13 грудня 1893р. у Тростянці на Сумщині народився Микола Хвильовий (Микола Фітільов), Український прозаїк, поет, публіцист.

Син дворянина. Учасник Першої світової війни, з якої вийшов переконаним більшовиком.

З 1921-го мешкав у Харкові, активно друкувався. Входив до багатьох літературних організацій – «Гарт» (1923), Урбіно, ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) (1925), Пролітфронт (1930).

У своїх памфлетах виступав проти русифікації Української культури.

Члени ВАПЛІТЕ. Сидять (зліва направо) - Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко; стоять (зліва направо) - Михайло Майський, Григорій Епік, Олександр Копиленко, Іван Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній, Іван Дніпровський. Харків, 1926 рік. Фото з фондів Харківського літературного музею.

*****

«Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше, – писав Микола Хвильовий. 

І пояснював: – Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування».

Зазнав нищівної критики і звинувачень в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», намаганні відірвати українську культуру від російської». Був змушений публічно каятися і відмовлятися від своїх поглядів. Однак, попри спроби писати в руслі «партійної лінії», був майже цілком ізольований від літературного життя.

13 травня 1933-го покінчив життя самогубством у Харкові на знак протесту проти свавільного беззаконня радянського тоталітаризму.

«Велич Хвильового зовсім не в тому, що він кинув гасло «Геть від Москви» – це гасло було кидане й перед ним. Велич його не в тому, що його Аглая – активна волюнтаристка, такий собі Донцов у спідниці, – пише у статті «Непророслі зернята» літературний критик і славіст Юрій Шевельов. – Вага літераторів і літератури того часу полягає насамперед у тому, що вони були повними людьми, що вони не боялися говорити правду і хотіли творити повну літературу, а не пісну».

Навесні 1933 року письменник разом з

Аркадієм Любченком побував на Полтавщині, де на власні очі бачив трагедію

Голодомору. 

З цієї подорожі повернувся фізично й морально розбитим. В атмосфері шаленого цькування, можливо, передчуваючи наближення тотального терору, після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників «Слово», покінчив життя самогубством. 

Похорон Миколи Хвильового. 15 травня 1933 р.

*****

Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920–1930-х років. Твори та ім'я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

Джерело:

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua та Вікіпедія.