Загинула в Норільску: Марія Гуменюк — зв’язкова УПА «Калина».

"…Оповідають, що в неї були великі голубі очі, та й сама вона була гарною, можливо, навіть «першою дівчиною» в гуцульському селі Яворові..."

Розказують також — Марія Гуменюк, 1926 р.н., дочка Федора і Гафії, росла талановитим дівчам, змалку опанувала художню вишивку, ткацтво, гарно співала, малювала і навіть грала на мандоліні — інструмент часів Першої світової війни приніс батько. У родині Гуменюків було шестеро дітей, жили в середньому достатку, політикою цікавилися мало, але брали активну участь у роботі сільського осередку «Просвіти». Коли в 1942 році на Гуцульщині започаткувався національно-визвольний рух, старший син Іван і молодша дочка Марія вступили до лав підпілля.

Повстанські дороги зв’язкової УПА Марії-«Калини» пролягали Гуцульщиною і Буковиною. Її старша сестра оповідала: «Дисципліна там була залізною. Коли надходив наказ перенести «штефету» (зашифроване письмове повідомлення), то це могла бути морозна ніч, хуртовина чи дощі з громами — байдуже. Він мав бути виконаним належним чином і в обумовлений строк.

Не раз і не два Марія виходила з хати опівночі, а поверталася на другий-третій день — змучена, вся в болоті, з промоклими постолами. Де була і з ким зустрічалася — про це нікому ні слова не говорила. Ми, домашні, й не намагались вивідати, лише дєдя (тато) дивився на сестру співчутливо й неоднократно повторював: «Дитино-дитино, що тебе чекає? Як у воду дивився…».

«Калину» захопили 29 жовтня 1945-го і понад півроку катували на допитах — спочатку в Косові, а згодом в Коломиї. Трималася стійко і, як твердять, називала зв’язки лише з тими, хто на той час загинув, — в усякому разі нікого з її «подачі» не було ні заарештовано, ні переслідувано.

Аж у другій половині травня 1946-го її судив військовий трибунал МВС Станіславської області (хоча й не була військово -зобов’язаною СРСР і не приймала відповідної присяги — така ось казуїстика радянської судової системи!). Як членкиня революційної ОУН (чого не заперечувала!) отримала «стандартний» термін покарання: 10 років таборів і ще 5 обмеження в правах. Відбути присуджене і залишитися живою їй не судилось…

«Суверенна УРСР» (аякже — повноправний член ООН!), як відомо, не мала на своїй території мережі тюрем, де б відбували терміни засуджені за статтею 58 тодішнього карного кодексу («Контрреволюційна діяльність»), тож БУКВАЛЬНО ВСІХ таких «зеків» везли в «братню» РСФСР. Марія потрапила до Комі АРСР — поселення Кочмес неподалік Інти і Воркути. Це був суто табірний «посьолок», бо після згортання «архіпелагу ГУЛАГ» від нього залишився тільки… цвинтар з одним-єдиним меморіальним Хрестом, а за назвою «Кочмес» нині не знайдеш нічого — ні на карті, ні в Інтернеті.

Із табірної зони Л.К. 274/3-Т Марія писала листи, прикрашаючи кожен з них малюнками квітів. Чудом збереглися дві її листівки, зроблені з кори тамтешньої берези, напис на звороті гласить: «Дорога сестричко, посилаю Тобі щирі побажання на цій скромній корі з сибірської берізки; ця берізка оповість Тобі про наше горе та пережиття. Вона рівно ж з нами терпить цей острий клімат та вразливі північні вітри. Марія, 8/ХІ 46».

В іншому листі Марія виклично писала, що їх заставляли «святкувати» річницю більшовицької жовтневої революції, а «ми — пише — при тій оказії відсвяткували Дмитрія». 

Така поведінка спричинила численні переслідування тюремників і врешті-решт найбільш «невиправних зеків» етапували до Норильська — «міста, спорудженого на кістках осуджених». По дорозі їх нещадно пограбували, так що в першому листі з нового місця нескорена зв’язкова УПА повідомляла: «Привезли нас на холод і на голод — доведеться погибати».

Але творча натура дівчини навіть у цих нелюдських умовах нуртувала діяльністю, несумісною з ідеологією «правильної радянської людини» — вона починає вишивати, використовуючи доступні підручні матеріали й надсилає своїй мамі (до речі, виселеній в Караганду) хустинку з крамольним написом — «На спомин мамці з ляґру 1947 р.». Невсипуща цензура з «Чорного кабінету», описаного Леопольдом Авзеґером, котра займалася перлюстрацією поштових пересилань «проморгала» цей явно «антирадянський твір» і він зберігся донині…

За «порушення правил поведінки» Марію дуже часто карали то «штрафним ізолятором», то БУРом («барак усиленного режиму»), що не могло не відбитися на здоров’ї — особливо в умовах напівголодного утримання та суворого клімату Заполяр’я, й 13 листопада 1950-го її не стало. 

Не виключено, що смерть була насильною, але в кримінальній справі 9729 П про це нічого не сказано. Як і про те, що було вчинено з тілом померлої, і, якби не свідчення Дарії Кошак -«Христі», — добре знаної підпільниці в Косові, то ніхто б і не довідався: померлу Марію Гуменюк -«Калину», як і тисячі інших закатованих, було викинуто у відпрацьовану шахту з добування нікелевої руди неподалік гори Шмідта. Там спочивають сотні борців за волю України. Вічная їм пам’ять!

Джерело:

Василь Павлів.

«Гуцульський край», №34, 23.08.2019 року