Пісня яку люди склали у с. Рунґури після того як москалі підірвали криївку.

Хрест біля дороги, встановлений у 2002 році. Зліва вверху були криївки.

Ой, кувала зазуленька

В лісі на горбочку.

Загинули партизани

В темному лісочку.

А то були партизани

Молодії хлопці.

Вни не знали — їх продали

Рунґурські сексотці.

Ой, як прийшли до криївки

Добре повкладали.

Та й сказали партизанам,

Щоби вни ся здали.

– Ви, москалі, ви прокляті,

Що Москва хотіла?

Ви нас живих не візьмете,

Хіба наші тіла!

Діялася ця подія

Коло Юрашева,

Що влетіла гостра куля

В груди "Пугачеви".

Звисла його головонька

До самого столу.

Застрілився за Вкраїну

"Лютий" і "Підкова".

Але брати з товаришем

Життям не жалія.

Перестало серце битись

В друга "Соловія".

Звисла його головочка

У самий куточок.

Застрілився за Вкраїну

"Лютий" та "Дубочок".

"Бор" з криївки відізвався,

Що кулі свистали,

А Лобанові сексотці

Збоку ся сміяли.

Секретарка українців

Приказ готувала.

Смерть дивилася у очі —

Вна ся не страхала.

А то хлопці молодії

Усі воювали

Та й за вільну Україну

Життя своє дали!

(записано від дочки Михайла Григоріва"Бора" п.Анни Стефак (1936-2017)

джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

Легендарна історія, як бійці УПА врятували у Карпатах ведмежа.

На початку літа 1945 року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки. У лісі «совіти» натрапили на ведмедицю з малям.

Коротка кулеметна черга — і солдати вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні, йдеться у публікації

”України молодої”.

Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував, бо м’яса на ньому немає.

Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари». Знаючи, що одиноке звірятко загине, повстанці взяли його до себе. На постої «Сибіряк» (кулеметник Василь Білінчук ) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і це йому вдалося. «Ну що, брате, — пожартував командир Дмитро Білінчук , —

маємо поповнення, проводь вишкіл!». Попри важкі умови підпілля, повстанці вирішили не залишати ведмежа на вірну смерть.

Харчові отримали суворе розпорядження — щоденно постачати боївку свіжим молоком. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко.

Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів. Із цього періоду збереглося дев’ять унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь. На щастя, кремезний «Сибіряк» (псевдо отримав через втечі із заслання в Сибіру) мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмедя, а ще й кулемет Дегтярьова.

До речі, Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952 році, важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».

джерело: http://vikna.if.ua/news/category/if/2016/10/16/62222/view.

Цей день в історії УПА 17 лютого.

фото: Микола Харук "Вихор" (зліва), Василь Скригунець "Гамалія" і пес "Сталін".

джерело: УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting (ФБ). 

1944 рік

Напад повстанців на батальйон внутрішніх військ НКВД в Олександрійському районі на Рівненщині. За радянськими даними, внаслідок 7-годинного бою загинули 133 бійці УПА і 9 енкаведистів (ще 13 зникли без вісті).

В селі Гайворонка на Рівненщині підпільники вночі викрали майора Червоної армії.

1945 рік

Загін УПА-Захід влаштував засідку на радянських активістів біля села Звижень на Львівщині. Знищено 5 і поранено 3 активістів.

Боївка районного проводу ОУН-Бориня прийняли бій із загоном НКВД біля села Комарники на Дрогобиччині. Загинули 10 повстанців, у тому числі районний провідник Ігор Кішакевич – «Юрій».

1946 рік

Зіткнення повстанців із загонами НКВД відбулися в селі Вулька, на хуторі Пеньки і біля села Костів на Львівщині. Загинули 4 бійці УПА.

В бою з загоном НКВД у селі Боршневичі на Дрогобиччині загинули 4 повстанці, серед них – районний референт СБ Микола Максим – «Сірко».

1947 рік

Під час зіткнення з винищувальним загоном МВД у селі Іване-Пусте на Тернопільщині загинув кущовий провідник ОУН Іван Боднарчук – «Сон». Василь Паскарик – «Ілько» зазнав поранення, але зумів прорватися.

1948 рік

У селі Ясениця на Львівщині повстанці спалили будівлі колгоспу.

Зіткнення підпільників із пошуковими загонами МВД/МДБ у селах Шубранець на Чернівеччині (знищений старший лейтенант, обоє бійців ОУН прорвалися) Орів (загинув командир чоти сотні «Лемківська» УПА-Захід «Байрак» та його охоронець) та Модричі на Дрогобиччині (три повстанці здалися в полон, двоє з них були негайно розстріляні).

1949 рік

Повстанці спалили сільську раду в селі Івачків на Рівненщині.

1951 рік

У зіткненні з пошуковим загоном внутрішніх військ у селі Голинь на Станіславщині загинули два бійці ОУН.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.

17 лютого 1946 року загинув командир УПА-Північ майор Петро Олійник (під час бою з опергрупою НКВД біля села Рудники на Волині).

 

"Петро Олійник народився 5 січня 1909 р. в с. Молодинче (тепер — Жидачівського району Львівської області), – пише у м атеріалі на сайті Центру досліджень визвольного руху Олександр Іщук. – В юнацькі роки був членом українського «Пласту», брав участь в діяльності 20 куреня ім. гетьмана Пилипа Орлика в м. Рогатині. З початку 1930-х рр. брав участь в діяльності Організації українських націоналістів.

Згодом поступив на навчання до Львівського університету на факультет права. Був власником фірми «Мемор».

В 1938 р. П. Олійник став Львівським окружним провідником ОУН. 23 жовтня 1938 р. він був заарештований польською поліцією і відсидів під вартою до початку німецько-польської війни. У вересні 1939 р. він, як багато інших українських політичних в’язнів, зумів звільнитися і продовжив роботу у підпіллі.

Після нападу Німеччини на СРСР 22.06. 1941 р. П. Олійник вирушив для організації роботи ОУН на Східну Україну. В 1942 р. він обіймав посаду обласного провідника ОУН на Дніпропетровщині.

П. Олійник відіграв важливу роль у організації і створенні УПА. В 1943-1944 р. він був командиром військової округи УПА «Богун», в 1944-1945 р. — провідником східного краю ОУН на північно-західних українських землях. В 1945-1946 р. він був організаційним референтом західного краю на північно-західних українських землях.

Після загибелі 12.02. 1945 р. Д. Клячківського — «Клима Савура» у вересні 1945 - лютому 1946 р. П. Олійник був виконуючим обов’язки командира УПА-Північ. Він організовував масову збройну боротьбу проти спецзагонів НКВД і НКҐБ.

У 1943 р. П. Олійник брав участь у переговорах з угорцями, які мали на меті встановити контакт між українськими та угорськими колами з метою припинення боротьби.

Радянські спецслужби тривалий час полювали за ним. П. Олійник загинув в бою з загонами НКВД-НКҐБ 17 лютого 1946 р. на хуторі Глинки біля с. Рудники Маневицького району Волинської області. Місце його поховання невідоме.

У підпіллі ОУН П. Олійник використовував псевдоніми «Еней», «Роман», «Сергій». Мав військове звання майора УПА, був нагороджений однією з високих повстанських нагород — Бронзовим хрестом заслуги".

Фото: povstanska-armiya.tumblr.com

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua 

Хата в селі Княгиничі (Рогатинщина). Штаб-квартира командира УПА.

Рогатинщина, через своє вдале географічне розташування, адже на стику трьох областей – була постійною базою для командного складу УПА. Саме в селі Княгиничі протягом цілого 1949 року була підпільна штаб-квартира командира УПА Романа Шухевича.

автор. Василь Тимків. (#репортер). 

Цей день в історії УПА 16 лютого.

фото http://incognita.day.kyiv.uа. Друга половина 1946 року. Спіймані члени групи СБ ОУН «Володі».

1943 рік

У середині лютого відбулися дві атаки відділів УПА на німецькі в’язниці у Кременці та Дубні.

1944 рік

Напад повстанців на радянський 233-й саперний батальйон у селі Залюбівка на Рівненщині. Знищений лейтенант, троє військових поранено, захоплено дві гвинтівки та револьвер.

1945 рік

У селі Гербуртів на Станіславщині протягом всього дня тривав бій загонів УПА-Захід із гарнізонами НКВД Рогатинського, Бурштинського і Букачівського районів. Знищені 69 військових, 35 поранено. Втрати повстанців: 5 убитими, 8 поранено.

Сотня «Стріла» (командир Іван Паньків – «Явір») УПА-Захід вела бій із ротою НКВД біля села Коротке на Станіславщині. Знищено 70 військових, загинули 30 повстанців.

Під час зіткнення з загоном НКВД на Львівщині загинув політвиховник куреня «Гайдамаки» УПА-Захід Дмитро Гуцуляк – «Денис».

1946 рік

У сутичках із загонами НКВД на Львівщині загинули районний провідник СБ-Щирець «Морозенко» (село Добряни), районний провідник ОУН-Сокільниче Максим Бурий – «Орел» (село Вовків), розвідниця й зв’язкова УПА Анастасія Сайко (село Дусанів).

Пошукова група прикордонних військ та райвідділу НКВД захопила криївку в лісі біля села Боянець на Львівщині. Загинув командир тактичного відтинку-12 «Климів» і командир сотні куреня «Галайда» Василь Василяшко – «Перемога», бунчужний куреня «Хміль» та ще двоє повстанців.

1947 рік

Боївка УПА-Захід у селі Шепіт на Станіславщині знищила капітана загону МВД та ще одного військового.

Під час зіткнення з загоном МВД в селі Стрільбичі на Дрогобиччині загинув станичний ОУН «Байда».

1948 рік

Вступивши в бій із загоном МВД у селі Романів на Львівщині, підпільники знищили 7 військових, загинув 1 повстанець.

Внаслідок зіткнень із загонами МВД у селі Увин на Львівщині поранений слідчий райвідділу МГБ, а в селі Теслугів на Рівненщині – уповноважений міністерства заготівель.

1949 рік

Внаслідок диверсійних акцій повстанців у селі Новоселки на Рівненщині спалена сільрада, в селі Ставищани на Кам’янець-Подільщині спалені сільрада та клуб, знищене телефонне обладнання, в селі Загір’я на Тернопільщині спалені сільрада та клуб, знищений завідувач клубу.

У зіткненні з загоном МВД у селі Човгани на Станіславщині знищений 1 сержант.

Пошуковий загін МВД захопив криївку біля села Підсухи на Станіславщині. Підпільники, що перебували всередині, загинули після двогодинного бою.

1952 рік

Під час зіткнення з опергрупою МГБ на Мар’янівських хуторах на Рівненщині загинули командир боївки «Дон» і четверо повстанців.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

 www.memory.gov.ua

Легендарна криївка, що отримала друге життя. Історія із с. Рунґури.

Стоїть посередині "Скорий", крайній справа Прокопів "Лютий", присів посередині "Підкова", нижче нього посередині "Камінь".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина) 

Стоїть другий зліва "Камінь", присіли перший зліва "Підкова", перший справа "Чавун".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина)

«С находившимися в бункере бандитами были завязаны переговоры с целью склонения их сдаться живыми, но бандиты оказали вооруженное сопротивление. Поскольку ружейно-пулеметным огнем и гранатами служебного наряда находившихся в бункере бандитов ликвидировать не представлялось возможным, поэтому указанный бункер в 19-00 был подорван толом».

Звернемося до архівних джерел і спогадів жителів Рунґур та Печеніжина для більш детальної розповіді про цю спарену криївку та її героїв.

Після розформування останніх сотень УПА восени 1949 р. і трансформації їх у Збройне підпілля ОУН(р), на терені колишнього 21 Тактичного відтинку Воєнної округи "Говерля" в Печеніжинському районі (тепер входить до Коломийського – А.М.) діяло декілька груп повстанців.

Найвідоміша з них боївка надрайонного референта СБ Степана Козьмина - "Марка" ("Левка"), а також боївки "Орла", "Кугута", "Каменя" та інших підпільників, котрі час від часу об’єднувалися для спільних акцій і діяли в тісному зв’язку з подібними групами сусідніх районів.

Більшість повстанців з Рунґур, які раніше були у сотні Михайла Москалюка - "Спартана", після її розформування оперували під керівництвом хорунжого Федора Кузенка - "Каменя".

В околиці Рунґур для їхнього переховування було споруджено декілька криївок, включно з господарчими магазинами біля хребта Варатик. 9 квітня 1950 року, на Великдень, Федір Кузенко - "Камінь" був смертельно поранений і наступного дня помер. З ним загинув його односельчанин —кулеметник Василь Григорів - "Вільха".

Після загибелі "Каменя" рунґурські підпільники підпорядковувалися побратимові "Каменя" Михайлу Стефаку - "Підкові" та найстаршому рунґурському повстанцю і станичному цього села Михайлові Григоріву - "Бору".

За свідченнями племінника "Підкови" Дмитра Ільчишина підземний сховок на кутку "Петричєва" в урочищі "Юрашів" почали споруджувати ще у 1948 році. Працювали наполегливо і довго, внаслідок чого на схилі гори було споруджено добротну захищену криївку як спарену з двох, кожна з яких мала свій окремий вихід, а між ними був прихований підземний перехід-тунель.

У нижню криївку затікала вода з джерела, а також був зроблений відстійник, відходи з якого виводилися через грунт у потічок поруч. Все було продумано так, аби тут могли перебути тривалий час одразу декілька повстанців, не видаючи місцясвоєї локалізації.

Про спорудження криївки точно знав лише один місцевий житель, який постачав підпільникам харчі, необхідні речі та інструменти.

В ту зиму 1950–1951 років ліси засипали глибокі сніги, що значно обмежило можливість здійснювати акції чи маневрувати. Підпільники, які перебували недалеко від райцентру Печеніжин, звідки місцевий райвідділ МГБ проводив свої чекістсько-військові операції, затаїлися глибоко під землею.

Продукти харчування, вода і запаси палива дозволяли спокійно перебути зиму й відновити діяльність навесні. Однак не судилося…

З різних джерел нам відомо, що криївку у Рунґурах здав місцевий чоловік, ім’я якого з етичних міркувань подавати не будемо. Взяття цієї криївки почав розслідувати уродженець Рунґур Микола Іванів - "Скорий", який на той час був есбістом (членом Служби безпеки ОУН — А.М.) у Коршівському районі, однак не завершив через свою загибель 6 квітня 1951 року — майже через два місяці після трагедії в Рунґурах.

У доповідній республіканського МГБ від 10 лютого 1951 року вказано:

"9 февраля с.г. Печенежинским РО МГБ, по агентурним данным, в лесном массиве близ села Слобода-Рунгурская проводилась чекистско-войсковая операция. В ходе операции в скалах был обнаружен тщательно замаскированный бункер…".

У оперативному зведенні обласного МГБ вказано детальний опис криївки: "…в скале лесного массива … был обнаружен тщательно замаскированный и капитально оборудованный двойной бункер с тремя отделениями".

Отже, з доповідної бачимо, що були-таки агентурні дані. З розповідей старожилів відомо: вранці 9 лютого місце операції було щільно обставлено чекістами з кулеметними гніздами і службовими собаками. Участь в операції брали 1 рота 331 стрілецького полку ВВ МГБ під командуванням капітана Максимова і співробітники Печеніжинського РВ МГБ під загальним командуванням начальника РВ капітана Чернявського.

Кажуть, що спочатку пошуки входу до криївки не дали результатів (у оперативному зведенні зазначено, що криївку виявилив 11:00 – А.М.), через що спеціально привели замаскованого агента, який і вказав відбитком руки на снігу де люк. Інші твердять, що цей відбиток був поставлений на снігу ще непередодні операції.

Так чи інакше, поки одні емгебісти шукали люк, інші пішли у село й почали ловити місцевих жителів та вести на місце операції. Василь Стефак у книзі "Рунґури" наводить їхні прізвища: Микола і Дмитро Фенині, Михайло Жолоб і сестра Михайла Григоріва - "Бора" Параска Фенин.

Хтось з цих людей і побачив злощасний відбиток сексота над люком криївки — їх заставили його відкопувати, бо боялися, що може бути секрет з вибухівкою. Секрету не було і коли вже добралися до люка, з підземелля пролунали постріли.

Тоді начальник Печеніжинського РВ почав переговори із заблокованими. Імовірно, від повстанців говорив Михайло Стефак - "Підкова", бо чекіст звертався до нього фамільярно по імені. Також до "Бора" зверталася сестра Параска з проханням здатися, щоб їхню родину не депортували, однак повстанець відмовився продовження тутка http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

10 березня 1946 р загинула Ганна Липова (Тамара) 28 років підірвавшись на гранаті разом із москалями які її допитували - катували

фото: https://www.istpravda.com.ua

Внесок на відзначення у 1950 подав таке:

"Відзначалася надзвичайною працьовитістю та відданістю для справи визволення українського народу. В час посиленого натиску большевиків на український визвольно-революційний рух св.п. Тамара являлася фактичним керівником районового проводу ОУН. Крім того, св.п. Тамара відзначалася боєвістю та надзвичайною відвагою. Брала участь у кількох наступальних операціях відділів УПА, як стрілець".

Тамара загинула 10 березня 1946 р. Будучи арештованою під час облави в селі, де часово перебувала, шукаючи зв’язку , вона там же проходила жорстокі переслухання із тортурами. А коли її привели черговий раз на продовження слідства, вона бистро вхопила необачно поставлену гранату і від вибуху разом із нею загинув слідчий, а інші стали ранені.

(інформація з https://www.istpravda.com.ua). 

Липова Ганна Данилівна («Тамара» ; 1918, смт. Нові Стрілища, Жидачівський район,

Львівська область — 10.03.1946, с. Дички ,

Рогатинський район, Івано-Франківська область ) — лицар Срібного хреста заслуги УПА та Бронзового хреста бойової заслуги УПА .

Життєпис. 

Активний член товариств «Просвіта» та

«Союз українок» , організатор дитячих садків в регіоні. Член ОУН із 1939 р. Референт УЧХ Рогатинського районного а відтак Рогатинського надрайонного проводів ОУН (1944—1945), розвідниця та санітарка збройного підпілля ОУН (1946). Загинула підірвавшись на гранаті разом із облавниками. Похована у с. Дички.

(інформація з вікіпедія) 

Цей день в історії УПА 15 лютого.

фото: сайт Волинь POST. Кінна розвідка УПА. 

1944, 15 лютого –загін УПА атакував стрілецьку роту Новоград-Волинської дивізії Червоної армії біля міста Шумськ на Тернопільщині. Обидві сторони застосували міномети. Знищені 5 і поранені 3 військових.

У Львові закатований гестапівцями Іван Дмитришин, охоронець Миколи Лебедя.

Іван Михайлович Дмитришин (1913-1944) – народився в селі Кобиловолоки на Тернопільщині. Столяр. Член ОУН. Навесні 1939-го заарештований поляками, засуджений на 3,5 роки. Учасник похідних груп ОУН (1941). Охоронець урядуючого провідника Миколи Лебедя (1942-1944). Увечері 13 лютого 1944-го вийшов на вулицю з будинку, де перебував Лебідь, наштовхнувся на гестапівця і отримав важке поранення в живіт. У шпиталі німці його катували. Помер на третій день, нікого не видавши.

1945 рік

У бою з загоном НКВД біля села Верхів на Волині загинули 10 воїнів 5-ї бригади «Імені Байди» УПА-Північ.

Загін повстанців наскочив на село Грушевиця на Рівненщині. Відібрані військові квитки у всіх військовозобов’язаних, знищені 12 радянських активістів.

1946 рік

Сотня куреня «Підкарпатський» УПА-Захід біля села Завій на Станіславщині потрапила в оточення і вступила в бій із двома батальйонами НКВД. Відкрила шквальний вогонь з усіх кулеметів і примусила ворога до відступу. Знищено 18 енкаведистів, троє поранено.

Пошукові групи НКВД захопили дві криївки біля села Вощанці на Дрогобиччині. В одній загинуло 12 повстанців, в іншій – 3 (пораненому Степану Черибі – «Жуку» відрубали голову лопатою).

У сутичках із загонами НКВД загинули районний провідник ОУН-Стрий Іван Турчин – «Турило» (село Пукеничі на Дрогобиччині), районний провідник ОУН-Винники Михайло Бурий – «Дунай» (село Гаї на Львівщині), командир райбоївки-Жовква Федір Свинчак – «Макс» (біля села Нова Скварява на Львівщині).

1947 рік

У сутичці з загоном МВД у селі Биків на Дрогобиччині знищені 3 військових, поранені двоє. Загинула санітарка ОУН Юлія Терній – «Люба».

В селі Воля-Довголуцька на Дрогобиччині знищено дільничного уповноваженого райвідділу МВД Горчаковського.

1948 рік

Під час облави в селі Лапшин на Тернопільщині 2 бійці ОУН поранили двох військових і зуміли прорватися.

Внаслідок зіткнення з пошуковим загоном МВД у селі Бонишин на Львівщині застрелилась важко поранена Ірина Захарчук – «Береза». Підпільниця Ірина Кілярська – «Черемшина» після спроби самогубства була захоплена важко пораненою, але в лікарні зірвала бинти і померла від втрати крові.

Загін МВД захопив криївку в селі Кімната на Тернопільщині. Районний референт СБ-Кременець «Дорошенко» загинув при спробі втечі, ще двох повстанців закидали гранатами.

1949 рік

У селі Ратиці на Тернопільщині підпільники спалили сільраду і клуб.

Загін МВД захопив криївку біля села Погорілець на Станіславщині. Після двогодинного бою застрелились 7 повстанців.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.

Як були віднайдені Хрести та надгробки Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря та частково з Личаківського.

30 років назад, десь 20 лютого 1990 р. члени СНУМу, Товариства Лева та інші активісти зібрались у Львові на розі вул. Суворова (тепер - Сахарова) та Куликівської і Бойківської. Метою було відкопування залишків потрощених надмогильних хрестів - з могил Січових Стрільців та воїнів УГА з Янівського цвинтаря та частково з Личаківського. Передісторія цієї акції була така: Московсько-більшовицькі виродки, окупанти, котрі повернулись до Львова в 1944 році  вчинили пізніше у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху було залито асфальт. Часопис "Галицька Брама" описував ці події так: "У 1988 р. робітники викопуючи рів  для водогону з вул. Суворова до вул. Куликівської витягли на поверхню 7 надробних хрестів із стрілецьких могил. Місцеві старожили пам'ятали, звідки взялись ці хрести і згадували, що 1948 р. приїжджали сюди військові, привозили хрести і вимощували ними дорогу. На запитання навіщо вони це роблять, окупанти  відповідали: "Дурачьйо, не понимаєте? Чтоб вам било хорошо ходить по сухому. Згодом хрести потонули у грунті і їх залили асфальтом. Лежали вони там сотнями...На одному з подвір'їв двоповерховогоь будинку по вул. Куликівській уламками хрестів було вистелено дві доріжки і стежка. У Лютому 1990 р. я також брав участь у акції віднайдення стрілецьких хрестів разом із снумівцями Ігорем Галаєм та Данилом Бічуєю. Фото робив Данилко Бічуя. На одній із світлин, що подаю до цього допису зафіксовано саме той момент, коли я відколупав із землі шматок кам'яного стрілецького хреста на подвір'ї того будинку на Куликівській. Двома рядами уламків хрестів були вимощені доріжки. На тих доріжках стояла чиясь стара "Волга". Коли перевернули перший хрест, то відразу побачили напис "Стрілець УГА Дмитро Цюпка, +1918 р. і тризуб". На іншому хресті був напис здається - Тимко Струхманчук.  Саме цей момент зафіксований на фото, коли я торкаюсь рукою до хреста. До речі, через кілька хвилин з будинку вибігла якась кацапомовна морда і стала обурюватись на общепанятном : "Што ви дєлаєтє, как я буду заєзджать своєй машиной". Позбігались хлопці і ледь  стримувались щоб не дати виродку тягла чи лопатою по дурній голові  але він став вибачатись , що мовляв "нє знал что ето крести" та втік до хати. Ми тоді витягнули на поверхню кілька десятків хрестів, точніше їх уламків, на багатьох були Імена, прізвища стрільців і тризуби... Про цю подію був зазнятий документальний фільм і показаний по телебачення. Знімав його Ярослав Кендзьор. А ми з хлопцями повантажили хрести на вантажівку сіли в кузов і поїхали на вул.Винниченка в Інститут суспільних наук АН УРСР де ї вивантажили їх там на внутрішньому подвір'ї.

Коли в кінці 90-х років було повністю відновлено меморіальний цвинтар УГА на Янівському кладовищі., то з тих потрощених хрестів зробили у верхній частині меморіалу таку пам'ятну композицію, як нагадування про те як чужинці з московії, ці скаженії собаки,  підняли свою брудну руку на могили наших героїв, а ми українці на жаль не змогли захистити ці могили. Можливо і тепер спокутуєм тяжко нашу провину, якщо таке відбувається в Україні! 

P.S.До речі під асфальтовим покриттям на вул.Сахарова досі знаходяться ще сотні уламків стрілецьких хрестів...

автор допису Роман Гуцул. 

Цей день в історії УПА 14 лютого.

фото Волинь POST: Повстанська кравецька майстерня. Однострій шиє хорунжий Володимир Якім'юк. 

1944 рік

В ніч на 14 лютого кілька десятків повстанців здійснили напад на райвідділ НКВС і райком КП(б)У в райцентрі Тучині на Рівненщині задля звільнення заарештованих. Бій тривав майже три години. Захопити будівлі не вдалося, радянські джерела повідомляли про двох поранених, втрати нападників оцінювали в 5 осіб убитими й пораненими.

Загін УПА атакував райвідділ НКВС у Деражному на Рівненщині. Захоплені в полон начальник і секретар райвідділу, дільничний уповноважений.

Начальник райвідділу НКВС та оперуповноважений обстріляні підпільниками в селі Гонза на Рівненщині.

1945 рік

Оборонний бій УПА-Північ біля села Червоний Бір на Волині. Загинули 27 повстанців, у тому числі командири підрозділів Панас Матвійчук–«Крилач» і «Борис».

Панас Матвійчук («Віталій», «Крилач») (1918-1945) – комендант запілля Військової округи «Турів» (1944-1945), командир з’єднання груп-33, оргреферент північно-західної Генеральної округи Народно-Визвольна Революційна Організація. Майор-політвиховник УПА (1945).

«Щодо Панаса Матвійчука, то він родом із села Старий Порицьк. За польського ладу закінчив гімназію. Мав лагідну вдачу, був добрим, чуйним до друзів по підпіллю. Високий, обличчя довгасте, з голубими очима, волосся русяве. Трохи сутулився. Після Акту проголошення самостійності 30 червня 1941 р. у Львові й арешту членів уряду на чолі зі Степаном Бандерою, пішов у підпілля, був окружним провідником на «Степу» і «Січі» загальної сітки. Згодом його відкликали з цього терену в обласний провід. Загинув від ран у лютому 1945 року в Паридубському лісі на Ковельщині під псевдонімом «Крилач». Галина Коханська «З Україною у серці. Спомини» (Літопис УПА. Бібліотека – том 9).

Напад чоти УПА-Захід на дільницю винищувального батальйону в селі Кругів на Львівщині. Знищено 10 військових і 10 радянських активістів, захоплено 2 кулемети.

1946 рік

Сотня «Летуни» (командир Євген Музичка–«Середній») УПА-Захід напала на табір НКВС біля села Велика Тур’я на Станіславщині. Після максимального зближення перша чота відкрила шквальний вогонь, а друга зайшла з лівого флангу. Чекісти отримали підмогу і перейшли в наступ. Під час переслідування виникали численні сутички. Надвечір сотня розділилася на чоти і відступила до призначеного місця збору. Загинули чотовий «Голуб», стрільці «Палій», «Підкова», «Бистрий».

Загони НКВС захопили криївки в селах Тухолька на Дрогобиччині (загинув станичний ОУН Михайло Дьорка–«Сосна») та Братківці на Станіславщині (загинули 4 повстанці, зокрема командир кущової боївки ОУН «Залізняк»).

Під час облави загонів НКВС у лісі біля села Тарнавка на Дрогобиччині загинули станичний пропагандист «Грушка» і надрайонний провідник ОУН «Карпо».

В бою із загоном НКВС у селі Гринів на Львівщині загинули командир боївки Лука Шеревеха–«Кобзар» і 6 повстанців.

1948 рік

Підпільники напали на конвой МВС у селі Ходачків на Тернопільщині. Внаслідок перестрілки конвоїри і арештанти розбіглися.

У зіткненні з загоном МВС біля села Крупець на Тернопільщині знищений 1 військовий.

1949 рік

Радянські активісти захопили криївку у селі Петранка на Станіславщині, важкопоранений підпільник застрелився.

Зіткнення повстанців із загонами МВС в селах Блажів на Дрогобиччині (загинув командир боївки СБ Андрій Доцик–«Бук»), Байківці на Тернопільщині та Поріччя на Львівщині. 

1950 рік

В селі Тисменичени на Станіславщині знищений уповноважений райкому КП(б)У Бочков.

Оперативно-військовий загін МВС захопив криївку в селі Камінь на Станіславщині. У перестрілці загинули 5 повстанців.

1952 рік

У зіткненні з опергрупою МДБ у Гусятинському районі на Тернопільщині загинув командир кущової боївки Степан Костів–«Ігор».

джерело:© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.

Цей день в історії УПА 13 лютого

фото: Архів СБУ. 

Зліва праворуч: сотенний "Грузин", чотовий "Верховинець", бунчужний "Гамалія". Весна 1947 р., с. Ялинкувате, Сколівщина.

1944 рік. 

Напад загону повстанців на велику групу червоноармійців (до 550 чоловік) у селі Велика Любаша на Рівненщині. Знищено 5 військових, захоплено 25 коней.

На хуторі Рогово на Рівненщині знищені офіцер і водій, забрано з собою автомобіль.

1946 рік. 

Загін НКВС влаштував засідку в хаті голови виборчої комісії села Лука на Дрогобиччині. Загинув командир обласної боївки СБ-Дрогобич Богдан Луцький–«Перун».

У зіткненнях із загонами НКВС загинули командир боївки СБ Володимир Бузан (село Болотня на Львівщині) та командир кущової боївки ОУН-Самбор «Нечай» (село Воля Баранецька на Дрогобиччині).

1947 рік. 

У селі Яблінка на Станіславщині повстанці знищили заступника начальника полку радянської армії з політичної роботи.

Боївка сотні «Імені Богуна» УПА-Захід у райцентрі Жаб’є на Станіславщині під час зіткнення важко поранила одного військового.

1948 рік. 

Зіткнення боївок ОУН із загонами МВС у селах Вислобоки на Львівщині (знищені 2 військових і голова сільради), Татаринці на Тернопільщині (знищені 2 і поранені 2 військових), Волцнів на Дрогобиччині (знищені дільничний МВС та уповноважений райкому КП(б)У).

У селі Шляхтинець на Тернопільщині повстанці спалили сільську раду.

Воїн УПА Микола Карабін–«Дорошенко» загинув у зіткненні з загоном МВС у селі Рубанівка на Дрогобиччині.

1949 рік. 

Зіткнення СБ із загоном МВС у селі Мукані на Львівщині. Під час прориву загинув зв’язковий Ярослав Красінь–«Зенко», кущовий референт СБ Степан Янісевич–«Хмара» був поранений і підірвав себе гранатою.

1951 рік. 

Підпільник Стах Лазарко–«Чурко» із кущової боївки «Моряка» загинув у зіткненні з загоном МВС у Рудківському районі на Дрогобиччині.

1952 рік. 

Загони внутрішньої охорони МДБ (до 500 військових) почали масштабну облаву в Солотвинському районі на Станіславщині, яка тривала до 23 лютого.

джерело: сайт Українського інституту національної пам'яті. 

Юрій Липа, Одеса 1917 рік.

Хто активно ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і хоче референдуму з цього питання - ВИ просто сволочі манкурти...ви перші вороги України.

Микола Арсенич. Засновником розвідки УПА.

Микола Арсенич. Народився 27 вересня 1910 року в селі Нижній Березів на Івано–Франківщині. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. Розробив концепцію діяльності спецслужб в умовах підпільної боротьби й розбудував ефективно діючу структуру контррозвідки УПА та служби безпеки ОУН. Застрелився 23 січня 1947-го у криївці, оточеній енкаведистами.

Василь Тимків

Цей день в історії УПА - 12 лютого.

Фото повстанців з Яворівського фотоархіву. У другому ряду зверху перший зліва сидить Іван Онуфрійович Гаргат, «Липкевич» – фотограф УПА, автор багатьох світлин Яворівського фотоархіву.

1945 рік

В бою поблизу села Двірці на Львівщині сотня УПА-Захід «Галайда-1» (командир Василь Василяшко–«Перемога») протягом дня знищила 13 військових прикордонних військ і 12 бійців винищувального батальйону. Втрати повстанців – 5 чоловік.

У зіткненні з загоном НКВС в селі Перегноїв на Львівщині загинув підрайонний провідник ОУН Іван Сеньків–«Мирон».

Районна лоївка ОУН-Тур’я у зіткненні з опергрупою НКВС у селі Моковичі на Волині знищила 5 військових, захопила два автомати і три гвинтівки.

1946 рік

Напад 2 батальйонів НКВС на табір куреня УПА-Захід «Підкарпатський» (командир Павло Вацик–«Прут»). Внаслідок двогодинного бою загинули 36 енкавеесівців (13 поранено) і 8 повстанців (3 поранено). Підпільники відступили в ліс.

Чота куреня УПА-Захід «Смертоносці» (командир Данило Рудак–«Чорний») у бою із загоном НКВС біля сіл Горохолін і Грабовець знищила 7 військових, 8 зазнали поранень.

Оборонні бої повстанців із загонами НКВС на Львівщині. Біля сіл Гаї Старобрідські та Дітківці загинули 6 підпільників (серед них – командир боївки Йосип Кушпета–«Лисько», кущова провідниця жіночої сітки ОУН Євстахія Діжак–«Тамара»), у селі Болотні – троє (зокрема командир боївки Михайло Шніцер–«Чумак», резидент СБ-Болотня Михайло Воробець–«Віра»), у селі Обидів – троє, окрім того пораненими захоплені в полон зв’язкові Юлія Веретельник–«Філька» і Анастасія Бояр.

У зіткненні із загоном НКВС у селі Дальнич на Львівщині загинув станичний ОУН-Дальнич Володимир Жеребецький–«Грушка».

1947 рік

Після тривалого бою загін МВС захопив криївку ОУН біля села Гузіїв на Станіславщині. Застрелились бойовики Василь Дяків–«Вежа», Ілько Дяків–«Зелений», Федір Пришлюк–«Гайдамака», Йосип Смоляк–«Сосна».

У селі Розтоки на Чернівеччині боївка сотні УПА-Захід «Імені Богуна» під час зіткнення із загоном МВС знищила одного військового.

У Козівському районі на Тернопільщині знищено 3 енкавеесників, загинув провідник «Сумний».

1948 рік

Зіткнення із загонами МВС у селах Довга Войнилівська на Станіславщині, Ценов на Тернопільщині, Берестяни на Дрогобиччині. Загинули 3 повстанці.

1949 рік

Під час зіткнення із загонами МВС у селі Козеве на Дрогобиччині загинули вояки сотні УПА-Захід «Імені Хмельницького» Петро Розвадівський та Василь Конар.

Зіткнення із чекістами відбулись також у передмісті райцентру Городок на Львівщині та в селі Хащоване на Дрогобиччині.

1950 рік

У селі Глібів на Тернопільщині повстанці знищили працівника УМДБ Павлова.

1952 рік

Зіткнення з опергрупою МДБ в Густянському районі на Тернопільщині, загинув бойовик ОУН Роман Яцишин–«Роман».

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам’яті

Роман Когут і гурт “Буря” – Буря V

Вулиця Академічна на ретро фото кінця ХІХ-поч.ХХ ст.

джерело: https://photo-lviv.in.ua. 

Згадаємо героїв УПА.

Важливою сторінкою в історії Української Повстанської Армії 70 років тому були рейди сотень УПА у Західну Європу. Влітку 1947 року першою вирушила в рейд з Перемищини сотня «Громенка». Пізніше за нею слідували сотні «Бурлаки», «Бродича», «Крилача», «Ластівки». З важкими боями вони пробивалися з Польщі через Чехословаччину у Західну Німеччину. Навіть об’єднані військові сили трьох держав: СССР, Польщі і Чехословаччини в 1947 р. не змогли перешкодити рейдам УПА на Захід. Сотня Громенка в половині вересня 1947 р. перейшла чесько-німецький кордон і ступила на землю Баварії в м. Пассав. Перед американцями стояв при зброї бойовий підрозділ героїчної Української Повстанської Армії. Здавши зброю, вояки УПА відпочивали в американських військових казармах. Згодом їх відвідали представники української еміграції і допомагали у виїздах в різні країни світу. Упродовж 1947-48 рр. у Західну Німеччину із Закерзоння прибуло біля 400 воїнів УПА. Вони пробивалися сотнями, невеликими групами або й поодинці. З приходом на Захід українські вояки УПА сповістили світ, що український народ продовжує збройну боротьбу за відновлення незалежної Української Держави.

Тут варто згадати й про те, що і в Клівлендському Відділі Товариства Вояків УПА при його формуванні у 1950-их роках нараховувалось понад 20 повстанців. Деякі з них брали участь у рейдах УПА на Захід, інші приходили групами. Потім з Європи вони й прибули до Клівленду. Ось, деякі з них.

На світлині біля пам’ятника воїнам УПА на цвинтарі св. Андрія в Пармі у Зеленосвяточну неділю 2007 р. члени Товариства Вояків УПА. Зліва: Фаріон Орест – «Шрамченко», Бурий Тарас – «Буркун», Моцьо Михайло – «Коник», Дмитрик Петро –«Лісовик», Рошецький Микола-Богдан – «Королик», Колосівський Теодор – «Коваленко», Цьобан Ярослав – «Граб». Воїни УПА «Буркун», «Лісовик» і «Королик» прибули на Захід у рейдах, а «Шрамченко», «Коник», «Коваленко» і «Граб» – групами.

На жаль, із семи воїнів УПА, які є на світлині, шість уже відійшли у вічність. А Рошецький Микола-Богдан «Королик» перед відходом у рейд на Захід ще брав участь у боротьбі українських повстанців проти ганебної акції «Вісла», з допомогою якої польська комуністична влада силою зброї придушувала повстанський рух УПА на Закерзонні. Сьогодні М. Б. Рошецький очолює Відділ Товариства Вояків УПА в Клівленді.

Український народ не забуває своїх героїв. З його пам’яті ніколи не зітруться бойові подвиги героїв ОУН-УПА і будуть передаватися з покоління в покоління. Пам'ятаймо, що пролита кров воїнів УПА забезпечила нам сьогодні існування Української Самостійної Соборної Держави.

автор. Петро Твардовський

То є правда....

Злочини польського війська.

25 січня 1946 року підрозділи 34 полку 8 піхотної дивізії Війська Польського під командуванням підполковника Станіслава Плюто здійснили масове вбивство цивільного українського населення в с.Завадка Морохівська, було жорстоко вбито понад 70 українців, а саме село спалене, напередодні цей же польський підрозділ розстріляв 14 українців в с.Карликів.

Марія Кітішко - "Степова" писала про ці події:

"...Коло першого згарища лежав труп молодої жінки, поколеної багнетами. Кілька метрів дальше лежав мужчина, далі труп дівчини років тринадцяти. Старенька мати ходила навкруги трупів своїх дітей, безнастанно оглядаючи їхні рани....За що ж вони їх так помордували, за що так знущалися над ньов!", - голосила жінка над своєю дочкою, показуючи повстанцям порізаний труп.

Наближився до нас старий, маленький, скулений чоловік з простягненими руками: "Ходьте дорогі, ходьте, ту побачите, що вони наробили..." На згарищі під плотом лежало троє маленьких дітей. Одне сім місяців, друге два роки, трете три роки. Оглянув, погладив дитячі головки і пішов на другий бік згарища. Там лежав труп жінки з ранами від багнета в грудях і з порізаними ногами. "Тут моя жінка, а тут тато..." - показав трупа на соломі і зайшовся гарячковим, спазматичгим плачем... "Я остався тепер сам. Щож вони роблять з нашим народом..."

З недогорілої хати вийшов хлопчина років восьми. "А я остав лем з маленьким братом (сім місяців). Що ж я буду тепер з ним робив? Ось тут наші мама, а тут тато. Такой, як рубали дрова, так їх забили. Тут мої сестри". Лежать два трупи з порізаними грудьми, ногами; навіть з одежі обдерли їх польсько-больше

вицькі сталінські звірі.

Поволі сходились люди і виливали своє горе, а ми дереходили від одного згарища до другого. Знову підійшов хлопчина років чотирнадцяти: "Я лишився сам. Мама, тато, сестра - ось, тут" - і він показав рукою на трупи, вже зібрані і обмиті від попелу.

На цвинтарі у великій братній могилі лежали вже кількадесять трупів, кількадесять порізаних, понівечених, покорчених дітей, жінок, старців. Кільканадцять трупів лежало коло ями. Два трупи було спалено так, що ледви пізнати було людську подобу. Труп одного старика був обпалений до спини і мав дуже дивну поставу. Він клячав, простягнувши руки до землі, а лице було піднесене догори. Старик був за молитвою і так його вбили.

Всі трупи дорослих людей, як жінок, так і чоловіків, мали на лицях та на цілому тілі плями від побоїв. На руках мали дрібненькі рани від дроту або шпильок.

Вид страшний, потрясаючий..."

Документи , щодо цього злочину :

Степова - "КРОВАВИМИ СЛІДАМИ" http://oun-upa.national.org.ua/lib/upa/r31.html

"НОВІТНІ ВАРВАРИ" http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/2699/ , http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/1223/

ДОПОВНЕННЯ ДО ПРОТОКОЛУ В СПРАВІ МОРДУ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В С. ЗАВАДКА МОРОХІВСЬКА ПОВ.СЯНІК ДНЯ 24.01.1946 р. http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/9839/

ЗВІТ ПРО НАПАД ПОЛЬСЬКИХ БАНД НА СЕЛО ЗАВАДКИ http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/9840/

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО НАПАД НА СЕЛО ЗАВАДКА МОРОХІВСЬКА 25 СІЧНЯ 1946 РОКУ

http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9859/

ПРОТОКОЛИ ЩОДО ЗЛОЧИННИХ ДІЙ ПОЛЯКІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЗА ЛІНІЄЮ КЕРЗОНА http://avr.org.ua/index.php/

viewDoc/9919/

KRWAWYM SZLAKIEM STALINOWSKIEJ DEMOKRACJI. ВІД 1946 Р. http://avr.org.ua/

index.php/viewDoc/10475/

NOWE LIDICE. СПРАВА ПРО НАПАДИ ПОЛЯКІВ НА С. ЗАВАДКА МОРАХІВСЬКА. http://

avr.org.ua/index.php/viewDoc/10489/

джерело. ФБ. Український визвольний рух ОУН УПА.