17 (або 18) лютого 1900р. народилася Петрусенко Оксана Андріївна - видатна співачка належала до когорти талантів, які, не маючи належної освіти, піднялися до вершин творчості та всенародного визнання. Коли в 1940 році вона раптово померла, провести її в останній путь вийшло сто тисяч шанувальників її таланту – по суті десята частина тодішнього населення Києва.

Народилася Ксенія Бородавкіна (саме таким було справжнє ім’я співачки) 17 (18) лютого 1900р. в Балаклаві біля Севастополя. Батько її, Андрій Бородавка, був родом з Малої Балаклії Харківської області. В Севастополь його закинула служба матросом на Чорноморському флоті, там же його прізвище було переписане на Бородавкіна. Мати Ксені, Марія Кулєшова, була родом з Орловської губернії.

Саме від батька, який мав чудовий голос, Ксеня й отримала талант співачки. Хоча батька дівчинка практично не знала – навесні 1901 року він помер від туберкульозу. Мати вийшла ще раз заміж, але новий чоловік безбожно пиячив. З 14 років Ксеня поденно працювала в Севастопольському порту, співала в церковному хорі та на аматорських концертах. У 18 років вона втекла з дому з музично-драматичною трупою Степана Глазуненка. Так почалося її гастрольне життя.

Через два місяці, в солдатській шинелі і великих солдатських чоботах Ксеня з’явилася в Херсонському театрі, який тоді очолював Іван Сагатовський. Він прийняв дівчину в трупу, його дружина, Катерина Лучицька, взялася навчати молоду актрису основам поведінки на сцені. У театрі ж опіку над Ксенею взяв актор Петро Бойченко, від якого і народилося сценічне ім’я Оксана Петрусенко.

У 1921 році Херсонський театр розпався і Оксана продовжила пошук щастя у складі мандрівних театральних груп, паралельно намагаючись отримати професійну освіту. У 1923-24 роках вона навчалася в Київському музично-драматичному інституті імені Лисенка, а також двічі на тиждень брала уроки в учительки вокалу Олени Муравйової, одним з учнів якої був Іван Козловський. Однак, закінчити навчання не вдалося – Оксана закохалася в співака-баритона Мефодія Семенюту-Барила, завагітніла, народила сина Володимира. В Харківський оперний театр влаштувалися не вдалося – Оксана надто різко відреагувала на безцеремонне ставлення до неї головного диригента театру Лева Штейнберга на прослуховуванні.

А далі були сім років виступів у Росії з пересувною трупою Сагатовського та в Казанському, Свердловському та Самарському оперних театрах. У 1934-му році Оксана Петрусенко повертається в Україну – її приймають до Київського академічного театру опери та балету. Талант співачки був настільки яскравим, що її одразу взяли на головні ролі, що спровокувало хвилю заздрості і пліток. «Возненавиділа група нечестивих мене за моє сценічне і вокальне обдаровання – моя робота, мої успіхи спати їм не дають. Та якщо проґавили моє сходження і на виробництві, і в громадській роботі, важко назад відтягнути – занадто яскравою одиницею я в очах суспільності. А копають яму під мене сильно. Мене важко шльопнути…», - писала вона пізніше у своєму щоденнику. 

«Шльопнути» і справді було важко – Оксана Петрусенко була кумиром публіки. Вона тісно співпрацювала з Максимом Рильським, який перекладав українською оперні партії та вдосконалював її українську мову. Співачку взяли під опіку тогочасні партійні авторитети Панас Любченко і Андрій Хвиля. Під час гастролей у московії її запросили на дачу Сталіна і запропонували поїхати до Мілану для вдосконалення вокалу. Поїздка до Італії так і не відбулася через погіршення політичних стосунків з урядом Мусоліні, однак ця історія мала сумне продовження – в розпал репресій 1937-го заарештований директор театру Ян Яновський під катуванням заявив, що Петрусенко збиралася виїхати до Італії. В розпачі Оксана Петрусенко ледь не наклала на себе руки. Лише звернення в Москву допомогло припинити цькування.

Попри талант і гучне ім’я, Оксана Петрусенко лишалася простою і щирою людиною. Вона відкрила світові талант Катерини Білокур: самобутня художниця, почувши по радіо народну пісню у виконанні Оксани Петрусенко, написала їй лист із проханням про допомогу, вклавши туди кілька своїх малюнків. Оксана передала цей лист фахівцям Центрального будинку народного мистецтва, до Катерини Білокур приїхала комісія, а за деякий час її картинами уже захоплювався Париж.

У вересні 1939 року Оксана Петрусенко з групою митців їде до Львова – «нести радянське мистецтво в маси». Вона знайомиться із Соломією Крушельницькою, яка стала заручницею обставин і не змогла до вступу радянських військ повернутися до Італії, буває в неї в дома. У Львові ж між Оксаною Петрусенко та редактором газети «Комуніст» Андрієм Чеканюком спалахує кохання. 

Друга вагітність Оксани Петрусенко стає для неї фатальною – 8 липня 1940 року в Києві вона народжує сина Олександра, а через тиждень раптово помирає. Офіційна версія - тромб, що несподівано відірвався. Хоча ходили чутки, що причиною смерті стало отруєння – дружина маршала Тимошенка, який захопився співачкою і хотів її забрати до Москви, підкупила медсестру, побоюючись, що чоловік її кине.

17 липня похоронна процесія розтяглася на кілька кілометрів. Поховали Оксану Петрусенко на Байковому цвинтарі Києва поруч з церквою.

Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/17/1900-narodylasya-oksana-petrusenko-vydatna-spivachka