Перечитуючи поезію відомого поета – патріота Остапа Лижника із с. Загірочко, увагу автора привернув вірш, присвячений повстанцю «Сосонці», який підписаний 1949 роком. Описана героїка «Сосонки», віршованими рядками, спонукала автора дослідити життєвий та революційний шлях в лавах ОУН – УПА нашого героя, що і пропонується до уваги читача.
Хрущ Володимир-«Сосонка», народився 1920 р. у селі Сугрів Бібрецького повіту. Батьки Володимира – Антін, 1888 р.н. та Парасковія, 1895 р.н. були заможною родиною. В їхньому господарстві налічувалось більше десяти моргів поля, декілька штук худоби та коней. Для допомоги по господарству батьки наймали трьох челядників. Володимир був найстаршим з дітей, крім нього ще підростало троє братів – Федір, 1922 р.н., Богдан, 1924 р.н. та Павло, 1926 р.н.
Трагічні обставини, що спіткали сім‘ю батькового брата, який загинув у Першу світову війну, його дружина померла під час пологів, спонукали батьків Володимира взяти на виховання трьох сиріт: Михайла, Степана та крихітку Юлію. Парасковія була дбайливою матір‘ю, ніколи не ділила дітей на своїх та прийомних, діти зростали у злагоді та любові. Та, на жаль, сім‘ю чекали нові випробування, мати скоро стала вдовою – після важкої хвороби, в сорок два роки, батько помер. Всі господарські турботи та виховання дітей лягли на материнські плечі. Таких випробувань було ще багато, чергове з них – смерть їхньої десятимісячної донечки, але мати Парасковія терпляче зносила удари долі і в майбутньому, не жаліючись на важку долю, тільки щиро молилась Богу.
В 1928 році Володимир пішов до школи в рідному селі. Під час навчання проявляв хороші здібності до науки. Починаючи з молодших класів став активним учасником гуртків читальні «Просвіта» – драматичного та хорового. В чотирнадцять років вступає в товариство «Доріст». Мабуть цей період життя послужив основою формування його світогляду як патріота, зродив глибоку любов до української землі та її народу і підвів його до необхідності бути носієм національної ідеї.
Після успішного закінчення семирічної школи, Володимир продовжує навчання у Рогатині. Із його чотирьох молодших братів лише Богдан унаслідував його стремління до науки, після школи він вступив до Львівського поліграфічного інституту.
З дослідження документів польських архівів стає відомо, що у другій половині 30-х років в рідному селі Володимира діяв потужний осередок ОУН. Імовірно, з сімнадцяти років, Володимир мав пряме відношення до підпільної організації, будучи симпатиком, чи членом «Юнацтва ОУН». Так, у зв‘язку з причетністю до розповсюдження в ніч на 24 липня 1938р. листівок ОУН у Сугрові, був затриманий польською поліцією районний провідник ОУН Олександр Радкевич, син місцевого пароха.
26 листопада 1938р. окружний суд в Бережанах на виїзній сесії в Ходорові засудив Олександра Радкевича (1906 р.н., закінчив 6 кл. гімназії, молочарський технік с. Сугрів) на сім років ув‘язнення. Разом з ним засудили Йосипа Подоляка (1913 р.н., закінчив 5 класів гімназії, торговець с. Вербіж) на п‘ять років. Обоє позбавлені громадських прав на 6 років.
В жовтні 1938р. польська поліція провела операцію по ліквідації Сугрівської групи ОУН.
19 жовтня 1938р. Іван Лукавецький (заступник О. Радкевича) і Василь Проців втекли в Карпати і при спробі перейти кордон були арештовані 22 жовтня в с. Осмолода Долинського повіту. У Сугрові були також заарештовані Петро Закорчемний та Теодор Зельонка – за приналежність до ОУН та здійснення терористичних актів. І. Лукавецький та В. Проців утримувались у в‘язниці м. Бережани, а П. Закорчемний та Т. Зельонка – в Ходорові. Слідство велося проти Івана Лукавецького, Василя Проціва, Володимира Хруща, Володимира Кобрина, Льва Католи, Петра Закорчемного і Теодора Зельонки за участь в ОУН в Сугрові в 1937-1938рр. І. Лукавецький , В.Хрущ і В.Проців зізналися, чим обтяжили інших. Згодом вони від своїх зізнань відмовилися, стверджуючи, що вони «підсунуті їм поліцією».
Акт оскарження датовано 31 січня 1939р. Всі звинувачені в приналежності до ОУН. 31 березня і 2 квітня 1939р. окружний суд в Бережанах на виїзній сесії в Ходорові мав розглянути справу Івана Лукавецького, Василя Проціва, Володимира Хруща, Володимира Кобрина, Льва Католи, Петра Закорчемного і Федора Зельонки за участі адвокатів Володимира Бемка з Бережан та Корнила Трояна з Ходорова. Суд відбувся 31 березня 1939р. І.Лукавецький засуджений до 5 років ув‘язнення, В.Проців, П.Закорчемний і Т.Зельонка – до 3 років. Крім того, кожен до 5 років поразки в правах і до 3 років поліційного нагляду (крім П.Закорчемного). Володимир Хрущ, Володимир Кобрин і Лев Катола – невинні.
З початком Другої світової війни в 1939р. та зміни окупаційної влади з польської на більшовицьку на теренах Західної України, Володимир Хрущ не полишає підпільної діяльності в організації ОУН, про що згадується в документі «Полеглих на полі слави» надрайонним провідником Бібреччини Дмитром Цурою-«Микитою».
В 1941 році Володимир приймає активну участь у встановленні української влади після проголошення Акту відновлення Української Державності на теренах Ходорівського повіту. В час переслідування німцями українських патріотів за революційну боротьбу, Володимира Хруща було арештовано в липні 1941р., в результаті він перебував в ув‘язненні до травня 1942р. Мабуть шансів обминути тюрму, концтабір, а то і втратити життя в нього було мало. (До слова, Олександр Радкевич знехтував попередження та обережність – вийшов на роботу в Ходорівську управу, де був заарештований німцями і розстріляний). Тому Володимир дав згоду вступити в німецькі поліцейські формування.
Про даний період життя Володимира розповів автору його товариш по службі, житель с. Берездівці Миколаївського району Василь Трухим (нині покійний): «З Володимиром Хрущем я познайомився в 1942р. на вишколі в Модерівці, біля Кракова. (До речі, п.Василь зберіг декілька цікавих фотографій того часу).
Крім нього, я там зустрів з наших теренів: Ференчака Тадея з Ходорова, Кучменду Андрія, Миколу Корецького з Берездівець, Микицея з Сугрова , Щур з Сукалята ін.. Нас усіх зблизило земляцтво та думки про майбутню долю України. З Володимиром в мене були особливо дружні стосунки. Згадуючи ті часи, я ще і сьогодні в захопленні від його бойового духу. Це був відважний та вправний воїн, з яким не було страшно іти в бій. Він вміло вів своїх товаришів будучи під старшиною. Таким же був і Андрій Кучменда з Берездовець, мінометник. Це були відчайдухи, які особливо себе проявили під час бойових дій в Естонії проти червоних партизанів. Володимир в одному з боїв був поранений. Мене також поранило в ногу, ми лікувались в Німеччині, в Оранінбурзі, це за тридцять кілометрів від Берліна. В кінці грудня 1943р., після одужання, Володимиру дали відпустку додому, а також моєму односельчанину Кучменді Андрію. В подальшому наші долі розійшлися. Володимир Хрущ та Андрій Кучменда до своєї частини не повернулись”.
Прибувши додому Володимир зустрівся зі своїми побратимами по ОУН, які запропонували йому залишитись на своїй території та долучитись до формування українських збройних загонів самооборони, на що він дав згоду.
Весною, в березні 1944р. в лісах Щиреччини (околиця сіл Поляна, Ілів, Лопушна) почав формуватись відділ УПА «Льви», який протягом квітня – травня місяця розрісся до куреня на чолі з командиром «Вільхою (Ілько Рачок). В той час Володимира було направлено в першу сотню командира «Санчо» (Петро Радкевич), де він зайняв пост бунчужного сотні (третя особа відділу) під псевдонімом «Сосонка». Весною сотня провела низку бойових операцій проти польських боївок, які тероризували українське населення сіл Гутиська, Мідяни, Березина, Гута Щирецька. В подальшому курінь мав низку сутичок з німцями, мадярами, а також в Бродках з національним відділом одного з азіатських народів в німецькій армії.
На початку червня 1944р. у складі першої сотні Володимир-«Сосонка» вирушив рейдом у Карпати. Під час рейду 17 червня сотня вела бій з німецькими окупантами у с. Сторонній на Самбірщині, в якому загинув їх сотенний хорунжий «Санчо». Його замінив перший чотовий Микола Король-«Дир». У Карпатах сотня провела успішну військову операцію, роззброївши німецьку військову колону та захопивши багато зброї, боєприпасів та амуніції.
11 – 15 липня сотня «Льви-1» охороняла Перший Великий Збір УГВР (Українська Головна Визвольна Рада ) у с. Сприня Самбірського району, а 5 серпня біля с. Свидник Турківського району першими, разом з іншими відділами, прийняла присягу вояка УПА за затвердженим текстом УГВР. На той час сотня налічувала 180 вояків.
В кінці липня 1944р., коли наблизився німецько-російський фронт, сотня переходила фронтову лінію в околицях села Сопіт та гори Парашки на Сколівщині.
Наприкінці серпня сотня «Льви-1», у складі якої перебував «Сосонка», повернулася назад на Бібреччину, ставши табором на постій біля с. Дев‘ятники, де стрільці лікувались та відпочивали. Там сотню відвідав головний командир УПА Роман Шухевич-«Чупринка».
Із хроніки відділу «Жубри» за час від переходу фронту до 31.12.45р.: «На початку вересня 1944р. відділ «Льви-1» в Любешських лісах біля с. Свірж потрапив в облаву, відділ було розчленовано на дрібні підрозділи, які відійшли в навколишні села. В лісі залишилися сотенний Іван Король-«Дир», командир розвідки «Чайка» і бунчужний Володимир Хрущ-«Сосонка». Після того відділ не зібрався – частина стрільців перейшла на роботу в підпілля ОУН, частина тих, які могли легалізуватися – пішли додому».
Володимир Хрущ отримує призначення до провідника «Юга» (крайового референта пропаганди ОУН Львівщини), добре йому відомого Миколи Левицького, уродженця с. Молодинче, багаторічного організатора ОУН на Ходорівщині, політв‘язня польських тюрем.
Весною 1944р. по завданню крайового проводу ОУН «Югом» була організована пропагандистська сотня «Віщуни». На осінь виникла потреба в досвідченому і вмілому командирові. На цю посаду проводом ОУН було призначено «Сосонку». Сотня нараховувала до п‘ятдесяти стрільців, її основним завдання була не участь в бойових діях, а проведення пропагандистської роботи, поширення націоналістичних революційних ідей серед населення та залучення до лав УПА молоді. Сотня рейдувала теренами Ходорівщини, Новострілищанщини, Бібреччини, Журавненського та Рогатинського районів.
В липні місяці після невдалого бою біля с. Воскресінці, з вини чотового «Кулі» – «Бурлака», відділ зазнав значних втрат. В жовтні загинув Микола Левицький, після чого сотня перестала існувати.
В кінці 1945р. Володимир Хрущ отримує призначення до провідника Коваля Григорія-«Перського», 1910 р.н., уродженця с. Молодинче, крайового господарчого референта ОУН Львівщини, який, незабаром, загинув біля Ходорова (не уточнено, в кінці 1945, чи на початку 1946рр.). В подальшому «Сосонка» перебуває біля провідника Думи Петра-«Івана», (1921 р.н., уродженця с. Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області) крайового референта пропаганди Львівського краю, який загинув 22.02.1946р. біля с. Мельне Рогатинського району Івано-Франківської області разом з в.о. крайового провідника ОУН Михайлом Кондратом-«Скитаном».
З березня 1946р. «Сосонка» при окружному провіднику ОУН Рогатинської округи Благому Зеновію-«Шпаку», 1912р.н., уродженцю с. Голодівка, тепер с. Луковище Рогатинського району Івано-Франківської області.
Гортаючи сторінки підпільної діяльності Володимира Хруща-«Сосонки», утверджуєшся в його високій військовій майстерності та відданості революційній справі. В його обов‘язки входило забезпечення життєдіяльності крайових ланок (референтур) ОУН, а також запобігання людських втрат, які на той час були особливо болючі. Перебування в регулярних лавах УПА, сумлінна праця при трьох референтах крайового проводу, два з половиною роки при окружному провіднику ОУН, – чи це не є показником моральної переваги перед переважаючими силами московських зайд та їх агентурою?
Та, на жаль, підпільників переслідували як фізичні, так і моральні втрати в протиборстві з більшовиками. При одній з операцій по ліквідації головного командира УПА Романа Шухевича-«Чупринки» на Рогатинщині, розробленою обласним управлінням МГБ, було виявлено місцезнаходження окружного провідника «Шпака». 5 серпня 1948р. під час перестрілки з чекістами його було поранено. Ганебно рятуючи своє життя, бувший підпільник пішов на співпрацю з ворогом. На цей час біля нього «Сосонки» не було.
За весь період збройної боротьби в рядах ОУН – УПА з 1944р. Володимир до рідного дому не навідувався. Із спогадів дочки Володимирового брата Федора п. Марії, жительки м. Калуш, стає відомо, що було це один раз, в 1947 році, коли Володимир захотів побачити Марію, тоді дворічну дитину. Він прийшов до хати брата, яка знаходилась на околиці села, і попросив родичку принести йому племінницю, щоби побачити її. З іншого боку, фактично більше рідних і близьких в нього не залишилось. В липні 1944р., при відході німців, брат Богдан залишив домівку, подавшись на Захід. З ним також вирішив піти і брат Федір, на цьому наполягав Володимир, який передбачав їх переслідування. Однак Федір повернувся додому, мабуть не міг залишити самою кохану жінку, яка ще не стала йому дружиною і носила під серцем його дитину. З приходом більшовиків Федір ховається від мобілізації в Червону Армію, але через півроку, в січні 1945 був затриманий енкаведистами. Під слідством в м.Ходорові зазнав важкого фізичного насильства. «Як згадував батько, – розповідає дочка Марія, – «Біле тіло було лише під пахвами рук». Один із очевидців, що знав Федора, бачив, як його тягнули з допитів енкаведисти за ноги неначе мертвого з третього поверху, при цьому голова билась до бетонних сходинок. Та Бог милував, допоміг витримати катування. Після слідства більшовики відправили його в Караганду, звідкіля він два рази робить втечу додому. Перший раз затримали в Москві за підроблені документи, при цьому дивує збіг обставин: коли Федора привезли на дільницю, його справу розглядав той самий енкаведист, що відправляв його з Ходорова. Упізнавши Федора, він сказав: «Теперь, Бандьора, ти будеш сидеть у меня до конца жизни». Та після цього була друга втеча, з перешкодами, але добрався додому, в Ходорові вдалось підкупити емгебістів.
Матір Парасковію з наймолодшим сином Павлом в 1947р. виселили в Іркутську область. Під час святкування Різдвяних свят Павло, разом із такими ж західняками, заспівали патріотичних пісень, за що він був арештований органами і засуджений на шість років тюрми. Після тюрми оженився на дочці репресованого земляка з Самбірщини, а в 1961р. усі разом переїхали на Галичину, в Калуш. Павло працював шофером на ремонтно-механічному заводі, та в 1962 році його визвали в КГБ і поставили ультиматум: в двадцять чотири години залишити Західну Україну. Довелось знову шукати притулку, залишити квартиру і виїхати до Жданова. В 1967 році мати Парасковія переїхала у рідне село. За 500 рублів викупила раніше конфісковану більшовиками хату по сусідству з хатою, де проживав син Федір з сім‘єю. Почали спільно облаштовувати господарство. Мати прожила ще десять років у своїй хаті. Брат Богдан переїхав у Канаду, де помер у червні 2006р. В січні того ж року помер і брат Федір.
Із зведення МГБ по Дрогобицькій області: «28 серпня 1948р. в 0-30 на околиці села Підліски Ходорівського району оперативно-військовою групою на чолі з оперуповноваженим райвідділу МГБ молодшим лейтенантом Громовим і старшим військового наряду 332 стрілецького полку внутрішніх військ МГБ сержантом Харіним за агентурними даними виявлено і вбито підпільника, одягнутого в форму старшого сержанта авіації. Це Хрущ Мирон Антонович, 1920 р.н., с. Сугрів Ходорівського району, псевдонім «Сосонка». У вбитого вилучено автомат, пістолет та 45 патронів».
Доповнила обставини смерті Володимира Хруща-«Сосонки» дочка брата Федора п. Марія: «Стрийко Володимир загинув на свято Успіння Пресвятої Богородиці, 28 серпня 1948 року. У сусідньому селі Новосільцях в цей день святкували храмовий празник. Батько розповідав, що Володимир в цей час перебував на конспіративній квартирі у селі Підбір‘я Рогатинського району у своєї нареченої. Автору вдалось встановити її особистість це Ганна Чайка, яка нажаль уже покійна. Мабуть, в той час комусь було добре відоме місце перебування Володимира, бо туди прийшли два партизани, один був уродженцем с. Новосілці, другий з Підлісок, та вручили Володимиру записку, в якій сповіщалось про зустріч, на яку він повинен явитись вночі в с. Новосільці. Для безпечного переходу надіслано двох бойовиків. Прочитавши записку, Володимир при нареченій не дуже ґречно відгукнувся про тих двох прибулих, але почерк був йому добре знайомий, тому він був впевнений у достовірності написаного. Уже пізно ввечері усі троє залишили двір. По дорозі на окраїні села Підліски зупинились біля першої хати. Двоє супроводжуючих забажали напитись води та направились до хати, а Володимир-«Сосонка», залишився біля криниці, очікуючи їхнє повернення. Та сталось непередбачене, двір з усіх сторін був оточений більшовиками. Це була спланована пастка. Селяни розповідали, що ворог дорого заплатив за життя партизана, «Сосонка» знешкодив шістьох ворогів. Два дні фірою труп Володимира Хруща возили по селу, та, не дочекавшись підтвердження його особи з боку селян, повезли його в Ходорів. Мабуть, більшовики мали великі рахунки до Володимира Хруща, бо, поглумившись над мертвим тілом, відрубали йому ноги та стоячи закопали на місці телефонного стовпа.
В 1990 році про це розповіла очевидиця цієї трагедії, яка працювала в той час прибиральницею в відділенні МГБ і все бачила. Вона і показала місце захоронення тлінних останків «Сосонки». Ексгумація підтвердила показання свідка. Брат Федір упізнав Володимира по зубах.
Неділя, 25 листопада 1990р., м. Ходорів в глибокій скорботі, сьогодні проводжають в останню путь чотирнадцять жертв більшовицького терору, які були виявлені на території бувшої катівні НКВД. Між ними були і останки Володимира Хруща-«Сосонки». Люди звідусіль ішли до Народного дому, щоби віддати останню шану героям. «Вічная пам‘ять», – співали убієнним і здригались стіни від тягаря печалі, прощалися зі своїми синами старенькі матері, прощались брати і сестри. Синьо-жовтою китайкою накрили їх прах і на руках, востаннє, понесли вулицями міста до Божого храму. Такого похорону ще не бачило місто, ще ніколи на цвинтарі не виголошували такі промови, і була молитва за синів, що в тяжких муках прийняли смерть за свободу своєї Батьківщини – України.
Дослідник визвольних змагань Зіновій Горін
Джерело.http://www.vox-populi.com.ua/
