Загальна кількість переглядів!

субота, 4 січня 2020 р.

Цей день в історії УПА — 4 січня

1945 рік

Сотня УПА-Південь потрапила під обстріл спецзагону НКВД біля села Саджавка на Кам’янець-Подільщині і понад годину вела оборонний бій. У перестрілці загинули командир сотні «Нечай» і ще три воїни УПА, троє зазнали поранень.

1946 рік

Під час нападу на містечко Розділ на Львівщині загинув воїн УПА-Захід Іван Мандич – «Явір».

У селі Йосиповичі на Дрогобиччині повстанці знищили голову сільради.

У сутичці з загоном МВД у селі Миколаїв на Львівщині загинули троє повстанців, у тому числі заступник окружного провідника ОУН «Жан».

У селі Терентіїв на Рівненщині підпільники знищили голову виборчої комісії по виборам до Верховної Ради СРСР.

Троє повстанців, які намагалися скликати антирадянський мітинг у селі Городниця на Станіславщині, загинули в перестрілці з загоном МВД.

1947 рік

Двоє воїнів УПА, потрапивши в засідку загону МВД біля села Вільховець на Львівщині, знищили лейтенанта та старшого сержанта і самі загинули в перестрілці.

У сутичках із загонами МВД у селах Борщів на Гошів на Станіславщині один повстанець загинув, ще одного захоплено в полон.

1948 рік

У селі Гніздичів на Дрогобиччині підпільники важко поранили секретаря райкому ЛКСМУ.

Під час облави загону МВД у селі Валява на Чернівеччині машиністка районного проводу ОУН Єлизавета Курчак – «Марина» поранила військового і загинула в перестрілці.

1949 рік

Під час зіткнення з загоном МВД у селі Яківці на Тернопільщині повстанці знищили трьох військових, ще трьох поранено. У перестрілці загинув один повстанець.

У селі Довжанка на Тернопільщині повстанці спалили клуб.

У сутичках із загонами МВД у селах Дорожів, Мала Білина, Плав’є на Дрогобиччині загинули станичний ОУН Григорій Полянчич – «Смок» та ще п’ятеро повстанців.

Підготував Сергій Горобець

А трупи з’їдали вовки…Розповідь Олекси Кіндія, - (на фото) 1923 р. н., жителя села Надітичі Миколаївського району.



Нашу родину арештували 22 травня 1941 року. Причиною арешту стало те, що мій брат Микола у цей час сидів у тюрмі «за політику». Ще за польської окупації з деякими односельчанами він, а також однодумці з Розвадова та Верина, займалися диверсійними роботами проти поляків, а пізніше, коли прийшли «перші москалі» – і проти них. За Польщі вони знищили польський пам’ятник у Верині, а з приходом москалів збудували пам’ятник «Борцям за волю України». На цей час у селі були сексотники і вони їх «здали». Як помста, москалі арештовували родини політв’язнів і вивозили у Сибір.

Зранку до нашої хати приїхала фіра, зайшли воєнні, зачитали список, всім наказали збиратися до виселення. Мене у цьому списку не було, але один воєнний випадково помітив у моїй кишені книжечку. Коли витяг і прочитав назву «Пашні бораки», теж наказав збиратися, бо це начебто була політично заборонена книга.

З нашої хати забрали брата Петра, його жінку та брата Василя. Нас усіх фірою завезли у Розвадів на станцію, погрузили у товарні вагони. Поїзд поїхав у Стрий. Там добрали ще таких, як ми, до повного складу і повезли у Красноярський край, Ярцівський район. У дорозі нас не годували. Виживали за рахунок харчів, які прихопили з дому. Дещо докупляли на станціях по дорозі, коли зупинялися. 

Після вигрузки нас розселили у маленькі фінські будиночки по дві-три сім’ї у кожен. Через невеликий проміжок часу нам зачитали вирок – 20 років спецпоселення. Усі дорослі поселенці працювали в основному на вирубці лісу. Дерева очищали від гілок, розрізали на куски певного розміру і кіньми стягували до ріки. Влітку, коли сходила крига, ліс сплавляли униз по течії.

Взимку робота була дуже важкою – через великі сніги та морози. Багато людей не витримували цих умов і помирали. Так як навколо була глибока мерзлота, то мертвих заривали у сніг до весни. Весною багатьох трупів уже не знаходили, бо вовки відшукували їх і з’їдали...

У 1944 році, по вимозі тодішньої  керівної особи Польщі – Василевської, польських поселенців повернули у Польщу, а українців перевезли в Новоайдорський район Луганської області. Нашу сім’ю поселили у радгоспний будинок. Ми там виконували різні роботи. В лютому 1947 року повернулися у Надітичі.

Ще за німців, коли ми були у Сибірі, брата Миколу випустили із тюрми. В скорому часі він разом з Василем Панчаком, Іваном Федівим та Іваном Яцівим потрапили у німецьку школу «Нахтігаль» у місті Франкфурті. З Німеччини у 1943 році вони вернулися до села і пішли у місцеву партизанку.

Після повернення у своє село я пішов працювати у рибгосп села Рудників. Був бригадиром, мене часто посилали здавати рибу споживачам. Час від часу до нас приходили партизани і ми їм теж якусь частку риби давали. Одного разу, у 1949 році, зранку прийшли партизани і забрали свою частку. Серед них, видно, був завербований агент НКВД, який про це дав знати відповідним органам. У цей же день я по плану віз рибу до Миколаєва. Коли повертався мене перестріли облавці і зразу запитали куди я возив рибу. Пояснив усе як було, показав накладну, в якій було записано скільки взяв та скільки здав. Усе сходилося – і мене відпустили...

У цьому ж році я з жінкою поїхав забрати копицю сіна зі ставів. По дорозі, біля Іванкового лісу, мене перестрів партизан з автоматом. Запитав, чи тут є москалі. Я йому відповів: «Вони є тут скрізь». Він подумав і пішов до лісу. Коли від’їхали, мені жінка пояснила, що то був «Голуб» з Рудник. Це – колишній партизан, завербований НКВДистами, який пізніше видавав криївки та лісових хлопців.

Я мав свого воза, тож декілька разів доводилося возити районного провідника УПА Григорія Майкута (родом з Київця) у Комарно на їхні крайові збори. Деколи доводилося виконувати завдання сотника СБ Івана Федіва (кличка «Іскра»).

З нашого села походить відомий провідник ОУН Юрій Грица (псевдо «Юрко»). Народився він у селі Надітичах у 1922 році. Виходець із сім’ї юриста, дитинство провів у Варшаві. Там отримав освіту і почав націоналістичну діяльність. У період німецької окупації прибув до України і керував підпільною організацією у сільськогосподарському ліцеї села Черниці. Після німецької окупації виконував спеціальні доручення при провіднику Дрогобицького обласного проводу «Федору». Організаційний референт Стрийського районного проводу ОУН (01. 1947 р.). Провідник Стрийського надрайонного проводу (10.1949 – 03.1950 р.). Загинув 19.03.1950 року під час спецоперації, проведеної МГБ у передмісті Стрия Помірках.

Записав Іван Кахнич 24.01.2011 року.

Є така думка

Сотенний УПА, що загинув перед Новим роком.


На передодні Нового року 31 грудня 1944 р. у лісі біля с. Боків Підгаєцького району Тернопільської області під час бою сотні “Лісовики” із внутрішніми військами НКВС загинув командир цієї сотні Іван Юхнович (“Кок”).
Військовий штаб воєнної округи УПА “Лисоня” у звіті за грудень 1944 р. не маючи перевірених даних подавав, що сотенний “Кок” пропав безвісті під час бою біля с. Шумляни і у цій справі ведеться слідство.
Однак, згодом з’ясувалося, що неповні дві чоти із сотні “Лісовики” потрапила у велику облаву військ НКВС, яку проводили у лісовому масиві між Слов’ятином та Боковим 31 грудня, а І. Юхнович під час боїв отримав поранення і щоб не потрапити у руки ворога у безвихідному положенні закінчив своє життя пострілом..
Іван Юхнович народився 1908 р. у с. Слов’ятин Бережанського р-ну, закінчивши 4 класи народної школи працював на батьківському господарстві. Брав активну участь у культурно-освітніх товариствах села, де виховував молодь у національному дусі. У 1932 р. із активним формуванням мережі українського підпілля на Бережанщині та Підгаєччині він вступає в Організацію Українських Націоналістів.
Перебував у лавах повстанських загонів під час т. з. вересневої війни 1939 р. Іван Юхнович на чолі групи ОУН ліквідував польську окупаційну адміністрацію у Підгаєччині. Проте, із приходом радянських військ на цю територію змушений, як активний член ОУН, покинути рідні краї та перебратися в еміграцію. У генерал-губернаторстві впродовж 1939-1941 рр. пройшов ряд ідеологічно-політичних та військових вишколів.
З початком німецько-радянської війни у 1941 р. І. Юхнович повертається у своє село, де проводить організаційну роботу проти нового окупанта. У березні 1944 р. з наказу окружного проводу Бережанщини Іван Юхнович під псевдонімом “Кок” у с. Тростянець сформував та очолив окружну боївку ОУН, яка у лісі проводила військове навчання. Завданням для цієї боївки було визначено охорону окружного проводу ОУН та ліквідацію німецьких лігеншафтів.
На початку квітня 1944 р, коли боївка пройшла військовий вишкіл, набралася бойового досвіду та нараховувала близько 50 бійців, штаб Тернопільської воєнної округи УПА “Лисоня” провів реорганізацію цього підрозділу сформувавши на його базі сотню повстанської армії під криптонімом “Лісовики”. Цю сотню, так як і раніше окружну боївку ОУН, очолював командир “Кок”. Під його командування “Лісовики” стали однією із найкращих сотень ВО 3 “Лисоня”, відзначилася у цілій низці боїв та рейдів.
У бою “Лісовиків” 31 грудня 1944 р. також загинули бунчужний сотні Василь Кулинич (“Месник”) та стрільці Іван Середа (“Меч”), “Рін” – ймовірно, Михайло Рісний та “Мак”.
Похоронили Івана Юхновича у с. Боків Підгаєцького р-ну, а головний військовий штаб УПА присвоїв йому посмертно ступінь хорунжого з датою старшинства від 1 січня 1945 р.
Сергій Волянюк, історик (м. Тернопіль)

м. Львів. Відзначення 111-ї річниці від дня народження С. Бандери.

Вічна пам'ять. Сьогодні 01.01.20 р. помер наш захисник Юрій Сергієв. "Гудвін"



Хто активно ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і хоче референдуму з цього питання - ВИ просто сволочі манкурти...ви перші вороги України.

А от вам газета за друге січня сто років тому.хунта лютує)


***
Нова Рада:
газета політична, економична й літературна
Київ, 2 січня 1919

Та не однаково мені...