у Країні Рад.
Все почалося з того, що 20 вересня 1947 р. до будинку моєї прабабусі, в с. Макотерти за 20 км. від Рівного, навідалася міліція з обшуком. Очевидно, "правоохоронці" діяли по чіткому наведенню і знали, що вони викриють "українського націоналіста".
Після ретельного обшуку знайшли необхідні речі, щоб розпочати справу: навчальну ручну гранату, "деньги националистические" гроші часів Директорії, брошуру 1941 р. "Мала історія України", дві "націоналістичні" пісні, конспект з описом гвинтівки, військовий білет червоноармійця та підсумок для патронів.
З усіх "доказів" слідчі зосередили свою увагу на двох рукописних текстах пісень ("Прощання", "Над могилою партизана") та брошурі з історії України.
Титульний аркуш брошури "Мала історія України" Фото надане автором.
Головним обвинуваченим був мій дідусь, адже всі "протизаконні" речі були знайдені в його шафі. Згідно з документами, на той час йому було 14 р. і він закінчив 6 клас школи.
Наступного дня після обшуку провели перший допит. Слідчих найбільше цікавило звідки він взяв "антирадянські" матеріали чи належить він до ОУН і чи може виказати інших учасників підпілля.
Відповіді були негативними, дідусь заперечував належність йому речей виявлений під час обшуку. Протягом декількох наступних днів відбулося ще два допити, після чого його арештвали 26 серпня 1947 р.
Під час четвертого допиту свідчення почали змінюватися, очевидно далися в знаки 10 діб проведених в слідчому ізоляторі. Я запам’ятав лише фрагменти з розповідей дідуся.
Про слідчий ізолятор в Рівному він згадував, що це була надзвичайно маленька кімната, в яку загнали понад 60 людей, місця вистачало, щоб тільки сидіти і то, спираючись один на одного.
У кімнаті було одне малесеньке вікно під стелею. Задуха доповнювалася нестерпним запахом "параші". Стіни в ізоляторі були вкриті клопами, які напосідали на в’язнів. Більшість ув’язнених через спеку знімали верхній одяг, залишаючись лише в штанах, тому комахам було легко дістатися до тіл ув’язнених.
Допити проводилися лише вночі. Відчинялися двері, називалося прізвище і лунала суха фраза ‒ "на выход". Далі коридори в’язниці наповнювалися скрикуваннями та зойками.
Дідусь (четвертий з права) на шкільному гуртку із шахів 7.05.1947 р. Фото надане автором.
На зміну свідчень також вплинув результат допиту молодшої сестри дідуся, якій на той час виповнилося 9 років. Вона була головним свідком, який зазначив, що тексти пісень і брошура були принесені заздалегідь і тривалий час знаходилися в домі.
На черговому допиті дідусь визнав, що власноручно переписав один з текстів під назвою "Прощання", оригінал якого він знайшов на вулиці під час дороги до школи.
Далі йому дали місяць на роздуми і пригадування всіх деталей. Після чого, під впливом перебування в переповненому ізоляторі та фізичного тиску з боку одного зі слідчих, який вирішив прискорити процес допиту загасивши цигарку об чоло дідуся, він засвідчив, що брошуру "Мала історія України" отримав у школі під час окупації, але жодного рядка з неї не прочитав, а поклав у шафу і забув про неї.
Тоді ж змінилися свідчення і про найбільш контроверсійний текст "Над могилою партизана". Тепер дідусь свідчив, що аркуш паперу з піснею він знайшов на дорозі в гаманці, але тексту не читав.
Після цього, щоб зняти зайві запитання слідство провело графологічну експертизу. Вона засвідчила, що обидва тексти написав дідусь. У листопаді з’явився адвокат (після трьох місяців слідства), незадовго до виголошення першого вироку.
Титульний аркуш справи Вознюка Анатолія
Фото надане автором.
Його оголосили 31 грудня 1947 року. Дідуся звинувачували за ст. 54-10 ч.1 Кримінального кодексу УРСР "Антирадянська пропаганда і агітація" і йому загрожувало 5 років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна. Головна "провина" полягала у зберіганні антирадянської націоналістичної літератури. На цьому справа не припинилася.
Адвокат почав працювати над зміною рішення суду. Він подав касаційну скаргу до Верховного суду УРСР з проханням пом’якшити вирок. Юрист апелював до того, що батько дідуся загинув на фронті, будь-яких зв’язків з українським підпіллям не виявили.
Також адвокат звернув увагу на те, що дідусь був сількором обласної газети "Червоний прапор" і часто переписував різні тексти. За звичкою він механічно переписав "націоналістичні" пісні, не усвідомлюючи сенсу тексту.
До касаційної скарги також додавалися позитивні характеристики зі школи ‒ "був зразковим учнем" та з сільської ради. Надія на пом'якшення покарання все ж залишалася.
Зрештою, 29 квітня Верховним судом УРСР був виголошений остаточний вирок: 5 років виправно-трудових таборів, але без конфіскації майна. Суд констатував, що підсудний є вороже налаштованим до радянської влади, переписував та зберігав вірші "терористичного" змісту, відповідно, пом'якшити покарання не можливо.
Скоріше за все, мій дідусь став випадковою жертвою тієї системи, де життя людей були лише статистикою, мабуть, радянським спецслужбам потрібно було більше успішних справ по боротьбі з проявами антирадянської діяльності, щоб показати свою "ефективну" роботу та підвищити показники злощасної статистики.
Фрагмент вірша "На[д] могилою партизана"
Фото надане автором.
Після Рівненської та Дубенської в’язниць дідусь відбував покарання в Дрогобицькій дитячій трудовій колонії, де і закінчив 7 і 8 класи школи, паралельно працюючи в ливарному та столярному цехах. Загалом він провів більше двох років у місті.
У 1951 р. дідуся етапом відправили добувати термін в Іркутську область, на будівництво міст Комсомольське та Ангарськ, де відбував термін покарання до звільнення наприкінці того ж року.
Але це вже інша історія наповнена багатьма важкими спогадами та варта обширного викладу з описом деталей табірного життя.
Дідусь у трудовій колонії. Напис на звороті: "На довгу память дорогій мамі" 7. V. 1950 Дрогобич Фото надане автором.
Наприкінці кілька зауваг щодо головних доказів "вини". Почну з брошури "Мала історія України", виданої у Львові 1941 р. тиражем 20 тис. примірників.
Загалом, книжечка (всього 32 сторінки) це короткий виклад історії України від княжих часів до початку 20 століття з помітним акцентом на державотворчих прагненнях українців.
Зрозуміло, що таке трактування української історії було неприйнятним для радянської історичної схеми. Нижче наведу найбільш "крамольні" цитати з радянського погляду:
"Українську державу зруйнувала громадянська війна, яку підняли проти себе різні партії, що боролися за владу. Незгоду в національному таборі використали большевики, які терором завоювали Україну, придусили сотні народніх повстань і знищили національно свідому інтелігенцію і селянство" (с. 31).
"Тепер надійшов час, коли послаблений, передусім українським націоналістично-революційним рухом, СРСР ‒ ота жахлива тюрма і катівня народів ‒ валиться під могутнім натиском революційно-визвольних сил та твердими ударами німецької зброї. Падає большевизм, наша Батьківщина добуває знову свободу…" (с. 31-32).
Далі подаю текст пісень, які були названі слідством як вірші націоналістичного змісту і були ключовими доказами обґрунтування суворості вироку.
Прощання
Ти будеш підносить снаряди,
Щоб скорше ворога збить.
Коли скосить ворожа куля,
Ти мусиш мене замістить.
І потім як втихнуть гранати
Могилу мою відшукай
Ти мусиш неї уквітчати
Щоб легше було в ній лежать
А потім підеш ти між люде,
Ти будеш весела й сумна.
Ті роки ти згадувать будеш,
Котрі зі мною була …
28/XII 46 р.
Вірш "Прощання"
Над могилою партизана.
На сірім піщаним узліссі
Стоять три високі сосни.
Мов спокій у темному лісі
Роками вартують вони
Не ходить ратай тут весна
Не чути тут дзвону коси,
Повиті лиш сивою млою
Шумлять віковічні ліси
То вітер гуляючі бором,
Розчісує соснам чуби,
Та часом замлілим простором
Дівчата ідуть по гриби
Та ось з глущини лісової
Загін боєвих партизан
Під сосни бійця після бою
Несуть на піщаний курган
Оглянувши пильно поляну
Застиг командир на горбі
Він знак подає й партизани
Спинились мовчки в журбі.
І четверо хлопців у тузі
Уквітчані ноші несуть
З плечей опускають їх друзі
І тихо на землю кладуть.
Ми тут поховаєм героя
Копайте могилу мерщій
Завмерла на дереві хвоя
У вітер затих у кущі.
Уже підкидають лопати
Сипучий пісок золотий
Де хвоя розвісила шати
На пагорок лісу крутий
Готова холодна могила
Де спокій довічний застиг
Герой нерухомо безсило
На ложі соснову ліг
Не має вже більше він сили
Шляхи загорожені всі
А вусики ледве видніли
У свіжій юнацькій красі
Уже наступає хвилина
Землі передать його прах
Та сліз безупинні краплини
Застихли в повстанських очах
І вийшов і шильного кола і слово
Сказав командир
"Схілім на могилою чола,
Де спокій тиша і мир,
Не відав ти страху ніколи
Завжди був хоробрим в бою
За рідну Україну, за волю
Віддав ти всю юність свою
Нехай же розбійник кривавий
Кат Сталін запише собі
Здобуде ганебної слави
Він тільки в петлі на вербі
За цю ми відплатим могилу
Наш вірний товариш і брат
Розчав більшовицькую силу,
Живою непустим назад.
На прахом могильним горою
Шатром розислалось три сосни
Квітучим розсипалась раєм
Гвоздики там після війни
Стоїть над могилою нині
Дубовий отесаний хрест
На ньому три слова помітні
Стрілець Євген Повстанець
http://www.istpravda.com.ua/articles/2018/10/17/153093/
Немає коментарів:
Дописати коментар