За звинуваченням у націоналізмі в 1937 р. був заарештований і невдовзі розстріляний
Джерело. Історична правда.
3 травня 1897 народився чудовий український театральний режисер і актор Януарій Дем'янович Бортник (1896-1938). Жертва сталінських репресій. Народився на хуторі Під Лісом біля села Озерна неподалік Тернополя на Галичині у селянській родині. В юності виїхав з батьками до Тернополя. Вчився в Українській гімназії. Захоплювався музикою, не обминав жодної вистави мандрівного Львівського театру товариства «Руська Бесіда», захоплювався грою артистів Катерини Рубчакової («Примадонна» театру Галичини, 1881-1919, сестра видатного українського композитора Михайла Коссака, розстріляного в 1938 році), В. Юрчака, Софії та Йосипа Стадників (1876-1954, український галицький актор, режисер і театральний діяч, жертва сталінських репресій).
Коли під час Першої світової війни Лесь Курбас створив у місті «Тернопільські театральні вечори», Бортник, який жив у Тернополі, кинув гімназію і вступив на сцену. Він уперто працював над поліпшенням своєї дикції і добився успіхів: співав у хорі, брав участь у масових сценах і балеті. Грав у п'єсах Карпенка-Карого і Квітки-Основ'яненка («Шельменко-денщик»). Виступав під псевдонімом Н. Загребельний.
Від листопада 1918 — актор Українського театру в Тернополі (в березні 1919 реорганізовано у Новий Львівський театр). Згодом - у театрі імені Івана Франка (Вінниця, 1920), де зіграв ролі Лірника («Великий льох» за Т. Шевченком), Цирульника («Затоплений дзвін» Г. Гауптмана), Антоніо («Весілля Фігаро» Бомарше). У революційні роки разом з Курбасом (якiй восени 1921 року пішов режисером у Київський театр ім. Т. Г. Шевченка) перебрався до Києва. У 1921 очолив білоцерківську театральну студію «Кийдрамте», яка увійшла в 1922 в творче об'єднання «Березіль». «Поступово, крок за кроком, до Бортника – режисера приходила творча зрілість, - пише кандидат мистецтвознавства Оксана Галонська. – Його Білоцерківська ІІІ-тя майстерня помітно зростала Творчі зв'язки із «центром» – «Березолем» у Києві давали щедрі плоди. Коли ж «Березіль» задумав поставити комедію на злобу дня «Шпану» В. Ярошенка, то Курбас для цього запросив до Києва Бортника, який виявляв здібності до постановки комедій . Під час праці над виставою Бортник, оволодівши літературними здібностями, законами сцени, чимало вносить свого, авторського у «Шпану», співпрацюючи з її автором, з композитором Б. Крижанівським, художниками М. Сімашкевич та Б. Шкляєвим».
Вчився і працював в режисерській лабораторії «Березоля» (1923-1928). Серед режисерських вистав Я. Бортника 1924 р. виділялися «Гайдамаки» за Т. Шевченком, «Джіммі Хіггінс» Сінклера, «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка. У 1927 разом з театром переїхав до Харкова. На харківській сцені Бортник поставив «Яблуневий полон» Івана Дніпровського, «Змова Фієско в Генуї» Фрідріха Шиллера. Вистави Бортника в «Березолі» показали, що він сформувався як зрілий самостійний майстер. У 1927 під егідою «Березоля» в Харкові було створено театр малих форм «Веселий пролетар» («Веселий Пролетар»), який очолив Бортник (1927-1930).
«Необхідно відзначити, що зі встановленням радянської влади Декретом Ради Народного Комісаріату освіти всі театри, окрім оперети, були включені до сітки державних театральних установ. – підкреслює Оксана Галонська. – Театри оперети перейшли до так званих «трудових колективів» та у зв’язку із підвищенням податку терміново перейменовувалися на театри музичної комедії. Певний час влада не звертала на цей вид мистецтва уваги так як не доходили руки, і сприймала такі театри тільки як розважальний заклад для не вимогливого глядача. Це положення було притаманне всій опереті в СРСР і відносилось майже всього музичного театру: і хоча в 20-ті роки ХХ століття почався «бум» на даний вид мистецтва, ні художню інтелігенцію, ні радянських ідеологів не задовольняло положення таких речей: про оперу й балет в кращому випадку писали: рутина. Навколо питання оперети виникає жвава дискусія що тривала майже 10 років, і у якій прийняли участь як мистецькі так і політичні діячі міста. Шпальти тижневиків «Нове мистецтво» та «Радянський театр» стали сторінками на яких М. Скрипник, Л. Курбас, Ю. Смолич, І. Туркельтауб, В Хмурий та інші небайдужі до цієї проблеми люди, будували естетику майбутнього театру. . І саме, Я. Бортнику судилося визначати шляхи становлення театру української музичної комедії».
Пізніше режисер очолював Харківський театр музичної комедії (1930-1934), Дніпропетровський театр імені Шевченка (1934-1936), Харківський театр революції (1936-1937). І саме, Я. Бортнику, поряд з іншими учнями Л. Курбаса, судилося визначати шляхи становлення театру української музичної комедії.
Януарій Дем'янович Бортник не встиг розкрити свій яскравий талант до кінця, тому що у1937 заарештований за звинуваченням у націоналізмі й незабаром розстріляний в Києві. Доля відміряла йому тільки 40 з невеликим років. Ще одна з мільйонів жертв злочинного режиму, репресованих за часів більшовицького та комуністичного терору в СРСР. Лесь Курбас був розстріляний ще раніше в урочищі Сандармох (Карелія). Дружина, талановита актриса театру «Березіль» Бортника Ганна Бабіівна (1897-1979) після ув'язнення і розстрілу чоловіка 1938 була безпідставно заарештовано і 5 років відбувала покарання.
Джерело. http://incognita.day.kyiv.ua/yanuarij-bortnik.html.
Немає коментарів:
Дописати коментар