Пісня яку люди склали у с. Рунґури після того як москалі підірвали криївку.

Хрест біля дороги, встановлений у 2002 році. Зліва вверху були криївки.

Ой, кувала зазуленька

В лісі на горбочку.

Загинули партизани

В темному лісочку.

А то були партизани

Молодії хлопці.

Вни не знали — їх продали

Рунґурські сексотці.

Ой, як прийшли до криївки

Добре повкладали.

Та й сказали партизанам,

Щоби вни ся здали.

– Ви, москалі, ви прокляті,

Що Москва хотіла?

Ви нас живих не візьмете,

Хіба наші тіла!

Діялася ця подія

Коло Юрашева,

Що влетіла гостра куля

В груди "Пугачеви".

Звисла його головонька

До самого столу.

Застрілився за Вкраїну

"Лютий" і "Підкова".

Але брати з товаришем

Життям не жалія.

Перестало серце битись

В друга "Соловія".

Звисла його головочка

У самий куточок.

Застрілився за Вкраїну

"Лютий" та "Дубочок".

"Бор" з криївки відізвався,

Що кулі свистали,

А Лобанові сексотці

Збоку ся сміяли.

Секретарка українців

Приказ готувала.

Смерть дивилася у очі —

Вна ся не страхала.

А то хлопці молодії

Усі воювали

Та й за вільну Україну

Життя своє дали!

(записано від дочки Михайла Григоріва"Бора" п.Анни Стефак (1936-2017)

джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

Легендарна історія, як бійці УПА врятували у Карпатах ведмежа.

На початку літа 1945 року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки. У лісі «совіти» натрапили на ведмедицю з малям.

Коротка кулеметна черга — і солдати вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні, йдеться у публікації

”України молодої”.

Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував, бо м’яса на ньому немає.

Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари». Знаючи, що одиноке звірятко загине, повстанці взяли його до себе. На постої «Сибіряк» (кулеметник Василь Білінчук ) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і це йому вдалося. «Ну що, брате, — пожартував командир Дмитро Білінчук , —

маємо поповнення, проводь вишкіл!». Попри важкі умови підпілля, повстанці вирішили не залишати ведмежа на вірну смерть.

Харчові отримали суворе розпорядження — щоденно постачати боївку свіжим молоком. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко.

Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів. Із цього періоду збереглося дев’ять унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь. На щастя, кремезний «Сибіряк» (псевдо отримав через втечі із заслання в Сибіру) мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмедя, а ще й кулемет Дегтярьова.

До речі, Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952 році, важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».

джерело: http://vikna.if.ua/news/category/if/2016/10/16/62222/view.

Цей день в історії УПА 17 лютого.

фото: Микола Харук "Вихор" (зліва), Василь Скригунець "Гамалія" і пес "Сталін".

джерело: УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting (ФБ). 

1944 рік

Напад повстанців на батальйон внутрішніх військ НКВД в Олександрійському районі на Рівненщині. За радянськими даними, внаслідок 7-годинного бою загинули 133 бійці УПА і 9 енкаведистів (ще 13 зникли без вісті).

В селі Гайворонка на Рівненщині підпільники вночі викрали майора Червоної армії.

1945 рік

Загін УПА-Захід влаштував засідку на радянських активістів біля села Звижень на Львівщині. Знищено 5 і поранено 3 активістів.

Боївка районного проводу ОУН-Бориня прийняли бій із загоном НКВД біля села Комарники на Дрогобиччині. Загинули 10 повстанців, у тому числі районний провідник Ігор Кішакевич – «Юрій».

1946 рік

Зіткнення повстанців із загонами НКВД відбулися в селі Вулька, на хуторі Пеньки і біля села Костів на Львівщині. Загинули 4 бійці УПА.

В бою з загоном НКВД у селі Боршневичі на Дрогобиччині загинули 4 повстанці, серед них – районний референт СБ Микола Максим – «Сірко».

1947 рік

Під час зіткнення з винищувальним загоном МВД у селі Іване-Пусте на Тернопільщині загинув кущовий провідник ОУН Іван Боднарчук – «Сон». Василь Паскарик – «Ілько» зазнав поранення, але зумів прорватися.

1948 рік

У селі Ясениця на Львівщині повстанці спалили будівлі колгоспу.

Зіткнення підпільників із пошуковими загонами МВД/МДБ у селах Шубранець на Чернівеччині (знищений старший лейтенант, обоє бійців ОУН прорвалися) Орів (загинув командир чоти сотні «Лемківська» УПА-Захід «Байрак» та його охоронець) та Модричі на Дрогобиччині (три повстанці здалися в полон, двоє з них були негайно розстріляні).

1949 рік

Повстанці спалили сільську раду в селі Івачків на Рівненщині.

1951 рік

У зіткненні з пошуковим загоном внутрішніх військ у селі Голинь на Станіславщині загинули два бійці ОУН.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.

17 лютого 1946 року загинув командир УПА-Північ майор Петро Олійник (під час бою з опергрупою НКВД біля села Рудники на Волині).

 

"Петро Олійник народився 5 січня 1909 р. в с. Молодинче (тепер — Жидачівського району Львівської області), – пише у м атеріалі на сайті Центру досліджень визвольного руху Олександр Іщук. – В юнацькі роки був членом українського «Пласту», брав участь в діяльності 20 куреня ім. гетьмана Пилипа Орлика в м. Рогатині. З початку 1930-х рр. брав участь в діяльності Організації українських націоналістів.

Згодом поступив на навчання до Львівського університету на факультет права. Був власником фірми «Мемор».

В 1938 р. П. Олійник став Львівським окружним провідником ОУН. 23 жовтня 1938 р. він був заарештований польською поліцією і відсидів під вартою до початку німецько-польської війни. У вересні 1939 р. він, як багато інших українських політичних в’язнів, зумів звільнитися і продовжив роботу у підпіллі.

Після нападу Німеччини на СРСР 22.06. 1941 р. П. Олійник вирушив для організації роботи ОУН на Східну Україну. В 1942 р. він обіймав посаду обласного провідника ОУН на Дніпропетровщині.

П. Олійник відіграв важливу роль у організації і створенні УПА. В 1943-1944 р. він був командиром військової округи УПА «Богун», в 1944-1945 р. — провідником східного краю ОУН на північно-західних українських землях. В 1945-1946 р. він був організаційним референтом західного краю на північно-західних українських землях.

Після загибелі 12.02. 1945 р. Д. Клячківського — «Клима Савура» у вересні 1945 - лютому 1946 р. П. Олійник був виконуючим обов’язки командира УПА-Північ. Він організовував масову збройну боротьбу проти спецзагонів НКВД і НКҐБ.

У 1943 р. П. Олійник брав участь у переговорах з угорцями, які мали на меті встановити контакт між українськими та угорськими колами з метою припинення боротьби.

Радянські спецслужби тривалий час полювали за ним. П. Олійник загинув в бою з загонами НКВД-НКҐБ 17 лютого 1946 р. на хуторі Глинки біля с. Рудники Маневицького району Волинської області. Місце його поховання невідоме.

У підпіллі ОУН П. Олійник використовував псевдоніми «Еней», «Роман», «Сергій». Мав військове звання майора УПА, був нагороджений однією з високих повстанських нагород — Бронзовим хрестом заслуги".

Фото: povstanska-armiya.tumblr.com

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua 

Хата в селі Княгиничі (Рогатинщина). Штаб-квартира командира УПА.

Рогатинщина, через своє вдале географічне розташування, адже на стику трьох областей – була постійною базою для командного складу УПА. Саме в селі Княгиничі протягом цілого 1949 року була підпільна штаб-квартира командира УПА Романа Шухевича.

автор. Василь Тимків. (#репортер). 

Цей день в історії УПА 16 лютого.

фото http://incognita.day.kyiv.uа. Друга половина 1946 року. Спіймані члени групи СБ ОУН «Володі».

1943 рік

У середині лютого відбулися дві атаки відділів УПА на німецькі в’язниці у Кременці та Дубні.

1944 рік

Напад повстанців на радянський 233-й саперний батальйон у селі Залюбівка на Рівненщині. Знищений лейтенант, троє військових поранено, захоплено дві гвинтівки та револьвер.

1945 рік

У селі Гербуртів на Станіславщині протягом всього дня тривав бій загонів УПА-Захід із гарнізонами НКВД Рогатинського, Бурштинського і Букачівського районів. Знищені 69 військових, 35 поранено. Втрати повстанців: 5 убитими, 8 поранено.

Сотня «Стріла» (командир Іван Паньків – «Явір») УПА-Захід вела бій із ротою НКВД біля села Коротке на Станіславщині. Знищено 70 військових, загинули 30 повстанців.

Під час зіткнення з загоном НКВД на Львівщині загинув політвиховник куреня «Гайдамаки» УПА-Захід Дмитро Гуцуляк – «Денис».

1946 рік

У сутичках із загонами НКВД на Львівщині загинули районний провідник СБ-Щирець «Морозенко» (село Добряни), районний провідник ОУН-Сокільниче Максим Бурий – «Орел» (село Вовків), розвідниця й зв’язкова УПА Анастасія Сайко (село Дусанів).

Пошукова група прикордонних військ та райвідділу НКВД захопила криївку в лісі біля села Боянець на Львівщині. Загинув командир тактичного відтинку-12 «Климів» і командир сотні куреня «Галайда» Василь Василяшко – «Перемога», бунчужний куреня «Хміль» та ще двоє повстанців.

1947 рік

Боївка УПА-Захід у селі Шепіт на Станіславщині знищила капітана загону МВД та ще одного військового.

Під час зіткнення з загоном МВД в селі Стрільбичі на Дрогобиччині загинув станичний ОУН «Байда».

1948 рік

Вступивши в бій із загоном МВД у селі Романів на Львівщині, підпільники знищили 7 військових, загинув 1 повстанець.

Внаслідок зіткнень із загонами МВД у селі Увин на Львівщині поранений слідчий райвідділу МГБ, а в селі Теслугів на Рівненщині – уповноважений міністерства заготівель.

1949 рік

Внаслідок диверсійних акцій повстанців у селі Новоселки на Рівненщині спалена сільрада, в селі Ставищани на Кам’янець-Подільщині спалені сільрада та клуб, знищене телефонне обладнання, в селі Загір’я на Тернопільщині спалені сільрада та клуб, знищений завідувач клубу.

У зіткненні з загоном МВД у селі Човгани на Станіславщині знищений 1 сержант.

Пошуковий загін МВД захопив криївку біля села Підсухи на Станіславщині. Підпільники, що перебували всередині, загинули після двогодинного бою.

1952 рік

Під час зіткнення з опергрупою МГБ на Мар’янівських хуторах на Рівненщині загинули командир боївки «Дон» і четверо повстанців.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

 www.memory.gov.ua

Легендарна криївка, що отримала друге життя. Історія із с. Рунґури.

Стоїть посередині "Скорий", крайній справа Прокопів "Лютий", присів посередині "Підкова", нижче нього посередині "Камінь".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина) 

Стоїть другий зліва "Камінь", присіли перший зліва "Підкова", перший справа "Чавун".

Фото надане автором (з родинного архіву Микитюків з Печеніжина)

«С находившимися в бункере бандитами были завязаны переговоры с целью склонения их сдаться живыми, но бандиты оказали вооруженное сопротивление. Поскольку ружейно-пулеметным огнем и гранатами служебного наряда находившихся в бункере бандитов ликвидировать не представлялось возможным, поэтому указанный бункер в 19-00 был подорван толом».

Звернемося до архівних джерел і спогадів жителів Рунґур та Печеніжина для більш детальної розповіді про цю спарену криївку та її героїв.

Після розформування останніх сотень УПА восени 1949 р. і трансформації їх у Збройне підпілля ОУН(р), на терені колишнього 21 Тактичного відтинку Воєнної округи "Говерля" в Печеніжинському районі (тепер входить до Коломийського – А.М.) діяло декілька груп повстанців.

Найвідоміша з них боївка надрайонного референта СБ Степана Козьмина - "Марка" ("Левка"), а також боївки "Орла", "Кугута", "Каменя" та інших підпільників, котрі час від часу об’єднувалися для спільних акцій і діяли в тісному зв’язку з подібними групами сусідніх районів.

Більшість повстанців з Рунґур, які раніше були у сотні Михайла Москалюка - "Спартана", після її розформування оперували під керівництвом хорунжого Федора Кузенка - "Каменя".

В околиці Рунґур для їхнього переховування було споруджено декілька криївок, включно з господарчими магазинами біля хребта Варатик. 9 квітня 1950 року, на Великдень, Федір Кузенко - "Камінь" був смертельно поранений і наступного дня помер. З ним загинув його односельчанин —кулеметник Василь Григорів - "Вільха".

Після загибелі "Каменя" рунґурські підпільники підпорядковувалися побратимові "Каменя" Михайлу Стефаку - "Підкові" та найстаршому рунґурському повстанцю і станичному цього села Михайлові Григоріву - "Бору".

За свідченнями племінника "Підкови" Дмитра Ільчишина підземний сховок на кутку "Петричєва" в урочищі "Юрашів" почали споруджувати ще у 1948 році. Працювали наполегливо і довго, внаслідок чого на схилі гори було споруджено добротну захищену криївку як спарену з двох, кожна з яких мала свій окремий вихід, а між ними був прихований підземний перехід-тунель.

У нижню криївку затікала вода з джерела, а також був зроблений відстійник, відходи з якого виводилися через грунт у потічок поруч. Все було продумано так, аби тут могли перебути тривалий час одразу декілька повстанців, не видаючи місцясвоєї локалізації.

Про спорудження криївки точно знав лише один місцевий житель, який постачав підпільникам харчі, необхідні речі та інструменти.

В ту зиму 1950–1951 років ліси засипали глибокі сніги, що значно обмежило можливість здійснювати акції чи маневрувати. Підпільники, які перебували недалеко від райцентру Печеніжин, звідки місцевий райвідділ МГБ проводив свої чекістсько-військові операції, затаїлися глибоко під землею.

Продукти харчування, вода і запаси палива дозволяли спокійно перебути зиму й відновити діяльність навесні. Однак не судилося…

З різних джерел нам відомо, що криївку у Рунґурах здав місцевий чоловік, ім’я якого з етичних міркувань подавати не будемо. Взяття цієї криївки почав розслідувати уродженець Рунґур Микола Іванів - "Скорий", який на той час був есбістом (членом Служби безпеки ОУН — А.М.) у Коршівському районі, однак не завершив через свою загибель 6 квітня 1951 року — майже через два місяці після трагедії в Рунґурах.

У доповідній республіканського МГБ від 10 лютого 1951 року вказано:

"9 февраля с.г. Печенежинским РО МГБ, по агентурним данным, в лесном массиве близ села Слобода-Рунгурская проводилась чекистско-войсковая операция. В ходе операции в скалах был обнаружен тщательно замаскированный бункер…".

У оперативному зведенні обласного МГБ вказано детальний опис криївки: "…в скале лесного массива … был обнаружен тщательно замаскированный и капитально оборудованный двойной бункер с тремя отделениями".

Отже, з доповідної бачимо, що були-таки агентурні дані. З розповідей старожилів відомо: вранці 9 лютого місце операції було щільно обставлено чекістами з кулеметними гніздами і службовими собаками. Участь в операції брали 1 рота 331 стрілецького полку ВВ МГБ під командуванням капітана Максимова і співробітники Печеніжинського РВ МГБ під загальним командуванням начальника РВ капітана Чернявського.

Кажуть, що спочатку пошуки входу до криївки не дали результатів (у оперативному зведенні зазначено, що криївку виявилив 11:00 – А.М.), через що спеціально привели замаскованого агента, який і вказав відбитком руки на снігу де люк. Інші твердять, що цей відбиток був поставлений на снігу ще непередодні операції.

Так чи інакше, поки одні емгебісти шукали люк, інші пішли у село й почали ловити місцевих жителів та вести на місце операції. Василь Стефак у книзі "Рунґури" наводить їхні прізвища: Микола і Дмитро Фенині, Михайло Жолоб і сестра Михайла Григоріва - "Бора" Параска Фенин.

Хтось з цих людей і побачив злощасний відбиток сексота над люком криївки — їх заставили його відкопувати, бо боялися, що може бути секрет з вибухівкою. Секрету не було і коли вже добралися до люка, з підземелля пролунали постріли.

Тоді начальник Печеніжинського РВ почав переговори із заблокованими. Імовірно, від повстанців говорив Михайло Стефак - "Підкова", бо чекіст звертався до нього фамільярно по імені. Також до "Бора" зверталася сестра Параска з проханням здатися, щоб їхню родину не депортували, однак повстанець відмовився продовження тутка http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2019/02/9/153657/

10 березня 1946 р загинула Ганна Липова (Тамара) 28 років підірвавшись на гранаті разом із москалями які її допитували - катували

фото: https://www.istpravda.com.ua

Внесок на відзначення у 1950 подав таке:

"Відзначалася надзвичайною працьовитістю та відданістю для справи визволення українського народу. В час посиленого натиску большевиків на український визвольно-революційний рух св.п. Тамара являлася фактичним керівником районового проводу ОУН. Крім того, св.п. Тамара відзначалася боєвістю та надзвичайною відвагою. Брала участь у кількох наступальних операціях відділів УПА, як стрілець".

Тамара загинула 10 березня 1946 р. Будучи арештованою під час облави в селі, де часово перебувала, шукаючи зв’язку , вона там же проходила жорстокі переслухання із тортурами. А коли її привели черговий раз на продовження слідства, вона бистро вхопила необачно поставлену гранату і від вибуху разом із нею загинув слідчий, а інші стали ранені.

(інформація з https://www.istpravda.com.ua). 

Липова Ганна Данилівна («Тамара» ; 1918, смт. Нові Стрілища, Жидачівський район,

Львівська область — 10.03.1946, с. Дички ,

Рогатинський район, Івано-Франківська область ) — лицар Срібного хреста заслуги УПА та Бронзового хреста бойової заслуги УПА .

Життєпис. 

Активний член товариств «Просвіта» та

«Союз українок» , організатор дитячих садків в регіоні. Член ОУН із 1939 р. Референт УЧХ Рогатинського районного а відтак Рогатинського надрайонного проводів ОУН (1944—1945), розвідниця та санітарка збройного підпілля ОУН (1946). Загинула підірвавшись на гранаті разом із облавниками. Похована у с. Дички.

(інформація з вікіпедія) 

Цей день в історії УПА 15 лютого.

фото: сайт Волинь POST. Кінна розвідка УПА. 

1944, 15 лютого –загін УПА атакував стрілецьку роту Новоград-Волинської дивізії Червоної армії біля міста Шумськ на Тернопільщині. Обидві сторони застосували міномети. Знищені 5 і поранені 3 військових.

У Львові закатований гестапівцями Іван Дмитришин, охоронець Миколи Лебедя.

Іван Михайлович Дмитришин (1913-1944) – народився в селі Кобиловолоки на Тернопільщині. Столяр. Член ОУН. Навесні 1939-го заарештований поляками, засуджений на 3,5 роки. Учасник похідних груп ОУН (1941). Охоронець урядуючого провідника Миколи Лебедя (1942-1944). Увечері 13 лютого 1944-го вийшов на вулицю з будинку, де перебував Лебідь, наштовхнувся на гестапівця і отримав важке поранення в живіт. У шпиталі німці його катували. Помер на третій день, нікого не видавши.

1945 рік

У бою з загоном НКВД біля села Верхів на Волині загинули 10 воїнів 5-ї бригади «Імені Байди» УПА-Північ.

Загін повстанців наскочив на село Грушевиця на Рівненщині. Відібрані військові квитки у всіх військовозобов’язаних, знищені 12 радянських активістів.

1946 рік

Сотня куреня «Підкарпатський» УПА-Захід біля села Завій на Станіславщині потрапила в оточення і вступила в бій із двома батальйонами НКВД. Відкрила шквальний вогонь з усіх кулеметів і примусила ворога до відступу. Знищено 18 енкаведистів, троє поранено.

Пошукові групи НКВД захопили дві криївки біля села Вощанці на Дрогобиччині. В одній загинуло 12 повстанців, в іншій – 3 (пораненому Степану Черибі – «Жуку» відрубали голову лопатою).

У сутичках із загонами НКВД загинули районний провідник ОУН-Стрий Іван Турчин – «Турило» (село Пукеничі на Дрогобиччині), районний провідник ОУН-Винники Михайло Бурий – «Дунай» (село Гаї на Львівщині), командир райбоївки-Жовква Федір Свинчак – «Макс» (біля села Нова Скварява на Львівщині).

1947 рік

У сутичці з загоном МВД у селі Биків на Дрогобиччині знищені 3 військових, поранені двоє. Загинула санітарка ОУН Юлія Терній – «Люба».

В селі Воля-Довголуцька на Дрогобиччині знищено дільничного уповноваженого райвідділу МВД Горчаковського.

1948 рік

Під час облави в селі Лапшин на Тернопільщині 2 бійці ОУН поранили двох військових і зуміли прорватися.

Внаслідок зіткнення з пошуковим загоном МВД у селі Бонишин на Львівщині застрелилась важко поранена Ірина Захарчук – «Береза». Підпільниця Ірина Кілярська – «Черемшина» після спроби самогубства була захоплена важко пораненою, але в лікарні зірвала бинти і померла від втрати крові.

Загін МВД захопив криївку в селі Кімната на Тернопільщині. Районний референт СБ-Кременець «Дорошенко» загинув при спробі втечі, ще двох повстанців закидали гранатами.

1949 рік

У селі Ратиці на Тернопільщині підпільники спалили сільраду і клуб.

Загін МВД захопив криївку біля села Погорілець на Станіславщині. Після двогодинного бою застрелились 7 повстанців.

джерело: © 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.