19 грудня (або 19 листопада) 1937р. в Харкові московитами розстріляний Теодор (Федір) Замора педагога, делегата УНРади ЗУНР, народився на Тернопільщині.
Навчався в чотирикласній Великобірківській народній школі, яку успішно закінчив у 1899 році. Влітку 1900 року продовжив навчання в Тернопільській «І-й цісарсько-королівсьскій вищій гімназії», де з 1898 року відкрився набір в перші класи з «руським викладовим язиком» і яка з 1905/1906 року перетворилася в окрему Тернопільську Українську гімназію імені Франца-Йосифа". Після закінчення п'ятого класу за участь в підпільному гуртку виключений з гімназії та змушений податись до Перемишльської української гімназії (тепер Перемишль/Przemyśl, Польща), яку закінчив з відзнакою в 1907 році.
З грудня 1907 р. здобував вищу освіту на філософському факультеті Львівського університету. У студентські роки приятелював з багатьма, згодом відомими, людьми, зокрема Мирославом Січинським з яким ділив одну квартиру.
Університетський метрикул Ф. Замори. 1911.
У листопаді 1908 році обраний головою товариства українських студентів Академічної громади, і віце-презесом «Українського студентського союзу» у Львові, що об'єднував усіх українських студентів Австро-Угорської імперії. Очоливши «Просвітній кружок», заснований на початку 1908 року студентом філософського факультету Іваном Крип'якевичем, активно займається просвітницькою роботою серед української робітничої молоді Львова . Подружившись з Лесем Курбасом, в майбутньому знаменитим українським актором і режисером, стає активним учасником драматичної комісії, де разом виступають з лекціями та організовують вистави серед студентської молоді.
У жовтні 1918 року, пропрацювавши перед тим два роки вчителем в українській гімназії в м. Городенка (нині Івано-Франківська область), обраний делегатом до Установчих зборів Української Національної Ради, що відбувалися у Львові. На початку 1919 року делегат доповненої Української Національної Ради ЗУНР від Городенківського повіту[2].З початку червня 1919 року мобілізований до УГА. Будучи частково придатним за станом здоров'я до військової служби, зарахований молодшим писарем в третю бригаду генерала А. Кравса. Разом з частинами УГА у липні 1919 відійшов за Збруч.
3 березня 1920 р. перейшов до третьої бригади Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА), яка ввійшла в склад 14-ї червоної армії, де згодом призначений політкомісаром тієї ж бригади. Командир бригади генерал А. Кравс згодом так згадував про Ф. Замору:
"Високоосвічена, ідейна людина, в першу чергу українець, щойно потім комуніст. Коли б комуністи були мали самих таких комісарів, їх влада була б побудована на граніті. Він зумів без насильства, без якихнебудь переслідувань чи шикан створити таке гармонійне співжиття і співпрацю, що вони ішли спокійно і без непорозумінь. Його виклади і промови ніколи не ображували ані не підбурювали, були пристосовані до галицької душі..."
Коли 2-га та частина стрільців 3-ї бригади ЧУГА, під час наступу об'єднаних польсько-українських військ 23 квітня 1920 р., відкрила перед ними фронт, Ф.Замора перебуваючи в цей час в Києві на І конференції галицьких та буковинських комуністів негайно був направлений до свого військового з'єднання відновити там порядок. Але туди йому так і не вдалось дістатись. По дорозі, він потрапляє в полон до селянського повстанського загону, з якого його невдовзі відпускають.
Літом 1920 разом з Галревкомом повертається в Галичину де 15 липня 1920 була проголошена ГСРР. До 4 вересня 1920 р. очолював Тернопільський повітовий ревком, але через постійні суперечки та незгоду з головою Галревкому Володимиром Затонським із національного та інших питань, призначений керівником повітового відділу народної освіти. Коли Галревком припинив існування, виїхав до Полтави, де з кінця 1920 по 1930 рік працював директором трудової школи № 6 ім. І.Франка, колишньої гімназії В. А. Морозівської. В той час перебував у дружніх стосунках з відомим педагогом Антоном Макаренко, який відвідуючи Полтаву часто зупинявся у родини Заморів.
Переїхавши в 1930 р. у Харків, призначений директором 18-ї трудової школи. Восени 1931 року арештований разом з академіками М.Грушевським та М.Яворським та ін. за звинуваченнями у їх спільній причетності до сфабрикованої «справи» т. зв. Українського Національного Центру (УНЦ), але за браком доказів звільнений із забороною проживання у 16 містах України. Вимушений покинути Україну, перебирається до м.Бєлгород РРФСР де вчителював в одній із шкіл.
13 серпня 1937 року, відвідуючи рідних у Харкові, підступно арештований НКВС як «ворог народу», разом з дружиною Софією Левицькою за необґрунтованими звинуваченнями в участі у «контрреволюційній українській націоналістичній фашистській організації». Через чотири місяці по тому, витерпівши страшні тортури, розстріляний у Харківській катівні. Реабілітований постановою президії Харківського обласного суду 17 жовтня 1988 року.
Вікіпедія.
Немає коментарів:
Дописати коментар