Загальна кількість переглядів!

пʼятниця, 6 травня 2022 р.

Дмитро Гах "Скуба": повстанський команди. Історія життя. Варто прочитати.

У центрі майор УПА, командир куреня «Гайдамаки» – Дмитро Гах – «Скуба» та його собака «Боїн».

10 жовтня 1919 р., у перший рік польської окупації західноукраїнських земель, у с. Хриплині біля м. Станиславова у свідомій українській родині Гахів народився хлопчик, якого назвали Дмитром. Батько Микола, який працював на залізниці, і мати Софія виховували його з вірою у Господа, вчили бути чесним і справедливим.

У Дмитра були брати Василь (1910 р. н., який під час Другої світової війни загинув на теренах Польщі) і Петро (1922 р. н.) та сестри
Параска (1912 р. н.), Євдокія (1925 р. н.), Настя (1928 р. н.) і наймолодша Ганна(1931 р. н.). На жаль, про дитячі та юнацькі роки Дмитра знаємо мало. Але достеменне те, що від того, що поляки жорстоко нищили українство, юнак став незламним патріотом своєї землі, несхитним борцем за її волю.

Після закінчення школи працював на залізничній станції скріплювачем вагонів. Мабуть, у 1930-х рр. вступив до лав ОУН. З
приходом радянської влади на західноукраїнські землі 1940 р. його схопили каральні органи і мобілізували до Червоної армії. У російському місті Калузі він служив у танкових військах, був командиром танка.

У перші дні німецько-радянської війни Дмитро Гах потрапив на фронт, але його військову частину оточили і захопили в німецький полон. У таборі військовополонених він випадково зустрівся зі своїм земляком Бурдою (майбутній сотенний УПА Шрам), і той допоміг йому звільнитися. Мабуть, Дмитро видавав себе за галицького німця (адже прізвище було подібне до німецького ) і пройшов офіцерський вишкіл в одній із частин німецької армії. Там він став обер лейтенантом і якийсь час воював з «червоною партизанкою» в Польщі. Надалі його доля тісно переплелася з героїчною Українською повстанською армією. Наприкінці 1942 р. помер його батько. Родина телеграмою повідомила про це Дмитра, але німці на похорон його не відпустили. Приїхав він у відпустку до родичів аж у травні 1943-го.

Саме тоді над галицькою землею пронісся клич: «До зброї!». Нашвидкуруч змобілізовані збройні відділи повстанців УПА з кількох відтинків прямували в гори Карпати, для того щоб поставити заслін гітлерівцям та радянським військам. Дмитро не міг залишитися осторонь цього героїчного руху і теж вирішив іти в гори. Проте до с. Хриплина з ним прибули два охоронці, один з них був добре вишколений «німецький» офіцер, якого приставили до нього таємним аґентом фашистських спецслужб. 

Щоб не постраждала від німців родина, треба було якось перехитрити аґента. Дмитро скористався тим, що зв’язковою в підпіллі була його сестра Євдокія – Сюзанна, і ввійшов у контакт з повстанцями. Вони вирішили інсценізувати напад на потяг, який прямував на східний фронт. Поблизу м. Коломиї ешелон, у якому їхав обер-лейтенант Д. Гах, обстріляли партизани. Були вбиті і поранені, а Дмитро безслідно зник. Про це повідомили листом його родину німецькі охоронці, які щасливо добралися до своєї військової частини. Цей лист потім врятував рідних Дмитра Гаха від німецької розправи.

Коли одного дня всіх вивели надвір і вишикували перед хатою для розстрілу, перекладач ще раз запитав, де Дмитро. Мати подала їм того листа, і ґестапівці повернулися до м. Станіслава. А Скуба (таке псевдо вибрав собі Дмитро) разом з молодшим братом Петром – Вороном опинився серед повстанців. 

У підгірському селі Бані-Березові Косівського повіту поблизу лісу проживали неодружені брати Лазаровичі – Степан та Іван. Однієї ночі їх розбудив станичний Микола Лазарович – Бистрий, і до хати ввійшло декілька людей. Старшим з них був високий на зріст, гарний на вроду повстанець, який відрекомендувався коротко – Скуба. 

На деякий час вони залишилися квартирувати у хлопців. Ночами сюди реґулярно прибували молоді люди. За два тижні сформувався загін повстанців. 20 вояків під орудою Скуби повернули до с. Космача Косівського повіту. Вони приєдналися до чоти Богуна (Олександра Луцького) і за кілька днів усі подалися в гори. Пологі важкодоступні карпатські схили на 17-му кілометрі Микуличинської вузькоколійки, назва яких Збанули, стали місцем створення вишкільного табору молодших офіцерів УПА. Керівником його призначили Теодора Степановича – Кропиву, який народився 1885 р. у священичій родині в м. Кутах. У столиці Австро-Угорської імперії м. Відні він закінчив офіцерську кавалерійську школу, а потім – військову академію. У роки німецько-радянської війни став офіцером УГА високого ранґу.

Розробляв статути та інструкції для УПА, навчав військового устрою і дисципліни. З них зорганізувався цілий курінь «Чорні чорти». Навчав новобранців воєнного ремесла також вишколений у Німеччині та Радянській армії чотовий Скуба. Німці, довідавшись про курінь, вирішили знищити його. Але повстанська розвідка завчасно виявила наміри ворога. Сотня Козака зайняла оборону з боку с. Космача. Від с. Микуличина шлях ворогові заступила сотня Липея. Першими відступили німці з с. Космача.

Втративши кількох солдатів разом з командиром батальйону, переслідувані повстанцями, вони ганебно втекли. Друга група наступала з с. Микуличина. Козак, відігнавши космацький батальйон, повернув своїх хлопців проти них, а Липей, навмисне пропустивши карателів у напрямку табору, зайшов з тилу і затиснув німців у смертельний обруч. Їх було розгромлено. Третя група, що йшла з с. Березова Косівського повіту, наступати не наважилася.

Понад місяць «шваби» (так називали німецьких солдатів. – Є. Л.) не виявляли наміру ліквідувати табір УПА, де вишкіл проходив згідно з запланованим графіком. Аж у кінці жовтня 1943 р. вирішили розправитися з непокірним «Бандербурґом» (так німці називали табір повстанців). Розвідка донесла, що ворог має десятикратну перевагу над повстанцями, тому було вирішено табір розформувати, і він з усім майном заздалегідь відбув на Волову, а курінь, розділившись на дві частини, передислокувався у Чорний ліс та с. Жаб’є (нині смт Верховина, районний центр Івано Франківської обл.).

Чота Скуби повернулася на попередню базу до с. Бані-Березова. По 8–10 хлопців розквартирувалося у крайніх хатах під самим лісом. Дізнавшись про це, німці підпалили кілька будинків, і повстанці перебралися в космацькі ліси. По дорозі Космач – Коломия вони знищили чотири тяглові авта і близько 70-ти гітлерівців. Власних втрат не зазнали.

На окраїні с. Космача Скуба створив новий вишкільний табір у складі 160–180-ти людей. Настала зима, хлопці мерзли в холодних луб’яних колибах, проте в таборі панували винятковий порядок і дисципліна. Після руханки щоранку шикувались до спільної молитви:

«Боже великий, творцю Всевишній, на нашу рідну землю споглянь, ми будем вірні твоєму завіту, вислухай наших благань. Народ в кайданах, край у руїні, навіть молитись ворог не дасть, Боже великий, дай Україні силу і славу, і волю, і власть!» 

Присягу на вірність Україні вишколені повстанці склали на початку 1944 р., ставши боєздатною сотнею. Скуба сам підбирав фізично міцних, найвідважніших добровольців. А в його охороні були тільки високі на зріст повстанці.

Тож не дивно, що сотня відразу завоювала славу елітної, чи не найпоказовішої в горах Карпатах. Першими чотовими цієї сотні стали Боровий, Буйтур та Білий. Спочатку сотня Скуби – Д. Гаха звільнила з каторжної праці 300 місцевих мешканців, які видобували руду під горою Піп Іван. Треба було бути справді талановитим командиром, щоб виграти бій з німцями, які були укріплені дзотами. Їх Скуба взяв усього за дві години бою. При цьому 26 німців загинуло, 15 отримали поранення, решта здалася в полон.
(Для збільшення натисніть на зображення.)
Сотня Скуби провела переможні бої з німцями також у містечку Кутах, с. Кривобродах, с. Космачі. Тим часом у Карпати з наступом
радянських військ наблизився фронт. На зміну одному «визволителю» повертався другий – Червона армія. На початку березня 1944 р. фронт стабілізувався на лінії м. Косів – м. Коломия – м. Тернопіль і набрав затяжного характеру, який протривавши
понад три місяці. Карпати обороняла перша угорська армія, сателіт гітлерівських військ. «Мадяри» грабували місцеве населення, ні за
що розстрілювали, як це було ще в роки Першої світової війни.

27 січня 1944 р. за наказом Головного штабу УПА всі відділи повстанців було реорганізовано на оперативну групу УПА Захід. У Військовій окрузі «Говерля», яка включала Буковину, Закарпаття, частину Дрогобицької і Станіславської областей, діяло тоді не менше 38-ми сотень УПА загальною чисельністю близько 6 тисяч стрільців
та командирів. З цією силою, що стала на захист цивільного населення, угорці змушені були рахуватися. Журналіст Василь Пожоджук, родом із с. Космача, згадував: “Скуба” був частим гостем у нашому домі в Космачі. Одного разу прибігає до нас парубок із Пилип і каже: “Друже сотенний, зі сторони Пилип угорські вояки ведуть велику колону полонених москалів і простих наших людей у
довгих кожухах!” Командир розпорядився негайно вислати розвідку і доповісти, кого конвоюють “мадяри”. Коли розвідники повернулися, “Скуба” разом з чотою повстанців побіг попід ліс і зробив засідку на
дорозі, що веде з с. Космача до м. Коломиї. Він здогадався, що полонених конвоюють через с. Космач у штаб дивізії угорців, який
був у Березовах на Косівщині. Тільки-но колона полонених вийшла на прямий відтинок шляху, як тут ударили скоростріли і кілька конвоїрів упало з коней. Упало також і декілька піших. Три вояки на конях, що їхали ззаду колони, кинулися стрімголов до лінії фронту в с. Шешори Косівського повіту. Решта піших конвоїрів підняли руки вгору.

Полоненими виявилися 40 червоноармійців і майже сто селян с. Пилипи (нині село на Коломийщині). Як з’ясувалось, червоноармійці намагалися прорвати лінію фронту на ділянці цього села. Але “мадяри” атаку відбили, захопивши солдат у полон. Їх, а
також пилипівських селян, повели до штабу армії, бо хтось із селян, мовляв, показав совітам вигідне місце для прориву оборони. “Скуба” промовив до полонених червоноармійців: “Ви вільні! Хто хоче
виборювати волю Україні, залишайтеся з нами. А хто бажає повернутися назад, поможемо у відповідному місці перейти лінію
фронту”. З гурту вийшло кілька солдатів зі Східної України і стали біля стрільців. Решту переправили через лінію оборони, а селяни
повернулися додому».

Після кількох таких сутичок «мадяри» таки визнали УПА господарем української землі, і обидві сторони уклали в с. Космачі таємну угоду про ненапад та постачання «мадярам» провізії за зброю і амуніцію. З нашого боку угоду підписали командир ТВ – 21 «Гуцульщина» Козак та Скуба. Посередником був парох с. Середнього Березова о. Тимощук.

Влітку 1944 р. сотня Скуби перейшла лінію фронту і опинилася в тилу Червоної армії, де діяли жорстокі і нещадні «заградітєльниє
отряди» НКВС, що розстрілювали солдатів, які відступали, та вели боротьбу з бандерівцями. Повстанці йшли таким шляхом – с.Шипіт
– с. Брустури – с. Шешори, багато стрільців було в одностроях угорської армії, мали «мадярську» зброю. У с. Шешорах переходили
суцільний коридор угорців. Вони показували на бандерівців пальцями і кричали: «Унгар, унгар!» Але жодну кулю з їхнього боку
не було випущено. А попереду сотні, усміхаючись, на буланому коні їхав Скуба – Д. Гах. Фронт хлопці перейшли в с. Пістині Косівського повіту, де змушені були кілька днів розміновувати поля. Надалі партизанів чекала довга, виснажлива, нерівна боротьба з
червоноармійцями.

Після бою з чекістами в с. Кривобродах сотня відправилася в ліси під с. Ключевом на Коломийщині, де дислокувалася березівська сотня Мороза (Дмитра Негрича). Розвідка донесла, що в Середньоберезівській школі розквартирувалася група чекістів, і Скуба вирішив знищити її. Пропонував ударити разом з «березунами» (жителями с. Березова на Косівщині), але Мороз відмовився, мотивуючи це тим, що його хлопці ще не вишколені. Дозволив лише вибрати кількох добровольців. Напад на школу виявився невдалим. Хтось, мабуть, попередив більшовиків, і в нічному бою повстанці втратили трьох вояків.

Далі рейдом пішли на м. Яремне, щоб визволити з тюрми заарештованих підпільників, але задум не вдався, бо містечко було буквально нашпиговане червоноармійцями. Потім провели великий
бій з радянськими військами в с. Коршеві на Коломийщині і направилися з боями до р. Дністра. У с. Корневі на Городенківщині
зав’язався бій, який тривав цілий день. Тоді Дмитра Гаха призначили курінним. Повстанці потрапили в скрутне становище, бо червоноармійці великими силами з танками переправлялися з тернопільського боку через р. Дністер, використовували артилерію, авіацію. Значних втрат зазнавали обидві сторони, а Скуба пораненили.

28 грудня 1944 р. в с. Березові зустрілися курені Скуби, Козака і Різуна з Чорного лісу. На спільній нараді штабів було вирішено вибити червоноармійців із с. Космача. Там перебували тоді відділи НКВС і спецвідділ червонопогонників. Оточення села здійснили о 4ій годині вранці 30 грудня 1944 р. Маючи в розпорядженні ґранатомети, важкі кулемети та іншу зброю, повстанці вибили ворога з села о 16ій годині. Було вбито близько 500 червоноармійців, здобуто багато зброї, провізії, возів та коней. У цьому бою було поранено10-х повстанців.

Першого січня курені розійшлися, а «скубівці» залишилися і почали готуватися до Різдва. Разом зі стрільцями святкував тоді в с. Космачі весь крайовий провід, вище командування УПА, прибув і крайовий провідник Буковини Сталь (Василь Савчак). А Скуба стежив за порядком, роз’їжджаючи селом на трофейному мотоциклі. Простора, затишна гуцульська хата на мить притихла й оповилася смутком, коли крайовий провідник ОУН Роберт (Ярослав Мельник), вітаючи хлопців з Різдвом Христовим, сказав, що для декого з присутніх воно, можливо, останнє в житті, бо світова війна завершувалась і сталінське керівництво СРСР кинуло на ліквідацію УПА та підпілля величезні сили. Після Різдвяних свят 1945 р. радянське командування вирішило будь що вибити повстанців з «бандерівської столиці» (так москалі називали с. Космач).

Розпочався концентрований наступ від с. Жабйого, с. Микуличина та м. Коломиї. Щоб не піддавати село в ході боїв знищенню, командування УПА вивело з нього всі підрозділи, розташувавши їх довкола в лісах. Чекісти зайняли село без бою, а сотні наглухо замкнули навколо с. Космача. У цей час з Чорного лісу підійшов рейдоваий курінь Прута, і всі сотні одночасно відкрили цілеспрямований вогонь на знищення ворога. Як згадував сотенний куреня Прута Володимир Чав’як – Чорнота, першим ударив курінь Скуби.

Розвиднювалося, і з гір було добре видно, як заметушилися більшовицькі караули. Москалі якраз збиралися снідати, але такого сніданку вони не чекали. Голі босі вискакували на сніг. Залягли. Зареготали повстанські кулемети. Більше двох годин червоноармійці не витримали і почали втікати, але скрізь наштовхувались на щільний вогонь. Метались, як у пеклі. А тут ще з м. Коломиї прилетіли літаки і почали бомбити своїх, бо думали, що партизани вже захопили село. Оточенці по рації просили допомоги, і з усіх напрямків с. Космача були розставлені запобіжні застави. Березівська сотня знищила тоді (вдосвіта 15 січня) на присілку Рушір цілий полк прикордонників. У снігах залишилося лежати близько 400 червоноармійців. Звичайно ж, вороги такого погрому забути не могли, і новий великий наступ розпочався за місяць – 13 лютого 1945 р. 

Три дні безуспішно наступали вони з різних боків і взяли село аж тоді, коли повстанці плавно відійшли в гори, евакуювали поранених, вивезли майно, а каральні загони 140 своїх убитих спалили в гуцульських хатах. Але й навічно залишилися спочивати в космацькій землі і 36 вояків куреня Скуби. Навесні 1945 р. на Прикарпаття кинули нові радянські каральні військові підрозділи. До коломийського округу, де перебувало 16 сотень УПА (3,5 тисячі вояків), було направлено 40 тисяч добірних радянських карателів з авіацією та артилерією.

Настали неймовірно важкі бої, в яких загинуло понад половину складу повстанців. Не обминули великі втрати і курінь Скуби, але меншою мірою, бо Дмитро Гах був талановитий військовик, намагався завжди вести бої грамотно і вміло. Через те стрільці йому безмежно довіряли, шанували за знання військової справи, передбачливість, уміння передавати свій досвід.

У партизанських рейдах, кровопролитних боях минуло тривожне літо 1945 р. Настала осінь. Багато вояків та підпільників мучилося в енкавеесівських катівнях і тюрмах, зокрема в м. Коломиї. Рішучим і несподіваним потужним ударом по місту Скуба вирішив визволити в’язнів. 27 вересня 1945 р. під вечір курінь у повному бойовому складі вийшов на Воскресінецьку гору. На вершині замайорів синьо-жовтий прапор. З неї, як на долоні, було видно м. Коломию. Розвідка доповіла, що в місті квартирує небагато ворожого війська. На терміновій нараді старшин куреня було вирішено: під покровом ночі завдати несподіваного удару по місту, раптово захопити головний осередок МДБ, тюрму і лікарню, де було багато в’язнів. На виконання військової операції йшли тільки добровольці, переважно хлопці, що навчалися колись у Коломийській гімназії та школах міста. Ввечері воїни УПА обережно спустилися з гори, берегом р. Пруту дісталися до човна і переправилися на лівий берег. Щоб виманити сили ворога з міста, Скуба віддав наказ обстрілювати з шести ґранатометів тюрму та аеродром у передмісті, в с. Корничі. У ворожому стані зчинився безлад і паніка, але червоноармійців виявилося так багато, що напасти на тюрму повстанці не наважилися. 

Прорватися в міську лікарню за заарештованими підпільниками теж не вдалося, і вони пішли на с. Воскресінці обабіч м. Коломиї. Та раптом на горі пролунав потужний вибух. Брат Скуби Петро Ворон, що брав участь у нападі на Коломию, подумав, що радянські карателі оточили і атакують штаб куреня. Але сталося інакше. У розпалі бою хтось вкинув міну в міномет зворотним боком. Прогримів раптовий вибух, під час якого загинули повстанці мінометники, а курінному Дмитрові Гаху, який стояв поблизу і керував боєм, осколок потрапив у шию і розірвав сонну артерію. Ще живого з поля бою його виніс рідний брат Петро. Помирав Скуба на його руках. Загибель уславленого курінного Дмитра Скуби – Гаха була болючим ударом для всього повстанського руху, і її деякий час приховували від вояків. Спочатку Скубу поховали в с. Кривобродах, але за декілька днів Служба безпеки УПА вирішила перепоховати його таємно на цвинтарі в с. Трачі Косівського району. Адже Дмитро Гах заповів, щоб його поховали біля могили зв’язкової Зірки – дівчини, яку він кохав. Зірка – Катерина Гаврилюк (Семенюк) із с. Тростянця на Коломийщині, народилася 1919 р., вбита 1945го.

Коли не стало командира, хлопці й надалі трималися разом, називали себе тільки «скубівцями», а курінним призначили відважного і кмітливого сотенного з с. Яблунова на Косівщині Юрія Долішняка – Білого. За виняткову мужність, відвагу, командирську доблесть командування УПА нагородило Дмитра Гаха орденом срібного хреста. Він назавжди залишився у пам’яті потомків як незламний борець за волю України.

Вшановувати і пізнавати життєві сторінки таких людей, як Скуба – Дмитро Гах, і багатьох інших воїнів УПА, які полягли за волю і незалежність України, дуже важливо тепер, коли московія на початку ХХІ ст. веде війну проти українського народу, коли нам як ніколи важлива підтримка національно патріотичного духу наших воїнів, що захищають нашу Вітчизну на сході України.

Джерело.
Автор Євген ЛИЗЕНЬ.
http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2020/07/blog-post.html?m=1

Немає коментарів:

Дописати коментар