Церква св. Димитрія Великомученика у с. Тенетиська, (зараз церква зруйнована)
********
Повстанське життя командира “Беркута” було коротким, але яскравим. Успіхи у боях з німецькими та радянськими військами, польськими збройними формуваннями створили йому ім’я, яке досі пам’ятають мешканці регіонів, де діяла керована ним сотня.
Микола Равлик народився у 1922 р. у с. Тенетиська Рава-Руського повіту (тепер Томашівський повіт Люблінського воєводства, Польща). Батько Михайло Равлик (по-вуличному Петелицький) був рільником, мешкав у частині села, як називалася Заріча.
Подробиці дитячих і юнацьких років М. Равлика наразі не встановлені. В період німецької окупації він служив в німецькій армії (Вермахт), де отримав ступінь унтер-офіцера (аналог молодшого сержанта). Брав участь у бойових діях на східному фронті, добре знав німецьку мову. У 1943 р. він дезертирував і включився у працю ОУН, займався військовим вишколом підпільних боївок. В кінці лютого 1944 р. керівник боївок Служби безпеки ОУН Львівської області Тарас Онишкевич-“Галайда” об’єднав боївки Сокальської і Равської округ в один вишкільний відділ чисельністю 120 осіб, командиром якого призначений Дмитро Пелип-“Ем”-“М22”-“Євшан”.
Чотовими командирами стали колишні підстаршини німецької армії, які дезертирували з Вермахту, щоб служити в рідному війську. Першу чоту новоствореної сотні очолив Ярослав Грицай-“Чорнота” (1921 р. н., с. Осердів Сокальського пов., тепер Томашівський пов. Люблінського воєводства, Польща), другу – “Скала” (1917, с. Біла, тепер частина смт Магерів Жовківського р-ну), третю – Микола Равлик-“Беркут”.
Впродовж березня–червня 1944 р. відділ, який згодом на честь свого організатора отримав назву “Галайда”, діяв на протипольському відтинку на Томашівщині та Равщині. В усіх боях сотні брав участь і “Беркут”. Були і невдачі. Під час бою з німцями в Карові 11 травня 1944 р. підвідділ М. Равлика охороняв у гаївці та лісничівці біля с. Вілька Мазовецька (тепер с. Волиця Жовківського р-ну) захоплені напередодні дві автівки та кількох жандармів. Проте німецька шуцполіція раптово заскочила повстанців, в результаті чого звільнила техніку та затриманих, при цьому захопивши в полон кількох вояків з чоти “Беркута”.
Високий рівень старшин і підстаршин сотні “Галайда” відзначало командування Львівської воєнної округи “Буг”. У липні 1944 р. чотовий “Скала” був призначений командиром сотні “Пролом”, чотовий “Беркут” – командиром сотні “Крилачі”. Тоді цей відділ нараховував 150–180 вояків в складі трьох чот, якими командували “Бородач” (с. Яструбичі Радехівського р-ну), Василь Шульган-“Сагайда” (с. Корчин Радехівського р-ну) і “Коваленко” (с. Стоянів Радехівського р-ну, можливо, Василь Грабар).
“Остап”, бунчужний сотні “Крилачі”, згадував: “Всі вояки нашого підвідділу полюбили свого командира, зокрема, коли в часі переходу фронту к-р Беркут проявив своє військове знання, досвід та все виказував велику рівновагу духа й моральну стійкість. К-р Беркут дуже велику увагу приділяв кожному воякові. Вглядав у цілість нашого життя. Дбав, щоб ми все мали належне узброєння, подостатком амуніції та не відчували браку інших засобів. К-р Беркут із любов’ю вишколював нас і в тому також виказав свою майстерність та братерську доброту”.
Командування сотнею “Беркут” перебрав від попереднього командира “Недолі” 14 липня в с. Монастир біля Рави-Руської. Звідти відділ перейшов під с. Хлівчани (тепер Сокальський р-н), в околиці якого провів ряд успішних засідок проти нового окупанта – більшовиків. Спільно із сотнею “Комарі” командира “Монети” та місцевим самооборонним кущовим відділом (СКВ) в Хлівчанах на початку серпня 1944 р. довелося звести і великий бій з облавниками. Стримавши ворожий наступ, повстанці відкрили щільний вогонь з кулеметів та мінометів, а відтак пішли в контратаку і змусили ворога до втечі. За деякими даними, ворог втратив 37-44 вбитими, в нього здобуто 4-8 кулемети, 5 “десятизарядок” (СВТ), 4-10 автоматів ППШ, 5 пістолетів, 20-40 гвинтівок, а також дві вантажівки, які спалено. Власні втрати – 4 легко поранених.
“Крилачі” після бою перебазувалися під с. Любеля (тепер Жовківський р-н), де стояли близько тижня часу. Відтак перейшли на хут. Голуби. Тут в середині серпня “Крилачі” прилучені в курінь “Галайда” (к-р Д. Пелип-“Ем”), до складу якого входили також сотні “Галайда 1” (к-р Василь Василяшко-“Перемога”) та “Галайда 2” (к-р Григорій Шклянка-“Куліш”).
Курінь вирушив в рейд в околиці Магерова, де 22 серпня під с. Зубейки (тепер Жовківський р-н) звів великий оборонний бій із батальйоном 83 полку прикордонних військ НКВД та 50 мотоциклетним полком ЧА. Відбивши у восьмигодинному бою всі ворожі наступи, повстанці прорвалися з оточення і відійшли у ліси на південь від с. Карів. До сотні “Крилачі” тут приєднано рештки розпорошеного відділу к-ра “Методія”.
Війська НКВД 29 серпня 1944 р. знову оточили курінь, який зайняв оборону в урочищі Кривуля в центрі лісів Карів–Піддубці. В цілоденному бою з 7 до 21 год. повстанці відбили ворожі атаки. Ввечері прорвалися із ворожого оточення: “Крилачі” – на північ, за р. Солокію, за ними – “Галайда 1”; натомість “Галайда 2” – на схід. Втрати склали 14 вбитих, 4 важко поранених та 7 – легко.
Сотні “Крилачі” втратила зв’язок із курінною командою, а тому відійшла на схід, де 9 вересня в лісі біля с. Радванці (Радехівський р-н) з’єдналася із сотнею “Галайда 2”. Тимчасове командування над обома відділами перебрав “Беркут”, як старший сотенний, відповідно до наказу шефа штабу ВО “Буг” Мирослава Онишкевича-“Ореста”. Потрапивши 14 вересня в облаву прикодонних військ НКВД, обидві сотні відійшли в південну частину лісу, під присілок Киї с. Нестаничі (Радехівський р-н). Тут наступного дня з допомогою Нестаницького СКВ звели завзятий багатогодинний бій з облавниками (І, ІІ і IVкомендатури, станкокулеметний і мінометний взводи 104 прикордонного загону і 5 комендатура 88 прикордонного загону). Сили повстанців під командою “Беркута” загалом нараховували 350 вояків.
Бій тривав від 12.00 до 23.00. Було відбито сім ворожих атак. Через брак боєприпасів по лінії передано наказ: “Послідній набій – для себе! Воля або смерть!” Все ж пізнім вечором сотня “Крилачі” пішла в прорив. Повстанцям вдалося вийти з оточення у північно-східному напрямку. Втрати склали 11–18 вбитими (з них 7 – зі сотні “Крилачі”, зокрема чотовий “Бородач”). Також легко пораненим був чотовий “Коваленко”. Ворожі втрати – 9 вбитими, зокрема 1 офіцер, та 12 пораненими. Більшовики “задокументували” повстанські втрати аж 311 вбитими (завищено у 20 разів!).
За кілька днів обидві сотні форсували через р. Буг на Белзчину, маючи перестрілку з більшовицькими прикордонниками біля с. Добрачин (тепер Сокальський р-н). Але в результаті вдалого маневру, здійсненого за наказом “Беркута”, від ворожої погоні вдалося відірватися. 22 вересня в лісі на південь від с. Щеп’ятин (тепер Томашівський повіт Люблінського воєводства, Польща) приєдналися до двох інших сотень свого куреня: “Галайда 1” та “Кочовики” (к-р Юрій Рошик-“Недолугий”).
Кілька тижнів відділи присвятили військовому вишколу. Проте 17 жовтня прикордонним військам НКВД вдалося виявити курінь “Галайда” в маленькому ліску на північ від с. Губинок (Томашівський пов.). Найбільші атаки припали на західний відтинок, який обороняла сотня “Крилачі”. В певний момент їй навіть довелося відступати, але, отримавши підмогу, ворожі сили вдалося відкинути. Після кількагодинного бою, втративши 4 вбитими, повстанці відступили на схід, а відтак подалися на південь, в ліс біля с. Вербиця (Томашівський пов.).
Звідти вирушили на південний захід, де в лісі Суха Липа 22 жовтня 1944 р. у 500 м на захід присілка Карпи с. Смолин (тепер Яворівський р-н) потрапили в оточення військ 88 прикордонного загону та 6 армії. Відбувся великий цілоденний бій, ворог використовував танки та літаки.
В результаті бою курінь прорвав оточення на відтинку 64 танкової бригади, зазнавши дошкульних втрат (загинуло 12–15 повстанців, ще кільканадцять поранено). Ворог подавав свої втрати на 9 вбитих, зокрема офіцер-прикордонник, та 13 поранених, повстанські – на 348 вбитих (завищено у понад 20 разів!) Під час прориву з боку УПА впали, зокрема, сотенний М. Равлик-“Беркут” та чотовий “Сивий”-“Меч”. За спогадами повстанця Циганка-“Боднара”, сотенний “Беркут” загинув, коли готувався кинути гранату в танк, який використовували більшовики.
Відступивши в ліс біля присілка Дагани с. Монастир (тепер Любачівський повіт Підкарпатського воєводства), за кілька днів курінь пішов на схід. Перейшовши кордон, повстанці звели черговий кількагодинний оборонний бій 25 жовтня в лісі між с. Щирець та Улицько-Середкевичі (Яворівський р-н). Повстанці були змушені прориватися невеликими групами. Курінь розпорошився. Відділ “Крилачі” після цього так і не відновився, а його рештки стрілецтва, чисельно дещо більше чоти, приєдналися до трьох інших сотень куреня “Галайда”.
Наказом Головного військового штабу УПА ч. 10/44 з 25 грудня 1944 р. сотенному “Беркуту” признано ступінь хорунжого з датою старшинства 15 жовтня 1944 р.
За твердженням бойового побратима Я. Грицая-“Чорноти”, дружина М. Равлика, Софійка (точно не відомо, чи це справжнє ім’я, чи псевдонім), як теж її мати та молодший брат, відбували покарання у таборах Казахстану та Сибіру. Її середній брат загинув в УПА і похований в одній братській могилі із “Беркутом”.
Кому відомі подробиці життя і діяльності Миколи Равлика, його бойових побратимів, відділів “Галайда” і “Крилачі”, загалом боротьби ОУН і УПА на Львівщині та Закерзонні, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net
Джерело
http://ukrnationalism.com/history/659-mykola-ravlyk-berkut.html