У 1919 році поляки стратили дядька майбутнього поета Олександра Волошиновича, який був одним з лідерів руху за обєднання польської і словацької частин Лемківщини. Родина Антоничів, аби уникнути можливих репресій, на якийсь час виїхала на Пряшівщину.
У 1920-1928 роках Богдан-Ігор навчався у гуманітарній гімназії в Сяноку. Студентом поет часто приїздив у село Бортятин на Мостищині, де працював парохом його батько.
У 1928-1933 роках Антонич вивчає філософію у Львівському університеті. Там же вступає до гуртка студентів-україністів.
Перший свій вірш Антонич опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні». Крім віршів він пише багато художніх рецензій, фельєтонів, займається перекладацькою роботою, пробує себе у прозі та драматургії, певний час редагує журнали «Дажбог» і «Карби». При цьому, за свідченнями сучасників, добре грав на скрипці і подумував про композиторську кар’єру.
Усі плани різнобічного митця обірвала раптова смерть. Помер Антонич на 28-му році життя. 6 липня 1937 року ослаблений організм поета не витримав апендициту та запалення легень, яке послідувало одразу за ним. Поховали молодого генія на Янівському цвинтарі.
Творчість поета була заборонена в СРСР, і в повній мірі дійшла до читача лише наприкінці 80-их минулого століття. Щоправда частково його видавали й раніше, а в діаспорі навіть перекладали на іноземні мови.
Ще у 1989 році на будинку по вулиці Городоцькій у Львові, де мешкав поет, було встановлено меморіальну дошку. А 20 листопада 2016 року у сквері навпроти будинку встановлено перший в Україні пам’ятник Антоничу. Пам’ятний знак встановлено й на батьківщині поета у Новиці.
Джерело.http://www.kray.org.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар