Загальна кількість переглядів!

понеділок, 24 квітня 2023 р.

Останній прихисток – УПА: про повстанця з Рівненщини Войтовича Павла Яковича. Історія життя.

Войтович П.Я. (світлину взято з довідки про звільнення від 1954 року)

Його затримало НКВД ще у липні 1944-го. Відтоді минуло понад рік. Його й далі тримають у в’язниці, але слідства не провадять. Може, забули? Може, бракує часу, щоби взятися за його справу? Проте й на волю не випускають.

У такому становищі перебував Войтович Павло Якович, 1919 року народження, уродженець і мешканець містечка Тучин Рівненської області, українець, освіта 5 класів, за фахом водій, не одружений.
Войтович Павло Якович (світлину взято з фотоальбому заарештованців Тучинського РВ НКВД, який зберігано в УСБУ в Рівненській області).

Настав жовтень 1945-го. «Згадали.»

Справу щодо звинувачення Войтовича П.Я. повернули з Рівного до Тучина, щоби місцеве НКВД там її й розслідувало. У постанові від 11.10.1945 про прийняття справи до свого провадження співробітники Тучинського районного відділу НКВД написали, що Войтович «зі зброєю в руках боровся з радянською владою за створення буржуазно-націоналістичної «самостійної України».

Чому саме «буржуазно-націоналістичною» малювала самостійну Україну уява енкаведистів – сказати важко. Та й чи розуміли вони взагалі зміст написаного?

Однак у справі щодо звинувачення Войтовича П.Я. почато розслідування.

Щойно аж 31.10.1945 Прокуратура Рівненської області осанкціювала арешт П.Войтовича та запобіжний захист у вигляді тримання його під вартою. На якій підставі він перебував під вартою до цього – понад рік – матеріали справи не розповідають.

Натомість вони можуть свідчити про безправність людини за умов окупації. Адже, будь-який окупант завжди використовував поневолений народ у власних інтересах. Нерідко й людина, щоб вижити, змушена була йти на службу до поневолювача. «Принад» життя за кількох окупаційних режимів довелося пізнати й Войтовичу П.Я.

Восени 1939 року польську владу на західноукраїнських землях замінила радянська.

1940 року Войтовича П.Я. призвали на службу до лав Червоної армії. Служив мінометником у 208 стрілецькому полку 18 дивізії (м. Казань, АТРСР), мав чин молодшого сержанта.

22 червня 1941 року спалахнула німецько-радянська війна і тепер радянську владу на західноукраїнських землях замінила німецька.

Військову частину, в якій служив Войтович, відправили на фронт. Восени 1941 року, беручи участь в боях, в районі десь між Смоленськом (Росія) та Оршею (Білорусь) її оточили німецькі війська. Войтовича полонили. Проте згодом йому вдалося втекти з полону і повернутися додому, до містечка Тучин, яке вже перебувало під німецькою владою.

Прихід німців значна частина суспільства сприйняла тоді з полегкістю, сподіваючись на визволення від радянського поневолення. Та незабаром люди зрозуміють, що німці також є загарбниками. Однак зрозуміють це трохи згодом.

Удома Павло Якович спочатку господарював, а з осені 1942 року служив поліціянтом. Ось які покази Войтовича про службу в поліції містить протокол допиту від 24.11.1945:

«У листопаді 1941 року, прийшовши додому з таборів військовополоненців, жив удома. У червні 1942 року почали забирати народ на роботу до Німеччини, до вересня 1942 року я переховувався, у вересні нас зібрали кількох осіб, аби відправити до Німеччини, але я став просити одного поліціянта, щоб мене залишили працювати в Тучині. І мене залишили працювати щодо охорони зернових складів. На озброєнні мав гвинтівку. Після цього нас направили до міста Рівного, де ми пройшли місячні курси, навчалися без зброї. Після місячних курсів відправили додому, сказали, за потреби викличемо.

Десь у жовтні 1942 року нас викликали до коменданта с. Невірків, де перебували близько 2-х місяців, охороняючи зернові магазини. Наприкінці грудня 1942 року нас направили на станцію Решуцьк для охорони залізничної дороги, де також пробув близько 2-х місяців, і в лютому 1943 року перевели в поліцію м. Тучин, де я охороняв приміщення поліції. Крім того, охороняв Тучин. Через півтора місяця мене та інших поліціянтів німецька влада роззброїла і направила в табори м.Рівне, звідки я втік і жив удома <…>.»

І далі:

«<…> Партійно-радянський актив та єврейське населення не заарештовував.»

Урешті влітку 1943 року Войтович приєднався до лав УПА, де отримав псевдо «Надійний». Належав до сотні «Цигана», яка тоді дислокувалася у Костопільському районі Рівненської області. Був озброєний гвинтікою. Служив бунчужним, до обов’язків якого належало господарське забезпечення сотні. Відомостей про будь-яку іншу діяльність Войтовича в лавах УПА кримінальна справа не містить. Натомість побіч світлини (див. вище), яку НКВД використовувало у своїй роботі, написали, що Войтович був заступником курінного (вочевидь, йдеться про посаду бунчужного сотні – моя прим.) і старшим викладачем школи «Лісові чорти».

Участь в українському національно-визвольному русі брала також Павлова сестра Катерина, 1924 р.н. (псевда «Леся», «Тополя»), яка працювала у санітарному пункті УПА й допомагала пораненим повстанцям. Її чоловік Войтко Микола Лукашович, 1920 р.н. (псевдо «Івол»), загинув 22.10.1944 у складі боївки СБ ОУН(б) «Вихор-1» під час бою з військами НКВД у Пустомитівському лісі тодішнього Тучинського району Рівненської області.

На початку 1944 року із західноукраїнських земель відступили німці і сюди знову прийшла радянська влада. Маючи досвід спілкування з цією владою ще до початку німецько-радянської війни, тутешній люд уже знав на що від неї варто очікувати. А тому сприйняли її не як визволителя, а як «старого-нового» окупанта. Українське підпілля готувалося до боротьби з ним.

Тим часом Войтович захворів, а тому повернувся «з лісу» додому. Тут він став переховуватися від радянської влади та змобілізування до лав Червоної армії. У липні 1944 року НКВД виявило Войтовича у криївці, влаштованій у нього вдома.

31 січня 1946 року Військовий Трибунал 13 Армії у складі головувальника – підполковника юстиції Путько, членів – старшого лейтенанта Осипова і молодшого лейтенанта Бершадського, секретаря – старшого лейтенанта юстиції Романова, в закритому судовому засіданні, у місті Рівне, розглянув справу щодо звинувачення Войтовича П.Я.

Під час судового засідання Павло зазначив:

«За час свого перебування в УПА я в боях з частинами Червоної армії участі не брав <…>.»

Трибунал визнав Войтовича винним у зраді Батьківщини й належності до контрреволюційної організації (себто до УПА – моя прим.) та засудив до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, 5 років обмеження прав, без сконфіскування майна через відсутність такого у засудженця.

Покару, отриману від радянської влади, Войтович П.Я. відбував у місті Норильськ Красноярського краю Росії. З виправно-трудових таборів його звільнили 15.07.1954, а з місць вислання – 10.04.1956.

Використані джерела:

1. УСБУ в Рівненській області, справа № 15022.

2. УСБУ в Рівненській області, фотоальбом заарештованців Тучинського РВ НКВД.

3. УСБУ в Рівненській області, справа П-9660, арк. 27-28.

4. УСБУ в Рівненській області, фонд № 29, опис № 15/12, арк. 159.

Джерело інформації 
https://blog.ogo.ua/blogs/ostanniy_prihistok__upa_pro_povstantsya_z_rivnenschini/

https://blog.ogo.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар