У той час ОУН ламала "сокальський кордон" , тобто поширювала свої ідеї та свою організаційну сітку на Волині і Холмщині. В цій акції брав участь теж Василь Дишкант. На початку 1937 р. польська поліція арештувала його та перевезла до в'язниці в Луцьку. В серпні того ж року відбувся в Луцьку великий політичний процес, в якому, крім Дишканта, судили Івана Климова і Павла Мигаля (оба з Сокальщини). Всіх підсудних було 42 особи. В цьому процесі, що тривав 14 днів і закінчився 31 серпня 1937 р., Василя Дишканта засуджено на три роки тюрми за приналежність до ОУН.
Після розвалення Польщі Дишкант вийшов на волю та короткий час перебував у рідному селі, яке було під німецькою окупацією. Згодом учителював на Холмщині в семиклясовій школі в селі Бузок. Рівно ж викладав на курсах українознавства в тому ж селі.
Після вибуху німецько-більшовицької війни та проголошення відновлення Української Держави ЗО червня 1941 р. переїхав до Сокаля, де зайнявся організацією державної адміністрації, працюючи в Міській Управі. В тому році одружився з Марусею Семенюк і згодом їм народився син. В січні 1944 р. був арештований німецьким Ґештапом і засуджений на кару смерти, яку пізніше замінили на концтабір. Із львівської тюрми перевезли його до німецького концтабору в Авшвіці, де він карався аж до капітуляції Німеччини в травні 1945 р. Після закінчення війни переїхав до Баварії (американська окупаційна зона). В половині 1945 року був іменований обласним Провідником ОУН Північної Баварії та провінції Гессен. На цьому посту виявив неабиякий провідницький та організаційний хист. Область у той час видавала суспільно-політичний місячник Самостійник, який був популярний на терені Німеччини й Австрії.
У 1947 р. Василь Дишкант зголосився виїхати нелеґально в Україну для провадження там революційної роботи. Арештований польською політичною поліцією в Любліні, був переданий комуно-московському КҐБ та засуджений на 25 літ каторги в Мордовських концентраційних таборах. Представники совєтського уряду пропонували йому волю під умовою, що він напише покаянну заяву та опише "наше світле, веселе життя в Радянському Союзі". Він відмовлявся, пояснюючи, що його життя за ґратами зовсім не веселе і не світле, а на волі в Совєтському Союзі він не жив і тому не може собі того життя уявити.
При Божій помочі він вийшов на волю в 1966 році і повернувся на рідну землю, до Сокаля. Не маючи совєтського громадянства, він не мав права виїжджати поза межі Сокальського району. При тих об¬ставинах тяжко було влаштуватися на роботу. Знайомі були перелякані і відверталися від колишнього в'язня. Так все таки за допомогою добрих людей йому вдалося влаштуватися в сокальській середній школі на працю помічника директора по господарській частині. Але й тут, на рідній землі, "недрімуще" око пильно слідкувало за кожним його кроком.
Василь Дишкант зустрівся в Мордовських таборах з Патріярхом Йосифом, коли він затримався там на короткий час. Зараз після приїзду Патріярха Василь приніс йому хліб, масло та інші харчі, і мав з ним цікаву розмову. На другий день каґебісти повезли Патріярха до іншого табору Після прибуття до Риму Патріярх мав зустріч із братом Василя, під час якої висловився про нього з величезним признанням.
Девізою Василя Дишканта було Шевченкове: Караюсь, мучусь, але не каюсь. Він каторжанин, який сидів у тюрмах і таборах Польщі, нацистської Німеччини та московсько-більшовицької імперії, а в 1946 р. сидів понад місяць у тюрмах Фюрту й Ерлянґену, арештований американською поліцією (СІС) у зв'язку з видаванням нелегально журнала Самостійник.
Життєвий шлях Василя Дишканта був тернистий. Не довелось йому дожити до незалежности України. Але в мріях про цю незалежність заснув на 70-ому році життя в квітні 1981 р. в Сокалі. Там же 8 квітня відбувся його похорон.
Джерело інформації
http://www.sokal.lviv.ua/history-postati_d_v.html
Оксана Гайдук: Надбужанщина-Т.3 Нью-Йорк -Париж - Сідней - Торонто,1994
Немає коментарів:
Дописати коментар