16 листопада 1950р, під час оборонного бою підрозділу Дрогобицького надрайонного проводу ОУН з московитами у Дрогобицькій обл., у с. Доброгостів загинули кур'єри надрайонного проводу — Степан Магур «Бурлак», Юрко Варгаш «Береза», вояк «Гуцул», референт пропаганди Микола Іванцюра «Пушкар» та друкарка Євгенія Лесик «Прися». Також у цій публікації є "Біографічні довідки про жертви політичних репресій, с.Доброгостів"

Околиці села Доброгостів.

Внаслідок політичних репресій радянської влади у тодішній Дрогобицькій області впродовж 1939–1980-х років постраждали 264 уродженців та жителів села Доброгостів, ті, хто в умовах тоталітарного режиму відстоював національні права і громадянську свободу, боровся за незалежність України, зазнав політичних репресій – від тюремного ув’язнення до розстрілу, заслання, депортації, позбавлення громадянських прав, інших форм політичної, соціальної, правової дискримінації.

На Дрогобиччині, як і на інших західноукраїнських землях, трагічний рахунок жертв комуністичної імперії розпочався восени 1939-го, з вибухом Другої світової війни, коли під фальшивою завісою «порятунку єдинокровних братів» СРСР переніс свої західні кордони зі Збруча до Сяну і Карпат. Ще кривавіше розкрутилися репресивні жорна з відновленням радянської влади на Дрогобиччині влітку 1944 р. та з розгортанням у західних областях України національно-визвольного руху. Такої «питомої ваги» винищення населення не зазнала жодна область України.

То були роки всенародної трагедії і роки незламності народної волі, незнищенності людського духу. Депортація місцевого населення, знищення інтелігенції, боротьба з «націоналістичними бандами», грабежі, вбивства та інші кримінальні злочини, масові репресії та виселення в концтабори ГУЛАГу сотень безневинних жертв комуністичного режиму - такою була політика радянської влади.

Інформація про репресованих доброгостівчан взята з науково-документальної серії «Реабілітовані історією» – це книга мужності, книга про боротьбу за незалежність України і книга пам’яті жертв кривавого режиму, який, попри всю свою антилюдяну суть, так і не зміг підкорити незламний дух української нації. Водночас – це і своєрідна книга-трибунал, яка на конкретних документах, цифрах, фактах, іменах розкриває перед українською і світовою громадськістю страшну картину панування тоталітарного комуністичного режиму. 

Основні звинувачення формулювалися за довільно тлумаченими статтями Карного кодексу УРСР, введеного в дію з часу набуття чинності «Положення про державні злочини», прийнятого на 3-й сесії ІІІ скликання Центрального Виконавчого Комітету СРСР 25 лютого 1927 р., який упродовж наступних років доповнювався низкою інших нормативних положень. У біографічних довідках про репресованих, вміщених у цьому виданні, вказуються статті цього Карного кодексу, за якими обвинувачувалися жертви репресій. Називаємо головні з них. « Стаття 54-1: контрреволюційний злочин; ст. 54 1а: зрада батьківщині; ст. 54-1б: зрада батьківщині, скоєна військовослужбовцем; ст. 54-1в: відповідальність членів сім’ї у випадку втечі військовослужбовця; ст. 54-1г: недонесення про зраду батьківщині; ст. 54-2: збройне повстання; ст. 54-3: зносини з контрреволюційною метою з іноземними державами; ст. 54-4: допомога міжнародній буржуазії у здійсненні ворожої діяльності проти СРСР; Реабілітовані історією. Львівська область 8 ст. 54-5: схиляння іноземної держави до ворожих дій проти СРСР; ст. 54-6: шпигунство; ст. 54-7: економічна контрреволюційна діяльність; ст. 54-8: терористичні акти; ст. 54-9: диверсійні акти; ст. 54-10: контрреволюційна пропаганда та агітація; ст. 54-11: контрреволюційна організаційна діяльність; ст. 54-12: недонесення про контрреволюційний злочин; ст. 54-14: контрреволюційний саботаж; ст. 55: поняття злочину та особливо небезпечного злочину проти порядку управління; ст. 56-16: масові заворушення; ст. 56-17: бандитизм». В умовах партійно-репресивної системи під дію таких статей міг потрапити кожен громадянин, запідозрений навіть безпідставно у «неприхильності» до радянської влади. У книзі біограми репресованих осіб подаються за такою схемою: прізвище, ім’я, по батькові; рік і місце народження чи проживання; національність; соціальне походження; освіта; місце роботи чи рід занять на час арешту; дата арешту, місце і стаття (зміст) обвинувачення; яким органом був засуджений, міра покарання, стаття КК УРСР, місце відбування покарання; подальша доля репресованого; дата звільнення; коли і яким органом реабілітований; для спецпоселенців та депортованих – Закон України [у довідках скорочено: ЗУ від 17.04.1991] «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»); номер і місце зберігання архівно-слідчої справи (АУСБУЛО: Архів Управління Служби безпеки України у Львівській області; АГУМВСУЛО: Архів Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області); інші скорочення у довідках та текстах див. у поясненнях «Умовні скорочення».

Жертви політичних репресій з числа тих, що проживали в місті Дрогобич. 

КІНАШ Олексій Федорович, 1932, ур. с.Доброгостів, українець, освіта середня, студент технікуму. Учасник підпілля УПА. 26.01.1950 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 19.08.1950 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Омський ВТТ, Омська обл. Звільнений 7.10.1956 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 26.02.1992. АУСБУЛО, П-22917.

КОСИНСЬКИЙ Павло Юрійович, 1930, ур. с. Доброгостів, українець, освіта середня, студент технікуму. 26.01.1950 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а; 54-11 КК УРСР). 19.08.1950 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Омський ВТТ, Омська обл. Звільнений 7.06.1956 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 26.02.1992. АУСБУЛО, П-22917.

ФАРИМА Олександр Миколайович, 1931, ур. с. Доброгостів, українець, освіта середня, студент технікуму. Учасник підпілля УПА. 26.01.1950 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 19.08.1950 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Воркутинський ВТТ, м. Воркута, Комі АРСР. Звільнений 10.06.1956 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 26.06.1992. АУСБУЛО, П-22917.

ФЕНДАК Василь Васильович, 1928, ур. с. Доброгостів, українець, освіта початкова, робітник (столяр). 16.11.1946 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. за антирадянську пропаганду і агітацію (ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР). 13.01.1947 Дрогобицьким обл. судом засуджений на 7 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. Звільнений 28.09.1953 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 4.11.1995. АУСБУЛО, П-37053.

Жертви політичних репресій з числа тих, що проживали в місті Стебник

ФАРИМА Петро Васильович, 1878, ур. с. Доброгостів, українець, освіта початкова, робітник. 21.11.1944 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА в Архангельську обл. Помер 3.02.1946. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-8588.

Жертви політичних репресій з числа тих, що проживали в селі Доброгостів

АМБРУСТЕР Петро, 1888, с. Доброгостів, німець, освіта початкова, селянин. 20.03.1945 заарештований Дрогобицьким РВ НКДБ за антирадянську діяльність (ст. 54-1а КК УРСР). 28.06.1945 ОН при НКДБ засуджений на 5 р. спецпоселення у Сузунський р-н, Новосибірська обл. (ст. 33 КК УРСР). Реабіліт. Львів. обл. прок. 31.07.1996. АУСБУЛО, П-39115.

АРТИМКО Богдан Іванович, 1939, с. Доброгостів, українець, учень. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Звільнений у 1960 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25071.

АРТИМКО Катерина Іванівна, 1885, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 22.12.1945 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Сиктивкар, Комі АРСР. Померла у 1951 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-33850.

АРТИМКО Марія Іванівна, 1925, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 7.05.1948 заарештована Дрогобицьким РВ МДБ за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а КК УРСР). 10.06.1948 ОН при МДБ засуджена на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Дубравний ВТТ, ст. Потьма, Мордовська АРСР. Звільнена 28.01.1955 з табору і направлена на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 26.08.1992. АУСБУЛО, П-25978.

АРТИМКО Марія Миколаївна, 1908, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Звільнена 29.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25071.

АРТИМКО Марія Миколаївна, 1922, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 14.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17598.

АРТИМКО Марія Петрівна, 1948, с. Доброгостів, українка. 20.01.1952 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 14.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17598.

АРТИМКО Микола Іванович, 1940, с. Доброгостів, українець. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Звільнений у 1960 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25071.

АРТИМКО Микола Миколайович, 1944, с. Доброгостів, українець, учень. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнений 16.07.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12999.

АРТИМКО Микола Якович, 1907, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА. 2.08.1948 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 1.12.1948 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. ВТТ: Казахська РСР. Звільнений 13.04.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 30.05.1995. АУСБУЛО, П-36187.

АРТИМКО Михайло Миколайович, 1935, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнений 16.07.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12999.

АРТИМКО Михайло Якович, 1888, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 22.12.1945 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Сиктивкар, Комі АРСР. У 1947 р. втік зі спецпоселення. 4.11.1948 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 78 ч. 3 КК УРСР). Засуджений на 5 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. ВТТ: Комі АРСР. Звільнений з табору і залишений на спецпоселення. Звільнений 15.04.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-33850.

АРТИМКО Наталія Василівна, 1929, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21371.

АРТИМКО Наталія Михайлівна, 1940, с. Доброгостів, українка, учениця. 20.01.1952 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 14.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18339.

АРТИМКО Петро Миколайович, 1925, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА. 4.12.1950 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а КК УРСР). 10.02.1951 ОН при МДБ засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. ГОРний ВТТ, ст. Норильськ, Красноярський край; Північно-Східний ВТТ, Магаданська обл. 8.03.1955 ВТ ПрикВО термін зменшений до 6 р. ВТТ з обмеженням у правах на 2 р. Звільнений 7.04.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 19.01.1991. АУСБУЛО, П-21318.

АРТИМКО Степан Іванович, 1929, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, робітник. Учасник підпілля УПА. 21.12.1950 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 23.02.1951 ВТ військ МДБ засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Норильський ВТТ, ст. Норильськ, Красноярський край. 9.01.1956 ВТ ПрикВО термін зменшений до 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. Звільнений 29.06.1956 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 22.02.1993. АУСБУЛО, П-21319.

АРТИМКО Стефанія Степанівна, 1950, с. Доброгостів, українка. 20.01.1950 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена у 1954 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21371.

АРТИМКО Теодозія Федорівна, 1924, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнена 16.07.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-12999.

БАБ’ЯК Анастасія Василівна, 1944, с. Доброгостів, українка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАБ’ЯК Василь Васильович, 1912, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАБ’ЯК Василь Васильович, 1940, с. Доброгостів, українець. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАБ’ЯК Василь Михайлович, 1875, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 22.01.1946 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА в Іркутську обл. Звільнений 12.04.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАБ’ЯК Марія Василівна, 1921, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАБ’ЯК Микола Васильович, 1946, с. Доброгостів, українець. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Помер у 1947 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАБ’ЯК Стефанія Василівна, 1942, с. Доброгостів, українка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14366.

БАНАХ Теодор Іванович, 1879, ур. с. Помлинів (Жовківський р-н), мешк. с. Доброгостів, українець, освіта вища, священик. 28.04.1945 заарештований УНКДБ у Дрогобицькій обл. за антирадянську діяльність (ст. 54-1а КК УРСР). 8.06.1945 ОН при НКДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АУСБУЛО, П-507 (Д).

БІЛИК Василь Іванович, 1922, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА. 22.07.1944 заарештований УНКДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Етапований у ПФТ № 283, м. Сталіногорськ, Московська обл., для продовження слідства. 20.04.1946 ОН при МДБ засуджений на 6 р. спецпоселення у м. Кізел, Молотовська обл. (ст. 33 КК УРСР). Звільнений 1.04.1952. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25258

БІЛИК Григорій Миколайович, 1888, ур. с. Доброгостів, мешк. с. Станиля, українець, освіта початкова, селянин. 17.12.1945 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Сиктивкар, Комі АРСР. Помер на спецпоселенні. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25378.

БІЛИК Катерина Іванівна, 1912, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.07.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21117.

БІЛИК Михайло Миколайович, 1912, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-21117.

БІЛИК Олексій Миколайович, 1917, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА. У серпні 1944 р. заарештований УНКДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54‑11 КК УРСР). Етапований у ПФТ № 283, м. Сталіногорськ, Московська обл., для продовження слідства. У 1945 р. ОН при НКДБ засуджений на 6 р. спецпоселення у Таджицьку РСР (ст. 33 КК УРСР). Звільнений у червні 1953 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-28565.

БОБОВСЬКА Гелена, 1918, ур. с. Поздяч (Підкарпатське в-во, Польща), мешк. с. Доброгостів, полька, освіта початкова, селянка. 29.12.1939 виселена як член сім’ї лісника-посадника у віддалені р-ни СРСР. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-99094.

БОБОВСЬКИЙ Річард, 1937, с. Доброгостів, поляк. 29.12.1939 виселений як член сім’ї лісника-посадника у віддалені р-ни СРСР. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-99094.

БОБОВСЬКИЙ Роман, 1939, с. Доброгостів, поляк. 29.12.1939 виселений як член сім’ї лісника-посадника у віддалені р-ни СРСР. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-99094.

БОБОВСЬКИЙ Ян, 1909, ур. с. Поздяч (Підкарпатське в-во, Польща), мешк. с. Доброгостів, поляк, освіта початкова, лісник-посадник. 29.12.1939 виселений у віддалені р-ни СРСР. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-99094.

ВАСЬКІВ Анастасія Василівна, 1903, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 29.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКІВ Богдан Дмитрович, 1945, с. Доброгостів, українець. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 29.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКІВ Василь Васильович, 1923, с.Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин (швець). Учасник підпілля УПА. 20.07.1945 заарештований УНКВС у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). Етапований у ПФТ № 0302, м. Углєуральськ, Молотовська обл., для продовження слідства. Звільнений 9.03.1953. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25287.

ВАСЬКІВ Василь Дмитрович, 1929, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’їучасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 1.03.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКІВ Ганна Михайлівна, 1925, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-26432.

ВАСЬКІВ Дмитро Михайлович, 1903, ур. с. Бистриця, мешк. с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Помер 7.11.1950. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКІВ Іван Дмитрович, 1931, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 29.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКІВ Катерина Степанівна, 1946, с. Доброгостів, українка. 20.01.1952 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-26432.

ВАСЬКІВ Микола Дмитрович, 1933, с. Доброгостів, українець, учень. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 6.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКІВ Степан Васильович, 1919, с.Доброгостів, українець, освіта неповна середня, робітник ліспромгоспу. 21.10.1948 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а КК УРСР). 3.08.1949 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Степовий ВТТ, Карагандинська обл., Казахська РСР. Звільнений 15.09.1954 з табору і направлений на спецпоселення в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. Львів. обл. прок. 31.07.1996. АУСБУЛО, П-39123.

ВАСЬКІВ Степан Іванович, 1922, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин (швець). 13.03.1949 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. за антирадянську діяльність (ст. 54-1а КК УРСР). 1.10.1949 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Береговий ВТТ № 5, с-ще Ягідне, Магаданська обл. Звільнений 8.10.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АУСБУЛО, П-25817.

ВАСЬКІВ Стефанія Дмитрівна, 1940, с. Доброгостів, українка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 29.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19250.

ВАСЬКО Микола Іванович, 1917, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 26.09.1950 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнений 18.09.1959. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18924.

ГАВРИЛЯК Богдан Дмитрович, 1932, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18303.

ГАВРИЛЯК Катерина Дмитрівна, 1937, с. Доброгостів, українка, освіта початкова. 20.01.1952 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнена 10.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18303.

ГАВРИЛЯК Михайло Дмитрович, 1923, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин (коваль). 12.03.1949 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. за антирадянську діяльність (ст. 54-1а КК УРСР). 1.10.1949 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Степовий ВТТ, Карагандинська обл., Казахська РСР. Звільнений 12.10.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 13.08.1992. АУСБУЛО, П-25817.

ГАВРИЛЯК Надія Дмитрівна, 1927, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18303.

ГАВРИЛЯК Тетяна Дмитрівна, 1888, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Тюменську обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18303.

ГАЛИЧ Володимир Миколайович, 1935, с. Доброгостів, українець, учень. 21.10.1947 підлягав виселенню як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Від виселення ухилився. У 1950 р. приїхав добровільно і був узятий на облік органами МВС. Звільнений 30.06.1959. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23788.

ГАЛИЧ Теодозія Михайлівна, 1904, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 30.06.1959. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23788.

ГАРАСИМ’ЯК Анастасія Федорівна, 1900, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16339.

ГАРАСИМ’ЯК Василь Васильович, 1912, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Член ОУН з 1936 р., учасник процесу 62-х. 19.12.1940 заарештований УНКВС у Дрогобицькій обл. (ст. 54-4, 54-11 КК УРСР). 22.02.1941 ОН при НКВС засуджений до ВМП – розстрілу. Вирок виконано у червні 1941 р. Реабіліт. Львів. обл. прок. 28.01.1993. АУСБУЛО, П-8162.

ГАРАСИМ’ЯК Василь Іванович, 1907, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23782.

ГАРАСИМ’ЯК Володимир Васильович, 1941, с.Доброгостів, українець, учень. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23782.

ГАРАСИМ’ЯК Ганна Миколаївна, 1923, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. Учасник підпілля УПА (псевдо «Оксана»). 17.04.1947 заарештована Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 14.06.1947 ОН при МДБ засуджена на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. Воркутинський ВТТ, м. Воркута, Комі АРСР. Звільнена 15.08.1954 з табору і направлена на спецпоселення у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 26.07.1958. Реабіліт. Львів. обл. прок. 5.11.1992. АУСБУЛО, П-27102.

ГАРАСИМ’ЯК Іван Миколайович, 1927, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19744.

ГАРАСИМ’ЯК Катерина Гнатівна, 1913, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19744.

ГАРАСИМ’ЯК Марія Василівна, 1870, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Померла у 1948 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-26502.

ГАРАСИМ’ЯК Марія Миколаївна, 1945, с. Доброгостів, українка. 20.01.1952 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19744.

ГАРАСИМ’ЯК Марія Михайлівна, 1926, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16339.

ГАРАСИМ’ЯК Марія Петрівна, 1889, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Померла у 1947 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-28198.

ГАРАСИМ’ЯК Марія Федорівна, 1931, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 19.12.1947 заарештована Дрогобицьким РВ МДБ за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а КК УРСР). 6.02.1948 ОН при МДБ засуджена на 10 р. ВТТ без обмеження у правах. ВТТ: Харківська обл. Звільнена 10.07.1954 з табору і направлена на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 28.06.1996. АУСБУЛО, П-38798.

ГАРАСИМ’ЯК Микола Іванович, 1915, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19744.

ГАРАСИМ’ЯК Микола Іванович, 1932, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.09.1950 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнений 11.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-20969.

ГАРАСИМ’ЯК Микола Федорович, 1882, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Помер у 1948 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-28198.

ГАРАСИМ’ЯК Михайло Федорович, 1889, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Помер 29.04.1948. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16339.

ГАРАСИМ’ЯК Надія Михайлівна, 1930, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16339.

ГАРАСИМ’ЯК Розалія Миколаївна, 1932, с. Доброгостів, українка, освіта початкова. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 13.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-28198.

ГАРАСИМ’ЯК Розалія Олексіївна, 1915, ур. с. Уличне, мешк. с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23782.

ГАРАСИМ’ЯК Стефанія Федорівна, 1935, с. Доброгостів, українка, учениця. 22.12.1945 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Комі АРСР. Звільнена 1.12.1947. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22615.

ГАРАСИМ’ЯК Теодозія Яківна, 1906, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 22.12.1945 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Комі АРСР. Звільнена 1.12.1947. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22615.

ГАРАСИМ’ЯК Федір Юрійович, 1899, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 22.12.1945 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Комі АРСР. Звільнений 1.12.1947. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22615.

ГАРАСИМ’ЯК Юлія Степанівна, 1931, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 22.12.1945 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Комі АРСР. У червні 1947 р. втекла зі спецпоселення. 18.01.1949 заарештована Дрогобицьким РВ МВС (ст. 78 ч. 1 КК УРСР). Засуджена на 3 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. ОТП № 2, Луганська обл. Звільнена з табору і направлена на спецпоселення. Звільнена 19.05.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23393.

ГАРАСИМ’ЯК Ярослав Васильович, 1944, с. Доброгостів, українець, учень. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23782.

ГАСИНДИЧ Петро Петрович, 1911, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА. 21.10.1948 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-10 ч. 2 КК УРСР). 20.01.1949 ВТ військ МВС засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Звільнений 6.08.1957. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АУСБУЛО, П-2332 (Д).

ГЛАДКА Анастасія Іванівна, 1903, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 17.03.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18338.

ГЛАДКА Розалія Василівна, 1933, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 20.10.1959. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18338.

ГЛАДКА Розалія Миколаївна, 1924, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. Учасник підпілля УПА з 1944 р. (псевдо «Одарка»). 26.04.1948 заарештована УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 9.06.1948 ВТ військ МВС засуджена на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Дубравний ВТТ, ст. Потьма, Мордовська АРСР. Звільнена 22.06.1956 з табору і направлена на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 23.06.1993. АУСБУЛО, П-30041.

ГЛАДКИЙ Василь Степанович, 1889, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Помер 4.05.1959. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18338.

ГЛИВАК Ганна Федорівна, 1936, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.12.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-8979.

ГЛИВАК Іван Федорович, 1940, с. Доброгостів, українець, учень. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 10.12.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-8979.

ГЛИВАК Парасковія Василівна, 1914, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 10.12.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-8979.

ГЛИВАК Федір Іванович, 1910, с. Доброгостів, українець, неписьменний, робітник. 16.01.1951 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а КК УРСР). 23.02.1951 ОН при МДБ засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Озерний ВТТ, м. Тайшет, Іркутська обл. Звільнений 11.03.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 30.07.1996. АУСБУЛО, П-39037.

ГРИЦИШИН Андрій Андрійович, 1907, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 4.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-24336.

ГРИЦИШИН Ганна Миколаївна, 1910, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 4.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-24336.

ГРИЦИШИН Марія Андріївна, 1932, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 4.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-24336.

ГРИЦИШИН Микола Андрійович, 1946, с. Доброгостів, українець. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 4.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-24336.

ГУНДЕР Григорій Іванович, 1907, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник Другої св. війни у рядах РСЧА, 19.10.1951 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а КК УРСР). 31.12.1951 ВТ військ МДБ засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Озерний ВТТ, ст. Новочунка, Іркутська обл. Звільнений 20.11.1960 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 6.05.1995. АУСБУЛО, П-35897.

ДАШКО Єва Онуфріївна, 1923, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнена 11.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-20969.

ДАШКО Марія Миколаївна, 1945, с. Доброгостів, українка, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнена 11.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-20969.

ДАШКО Микола Іванович, 1910, с. Доброгостів, українець, неписьменний, селянин. 25.04.1947 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ за співпрацю з ОУН і УПА (ст. 20, 54-1а; 54-11 КК УРСР). 14.06.1947 ОН при МДБ засуджений на 5 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. (ст. 54-12 КК УРСР). Звільнений 30.03.1951 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 5.11.1992. АУСБУЛО, П-27102.

ДАШКО Микола Михайлович, 1928, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 20.01.1952 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Томську обл. Звільнений 18.03.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22132.

ДІДИНСЬКИЙ Гнат Юліанович, 1912, ур. м. Трускавець, мешк. с. Доброгостів, українець, освіта середня, лісник. Учасник підпілля УПА. 14.01.1945 заарештований УНКДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а КК УРСР). 10.05.1945 ОН при НКДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Звільнений 16.12.1946. Реабіліт. Львів. обл. прок. 6.07.1992. АУСБУЛО, П-25242.

ДУБ Анастасія Василівна, 1877, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Померла 22.04.1957. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25528.

ДУБ Анастасія Федорівна, 1930, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 21.02.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25528.

ДУБ Ганна Федорівна, 1933, с. Доброгостів, українка, освіта початкова. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 12.05.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25528.

ДУБ Марія Федорівна, 1926, с. Доброгостів, українка, освіта неповна середня, селянка. Учасник підпілля УПА, зв’язкова (псевдо «Ліщина»). 21.12.1947 заарештована Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 28.02.1948 ВТ військ МВС засуджена на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Мінеральний ВТТ, ст. Інта, Комі АРСР. 29.01.1955 ВТ ПрикВО термін зменшений до 10 р. ВТТ. Звільнена 27.07.1956. Реабіліт. Львів. обл. прок. 25.02.1993. АУСБУЛО, П-28872.

ДУБ Михайло Степанович, 1921, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 15.03.1949 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. за антирадянську діяльність (ст. 54-1а КК УРСР). 1.10.1949 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Степовий ВТТ, ст. Джезказган, Казахська РСР. Звільнений 19.10.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АУСБУЛО, П-25817.

ДУБ Парасковія Іллівна, 1902, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 20.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25528.

ДУДА Яків, 1897, с. Доброгостів, поляк, освіта початкова, селянин. 20.03.1945 заарештований Бориславським РВ НКДБ за антирадянську діяльність (ст. 54-1а КК УРСР). 28.06.1945 ОН при НКДБ засуджений на 5 р. спецпоселення у віддалені р-ни СРСР (ст. 33 КК УРСР). Реабіліт. Львів. обл. прок. 20.06.1996. АУСБУЛО, П-38791.

ДУТКА Василь Миколайович, 1932, с.Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. У 1949 р. виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнений 7.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ДУТКА Ганна Миколаївна, 1940, с. Доброгостів, українка, учениця. У 1949 р. виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 7.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ДУТКА Єва Михайлівна, 1890, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 7.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ДУТКА Катерина Миколаївна, 1913, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 7.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ДУТКА Катерина Степанівна, 1910, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Звільнена 22.08.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23506.

ДУТКА Марія Миколаївна, 1946, с. Доброгостів, українка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Померла у 1948 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23506. ДУТКА Микола Ілліч, 1870, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Помер у 1947 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23506.

ДУТКА Микола Миколайович, 1935, с. Доброгостів, українець, освіта початкова. У 1949 р. виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнений 7.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ДУТКА Микола Миколайович, 1927, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин (тесля). Учасник підпілля УПА, зв’язковий (псевдо «Наступник»). 17.04.1947 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а КК УРСР). 14.06.1947 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Іркутський ВТТ, Іркутська обл.; Північно-Східний ВТТ, Магаданська обл. Звільнений 31.03.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 5.11.1992. АУСБУЛО, П-27102.

ДУТКА Микола Федорович, 1911, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин (тесля). Учасник підпілля УПА (псевдо «Жук»). 17.04.1947 заарештований Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 14.06.1947 ОН при МДБ засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 3 р. (ст. 20, 54-1а КК УРСР). ВТТ: Карагандинська обл., Казахська РСР. Звільнений 27.07.1955 з табору і направлений на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 5.11.1996. АУСБУЛО, П-27102.

ДУТКА Степан Миколайович, 1944, с.Доброгостів, українець. У 1949 р. виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнений 7.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ДУТКА Степан Миколайович, 1939, с. Доброгостів, українець, учень. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Чусовський р-н, Молотовська обл. Звільнений у 1956 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-23506.

ДУТКА Федір Васильович, 1883, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Помер 6.01.1949. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-18997.

ЖАГАЛЯК Василь Михайлович, 1921, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 16.01.1952 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Тюменську обл. Звільнений 25.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17536.

ЖАГАЛЯК Ганна Михайлівна, 1933, с.Доброгостів, українка, освіта початкова. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 20.05.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17536.

ЖАГАЛЯК Ганна Олексіївна, 1887, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 25.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17536.

ЖАГАЛЯК Микола Іванович, 1911, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.09.1950 виселений за співпрацю з ОУН і УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнений 12.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22113.

ЖАГАЛЯК Парасковія Іллівна, 1923, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 16.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Тюменську обл. Звільнена 25.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-17536.

ЖАГАЛЯК Юлія Степанівна, 1920, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнена 12.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22113.

ЖАГАЛЯК Ярослава Миколаївна, 1939, с. Доброгостів, українка, учениця. 21.09.1950 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Усть-Абаканський р-н, Красноярський край. Звільнена 12.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22113

ЖАГОЛЯК Марія Петрівна, 1904, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнена 11.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14183.

ЖАГОЛЯК Марія Степанівна, 1937, с. Доброгостів, українка, освіта початкова. 21.09.1950 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнена 9.05.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14183.

ЖАГОЛЯК Стефанія Степанівна, 1932, с. Доброгостів, українка, освіта середня, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнена 11.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-14183.

ЗІНЬКО Богдан Іванович, 1923, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16491.

ЗІНЬКО Емілія Гнатівна, 1928, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 16.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16491.

ЗІНЬКО Іван Михайлович, 1879, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Помер 14.07.1949. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16491.

ЗІНЬКО Марія Іванівна, 1886, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 12.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16491.

ЗІНЬКО Михайло Іванович, 1914, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Помер 7.08.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-16491.

ІВАНЦЮРА Олексій Федорович, 1906, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнений 30.01.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-9379.

ІВАНЦЮРА Розалія Михайлівна, 1903, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Молотовську обл. Звільнена 30.01.1956. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-9379.

ІВАНЦЮРА Федір Михайлович, 1923, ур. с. Доброгостів, мешк. ст. Адрасман (Ленінабадська обл., Таджицька РСР), українець, освіта початкова, селянин. 31.12.1952 виселений як учасник інших військових формувань у Молотовську обл. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-9379.

ІВАСЬКО Іван Олексійович, 1922, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. Учасник підпілля УПА з 1944 р. 21.10.1950 заарештований УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 9.01.1950 ВТ військ МВС засуджений на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Омський ВТТ, Омська обл. Звільнений 14.08.1956 з табору і направлений на спецпоселення в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 14.07.1958. Реабіліт. Львів. обл. прок. 28.06.1996. АУСБУЛО, П-38776.

ІВАСЬКО Наталія Іванівна, 1950, с. Доброгостів, українка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена у 1958 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-35144.

ІВАСЬКО Розалія Петрівна, 1927, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 14.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-35144.

КАРПИН Анастасія Петрівна, 1923, ур. м. Стебник, мешк. с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 5.07.1957. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19647.

КАРПИН Андрій Андрійович, 1906, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 26.06.1950 виселений за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнений 11.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-13191.

КАРПИН Андрій Іванович, 1948, с. Доброгостів, українець. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 5.07.1957. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19647.

КАРПИН Василь Дмитрович, 1945, с. Доброгостів, українець. 21.10.1947 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Помер у 1953 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19647.

КАРПИН Василь Іванович, 1952, ур. м. Борислав, мешк. с. Доброгостів, українець. 20.01.1952 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнений 5.07.1957. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19647

КАРПИН Ганна Михайлівна, 1905, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 26.06.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнена 11.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-13191.

КАРПИН Ганна Петрівна, 1922, ур. м. Стебник, мешк. с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена за співпрацю з ОУН і УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 5.07.1957. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-19647.

КАРПИН Дмитро Андрійович, 1908, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений за співпрацю з ОУН і УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнений 4.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-27077.

КАРПИН Емілія Іванівна, 1912, ур. с. Уличне, мешк. с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Померла 9.11.1949. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-27077.

КАРПИН Олена Дмитрівна, 1937, с.Доброгостів, українка, учениця. 21.10.1947 виселена за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 4.07.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-27077.

КАРПИН Петро Андрійович, 1933, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 26.06.1950 виселений за співпрацю сім’ї з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнений 15.05.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-13191.

КАФЛИК Ганна Михайлівна, 1939, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена у 1960 р. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22132.

КАФЛИК Марія Василівна, 1909, с. Доброгостів, українка, неписьменна, селянка. 22.06.1951 заарештована УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 20, 54-1а КК УРСР). 8.08.1951 ВТ військ МДБ засуджена на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. ВТТ: с. Красноборськ, Архангельська обл. 13.10.1954 ВТ ПрикВО термін зменшений до 5 р. ВТТ без обмеження у правах. Звільнена 7.12.1954 з табору і направлена на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 27.06.1991. АУСБУЛО, П-20739.

КАФЛИК Павлина Михайлівна, 1936, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 20.01.1952 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА в Абатський р-н, Тюменська обл. Звільнена 15.01.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-22132.

КЛЕПАЧ Феодосія Олексіївна, 1925, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. Учасник підпілля УПА, зв’язкова (псевдо «Галина»). 20.01.1949 заарештована УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54- 11 КК УРСР). 6.04.1949 ВТ військ МВС засуджена на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. (ст. 20, 54-1а; 54-11 КК УРСР). Північно-Східний ВТТ, Магаданська обл. Звільнена 24.07.1956 з табору і направлена на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 9.10.1992. АУСБУЛО, П-23911.

КОВАЛЬ Анелія Іванівна, 1928, ур. с. Мільнів (Підкарпатське в-во, Польща), мешк. с. Доброгостів, українка, освіта неповна середня, селянка. 22.10.1946 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Кокчетавську обл., Казахська РСР. У вересні 1947 р. втекла зі спецпоселення. 27.10.1950 заарештована Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 78 ч. 3 КК УРСР). Засуджена на 5 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Звільнена з табору і направлена на спецпоселення. Звільнена 12.03.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25698.

КОВАЛЬ Ганна Антонівна, 1887, ур. с. Мільнів (Підкарпатське в-во, Польща), мешк. с. Доброгостів, українка, неписьменна, селянка. 22.10.1946 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у Кокчетавську обл., Казахська РСР. У вересні 1947 р. втекла зі спецпоселення. 27.10.1950 заарештована Дрогобицьким РВ МДБ (ст. 78 ч. 3 КК УРСР). Звільнена 21.04.1951 з тюрми у зв’язку з інвалідністю. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25698.

КОРКІШКО Ганна Андріївна, 1900, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнена 11.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-13179.

КОРКІШКО Марія Михайлівна, 1932, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.09.1950 виселена за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнена 11.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-13179.

КОРКІШКО Степан Михайлович, 1927, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.09.1950 виселений за співпрацю з ОУН і УПА у Красноярський край. Звільнений 11.06.1958. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-13179.

КОТУРМУС Марія Василівна, 1889, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. 21.10.1947 виселена як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнена 26.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25572.

КОТУРМУС Микола Степанович, 1931, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнений 26.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25572.

КОТУРМУС Михайло Степанович, 1929, с. Доброгостів, українець, освіта початкова, селянин. 21.10.1947 виселений як член сім’ї учасника підпілля УПА у м. Верхня Губаха, Молотовська обл. Звільнений 26.02.1960. Реабіліт. ЗУ від 17.04.1991. АГУМВСУЛО, Р-25572.

КУЗЬМА-ВАСЬКО Ганна Миколаївна, 1923, с. Доброгостів, українка, освіта початкова, селянка. Учасник підпілля УПА з 1945 р., зв’язкова (псевдо «Калина»). 11.06.1948 заарештована УМДБ у Дрогобицькій обл. (ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР). 19.07.1948 ВТ військ МВС засуджена на 25 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 р. Карагандинський ВТТ, Карагандинська обл., Казахська РСР. Звільнена 17.07.1954 з табору і направлена на спецпоселення. Реабіліт. Львів. обл. прок. 10.08.1992. АУСБУЛО, П-25813.

Джерело інформації літопис УПА.  http://bystryi.at.ua/publ/statti_na_miscevu_tematiku/biografichni_dovidki_pro_zhertvi_politichnikh_represij_s_dobrogostiv/1-1-0-124

16 листопада 1910р. у с. Боднарів народився Луцький Олександр Андрійович (псевдо: «Довбня», «Богун», «Марко», «Беркут», «Богдан», «Андрієнко», «Клименко», «Боднар») — діяч ОУН, один з організаторів Української Народної Самооборони та УПА-Захід, командир УНС (07.1943 — 11.1943), УПА-Захід (11.1943 — 26.01.1944), УПА-Захід-Карпати (08.1944 — 09.1944).

Народився в с. Боднарів у селянській родині, попри запис імені в метриці латиною як Олександр, рідні та знайомі називали Олексою (за паспортом син — Богдан Олексійович). Навчався в Станіславській гімназії.

В 1930 став членом Організації українських націоналістів, очолював осередок. Після закінчення гімназії в 1932 році служив у польській армії (1932-33).

В 1933 призначений організаційним референтом Станіславівської окружної референтури ОУН.

В період вересень 1933 — початок 1938 перебував в ув'язненні за участь в ОУН.

У серпні 1938 — березні 1939 — керівник Станіславівської окружної референтури ОУН, був удруге заарештований.

З початком Другої світової війни у вересні 1939 нелегально працював під чужим прізвищем в органах Радянської влади в одному з виконкомів Станіславської області і навіть був обраний депутатом Народних Зборів Західної України. Подав заяву у Львівський університет, але під загрозою арешту в листопаді перетнув радянсько-німецький кордон, мешкав на території Генеральної губернії. Навчався в Кракові на курсах підготовки військових кадрів ОУН(б), займався організаційною діяльністю ОУН, у березні 1940 року повернувся у Станіславську область. У березні—листопаді 1940 очолював Станіславівський обласний провід ОУН, вів роботу зі створення підпільної мережі в регіоні, у листопаді був викликаний до Кракова на конференцію. Учасник 2-ї конференції ОУН у Кракові (лютий 1940), підтримав фракцію С. Бандери.

Один з організаторів батальйону «Нахтігаль», керівник мобілізаційного відділу Проводу ОУН(б). Учасник 2-го Великого Збору ОУН у Кракові (березень 1941). Воював у складі батальйону «Нахтігаль», а від кінця 1941 і до початку 1943 командував взводом у 201-му батальйоні охоронної поліції в Білорусі, обер-лейтенент.

Заступник військового референта Проводу ОУН. За його ініціативою та за наказом Головного військового штабу УПА від 15 липня 1943 велося створення Української народної самооборони (УНС) в Галичині, а сам він став її командиром (УНС на серпень 1943 налічувала приблизно 2 тис. бійців і вела бої з радянськими партизанами С.Ковпака, німцями та загонами Армії Крайової). У грудні 1943 на її базі було сформовано групу УПА-Захід, якою О. Луцький командував від грудня 1943 р. до 26 січня 1944 р доки його не змінив на цій посаді майор, а згодом полковник УПА, Василь Сидор-Шелест. З жовтня 1943 до березня 1944 О. Луцький — член Проводу ОУН(б).

А в травні 1944 він був заарештований гестапо й до червня утримувався під арештом.

Протягом серпня-вересня 1944 р. О. Луцький командує спеціальною групою УПА-Захід-Карпати.

Опісля через суперечності з Р. Шухевичем відсторонений від офіційних командних посад в УПА та ОУН, працював перекладачем військової референтури ОУН, з жовтня по грудень 1944 перебував під слідством Служби безпеки ОУН.

22 січня 1945 в селі Бабин Середній Войнилівського району захоплений спецгрупою НКДБ УРСР разом із дружиною — підпільницею ОУН Юлією Луцькою (10 серпня 1946 засуджена до 10 років позбавлення волі). Сотні «Вітрогони» і «Летуни» під командуванням «Середного» здійснили напад на Войнилів (мобілізовані для нападу на Войнилів кущові боївки до операції не залучені), звільнити в'язнів не вдалось.

Луцький негайно був перевезений до станіславської тюрми, за кілька тижнів — до Львова, а далі — у Київ. На допитах після півроку катувань докладно розповів про історію творення УНС. Вироком Військового трибуналу військ МВС Українського округу від 10 серпня 1946 О. Луцький був засуджений до вищої міри покарання. Страчений у м. Києві 13 листопада 1946.

Джерело інформації літопис УПА та календар УПА на 2020р., Вікіпедія.

15 листопада 1950р. у м. Івано Франківськ московитами розстріляний Гнат Рученчин "Бровко" - станичний с. Старий Угринів Калуського р-ну. Також у цьому дописі є інформація про інших станичних ОУН в с. Старий Угринів з 1944 по 1951 рр.

Історико-меморіальний музей СТЕПАНА БАНДЕРИ у Старому Угринові.

*****

Старий Угринів цілком закономірно вважається бандерівським краєм, адже саме тут народився майбутній Провідник ОУН. Де як не в рідному селі Степана Бандери можна доторкнутись до першоджерел українського націоналізму, зрозуміти його як історичне явище, відчути всю велич і трагізм, здавалоь безнадійного спротиву поневоленню України героїчним поколінням 30-50-х років.

Вязниця в Івано-Франківську

****

В цей час Старий Угринів був справжнім осередком бандерівського руху. Уся сільська молодь, свідомі угринівці масово влились в ряди ОУН та УПА. Кожен третій житель порівняно невеликого населеного пункту так чи інакше був причетний до національно-визвольної боротьби, а лісовий масив та горбиста місцевість тільки сприяли її активності.

Станиця являла собою одну із клітин в тереновій мережі ОУН, до якої входили активісти села. На чолі станиці призначався станичний, який огранізовуавав її діяльність в ході боротьби: збір інформації про ворога, забезпечення зв’язку між окремими відділами УПА, постачання повстанцям харчів, одягу, зброї, лікування й перевезення поранених, переховування стрільців ОУН чи вояків УПА та інше.

Опираючись на спогади місцевих жителів, учасників та очевидців національно-визвольної боротьби, опубліковані документи та матеріали з архівів опишемо долі станичних села Старий Угринів. Тих відважних і самовіданних людей на плечах яких була відповідальність за організацію роботи оунівців та повстанців в селі.

Першим станичниим вважається Рученчин Федір Петрович – «Чабан», народився 1913 р. в Старому Угринові, здобув початкову освіту і проживав у рідному селі. Рученчин Федір належав до того покоління староугринівців, яке виховав сам Степан Бандера. Як згадують старожили майбутній провідник ОУН займався в селі громадсько-політичною діяльністю та згуртовував навколо себе патріотичну сільську молодь, яка здебільшого зустрічалась зі своїм лідером під час вакацій у навчанні. Ряд молодих хлопців стали опорою для Степана Бандери в підпільній роботі по лінії УВО та ОУН в Старому Угринові. До них належав і Федір Рученчин, який ще в 30-х роках розпочинає свою роботу в ОУН. Про цей час він згадував: «У 1934 році ми разом з іншими членами ОУН, під час церковної служби заспівали «Боже, великий єдиний» (молитву за Україну). Тодішній солтис (сільський війт Ільків) доніс на нас у поліцію, тому мене та Василя Юрківа, Василя Рижака, Василя Яковіва, Дмитра Мельника, Івана Паращиняка, Дмитра Ільківа та Гриця Перегіняка арештували і засудили до виправних робіт: вдень ми працювали, а вночі сиділи під замком». Після цих подій Рученчин Федір ще активніше включається в боротьбу за волю України. З приходом «червоних визволителів» у 1939 році члени українських організацій у селі змушені були перейти у підпілля. А з другим приходом радянської влади 1944 року Федір Рученчин стає станичим ОУН в рідному селі Старий Угринів. Проте уже 9 квітня 1945р. за членство в ОУН та за те, що був станичним арештований. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 2 липня 1945 р. засуджений на 15 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Багатолітній в’язень сталінських таборів Рученчин Федір Петрович з своєю дружиною Рученчин Анастасією Дмитрівною після повернення із заслання проживав у м. Калуші. Після проголошення Української Незалежності був реабілітований 3 грудня 1991 року. А 1998 року помер у м. Калуші, де і похований.

Якщо опиратись на книгу Л. Вардзарука «Реабілітовані історією» то наступником «Чабана» на посаді станичного в 1945 році став Рученчин Петро Васильович-«Грім» – житель с. Старий Угринів, 1925 року народження, член ОУН. Проте в доповідній записці секретаря Перегінського райкому партії К. В. Кравченка зазначається, що Рученчин Петро Васильович на псевдо «Грім» до 1947 р. знаходився в лавах УПА, а опісля був бойовиком станиці ОУН в Старому Угринові. Тому найімовірніше, що обов’язки станичного він не виконував.

Після смерті «Чабана» станичним в Старому Угринові стає Рученчин Іван Ількович-«Шпак» – народився 1914 р., в Старому Угринові. Початкову освіту здобув в сільській чотирикласній школі. Працював вдома по господарству. Під час німецької окупації (1941-1944 рр.) активно працює по лінії ОУН. В 1941 році Іван Рученчин одружується з місцевою дівчиною – Юрків Анастасією Петрівною. Весною, або літом 1944 року вступає до лав УПА, де виконує обов’язки харчового у сотні Мокія Сьомака–„Ґонти”. В одному з боїв у 1945 році на теренах Прикарпаття (ймовірно за Станіславом) був важко поранений, тому тривалий час, близько чотирьох місяців, лікувався у греко-католицького священика с. Станькова Калуського р-ну. Після виздоровлення «Шпак» залишається в підпіллі на тереновій роботі. Імовірно, що саме в цей час виконує обв’язки станичного с. Старий Угринів, тобто з серпня 1945р. по осінь 1946 р., згодом стає кущовим. В 1950 році Рученчин очолив підпілля ОУН Перегінського району. 8 вересня 1951 р. внаслідок зради опинився в руках МГБ, але вже 17 вересня вдалося втекти від ворогів. Загинув підпільник «Шпак» 27 травня 1952 р. в с. Грабівка, Калуського р-ну, обставини смерті є заплутаними: очевидно не обійшлось без зради.  

Мешканець с. Старий Угринів, участь якого в станиці ОУН доведена Рученчин Гнат Михайлович-«Бровко» – народився 1918 року. За словами Перегіняк Олександри Василівної, жительки с. Старий Угринів та учасниці національно-визвольної боротьби, родом був з сусіднього села Середній Угринів, в роки окупаційного режиму був вивезений на примусові роботи до Німеччини.

Повернувшись додому Рученчин Гнат одружився в Угринові Старому з Перегіняк Парасковією, а з часом став тут станичним.

У відповіді управління СБУ в Івано-Франківській області від 22.11.1997 року на запит 4.11.1997 р. читаємо: «1918 р. народження, уродженець с. Угринів. З осені 1946 р. по квітень 1947 р. виконував обов’язки станичного с.Угринів. Весною 1949 р. був призначений в боївку Харинзюка С.В. (псевдонім «Славко»). 28 травня 1949 р. разом з керівником СБ та іншими бойовиками приймав участь в здійсненні теракту над завідуючим дільничої лікарні гр. Каракай В.М.».

Про Рученчина Гната згадувала жителька с. Старий Угринів, Іванюк М.C.: « Після повернення з Німечини він став станичним. То було десь в 1946 році, а вже 1948 року його арештували. Пам’ятаю то було на Паску, люди рано повиходили з церкви і пішов шум, що село обставили совіти. Через дві мінути вони вже показались на вулиці, що веде церкви. Гнат тоді теж був у храмі, дуже показний: чорний костюм, вишита сорочка, буксові чоботи. А як він вчув, що облава почав тікати по вулиці догори в протилежну сторону від совітів. В нього стріляли раз попри раз, але так і не попали. Коло Фрейтерихи (Васютяк Ганни) він впав на коліна і підняв руки догори. Совіти підбігли, заломили руки догори і повели, а з часом його жінці Васютяк Парасковії Федорівні прийшло повідомлення, що його ростріляно». Про що також дізнаємося із відповіді управління СБУ в Івано-Франківській області від 22.11.1997 року на запит 4.11.1997 р.: «Вироком ВТ ПрикВО від 15.09.1950 року Рученчин Г.М. (псевдонім «Бровко») за ст.54-1а, 54-11 і 65-8 КК УРСР був засуджений до ВМП – розстрілу. Вирок виконаний 15.11.1950 року в м. Івано-Франківську». 

Наступником Рученчина Гната найімовірніше став Перегіняк Федір Якович-«Василь», уродженець с. Старий Угринів 1923 року народження. Здобувши початкову освіту проживає в рідному селі. З другим приходом радянської влади вступає до лав ОУН і стає стрільцем боївки кущової ОУН. 1947 року Перегіняк Федір одружується із Мельник Володимирою Іванівною, жителькою с. Старий Угринів, яка також входила до підпілля ОУН, зокрема була зв’зковою. А з весни 1948р. по квітень 1951р. виконував обов’язки станичного с. Старий Угринів. Зокрема 26 квітня 1951 р. Перегіняк Федір загинув в бою з військами НКВД на території села.

На цій особистості, коротке висвітлення життєписів станичних с. Старий Угринів завершується, але не закінчується дослідження по даній тематиці. З часом цей перелік поповниться іншими іменами славних земляків Степана Бандери, які в період національно-визвольної боротьби відстоювали ідею незалежної української держави та намагались зробити свій вклад для досягнення цієї мети.

Джерело інформації. Підготувала науковий співробітник ІММСБ Худик Л.Д.

http://ifoonsku.ucoz.ua/news/stanichni_oun_v_s_starij_ugriniv_z_1944_po_1951_rr/2011-12-16-1100

15 листопада 1950р. у с. Кульчиці під час бою з московитами загинув Опанас Шедний "Рут" Самбірський надрайонний провідник.

Джерело інформації літопис УПА та календар УПА на 2020р.

13 листопада 1918р. Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Також були визначені її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було Українським.

Внутрішня політика ЗУНР. Основні заходи внутрішньої політики були такими:

- була створена централізована система врядування: центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого врядування, що мала авторитет серед українського населення;

- в умовах конфлікту з польськими військами життєво важливе значення мало створення регулярних військ ЗУНР- Української Галицької армії (УГА), до лав якої швидко й організовано були мобілізовані десятки тисяч чоловік;

- вживалися заходи для виведення економіки з кризи: була встановлена державна монополія на продаж зерна, хліба, цукру, спирту, сірників, шкір, худоби; заборонений вивіз нафти; введена в обіг власна валюта-гривня; відновлювалися залізниці;

- за законом від 14 квітня 1919 р. ліквідувалося поміщицьке землеволодіння, а земля розподілялася між безземельними і малоземельними селянами;

- була затверджена державність української мови, але національним меншостям гарантувалося право на користування своїми мовами. Публічні школи проголошувалися державними.

Зовнішня політика ЗУНР:

Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Однак Польща не збиралася відмовлятися від Східної Галичини. Польська армія в листопаді 1918 р. захопила Львів, Перемишль, 10 повітів ЗУНР із 59. 22листопада 1918 р. уряд ЗУНР переїхав до Тернополя.

Оскільки Антанта прийняла «14 пунктів» президента США В. Вільсона, спрямовані на демократизацію всієї системи міжнародних відносин, уряд ЗУНР звернувся до глави американської держави з проханням про допомогу в сприянні визнання проголошеної республіки.

Але прохання про допомогу виявилось марним. Країни Антанти не визнали ЗУНР, і вона опинилась у міжнародній ізоляції. Особливо вороже до ЗУНР ставилася Франція, що була зацікавлена у зміцненні Польщі в противагу Німеччині. А лідери Польщі були переконані, що утворення ЗУНР було лише на користь Австрії та Німеччині.

На Паризькій мирній конференції (1919 р.) вирішувалось питання про врегулювання відносин з Польщею. У ході її роботи була внесена пропозиція про укладання перемир'я між Польщею і ЗУНР, що припускало проведення між ними демаркаційної лінії. За цією пропозицією Львів і Дрогобицький район (на території якого були великі нафтові родовища) залишалися б за Польщею. Уряд ЗУНР, природно, погодитися на таку пропозицію не міг, і війна з Польщею продовжувалася.

Після деякого успіху в червні 1919 p., коли УГА провела наступальну операцію (Чортківська офензіва), 100-тисячна польська армія тимчасово відступила. Але сили були нерівними. Наприкінці липня поляки знову відкинули УГА до ріки Збруч. Польські війська окупували Східну Галичину і Західну Волинь.

21 листопада 1919 р. Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною. Але Польща протестувала проти такого рішення, заявивши, що Східна Галичина є «невід'ємною частиною Польщі».

Джерело.https://skole-rda.gov.ua/news/12-10-05-30-10-2017/

13 листопада 1918р. розпочалося таємне засідання Української національної спілки, на якому створено Директорію УНР — найвищий орган державної влади.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Склад Директорії в другій половині 1919 р. Зліва направо: Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра.

***

Директорія УНР прийшла на зміну Гетьманату (Українській Державі), який було повалено 14 грудня 1918 року.

Обрання членів Директорії відбулося в Києві таємно. Місцем проведення таємної наради став будинок Міністерства шляхів на бульварі Шевченка, 34 (тоді - Бібіковський бульвар).

Будинок перед тим належав родині Терещенків. В Міністерстві шляхів начальником департаменту працював майбутній член Директорії Андрій Макаренко. Він мав свій кабінет у будинку міністерства і зрозуміло, що мав вільний доступ до приміщення.

Директорія проголосила себе тимчасовою верховною владою революційного часу і констатувала, що влада в УНР має належати лише працюючим класам. «Слідуючим етапом нашої революції, — зазначалося в декларації від 26 грудня 1918, — є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм». Селянам, робітникам і трудовій інтелігенції пропонувалося обрати делегатів на Трудовий конгрес України — тимчасовий законодавчий орган УНР. У зовнішній політиці Директорія проголошувала цілковитий нейтралітет і бажання мирного співжиття з усіма народами та державами.

Склад Директорії

Володимир Винниченко — голова Директорії (14 грудня 1918 року — 10 лютого 1919 року)

Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії (11 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року).

Федір Швець — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі. 25 травня 1920 року постановою уряду УНР був виведений зі складу Директорії.

Панас Андрієвський — 4 травня 1919 року вийшов зі складу Директорії УНР (постанова Директорії про вибуття від 13 травня 1919 року).

Андрій Макаренко — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі.

Євген Петрушевич — як Президент та уповноважений Диктатор ЗО УНР з 22 січня 1919 до кінця червня 1919.

Джерело історія України та Вікіпедія.

13 листопада 1923р. помер Іван Липа, Український громадсько-політичний діяч, письменник, лікар. Батько Юрія Липи. Один із засновників Братства Тарасівців.

Липа Іван Левкович (зустрічав чомусь Львович? ред.) (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик, народився 24 лютого 1865, Керч — помер 13 листопада 1923, Винники біля Львова) — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.

Співзасновник таємного товариства "Братство тарасівців". Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919).

За материнською лінією (Ганна Житецька) походить з козаків, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.

Навчався в народній школі при грецькій церкві, яку відмінно закінчив. Відтак поступив у Керченську гімназію, де навчався у 1880-1888 і блискуче закінчив.

1888 — поступив на медичний факультет Харківського університету.

1891 — разом з Борисом Грінченком, Миколою Міхновським та іншими став засновником таємного товариства Братства Тарасівців, яке мало за свої завдання поширення ідей Тараса Шевченка та боротьбу за національне визволення українського народу. 1893 товариство розгромили, а Івана Липу заарештували.

Після 13 місяців ув’язнення ще 3 роки жив під наглядом поліції у Керчі.

1897 закінчив Казанський університет, відтак працював лікарем на Херсонщині і в Полтаві.

1902–1918 — жив у Одесі, займався лікарською практикою.

1904-1905 — побудував у м. Дальник лікарню для незаможних жителів.

Організував видавництво "Одеська літературна спілка", з 1905 видавав альманах "Багаття" (разом з дружиною), часто друкувався в українських часописах "Діло", "Народ", "Правда", "Буковина", "Зоря", "Літературний Науковий Вісник", "Українська Хата" та інших.

Тісно співпрацював з одеською "Просвітою" і Одеським Літературним Товариством.

1917 — призначений українським комісаром Одеси, заснував українське видавництво "Народній Стяг". Згодом переїхав до Києва. З 1919 належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників, входив до складу її Центрального комітету.

У період Української Народної Республіки — керуючий управлінням культури і віровизнання в уряді. Був членом Всеукраїнської Національної Ради та Ради Республіки. 25 січня 1919 міністр культів УНР Іван Липа звернувся до духовенства та службовців духовного відомства з обіжником — зобов’язував вести усе церковне діловодство, особливо метричні книги, тільки українською мовою.

З серпня 1920 входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час був міністром охорони здоров’я в Уряді Української Народної Республіки в екзилі.

На початку 1922 переїхав до Львова. 1 березня 1922 р. прибув до Винник, про що свідчить запис в особистому записнику.

У Винниках провадив життя, позбавлене політики: займався лікарською практикою і писав. Мешкав як приватний лікар у хаті Марії Лозовської по вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича; будинок зберігся донині). У Винниках відкрив медичну амбулаторію з такою табличкою: "Д-р мед. Іван Липа. Приймає". Був переслідуваний польською поліцією, бо не мав дозволу на практику. Заробляв мало, тому жив дуже скромно.

Думками завжди був з близькими людьми, з якими розлучила доля, – дружиною Марією (залишилася в Одесі) і сином Юрієм (студент медичного факультету Познанського університету), з яким підтримував постійний зв’язок через листування.

У Винниках у той сам час мешкав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках (опубліковані в журналі "Наша культура" за 1937).

І.Огієнко у спогадах цитує Івана Липу: "Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…"

У Винниках написав новели "Кара" й "Утома", виткані, як писав його син Юрій, "ніби блакитним цвітом".

В листопаді 1923 р. стан здоров’я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 хворів на рак шлунка).

Похований 15 листопада у Винниках. Ховав православного Івана Липу греко–католицький священник о. декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького).

Джерело https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1895

13 листопада 1889р. на хуторі Чечва, що на Полтавщині, у багатодітній родині народився Остап Вишня (справжнє ім’я Павло Михайлович Губенко) новеліст, сатирик, засновник жанру «усмішок» в Українській літературі, редактор та сценарист, член літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», офіцер медичної служби УНР.

Після закінчення в 1907 р. Київської військово-фельдшерської школи, певний час працює фельдшером у російській армії та в хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. У 1917 році Павло Губенко вступає до Київського університету, але дуже скоро навчання кидає.

Із 1918 р. служить в Армії УНР у медичних частинах, де швидко здобуває ранг начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У 1919 р. потрапляє в полон до більшовиків і перебуває в ув’язненні в Харкові аж до 1921 р.

Перший друкований твір письменника виходить під псевдонімом «П. Грунський» у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року. Це – «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)». Пізніше в тому ж виданні Павло Губенко публікує ще кілька фейлетонів, однак активна творча діяльність розвивається з квітня 1921 р., коли письменник починає роботу в газеті «Вісті ВУЦВК». Разом із ним там певний час працює Олександр Довженко, який окрім публіцистичної діяльності займається малюванням шаржів та карикатур. У митців зав’язуються дружні стосунки, тож Губенко неодноразово пише їдкі памфлети до сатиричних малюнків художника А псевдонімом Остап Вишня письменник уперше підписується під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» 22 липня 1921 р. в «Селянській правді». Уже в 1924 році він видає збірку «Вишневі усмішки (сільські)», чим утверджує новий гумористичний жанр.

Після того, як у 1924 р. до роботи в редакційному секторі ВУФКУ починають залучати письменників із таких літературних угруповань, як «Плуг» і «Гарт», Остап Вишня стає учасником кінопроцесу: виступає як редактор і сценарист («Бурсаки», 1926 р.); разом із В. Поліщуком, Д. Бузьком, О. Досвітнім та іншими митцями очолює раду «Колективу режисерів, літераторів і сценаристів» (КОРЕЛІС), завдання якої – поширення фільмів соціальної та політичної тематики.

Поступово Остап Вишня стає одним із найпопулярніших письменників свого часу, але це не допомагає йому уникнути чергового арешту: у 1933 р. йому висувають звинувачення в контрреволюційній та терористичній діяльності, після чого відсилають у ГУЛАГ. Повноцінно займатися літературною працею письменнику вдається лише після звільнення в 1943 р., коли він щасливо уникає розстрілу й повертається до Києва. Роки таборів не змогли знищити письменницький хист Вишні: він пише ще багато творів, зокрема усім відомі «Як варити і їсти суп із дикої качки» (1945), «Сом» (1953), випускає збірку «Мисливські усмішки» (1956).

У 1955 р., за рік до смерті, Остапа Вишню було реабілітовано. 

Помер письменник 28 вересня 1956 р. 

Джерело. https://vufku.org/names/ostap-vyshnia

12 листопада 1920 року народився один із керівників Українського збройного підпілля та член Проводу ОУН Василь Галаса — "Орлан".

Галаса Василь Михайлович ("Орлан") — народився 12 листопада 1920 року в селі Білокриниця на Тернопільщині. Полковник УПА, член Української головної визвольної ради, крайовий провідник ОУН Північно-Західних Українських земель (ПЗУЗ), керівник Перемишлянського обласного проводу ОУН.

Відповідав за організацію рейдів УПА у Західну Європу. Займався інформаційною роботою: керував підпільною друкарнею, редагував видання та журнали ОУН. Був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги і медаллю "За боротьбу в особливо важких умовах". 

У 1953-му році Галасу разом із дружиною Марією Савчин схопило МҐБ за допомогою легендованої (несправжньої) групи повстанців. У 1958-му — засуджений до 10-ти років виправних таборів. Після звільнення 1960-го жив у Києві під постійним наглядом спецслужб.

З 1991-го збирав та впорядковував матеріали про історію українського визвольного руху. Помер 5 жовтня 2002 року, похований у Києві на Берковецькому цвинтарі. Автор книги спогадів "Наше життя і боротьба".

Джерело інформації. https://www.istpravda.com.ua/short/2020/11/12/158449/

*******

Детальніше читайте тутка.

Молоді роки та праця в ОУН і УПА

Народився Василь Галаса 12 листопада 1920 року в селі Білокриниця (тепер Підгаєцький район Тернопільської області) в бідній селянській родині Михайла та Розалії Галас. Окрім Василя, у родині були ще двоє дівчаток: Софія – найстарша дитина та Поліна – середуща. Батько був робітником-мулярем і постійно працював на будовах. Мати працювала кухаркою в повітового адвоката. Коли Василь мав півтора роки, внаслідок нещасного випадку на будові загинув батько.

«Поки жив батько, – згадував у своїх спогадах «Наше життя і боротьба» Василь Галаса – забезпечення сім’ї було задовільне. Коли ж мама овдовіла, її заробітку не вистачало нам на життя. Тому сімнадцятирічну Софію віддали в найми до чиновника в Трускавці».

Ледве даючи собі раду, мати 1926 року вирішила продати хатину в Білокриниці, придбати півгектара землі в селі, де мешкали її родичі, та побудувати там хатину. Але доти Розалія мусила віддавати дітей у найми. Не оминула ця доля й маленького Василя. У 6 років він уже доглядав однорічну дівчинку своїх господарів і пас овець. Ось як Василь Галаса згадував цей період свого життя: «Пам’ятаю, був прекрасний сонячний день. Незнайомі села, поля, люди здавалися цікавим світом. Але на душі було важко, бо наближалася розлука з мамою і життя в чужих, незнайомих людей».

Господарі малого Василя виявилися добрими людьми, ніколи його не кривдили. За згодою матері вони віддали хлопця до чотирикласної школи. Там він подружився з Осипом Дяковим (майбутнім провідним діячем ОУН "Горновим"). Ця дружба трохи скрасила Василеву самотність. У школі він виявив неабиякі здібності до навчання. Коли чогось не розумів, завжди запитував у Осипа, найкращого учня школи.

Патріотичні почуття у Василя Галаси зародилися ще в школі, а поштовх до цього дала вчителька-полька. «Учителька висвітлювала все з антиукраїнських позицій. Формальною мовою навчання була українська, але вчителька – полька, та ще й шовіністка – викладала предмети переважно польською. Запорожців називала бунтівниками, різунами. Проте для нас, учнів, козаки були лицарями, українцями, а вчителька – «ненашою», ворогом. Пригадую, вразив мене такий факт. У класі на стіні висіла велика мапа. Я часто вдивлявся в неї, запам’ятовував міста. Одного разу зродилася думка: міста наші, а України на мапі нема. Осип пояснив, що українські землі з містами й селами силою загарбали наші сусіди. З почутого від Осипа та прочитаних книжок я вже знав, що ми, русини-українці, – інший народ, ніж поляки, що Польща завоювала ту частину України, де ми живемо».

Найбільший вплив на Галасу, за його спогадами, мав «Кобзар» Тараса Шевченка. А довершила формування національної свідомості польська пацифікація 1930 року.

Не оминула ця біда й Галасу. У віці 10 років його побили польські жандарми під час пацифікації українського села. Розлючений хлопець уважно слухав розповіді старших селян, побитих поляками. «Після від’їзду пацифікаторів село виглядало зруйнованим, – згадував Василь Галаса. – Селяни збиралися в гурти, розповідали, як кого били. Казали, що били «за Україну». У цьому вислові втілювався цілий комплекс почуттів: і те, що ти українець, і те, що постраждав за Україну, і те, що твій кривдник – чужинець, ворог. «Отже, б’ють нас чужинці-загарбники за те, що ми не відстояли незалежності своєї держави у 1917-20 роках», – підказували висновок свідоміші селяни».

Після закінчення школи молодий Василь Галаса пішов працювати наймитом (випасав корів) до рідного дядька свого друга Левка Дякова, який був на той час головою «Просвіти». Помітивши охоту хлопця до знань, господар залучив і його до просвітницької роботи. Тепер Галаса організовував самоосвітні гуртки для молоді, де вивчали історію та географію України.

У 1934 році родина Галас нарешті докінчила побудову власної хати. Василь повернувся додому, куди переїхала й мати. За зароблені гроші купили корову. Життя трохи полегшало. Василь влаштувався працювати до бригади мулярів. «Робота була важка, від зорі до зорі, та я звик до праці, а добрий заробіток заохочував».

У бригаді працював до жнив, відтак жнивував разом із сестрою Поліною та її чоловіком. Мали з того 17-19 центнерів зерна, з чого могли якось жити. Намагаючись підтримувати сімейний бюджет, Василь навчився грати на скрипці й організував маленький оркестр, який грав на сільських весіллях чи різноманітних забавах. Втім, не забував і про самоосвіту.

Справа на ліво: Осип Дяків ("Горновий", друг дитинства Василя Галаси), Осип Кусень ("Сірий", залучив В.Галасу до ОУН) і Василь Галаса (1930-ті роки).

Навесні 1937 року Василь Галаса від сусіда Осипа Кусеня випадково дізнався про існування Організації Українських Націоналістів, яка боролася за незалежність України. Сусід пояснив, що ОУН діє таємно, про приналежність до неї нікому не можна говорити, а за участь у ній загрожує тюрма і навіть смерть. А потім спокійно запитав: чи готовий Василь стати членом організації. Василь одразу погодився, бо був певний, що морально вже давно готовий. Улітку 1937 року його прийняли до лав ОУН під псевдом «Назар». За роки своєї підпільної діяльності мав ще кілька псевдо: «В’юн», «Орест», «Зенон», «Орлан» і літературний – «Зенон Савченко».

Відтак життя 17-річного юнака різко змінилося. Ось як він згадував про той час: «Після вступу до ОУН мій робочий час розподілявся на день і ніч. Удень – звичайна господарська праця, вночі – кілометрові марші на сходини, зустрічі. Після кількох місяців мене призначили районним провідником юнацької мережі ОУН… Тепер уже не було не тільки вільної ночі, але й неділі. Я почувався не безіменним наймитом, а сином свого великого поневоленого народу, борцем за його визволення. Вступивши до лав ОУН, я наче відгукнувся на заклик Тараса Шевченка: «Вставайте, кайдани порвіте» – та Івана Франка: «Не пора москалеві й ляхові служить». Тому й працював з піднесенням, не відчуваючи перевантаження».

Перші, недосвідчені ще кроки юнака на полі нелегальної діяльності проти польських окупантів завершилися у травні 1939-го арештом, і лише початок Другої світової війни посприяв звільненню з в’язниці. Але на волі Василь був недовго. Вже в листопаді його заарештували органи НКВД і запроторили до Бережанської в’язниці, де він перебував до червня 1940 року. «З того часу, – згадував Василь Кук, – він уже постійно був під пильним наглядом органів совєтської безпеки, і щоб не попасти в тюрму і там загинути, перейшов у грудні 1940 р. в підпілля, став професійним революціонером».

З початком німецько-радянської війни повністю поринув у справи ОУН. У 1942-1943 роках провів десятки вишколів на Тернопіллі. Після кількох таких вишколів Василя призначили керівником Тернопільської округи. Помалу почав підійматися по східцях повстанської ієрархії. Влітку 1943 року Провід ОУН призначив Галасу провідником Перемишльської округи. На своїх теренах 1944 року разом із військовим референтом Яковом Чорнієм («Ударником»), за наказом Романа Шухевича брав активну участь у створенні УПА. Уже 1945 року Галасу призначають заступником крайового провідника ОУН Закерзонського краю Ярослава Старуха («Стяга»). Паралельно керує загонами УПА на Перемишльщині та Лемківщині, де працює до 1947 року. Також відповідав за зв'язок УПА з Західною Європою, який тримали через Чехословаччину. За цей час написав брошуру «Українсько-польські взаємини» та десятки листівок і звернень із закликом до поляків припинити протиукраїнські виступи та зосередити сили проти спільного ворога – більшовицької московії.

Побратими характеризували Василя Галасу як дуже комунікабельного командира. Завжди вмів знаходити спільну мову з іншими, був дуже чуйним. У поведінці з підлеглими ніколи не вів себе зверхньо, а навпаки намагався не підкреслювати свій ранг, довіряв іншим, чим прихиляв до себе простих вояків (власне ця довіра й привела до його арешту). «Мене дивувала його розважливість, шанобливе ставлення до всіх людей, холоднокровність і спокій у будь-яких ситуаціях, неначе він давно їх передбачав. Ніколи не нав’язував своєї думки, ініціативи підлеглих не обмежував. Відправи нагадували наради, а не видання наказів», – характеризує Галасу вояк УПА Іван Кревуцький

Любов до освіти розвинула в ньому неабиякі якості лектора. «Зенон навіть відомий мені матеріял подавав так свіжо й цікаво, що ми всі слухали його, як заворожені, – писала Марія Савчин у своїх спогадах «Тисяча доріг». –  Бувало, вже скінчив говорити, а ми й далі сидимо тихо, з місця не ворухнемося. Кожна пильно вивчала його лекції, бо тут не вшахруєш і підказати нема як».

Під час спільного відпочинку з повстанцями полюбляв грати в шахи. Він, як зауважує Марія Савчин, був найкращим грачем. Дружина теж нерідко грала з Василем, але дуже гарячкувала, коли програвала. Після кожної виграної в «Марічки» партії Василь із сарказмом говорив: «Біднятко, програла», – що її дуже дратувало.

Як і всі повстанські командири, велике значення надавав конспірації. Скажімо, проживаючи на Волині ніколи не називав дружину по імені, а завжди уживав слово «знаєш», а потім після одного кумедного випадку з’явилося слово «тьотя».  Якось під час маршу «Марічка» натерла чоботами ноги та дуже сповільнювала рух групи, тоді один із повстанців не витерпів та жартома сказав: «Ну й погана ходка у вас, тьотю». Галасі цей вислів дуже сподобався. «Відтепер Орлан жартома звав мене «тьотею», а за ним і хлопці. «Здоровіть тьотю», — переказували йому на зустрічах або писали в записках», – згадувала Марія Савчин.

Що вищі посади Василь Галаса обіймав в УПА, тим більше починав цікавити радянські «органи». Спочатку на нього завели окрему справа, а потім почалося відкрите полювання. Кілька разів його ледь не викрили разом із побратимами та дружиною в сільських криївках на Волині, але, як кажуть, «Бог милував». Потім, коли емдебісти вийшли на зв’язкових між Василем Куком і Галасою, вирішили підірвати останнього. Навмисно для цього у перехоплену емдебістами пошту від Кука вмонтували вибухівку. Сталося це на свято Покрови 1951 року. Пакет випадково відкрив не адресат, а повстанець «Ат». Вся сила вибуху прийшла на нього.

Ось як описує цей замах сам Василь Галаса: «Десь після півночі прийшли зв’язкові з поштою. Принесли два пакети літератури та записки від «Леміша» та «Уліяна». Я почав читати при вогні, а «Ата» попросив розпакувати літературу. Він відкрив один пакет, потім другий, але там не було списку літератури, що повинна була знаходитись у пакеті. «Ат» звернув на це увагу, і я, не відриваючись від читання, порадив заглянути в середину пакета. Між мною і «Атом» лежала «Марічка». Нараз пролунав сильний вибух. Усі, хто був живий і непоранений, схопили зброю і відскочили від вогню, чекаючи атаки ворога. Минула хвилина. Я наблизився до місця, де було вогнище… наткнувся на тіло «Марічки» [дружина була поранена – В.Г.]… Підійшли й інші. «Колодка» був поранений у груди, рана кривавила. Не було тільки «Ата». Коли розклали невеличкий вогонь, побачили його пошматоване тіло – без голови, рук і ніг».

Сімейна драма:

Перше, ніж перейти до розповіді про арештантське та післяарештантське життя Василя Галаси, варто розповісти про найтрагічніший етап у його житті, а саме подружні роки. Одружившись у підпіллі 27 травня 1945 року з повстанкою Марією Савчин («Марічка»), він разом із молодою дружиною до самого арешту боролися в лавах УПА за незалежність України і, як зауважує історик Вадим Прокопов, «замість спокійного сімейного затишку мали життя, сповнене нуждою та болем, тривогами та втратами». «Марічка» була зв’язковою та друкаркою, постійно допомагала Галасі у підготовці статей. 

На жаль, подружжю так і не судилося прожити разом спільне щасливе життя. Після арешту Марія, виконуючи завдання радянських спецслужб, прибула до Західного Берліну, звідки втекла до США. Там вона вдруге вийшла заміж і народила двох дітей – сина і доньку.  

Але ще до арешту подружжя двічі пережило розставання зі своїми дітьми, що все життя було важким тягарем для обох. Свого первістка Зенона Галаси втратили 1947 року. Його відібрали у матері емгебісти у Польщі, а вона втекла до повстанського лісу. Зенона В.Галаса бачив лише раз у житті. Уже після звільнення з в’язниці 1960 року спробував домогтися його повернення, але отримав відповідь від «органів» про те, що «цього зробити неможливо, начальник високого рангу всиновив його і відмовляється віддати». Варто додати, що Василь Галаса з Марією Савчин намагалися знайти сина і після розпаду СРСР, але марно.

Зі своїм другим сином Петром, який народився в підпіллі 18 жовтня 1948 року, вперше побачився, коли тому було 6 років. А показали сина Василеві та «Марічці» гебісти напередодні її від’їзду до Західного Берліну. Цю зворушливу мить Галаса описав у своїх спогадах так:

«У Львові переночували в готелі і вранці поїхали в село Гаї Великі біля Тернополя, де в моєї родички Анастасії Сути перебував Петрусь. Машину зупинили неподалік будинку: начебто щось у машині зламалося. Двоє пішли до хати, а двоє залишилися з нами в машині. Відтак один з гебістів викликав Петруся, щоб забрав молоток і викрутку, яку вони брали нібито для ремонту. Хлопчик підійшов до машини. Побачивши сина ми з «Марічкою» здригнулися.

– Ні слова, – тихо сказав один з конвоїрів. Вони схопили «Марічку» за руки, притискаючи до сидіння.

– Синочку, – беззвучно шептали її губи.

Я вдивлявся у кожну його рисочку. Оце я вперше побачив свого сина. У той час йому було шість рочків. Помітивши в машині жінку, він, усміхаючись, вдивлявся в неї.

- Як тебе зовуть? – запитав конвоїр.

- Петро, – почули ми дитячий голосок.

Заревів мотор, машина поїхала. Хлопчик ще стояв і дивився нам услід. Довго ми не могли вийти із шокового стану, особливо «Марічка». Перед нашими очима весь час стояв усміхнений Петрусь».

Лише після звільнення з в’язниці Василь Галаса забрав у своєї родички сина, якого виховував із другою дружиною Людмилою.

Були в повстанського подружжя і важки часи в особистих відносинах. Марію інколи обурювала позиція чоловіка, який не давав їй права голосу. Мабуть, боявся закидів підлеглих, що дозволяє дружині втручатися в повстанські справи. В УПА таке не віталося. Якось ображена жінка звернула йому на це увагу, але ніяких поблажок і далі не відчула, тому насуплена пішла на місяць до іншої криївки. Повернулася лише після того, як Галаса перепросився, сказавши, що скучив за нею.

Також на Волині був випадок, коли Марія, доглядаючи пораненого повстанця в криївці, надто захопилася ним. Але з часом ці почуття вщухли, і вона залишилася з чоловіком до арешту.

Арешт і життя після ув'язнення:

На Хмельниччині влітку 1953 року Василя Галасу разом із дружиною впіймали перевербовані емгебістами колишні повстанці, що стало для Василя цілковитою несподіванкою, адже, як уже було зауважено, завжди довіряв людям: «Важко описати наші почуття в ту хвилину. То був не арешт. Не раптовий напад ворога, не облава, коли над криївкою копають, і земля сиплеться через продуху. Тут свої, точніше, колишні свої, віддали тебе в руки ворога. Я кипів від обурення, що дав перехитрити себе агентам і емгебістам. За десять років перебування в лісах та підземеллі я звик будувати свої відносини з підзвітними мені людьми на щирості… Я звик до того, що мене не видавали навіть ті, що попадали живими в руки ворога. На цей раз мій метод не дав бажаної віддачі».

В’язнів літаком доправили з Хмельниччини до Києва, де на Галасу вже чекало вище керівництво МГБ УРСР. Бранця привели на зустріч із самим міністром МГБ  республіки Тимофієм Строкачом.

- Здрастуйте, Василь Михайлович. От ви у нас. Бачите, самі ваші люди віддали вас у наші руки, бо зрозуміли шкідливість вашої боротьби, – із задоволенням прокоментував подію міністр.

- Усяке трапляється в підпільній роботі. Колись у вашій партії за царських часів також був Азеф. Але не провокатори визначають суть ідеї, за яку ведеться боротьба, – відповів Галаса.

- Це різні категорії, їх не можна порівнювати, – обірвав розмову Строкач.

Міністр відразу розпочав свою прорадянську агітацію та запевняв, що подальша доля повстанського командира залежить від нього самого. Він, мовляв, має покаятися, і його чекає прощення. Потім почали розпитувати про зв’язки, які могли би вивести на слід головного командира УПА Василя Кука, цікавилися роботою на Закерзонні, пов’язаною з посольствами західних держав у Варшаві. Слідство вів майор Птічкін – жорстокий, грубий росіянин, згадував згодом Василь Галаса.

Не зумівши отримати потрібної їм інформації про Кука, слідчі почали розігрувати іншу карту – зв’язки з «Закордонними частинами ОУН» та закордонним представництвом УГВР. Гебісти намагалися відправити за кордон від імені Галаси кур’єрів, аби витягти на зв'язок представників УГВР. Після кількатижневих перемовин запропонували відправити туди кур’єром «Марічку». Василь Галаса відразу підтримав цю ідею, бо розумів, що зможе в такий спосіб врятувати дружину та багатьох українців за кордоном. Адже знав, що вона ніякої шкоди там не зробить, але залишиться за кордоном, що, власне, і сталося. Гебісти покладалися на те, що заручниками в Україні залишаються син, чоловік і рідні «Марічки», але Василь переконав дружину не повертатися назад. 

Цей епізод із їхнього життя у багатьох за кордоном не знайшов розуміння. Їх звинуватили у зраді. Марії ще й закидали: як могла залишити рідного сина ворогові? Звичайно, людям, які не зіштовхувалися з такими життєвими викликами, легко судити інших. Уже в роки незалежності на захист своїх побратимів став останній командуючий УПА Василь Кук. «Не змігши загинути в бою, «Орлан» і «Марічка» зробили все можливе в їх становищі, щоби зірвати провокаційні плани московського центру щодо знищення українських визвольних осередків за кордоном, – зауважував він. – Даючи згоду на вислання своєї дружини «Марічки» за кордон, він не рятував своє життя, а свідомо йшов на очевидну смерть, бо завдання «Марічки» було розкрити заплановані нові провокаційні дії Москви, скеровані на фізичне знищення провідних націоналістичних особистостей, що жили за кордоном. І вона це завдання чесно виконала. Співпраця з ворожими установами, спрямована на їх нищення, не є зрадою, а одною з форм боротьби. Такі методи практикувалися проти німецьких, а в окремих випадках також проти російських окупантів. Не загинув В.Галаса лише тому, що непередбачено для усіх почала гинути й остаточно загинула російська імперія – СССР, а на її руїнах 24 серпня 1991 року постала Незалежна Українська Держава».

Після того як «Марічка» не повернулася, Василя, який жив на квартирі в Києві під пильної охороною, знову арештували. А 1958 року засудили до 10 років виправних таборів за «антирадянську діяльність». Втім, за два роки випустили з в’язниці, хоча після звільнення за ним постійно наглядали працівники держбезпеки. Згадуючи роки після звільнення, Галаса писав: «Після звільнення я проживав під постійним наглядом і тиском. Влаштували мене на завод медичного устаткування учнем слюсаря-складальника, строго заборонивши відкривати перед будь-ким, хто я насправді. «Опікунові» з КГБ я зобов’язаний був доповідати, де буваю, хто буває в мене. Там увесь час сподівалися, що хто-небудь із-за кордону пробуватиме встановити зі мною зв'язок, тому кімнати нашпигували підслуховувальними пристроями, оточили сусідами-агентами. Постійно відчував за собою «хвіст». Щоб не наражати людей на репресії з боку КГБ за контакти зі мною, довгі роки не відвідував рідного села. Був тільки в Гаях в Анастасії, яка колись виховувала Петруся».

Після проголошення незалежності України Василь Галаса був членом Київського братства ОУН і УПА. Часто виступав перед молоддю – зазвичай студентами та військовими – на теми повстанської боротьби та необхідності побудови Української держави. На початках незалежності такі лекції представників національно-визвольних змагань, членів ОУН були досить популярними. З часом В.Галаса став позаштатним співробітником Інституту археографії НАНУ, де збирав і опрацьовував архівні матеріали з історії УПА, УГВР і ОУН.

5 жовтня 2002 року серце Василя Галаси перестало битися. Поховали легендарного полковника УПА в Києві на Берковецькому цвинтарі.

Джерело інформації 

https://zbruc.eu/

 

12 листопада 1925р. створена «Леґія Українських Націоналістів» на з'їзді представників Українського Національного об'єднання i Союзу Визволення України у Празі.

Фотографія членства ЛУН (сидять зліва направо М.Сціборський, М.Тобілевич, Т.Пасічник—Тарнавський, Л.Костарів, М.Загривний)

*****

Леґія Українських Націоналістів (ЛУН) — перша Українська націоналістична організація, що діяла у 1925—1929 і стала однією з організацій-засновниць Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Була заснована 12 листопада 1925 у Празі на об'єднавчому з'їзді трьох українських державницьких організацій:

Українське Національне Об'єднання в Чехословаччині (Микола Сціборський, Дмитро Демчук та інші);

Союз Визволення України (Юрій Коллард, Григорович);

Союз Українських Фашистів (Петро Кожевників, Леонід Костарів).

Більшість особового складу Леґії становили наддніпрянські українці, здебільшого колишні полуботківці (вихідці з кіл Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка) та прихильники новітніх західноєвопейських державницьких ідей, що робило ЛУН на початку свого існування ідеологічно неоднорідною. Так, у ЛУН виникло дві фракції:

українські монархісти, прихильники гетьмана Павла Скоропадського (речником їх був інженер Леонід Костарів);

прихильники емігрантського уряду УНР (гуртувалися довкола полковника Архипа Кмети).

Але авторитет лідера ЛУН полковника Миколи Сціборського і запроваджений ним обов'язковий ідеологічний вишкіл членства, поступово перетворили Леґію на ідеологічно однорідну організацію, членство якої повністю перейшов на ідеологічну базу українського націоналізму.

У 1927 Центральний Комітет ЛУН ініціював створення «Національно-Військового Союзу в Чехо-Словацькій Республіці», основним завданням якого мало бути об'єднання з іншими подібними військовими організаціями українських вояків в єдину українську національну військову організацію на засаді самостійності та соборності української держави.

Того ж року ЛУН почала видати свій пресовий орган — місячник «Державна Нація». Редагувала його колегія в складі Миколи Сціборського, Петра Кожевнікова і Дмитра Демчука.

Леґія Українських Націоналістів була першою в українській історії організацією, що ідеологічно оформилася як націоналістична. Саме ЛУН вперше почала використовувати назву «націоналістичний», замість використовуваних доти «національний» або «державницький».

У колах ЛУН були сформовані основні засади українського націоналізму:

визнання націй, а не класів творцем історії та ставлення, з уваги на те, інтересів нації вище за інтереси класів, груп і партій;

відновлення змагань до створення УССД (Української Самостійної Соборної Держави);

органічна єдність та солідарність усіх частин нації.

Після усвідомлення спільних ідеологічних платформ з Українською Військовою Організацією, Групою Української Національної Молоді і Союзом Української Націоналістичної Молоді, ЛУН створила разом із цими організаціями єдину Організацію Українських Націоналістів.

Джерело історія України, історія ОУН, УПА, літопис УПА, Вікіпедія.

11 листопада 1911р. у м. Глиняни на Львівщині народився Юліан Заблоцький-Доброволя - громадсько-політичний діяч, видавець, публіцист.

Закінчив Львівську духовну семінарію. Член ОУН (1930), діяч української кооперації, директор банку в Глинянах, провідний член «Народного дому», активіст «Просвіти». Двічі ув'язнений польською владою.

З початком війни уповноважений Проводом ОУН та Українським державним правлінням проголосити у Києві відновлення української державності. Заарештований ґестапо. До 1945 р. - в'язень німецьких концтаборів.

На еміграції - голова Головної ради і Головного суду Закордонних частин ОУН. Голова дипломатичної місії Антибільшовицького блоку народів на Далекому Сході. Головний директор Української видавничої спілки у Лондоні, член редколегії «Визвольний шлях».

Помер у Лондоні 5 січня 1988 року.

Джерело. Календар Українця. Історія ОУН. Календар УПА на 2021р.

https://galinfo.com.ua/

10 листопада 1950р. біля с. Ясень у бою з московитами загинули: Дмитро Юрків "Пісня" референт пропаганди Калуського надрай. проводу, Іван Гандзюк "Вітер" референт СБ Перегінського райпроводу, Микола Мельникович "Дід" воїн ОУН, УПА.

Околиці села Ясень.

*****

Також у цьому бою загинули Анна Петриней "Ксеня" друкарка, Олена Мельникович "Надя" зв'язкова.

Джерело інформації літопис УПА та календар УПА на 2020р.