16 лютого 1879р. народився Василь Королів-Старий - письменник, художник, один із членів Української Центральної Ради. (с. Ладин Прилуцького повіту на Полтавщині (нині – смт. Ладин При­луцького р-ну Чернігівської обл.).

Походив із родини священика. Його батько довгий час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці. Мати виховувала трьох дітей, але коли Василю було два роки, вона і двоє його братів померли від холери.

Василя теж готували до кар’єри священика. Він закінчив Полтавську бурсу та Полтавську духовну семінарію. В останній він познайомився і зблизився з Симоном Петлюрою, з яким пізніше підтримував тісні зв’язки і залишив грунтовну книгу спогадів. Однак після десяти років навчання на богослова Василь вступає до Харківського ветеринарного інституту і навіть видає два посібники з ветеринарії. Теорія підкріплюється практикою: у 1911 році Королів відкрив у Києві першу в Україні ферму «Зааненталь» з утриман­ням заанентальської породи кіз, яку за­віз із Швейцарії.

Під впливом революційних подій 1905 року Василь Королів пробує себе в журналістиці. Стає засновником найбільшого й найактивнішого в Києві видавництва «Час» (1908–1920), яке ви­давало критико-­бібліографічний місяч­ник «Книгар» за редакцією Василя Короліва-­Старого та Миколи Зерова. Працює секретарем редакції газети «Рада», єдиної щоденної громадсько-­політичної газе­ти українською мовою в Україні (1906–1914). Часто під різними псевдонімами виступає на сторінках газет «Трибуна» й «Відродження».

Був одним із активних членів Товариства українських поступовців – таємної позапартійної політичної і громадської організації українців, яка постала в 1908 році , метою Товариства була координація українського національного руху і його захист від наступу російського уряду і російського націоналізму. Саме від ТУПу 7 березня 1917 року Королів був обраний до складу членів Української Центральної Ради.

1919 року Василь Королів-Старий був відряджений із дипломатичною місією УНР до Праги. Подальший розвиток подій не дозволив йому більше повернутися на батьківщину. Василь Королів залишився емігрантом, але чехословацького громадянства не прийняв: до останнього дня залишався громадянином УНР.

В еміграції Василь Королів-Старий багато пише, зокрема і для дітей. До писання українською заохочує і свою другу дружину, письменницю Наталену Королеву. Часто бувають на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, де підробляють, малюючи ікони та розписуючи церкви. Зокрема, він написав багато ікон та виконав розпис василіанської монастирської церкви в селі Імстичево.

Усі кошти йдуть на українську справу. «В тій добі все, що могли ми заробити, ми виплачували за зроблені в Чехах видання товариства «Час» та інші, щоб не осоромити перед чехами українського імені. Злидні тисли нас так, що треба було кидатись на заробіток кожної корони», - згадував Королів.

Останньою книгою Василя Короліва стали спогади «Згадка про мою смерть». На початку грудня 1943-го письменник поїхав на кілька днів у Прагу, щоб забрати книжки та листівки з друкарні, зупинився у друзів. Повернувся 11 грудня і просто на порозі помер. Лікарі констатували серцевий напад.

Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/16/1879-narodyvsya-pysmennyk-i-hudozhnyk-odyn-iz-chleniv-centralnoyi-rady-vasyl-koroliv-staryy

******

Василь Королів-Старий — це псевдонім українського письменника-казкаря Василя Костянтиновича Короліва. Відомий український дитячий письменник А. Костецький зробив припущення, що додатком „Старий” В. Королів хотів підкреслити, „що він начебто такий-собі сивобородий дідусь, який малим онучатам розповідає всілякі химерні казочки. А втім — не виключені, звичайно, й інші інтерпретації вибору псевдоніма”.

В. Королів народився 4 лютого 1879 року в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині (нині Чернігівська область). Його батько був священнослужителем при Троїцькій церкві у знаменитій Диканьці. Дядько також був священиком. І Василя віддали спочатку у Полтавську духовну бурсу, потім — у Полтавську семінарію. Але юнак бути священиком не захотів. Його завжди цікавило мистецтво, він захоплювався фольклором, досконало вивчив творчість Т. Шевченка, М. Гоголя. Згодом Василь вирішив послужити своєму народові практично. У 1902 році він закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював за спеціальністю і навіть видав популярний посібник з ветеринарії „Скотолічебник” та книжку „Кролики”. У той час відбуваються революційні заворушення і В. Королів не стоїть осторонь. У 1906 році його заарештували і сто днів протримали у тюрмі. Після звільнення Василь Костянтинович починає займатись журналістською та видавничою справою. У 1908 році разом з товаришами заснував видавництво „Час”, що стало одним із найбільших в країні, редагував журнал „Книгар”. У часи існування Української Народної Республіки працював шефом Київського міського ветеринарного бюро. У 1919 році як член дипломатичної місії УНР виїхав до Праги (Чехословаччина). Коли ж УНР було придушено російськими більшовицькими загонами, Василь Костянтинович не повернувся на Батьківщину. Він викладав у Подєбрадах в Українській господарчій академії, одночасно активно займаючись видавничою та літературною роботою. Тоді ж він одружився з українською письменницею Наталеною Королевою. У 20-ті роки письменник написав роман „Чмелик”, в якому розповідається про мандри юнака з Полтавщини чужими землями, збірку казок „Нечиста сила” та збірки п’єс-казок „Русалка-жаба” і „Лісове свято”. Крім того, по смерті письменника залишилося багато перекладів з чеської мови, а також малюнки, на яких відтворено природу і побут Закарпаття.

Спочатку В. Королів-Старий жив у селі Ували, згодом — оселився у селі Мельник, де і доживав віку. Часом він виїжджав у Прагу та Закарпаття, де працював художником у церквах. У 1941 році письменник закінчив свій останній твір — роман „Згадки про мою смерть”. 11 грудня 1943 року Василя Костянтиновича Короліва-Старого не стало.

Чарівне намисто

Перше видання цієї книжки вийшло у 1937 році. Тоді у вступному слові до „Чарівного намиста” В. Королів-Старий писав: „Для дітей усіх народів і сьогодні лишаються невмирущою спадщиною певні світові казки, як-от „Попелюшка”, „Приспана царівна”. Але ж і ці казки кожен народ переказує інакше, в рідному дусі”. Так само вчинив і автор „Чарівного намиста”. Він скористався відомими сюжетами казок різних країн Європи, наблизивши їх до реалій українського життя. І зробив це настільки майстерно, що коли їх читаєш, здається, що ці казки суто українські. І природу у них змальовано нашу, і дія відбувається то у карпатському селі, то у козацькому хуторі, то в українському місті. І діють у цих казках князі, князенки, прості козаки і козацький полковник. І імена героїв нам знайомі — Ігор, Гнат, Кіндрат і навіть наш маленький чарівний дух на ім’я Шилохвостик. Усі казки збірки мають дуже несхожі сюжети, але є у їхньому змісті одна спільна особливість — головними героями у них виступають працьовиті, люблячі, добрі дівчата — дві Іванки, Маруся, Лідочка, Оксанка, Розалька. До того ж у всіх казках добро перемагає зло, правда долає кривду і висловлена автором віра у те, що між людьми запанує взаєморозуміння, любов і справедливість. І коли ти уважно прочитаєш усі казки збірки, то „ ...переконаєшся, що тобі вдалось-таки зібрати окремі намистинки з чарівного разка казок усього світу”.

Нечиста сила

Близько ста років тому далекого тисяча дев’ятсот бідувадцятого року відбулось урочисте зібрання невидимих сил з усього світу. А проводили це дійство на Лисій Горі під Києвом персонажі нашої української міфології. Це були Чорти, Мавки, Лісовики, Русалки, Водяники, Упирі, Злидні та найповажніший серед них — Вій. І вирішила тоді нечиста сила повідомити людей про те, якою вона насправді є хорошою, доброю та чистою.

Хай правда по світу полине,

Щасливі хай будуть всі люди...

Відціль, з чарівної Вкраїни,

Хай радість розійдеться всюди!..

Таку пісню співали Русалки на тому зібранні. Про це дізнався письменник В. Королів-Старий і розповів дітям у казках збірки „Нечиста сила”. Адже писати для дітей було його найвищою і найшляхетнішою метою. „Нечиста сила” уперше вийшла друком 1923 року. І відразу стала популярною. Хоч казки у книжці написано на фольклорній основі, кожна з них відзначається самобутнім сюжетом. Крім згаданих уже персонажів невидимого світу, у казках діють Хухи, Потерчата, Літавиця, Вовкулака, Мара, Потороча Хрипка, Чортова мати та інші. Хоч люди ставляться до них по-різному, усі ці потойбічні сили непомітно для людського ока чесно роблять свою роботу, добре ставляться до людей, як можуть, допомагають дорослим і дітям, прагнуть оберігати їх від злих вчинків, сварок, поганих думок. І навіть Перелесник, який причетний до загибелі прегарної дівчини Оленки, теж учинив це без злого наміру. У побуті усі ці герої невидимого світу живуть скромно, але як і люди, також хочуть теплого та доброго ставлення до себе.

Збірка приваблює не лише заманливим змістом, легкістю сприйняття, а й добірною українською мовою. На її сторінках час-від-часу зустрічаються маловживані тепер слова, назви предметів, що також мало використовуються у нашому сучасному житті. Крім того, казки письменника — це прекрасні сюжети для мультиплікаційних та художніх фільмів для дітей.  

Джерело.http://www.chl.kiev.ua/default.aspx?id=5343