Загальна кількість переглядів!

четвер, 10 вересня 2020 р.

10 вересня 1918р. на засіданні Ради міністрів Української Держави ухвалено грамоту гетьмана Павла Скоропадського про ратифікацію Брест-Литовського мирного договору.

Федір Лизогуб з Гетьманом Павлом Скоропадським. Федір Лизогуб - прем’єр-міністр Української Держави 1918 р.

москальська мирна делегація оголосила декларацію про незгоду із запропонованими Україною пропозиціями щодо кордонів між РСФРР та Українською Державою. москальська сторона наполягала на збереженні кордонів, визначених мирним договором між московією і Центральними державами у Брест-Литовську.

8 - 11 вересня 1943р. бій біля с. Новий Загорів відбувсяміж загонами УПА та німцями які значно переважали.

Пам'ятник бою біля села Новий Загорів.

44 молодих бійців УПА тримали бій проти понад 1500 бійців німецьких військ дві з половиною доби, маючи один міномет та чотири кулемети. Територія Загорівського монастиря, на якому розташувалися бійці УПА, була стратегічним місцем, де перетиналися шляхи УПА з сусідніх областей.

Результат повстанці змушені були відступити.

10 вересня 1894 - народився Олександр Довженко, визначний Український кінорежисер, сценарист, письменник, художник.

О. Довженко.

Родовід Довженків
Предки Олександра Довженка були чумаками, що переселилися з Полтавщини у Сосницю ще у XVIII столітті. Засновником роду по батьковій лінії був Карпо, що народився 1760 року. У Карпа був син Григорій (народився 1786 року), у Григорія - Тарас (народився 1812 року), який разом із дружиною Марією мав багато синів, що їх у Сосниці по-вуличному величали Тарасовичами, а серед них - і Семен, дід Олександра, а в Семена - Петро, Самійло і Микола, відповідно батько й дядьки Олександра Петровича. У В'юнищах рід Довженків поважали аж настільки, що з вісімдесятих років XIX століття та вулиця, якій пізніше дали ім'я Шевченка, називалася просто Довженковою.

Мати Одарка Єрмолаївна, у дівоцтві Цигипа, була донькою Єрмолая Цигипи, сосницького ткача-художника.

Народився на хуторі В'юнище (нині в межах смт Сосниця , Чернігівська область, Україна, за тодішнім адмінподілом — Чернігівська губернія, Російська імперія) у багатодітній селянській сім'ї. У різних джерелах називають різні дати народження О. Довженка: 10, 11 або 12 вересня. Згідно з актовим записом у метричній книзі Соборно-Троїцької церкви містечка Сосниця, він народився 29 серпня 1894 року за «старим стилем» — тобто 10 вересня за новим.

Батько й мати були неписьменні. Батько, Петро Семенович Довженко, належав до
козацького стану.

Сім'я жила незаможно: землі було немало, проте вона була неродюча, натомість дітей було 14 - Василь (1881-1890), Лаврін (1883-1890), Оврам (1885-1905 (або 1907)), Сергій (1887-1893), Іван (1889-1890), Григорій (1891-1892), Олександр (1894), Парасковія (1898-1899), Анна (1900-1918), Мотрона (1903), Андрій (1905-1925), Кулина (1907-1908 або 1909), Поліна (1909), а також дитина, яка померла при народженні чи у перші дні (Олександр згадував хлопчика як "нехрещений"), тому батько «наймався в підводчики та смолярував». Діти в сім'ї рано помирали, майже всі не досягнувши працездатного віку, тому в згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон». Він любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.
Вчився в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах — реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб і учителювання».

середа, 9 вересня 2020 р.

9 вересня 1944р. московити і польща уклали договір про примусове виселення Українців - лемків із їхніх рідних етнічних земель.

Депортація українців з Новосільців ( Сяноцький повіт) в СРСР. Березень 1946р.

Понад 500 тисячі Українців примусово, насильно, позасудово переселили до УРСР у 1944–1946 роках. Це брутально здійснили комуністичні режими срср і польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли Українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.



9 вересня 1845р. народився Мар’ян Алоїз Ломницький - вчений-зоолог, палеонтолог, геолог, педагог. Займався дослідженнями із зоології, палеонтології, геології; автор понад 150 наукових праць.

Мабуть, одним з найбільш яскравих та видатних натуралістів і вчених Східної Галичини був Мар’ян Алоїз Ломницький. Ця історія проте, як уродженець невеличкого села Баворова, що під Тернополем, своєю працею і наполегливістю одержав визнання наукової еліти Австрійської імперії.
Народився Мар’ян Ломницький у сім’ї зубожілого польського шляхтича Якуба Ломницького і Маґдалени Борковської 9 вересня 1845 року. Дитинство Мар’яна проходило в Баворові, де він закінчив початкову школу, а згодом батьки відправляють його на навчання до Львова в Академічну Ґімназію. Саме тут у Ломницького проявляється схильність до природничих наук, і чимала заслуга в цьому його вчителів: Максиміліана Сили-Новицького , який викладав зоологію та Северина Плахетки, що читав ґеологію. Саме ці дві дисципліни й обрав для себе Мар’ян Ломницький, який в науковому світі знаний як видатний ентомолог і ґеолог. Успішності Ломницького можна було лише позаздрити, і у 1864 році він здобуває стипендію відомого маґната і філантропа Володимира Дідушицького. Ця стипендія дозволила молодому Ломницькому на три роки переїхати до Кракова, де він продовжує штудіювати природничі науки, а в 1867 поступити до віденського університету. В столиці Австрійської імперії він поглиблено вивчає ґеологію у Е. Суесса й палеонтологію в Р. Кнера, знайомиться з Л. Міллером та Е. Рейтером. Того ж таки року, він разом із Л. Міллером та Е. Рейтером організовують першу експедицію на Чорногору, яка тривала місяць – з червня по липень. Їх маршрут проляг через Коломию, Косів, Жаб’є (тепер м. Верховина), Бистрень і на Чорногірський хребет. В експедиції вони проводять збори жуків, в результаті чого у 1868 році М. Ломницький публікує свою першу відому наукову статтю – список жуків Чорногори, вперше даючи характеристику висотному розподілу різних видів. Він робить прив’язку своїх зборів до висотних рослинних поясів: букового, смерекового, субальпійського та альпійського.

Задля справедливості потрібно сказати, що характерною рисою його робіт є детальний фізико-географічний та флористичний опис територій дослідження, що є дуже цінним в сучасних умовах, оскільки дає змогу прослідкувати зміни за тривалий час аж до сьогодення.

Ще в 1867 році він налагоджує зв’язок з Комісією Фізіографічною Краківського Наукового Товариства, яке згодом стало Академією Умінь, де власне він й опублікував свою першу наукову працю. А у Львові стає одним із засновників Товариства Природничників імені Коперніка, членом якого був усе своє життя, а в 1897-1898 та 1914 роках обирався його президентом.
А вже через рік – у 1868 році, він складає іспит на вчителя середньої школи й повертається до Львова, де працює в Ґімназії імені імператора Франца Йосипа. Наступного року Мар’ян Алоїз Ломницький перебирається до Станіславова (нині Івано-Франківськ), де викладає зоологію в тутешній Ґімназії. 

Впродовж наступних дев’яти років він працює над зборами комах околиць Станіславова, заснувавши цілу ентомологічну школу. І в 1875 році публікує наукову працю “Жуки зібрані в околицях Станіславова” – це найбільша і найґрунтовніша робота присвячена колеоптерофауні нашого міста, ніхто до нього і ніхто досі не перевершив за масштабами і обсягами його роботу. Ця праця охоплює значну територію межиріччя Бистриці Солотвинської, Бистриці Надвірнянської і Ворони, які зливаються поблизу с. Вовчинці. Тут він наводить дані про знаходження 750-и видів твердокрилих, які широко використовується біологами й ентомологами в сучасних дослідженнях біологічного різноманіття.
Як ґеолог, Мар’ян Ломницький досліджує Вовчинецькі Пагорби, що на схід від Станіславова, і тут же робить відкриття (1871 р.), описавши новий вид амонітів крейдяного періоду Pachydiscus
stanislaopolitanus.

В 1877 та в 1878рр. за сприяння Комісії Фізіографічної у Кракові М. Ломницький бере участь в двох експедиціях в “Гори Солотвинські” (Центральні Ґорґани), які проходили по маршруту Солотвин – Пороги – Гута – Сивульський та Ігровецький хребти. Дослідження стосувалися не тільки фауни жуків, але й прямокрилих та риб. В опублікованій, за результатами експедиції, статті, він наводить 239 видів жуків. Аналогічну експедицію було споряджено в 1880 р. у верхів’я р. Лімниці, що в “Горах Стрийських” (Північні Ґорґани). Дослідження проводились по маршруту Перегінськ – Підлюте – Осмолода – Ґрофянський хребет де було виявлено 19 видів прямокрилих та 376 видів жуків.

У 1879 році Ломницький знову переїжджає до Львова де проживає аж до кінця свого життя. Тут він працює у IV Львівській Ґімназії й одночасно (з 1878 по 1882 рік) викладає зоологію у Вищій Рільничій Школі у Дублянах.
М. Ломницький публікує низку статей з доповненнями до фауни жуків Галичини, а більш фундаментальною його працею, яка узагальнила всі попередні багаторічні дослідження став каталог жуків Галичини (1884 рік) латинською мовою. В цій роботі він наводить 3182 види і 130 варіацій жуків. Список наведених видів включає в себе також низку синонімів, які вживалися й були поширені в літературі того часу, а особливою рисою є спроба дати характеристику розподілу видів за висотним ґрадієнтом. Зокрема він розділяє всі види на ті, що поширені в Карпатах, ті, що розповсюджені на Поділлі, та ті, що зустрічаються на всіх територіях. Згодом він публікує колеоптерологічний список околиць м. Львова у чотирьох томах(1890-1906 роки) та список жуків Польщі (1913 рік). Найвизначнішою ґеологічною працею Мар’яна Алоїза Ломницького став “Ґеологічний атлас Галичини”.

У 1905 році обіймає посаду куратора відділу зоології Музею імені Дідушицьких (нині Державний природознавчий музей) у Львові, якому передає всі свої колекційні збори, нагромаджені за 35 років наукової діяльності.
Визнанням наукових заслуг Мар’яна Алоїза Ломницького стало нагородження його орденом імператора Франца Йосипа (1904 рік), присвоєння йому почесного доктора філософії Львівського університету (1812 рік), почесного члена Товариства Природничників імені Коперніка (1909 рік) та Татранського Товариства (1912 рік). На честь Ломницького названі види рослин, жуків і викопних тварин.
Помер Мар’ян Алоїз Ломницький 26 жовтня 1915 року і похований на Личаківськім цвинтарі у Львові.

Джерело
http://www.naturalist.if.ua/?p=90

9 вересня 1769р. народився Іван Котляревський, Український письменник, поет і драматург, основоположник сучасної української літератури.

Іван Котляревський народився у Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян.

Навчався у Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщицьких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу.

Впродовж 1796-1808 рр. Котляревський перебував на військовій службі, а у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-турецькій війні.
У 1798 році без відома самого Котляревського у Петербурзі виходить у перших трьох частинах "Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ". Це трапилось завдяки колезькому асесора М. Парпурі. Згодом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання.

У 1809 р. Іван Котляревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему "Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським" у чотирьох частинах. "Енеїда" стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

З 1810 року працював наглядачем "Дому для виховання дітей бідних дворян".
У 1816-1821 рр. Іван Котляревський був директором Полтавського вільного театру.
У 1819 році Котляревський написав для Полтавського театру п'єсу "Наталка Полтавка", яка вперше була надрукована у 1838 році і водевіль "Москаль-чарівник" (надрукований у 1841 р.), які стали основою започаткування нової української драматургії.
Іван Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.
У 1827-1835 рр. - попечитель "богоугодних" закладів.

Помер Іван Котляревський, коли йому було 69 років. Похований у Полтаві.

Джерело
https://dityinfo.com/

Цей день в історії УПА - 9 вересня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Передача блакитного як світлішого від жовтого на фото присяги членів Директорії УНР (Кам’янець-Подільський. Жовтень 1919 р.).
*****

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Варта Народного Руху на урочистостях із приводу 50-річчя УПА, урочище Вовчак у Свинаринському лісі на місці колишнього села Вовчак (ліквідоване радянською владою) Турійського р-ну Волинської обл., яке було базою УПА "Січ", жовтень 1992 року.
******
1943 рік
У бою з німцями в селі Колодеже на Волині відділ УПА знищив близько 20 військових. Втрати УПА: двоє загиблих.

1946 рік
Пошукову група прикордонних військ захопила криївку біля села Станин на Львівщині. Повстанець, що перебував усередині, вчинив збройний опір і, не маючи шансів на прорив, застрелився.

Троє повстанців загинули в сутичці з загоном МВД в Золочівському районі Львівщини.

1947 рік
Пошукова група МВД захопила криївку в лісовому масиві Олевського району на Львівщині. Троє повстанців три години відстрілювались і всі загинули в бою.

У селі Бережниця на Дрогобиччині підпільники знищили дільничного МВД.

1948 рік
У селі Завалля на Станіславщині повстанці знищили колгоспного активіста.

Біля села Чорний Потік на Станіславщині опергрупа МВД оточила повстанця, який учинив збройний опір, отримав важке поранення і застрелився.

У селі Братківці на Дрогобиччині повстанці знищили дільничного МВД і уповноваженого міністерства заготівель.

1949 рік
Двоє повстанців загинули, потрапивши в засідку загону МВД у селі Грицеволя на Львівщині.

1950 рік
Пошукова група МВД виявила криївку біля села Андріївка на Львівщині і заклала міну, від якої загинув повстанець Теодор Гапон – «Клен».

У бою з москалями у Галицькому районі Львівщини загинув районний провідник ОУН Богдан Пилипчук – «Свист».

СЕРГІЙ ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті.

вівторок, 8 вересня 2020 р.

Цей день в історії УПА - 8 вересня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
"Під час німецької окупації в 1943 р. мене забрали до карного лагеря в м. Сколю за те, що я не хотів йти до бавдінсту. В цьому лагері я перебув чотири тижні. В першій половині місяця червня 1943 р. сотня ком. "Різуна" розбила цей лагер і випустили 160 осіб. З цього 60 осіб зразу пішло до УПА, а решта людей, які були більше виснажені лагером, командир відпустив додому" (з протоколу допиту СБ ОУН Павла Смішнюка ("Чумака"), 25.09.1947, Козова)...
У листопаді 1941р. нацисти запровадили так званий «баудінст» — обов'язкові трудові табори, де кожна фізично здорова особа чоловічої статі мала відпрацювати один місяць, а якщо мав порушення, то термін могли продовжити й до шести місяців, або відсилали до концтабору чи на роботи в Німеччину.
на фото: юнаки з баудінсту
************
1943 рік
У засідці на шляху в Олександрійському районі Рівненщини повстанці знищили двох німецьких військових і спалили автомобіль.

1944 рік
У селі Висоцько на Львівщині повстанці знищили шістьох радянських активістів. Одного з них показово повішено в центрі села.

1945 рік
У бою з москалями у селі Задвір’я на Львівщині загинули 5 повстанців.

1946 рік
У селі Унятичі на Дрогобиччині підпільники знищили дільничного МВД.

У лісовому масиві біля села Ратищі на Тернопільщині повстанці зіткнулися з загоном МВД. У перестрілці знищено двох військових. Микола Лукасевич – «Прямий» зазнав важкого поранення і, рятуючись від захоплення, підірвав себе гранатою.

У бою з москалями у селі Тернава на Дрогобиччині загинув референт районного проводу ОУН Роман Глухий – «Нечай».

1947 рік
Пошукова група МВД захопила криївку в селі Яструбичі на Львівщині. Двоє повстанців під час прориву знищили військового, однак один із них загинув.

У селі Увин на Львівщині повстанці знищили військового МВД і поранили начальника районної міліції. У перестрілці один повстанець загинув.

1948 рік
У селі Семигинів на Дрогобиччині підпільники поранили дільничного МВД.

1949 рік
Під боїв з москалями у селах Рудавка, Страшевичі, Чижки і Ямельниця на Дрогобиччині загинули четверо повстанців, у тому числі зв’язковий над районного проводу ОУН «Чорний».

1950 рік
Колишній воїн сотні «Галайда» УПА-Захід Андрій Громада – «Ванька» загинув у бою з москалями у селі Волсвин на Львівщині.

СЕРГІЙ ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті

8 вересня 1897р. у с. Чортовець на Івано-Франківщині народився Іван Іванович Борковський, археолог, ректор Українського вільного університету в Празі.

Народився у сім’ї переселенців із Наддніпрянщини.

Учасник Першої світової війни у лавах австро-угорської армії на Італійському та Східному фронтах. Закінчив короткі офіцерські курси, був поранений і нагороджений двома медалями.

Під час Українських визвольних змагань – доброволець легіону Українських січових стрільців, комендант сотні в Українській Галицькій армії. Учасник боїв за Львів і наступальної операції Української Галицької Армії в червні 1919-го – Чортківської офензиви.

Пізніше емігрував до Чехословаччини. Навчався на філософському факультеті Празького університету і паралельно – на кафедрі археології Українського вільного університету в Празі.

Член наукового товариства імені Шевченка у Львові. Двічі обирався ректором Українського вільного університету.

У 1945-му був заарештований радянським «Смершем» разом із багатьма іншими «українськими буржуазними націоналістами», але звільнений за три дні завдяки наполегливому клопотанню президента Чехословаччини Едуарда Бенеша.

Автор понад 150-ти наукових праць. Першим відкрив найдавнішу слов’янську кераміку – так званий празький тип («Празька культура»), територія якого поширювалася на Південну Польщу, Західну Україну та Північно-Східну Словаччину. Це стало доказом заселення Центральної Європи слов’янами, які освоїли ці землі ще до приходу германських племен. У 1960-му захистив докторську дисертацію «Празький град у світлі нових досліджень».

Помер 17 березня 1976-го у Празі.

Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua 

8 вересня 1898р. народилася Наталія Ужвій, Українська акторка театру й кіно.

Селянська родина Ужвій була багатодітною. Наталія мала п’ять братів та дві сестри.
В пошуках роботи батько перевозить сім’ю до столиці Польщі, де працює на залізниці. Саме тому першу освіту Наталія здобула в залізничному училищі. Але театр і школа стали основою її тодішнього життя. З 1926 по 1936 роки акторці вдалося працювати в легендарному театрі «Березіль» під керівництвом видатного Українського режисера Леся Курбаса.

В 1926 році сталась знаменна подія в житті акторки – її перша роль в кіно. Дебют – радянський чорно-білий німий фільм 1926 року «П.К.П.» («Пілсудський купив Петлюру»). Другою кінострічкою з Наталією Ужвій став теж чорно-білий німий художній кінофільм «Тарас Трясило».

В 1936 році Наталія переїхала жити і працювати в Київ і стала актрисою Київського державного академічного українського драматичного театру імені Франка. Але пам’ять про Ужвій назавжди залишилась в Харкові. Скульптор Матвій Манізер створив скульптуру шевченківської Катерини за образом Ужвій. Тепер ця скульптура прикрашає центр Харкова.

Під час Другої світової війни Наталія Ужвій продовжувала зйомки в кіно. Найбільший успіх принесла стрічка "Райдуга".

Померла актриса в Києві 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі. Після смерті актриси на будинку, де вона жила в Києві, встановлено меморіальну дошку. В репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах. Іменем Наталії Ужвій названо Будинок ветеранів сцени в Пущі-Водиці. У Києві, Луцьку, Любомлі на честь Наталії Ужвій названо вулицю.

Джерело
https://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/

8 - 10 вересня 1989р. у Києві почався установчий з'їзд Народного руху України за перебудову.

Виступ хору "Гомін" на установчому з'їзді НРУ

1109 делегатів представляли близько 280 тисяч членів. Головною метою діяльності Рух визначив "відновлення парламентським шляхом державної незалежності України, побудову демократичного й гуманного суспільства, в якому буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу й умови для гідного життя людини, відродження та всебічний розвиток української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки".
Головою Руху обрано Івана Драча

Джерело
https://www.istpravda.com.ua/

понеділок, 7 вересня 2020 р.

7 вересня 1984р. у Римі помер Йосип (Йосиф) Сліпий - предстоятель Української греко-католицької церкви в 1944-1984 рр., кардинал.

7 вересня 1984р. у Римі помер Йосип (Йосиф) Сліпий, видатний Український релігійний, громадський і науковий діяч, верховний архієпископ Львівський, митрополит Галицький, предстоятель Української греко-католицької церкви в 1944-1984 рр., кардинал.
У 1992 р. прах кардинала перепоховали в крипті собору св. Юра у Львові.

Джерело
https://www.istpravda.com.ua/

7 вересня 1941р. німці заарештували Миколу Климишина - Українсько політичного діяча, учасника українського визвольного руху 1920—1950рр.

Народився в с. Мостище Калуського повіту на Станіславщині (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині
Калуського району, Івано-Франківської області, Україна). Навчався у Станіславській гімназії, з 6 класу — член УВО, член ОУН з часу утворення (1929).

Політична діяльність під час польської окупації.
Від 1929 — студент Краківського університету. Очолював краківський відділ ОУН, який переправляв націоналістичні видання («Розбудова Нації», «Сурма», «Український Націоналіст») на українські території. 

Заарештований 14 червня 1934 у Кракові, звинувачений у приналежності до ОУН і підготовці до замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. У Варшавському процесі (1935—1936) засуджений на довічне ув'язнення. 1939—1941 у Кракові, керував засиланням людей на Волинь і Полісся. Закінчив старшинську школу ім. Є.Коновальця.

16 листопада 1939 одружився з Оленою Недзвєцькою, яка також брала активну участь у діяльності ОУН.

У боротьбі з німцями.
З квітня 1941 член Головного ОУН. Очолив Північну похідну групу ОУН під проводом Степана Бандери. У вересні 1941 посланий у Житомир на розслідування вбивства Омеляна Сеника та Миколи Сціборського . 7 вересня 1941 в Україні німецька окупаційна влада розпочала попереджувальні арешти активних діячів ОУН(Б), затриманий керівник північної «похідної» групи М.Климишин. Після року тюрми знову ув'язнений на 2,5 роки. Пройшов через концтабір Аушвіц. Звільнений 19 грудня 1944 року.

На еміграції
З 1945 — фінансовий референт Проводу ОУН, організатор і керівник теренового проводу Німеччини. Здобув докторат з української літератури в Українському вільному університеті. З 1949 року живе у США. Захистив докторську дисертацію про Б.Лепкого. В Проводі ОУН — референт з виховання молоді. Був секретарем Головної ради ОУН. Був головою осередку НТШ у
Детройті.

Автор спогадів «В поході до волі» (Детройт, Т. 1 — 1975, Т. 2 — 1998), які головний командир УПА Василь Кук назвав «дуже цінними». 

Помер у м. Детройт , що в штаті Мічиган ,
США. Похований на цвинтарі Слівед.

Джерело
Маркусь В . Климишин Микола // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, співред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009.
Мірчук П. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007.
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012.

7 вересня 1928р. в м. Сокаль на Львівщині народився Ігор-Орест Данилович Богачевський, фізик, конструктор космічних кораблів. Професор Нью-Йорського університету.

Ігор-Орест Богачевський з Марією Дестрой (зліва) та сестрою Мартою Богачевською-Хом’як (праворуч). Фото: uamoderna.com.

Автор понад 100 наукових праць з астронавтики та фізики. Займався математичним моделюванням ядерних ракетних двигунів і розвитку телефонних мереж.

Народився в родині адвоката Данила та громадської діячки Ростислави Богачевських у той час, коли Сокаль перебував у складі Польщі. Закінчив місцеву українську гімназію. З наближенням радянських військ батьки в 1944-му переїхали до Німеччини, а в 1948-му – до США.

Проходив службу в американській армії в Кореї (1951-1953). Вивчав технічні науки, математику.

Учасник програми польоту американських астронавтів на Місяць «Аполлон». Автор формули, яка дозволила науковцям розрахувати повернення космічного корабля на орбітальну станцію з поверхні іншої планети. Завдяки «формулі Богачевського» в 1969-му американський космічний корабель «Аполлон-11» здійснив політ на Місяць (коли людина вперше ступила на поверхню земного супутника) і повернувся з екіпажем на Землю.
Його кредо стали слова: «Щоб бути успішним у житті, треба довести, що ти умієш щось зробити людині, яка вже досягла що-небудь у житті, – тоді довіряють і дають усе нові і важчі завдання».

Помер 3 лютого 2010-го в Лос-Аламосі (США), похований на цвинтарі Саут-Банд-Брук.
В інтерв’ю львівському часопису «Високий Замок» його сестра Марта Богачевська-Хом’як розповіла: «У брата драматична доля: був у німецькому полоні, як солдат США брав участь у війні з Кореєю, здобув престижну освіту, його досягнення визнані в науковому світі, але пережив трагедію – у 10-річному віці померла його донька. В кінці життя тяжко хворів. На поминальну службу в Лос-Аламос прийшло чимало співробітників, що вважали його своїм професором».

Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua

7 вересня 1875р. у Києві народився Олександр Мурашко, живописець, якийвиробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму.

Його вітчим Олександр Іванович Мурашко був знаним іконописцем, майстром іконостасів та різьбярем по дереву, дядько Микола Мурашко – засновником малювальної школи у Києві (де отримали малярські навички М. Пимоненко, С.Костенко, І.Їжакевич, М.Жук, В.Сєров).

Дитинство майбутного живописця пройшло спочатку в Борзні, згодом у Чернігові, де хлопець працював у майстерні вітчима, згодом – у Києві. Мурашко-старший отримав замовлення по облаштуванню Володимирського собору, відтак перевіз до Києва родину та майстерню. Він планував зробити із сина іконописця і не поділяв прагнення отримати освіту в Академії мистецтв. Зрештою, конфлікт спонукав Олександра Мурашка полишити домівку. Примирити батька з сином вдалося Миколі Мурашко та найближчим друзям. Юний художник отримав дозвіл вступити спочатку до малювальної школи, а згодом – до Санкт-Петербурзької Академії мистецтв (1896 – 1901).

У Санкт-Петербурзі Мурашко вдосконалював освіту у Іллі Рєпіна. Під його керівництвом створив перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового», яке було визнане кращим серед студентських робіт, за що художник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Німеччини, Італії та Франції. Козацька тематика була однією з улюблених І.Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету. Існує припущення, що позував для картини Михайло Старицький.

Перебуваючи у Парижі, Мурашко захопився роботами художників-імпресіоністів, відтак він почав відходити від академічної техніки, намагаючись поєднати різні живописні прийоми. Вважається, що саме паризький період був найбільш вдалим у творчій біографії Мурашка. Він проявив себе у жанрах тематичного та портретного живопису.

У 1906 р. Мурашко написав картину «Карусель», яка принесла йому європейське визнання. На Х Мюнхенській міжнародній виставці (1908 р.) автора роботи нагородили золотою медаллю.

Повернувшись до Києва він відкрив тут власну майстерню, яка існувала з 1913 по 1917 рік. Протягом цього часу Мурашко викладав у Київському художньому училищі та брав участь у міжнародних художніх виставках.

1916-го він разом з однодумцями заснував Товариство київських художників, а 1917-го став одним із фундаторів Української Академії мистецтв у Києві.

14 червня 1919-го Олександр Мурашко разом із дружиною увечері поверталися додому. До них підійшло троє москалів, які забрали художника із собою. Наступного дня його тіло знайшли на сусідній вулиці. Застрелений в потилицю.

Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua 

7 вересня 1792р. перша група запорозьких козаків (3847 осіб) під командуванням полковника Чорноморського козацького війська Сави Білого висадилася в Тамані.

Пам'ятник запорожцям, що висадилися на Тамані у 1792 році під командуванням полковника Сави Білого

Чорноморське козацьке військо сформоване з решти запорозьких козаків. Які не втекли за Дунай і були поселені на землях поміж Бугом і Дністром. Оскільки на ці території претендували московські вельможі, козаки стали просити нові землі.

Перший загін переселенців на Кубань (довгий час перебувала під владою Туреччини і наприкінці ХVІІІ ст. називалася «Татарською самостійною державою») налічував 3847 козаків із гарматами на 51-му човні. Ще три колони рухалися суходолом. Всього – близько 18 тисяч осіб. Українці розселялися вздовж річки Кубань, утворюючи звичні для себе курені і використовуючи давні запорозькі назви (Канівський, Уманський, Батуринський, Переяславський, Полтавський тощо). У подальшому уряд називав їх станицями.
Загалом кількість першої хвилі переселенців, яка тривала декілька років, становила понад 25 тисяч чоловік.

Уряд заохочував переселення як з метою колонізації Кубані, так і маючи на меті зменшення чисельності козацького стану та встановлення контролю над ним.
Активна міграція українського населення на Кубань продовжувалася в наступні десятиліття. Наприкінці ХІХ ст. українці на Кубані становили майже 50 - 60 відсотків населення.

Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua

Цей день в історії УПА - 7 вересня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Павлик Михайло ("Ірка") - заступник командира ВО "Сян"

1943 рік
У засідці на шляху біля села Крупці на Рівненщині відділ УПА знищив кількох німців. Спалено три автомобіля, четвертий повстанці забрали з собою.
У відповідь німці і угорці провели каральну акцію, спаливши частину села. Але при виході з села потрапили в нову засідку. Цього разу знищено 18 військових.

1944 рік
У селі Тайкури на Рівненщині повстанці знищили 7 військових спецгрупи НКВД.

1946 рік
У бою з москалями у селі Гаї Смоленські на Львівщині загинули кулеметник Михайло Пацюк – «Сокіл» і ще один повстанець.

1947 рік
Під час боїв з москалями у селах Воля Задеревацька і Заплатин на Дрогобиччині загинули санітар «Мотика», підрайонний провідник ОУН Дмитро Дедик – «Голуб» і ще один повстанець.

1948 рік
У селі Поляниця на Станіславщині підпільники спалили сільраду і знищили телефонний зв’язок.

У боях з москалями у селах Бистре і Ступниця на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У селі Іванівці на Станіславщині повстанці знищили військового МВД.

Біля села Литятин на Тернопільщині повстанець наскочив на опергрупу МВД, у перестрілці був важко поранений і застрелився.

1949 рік
Пошукова група МВД біля села Новошин на Станіславщині оточила трьох воїнів УПА. У бою, що зав’язався, один повстанець загинув, двоє змогли прорватися.

1950 рік
У бою у селі Повергів на Дрогобиччині загинув підпільник Стах Сененко.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті.

неділя, 6 вересня 2020 р.

6 вересня 1897р. у міс. Рівному на Кіровоградщині народився Іван Микитенко, Українськиц письменник, прозаїк і драматург.

Навчався в Одеському і Харківському медичних інститутах. Активно публікувався в пресі: писав вірші, фейлетони, нариси, оповідання, статті. Один із керівників Всеукраїнської спілки пролетарських письменників, пізніше – член оргкомітету Спілки письменників СРСР і секретар правління Спілки письменників України. Від 1931-го – член Центрвиконкому УСРР.

Для творчості Івана Микитенка характерна публіцистично загострена, дотепна й колоритна драматургія, присвячена злободенним проблемам суспільства (“Диктатура”, “Справа честі”, “Соло на флейті”, “Кадри”).

Завжди підкреслював: “Треба бути виключно правдивим у своїх творах, тому що за ними будуть знайомитися з минулим наступні покоління”.

Загинув 4 жовтня 1937-го в Харкові. Напередодні його виключили з партії “як людина, яка приховувала … своє куркульське походження”. Пішов до НКВД, щоб з’ясувати підстави цих звинувачень, після чого зник. Через два тижні його знайшли на околиці Харкова застреленим. За офіційною радянською версією – здійснив самогубство.

Джерело 1
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
************
За два тижні, 18 жовтня 1937 року, Івана Микитенка знайшли застреленим на околиці Харкова — за офіційною версією Іван Кіндратович Микитенко здійснив самогубство, хоча існують свідчення того, що смерть була насильницькою.

Джерело 2 архів СБУ
*********

Цей день в історії УПА - 6 вересня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.
Фридер Михайло («Нечай»). Народився 21.11.1918 у с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області. Навчався у Дрогобицькій гімназії. У 1939 р. виїхав до Німеччини. Служив у ДУН, батальйон «Нахтігаль». Із 1942 р. працював перекладачем у Дрогобицькій комендатурі. Перейшов до УПА. Влітку 1944 р. сформував сотню «Сурма», згодом командував також сотнею «Месники», які входили до складу ВО «Маківка». Працював у невстановленій референтурі ОУН. Загинув 10.03.1945 у с. Медвежа Дрогобицького району під час прориву із криївки .
*******
1943 рік
Відділ УПА знищив німецьке державне господарство у селі Довжки на Хмельниччині.

1945 рік
Сотня «Рисі» УПА-Захід у сутичці з москалями на кордоні Станіславської і Закарпатської областей знищила трьох військових і без втрат перейшла кордон.

У бою з москалями біля села Хитрейки на Львівщині загинули четверо воїнів сотні «Галайда» УПА-Захід, у тому числі чотовий «Сич».

Через зрадника опергрупа НКВД і два батальйони внутрішніх військ знищили 19 схронів у Ясенівському лісі на Дрогобиччині. 
У боях загинули 15 повстанців, 29 захоплені в полон.

Під час боїв з москалями у селах Поздимир і Топорів на Львівщині загинули двоє повстанців.

1947 рік
У засідці в селі Лецівка на Станіславщині повстанці знищили двох бійців винищувального батальйону і поранили капітана пошукової групи МВД. Здобуто автомат.

У райцентрі Болехів на Станіславщині підпільники знищили лейтенанта МВД.

1948 рік
Пошукова група МВД захопила криївку в селі Заруддя на Тернопільщині. Повстанець із сестрою, що перебували всередині, знищили капітана МГБ, поранили військового і загинули в перестрілці.

У боях з москалями у селах Бистре, Бірче і Плавє на Дрогобиччині загинули станичний ОУН «Гуцул» і ще троє повстанців.

Біля села Малий Любінь повстанці наскочили на опергрупу МВД. У перестрілці знищені троє військових. Загинули двоє повстанців.

1950 рік
Під час бою з москалями у селі Повергів на Дрогобиччинів загинули двоє повстанців.

1951 рік
Пошукова група МГБ захопила криївку в передмісті райцентру Комарно на Дрогобиччині. Повстанці вчинили збройний опір, троє загинули в перестрілці, ще один отримав важке поранення, але зміг прорватися.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті.

6 вересня 1924р. у Києві народився Михайло Брайчевський, історик та археолог, один із засновників “Руху за перебудову”.

Корінний киянин. З відзнакою закінчив історичний факультет Київського університету, працював в Інституті археології Академії наук СРСР.

Автор монографій “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел слов’янської державності” (1964), “Походження Русі” (1968), “Утвердження християнства на Русі” (1988).

1960-го була “завалена” докторська дисертація “Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів”), в якій Михайло Брайчевський обстоював виникнення державності у східних слов’ян ще в антський період, що повністю перекреслювало основні постулати норманської теорії (здобув докторську ступінь лише в 1989-му).

За працю “Приєднання чи возз’єднання” (1966), де рішуче розкритикував “Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією” та підпис під листом української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій (“Лист 139-и”) був звільнений з роботи. Його праці не друкували, Брайчевського не допускали на конференції і забороняли посилатися на його твори.

На противагу норманістам, вважав князя Аскольда справжнім хрестителем Русі і засновником Давньоруської держави.
Переконаний захисник української мови. Звинувачував Москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, русифікації. Вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома “братніми народами”: “Але хто б міг розтлумачити мені, чому Україна, скажімо має об’єднатися з Узбекистаном, або Киргизією і не об’єднуватися з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та іншими Європейськими народами, з якими її зв’язують до порівняння тісніші та органічніші зв’язки – історичні, культурні, світоглядні, конфесійні і т.д.”.

Також звертав увагу на той факт, що “російська культура в ХVІІ-ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати “благотворний вплив” на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої”. Наслідком тривалої русифікації стало те, “що країна майже із стовідсотковою грамотністю, якою описав її в середині ХVІІ ст. Павло Алеппський, Україна на початку ХІХ ст. перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю”.

Помер 23 жовтня 2001-го в Києві.

Джерело
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua