Спогади Ольги Филипчак (1915 р. нар.), Українське село в польщі Кобильниця Руська.

Церква св. Дмитра і Йосафата 1923 р. с.Кобильниця Руська (і Волоська)

«Почали виселяти українців з прадідівських земель на Україну, а поляків у Польщу. А щоб 

то виглядало законно, створена большевиками українська комісія їздила від села до села записувати на добровільне переселення. Люди не хотіли кидати свою землю. Тоді почала діяти акція: поляки окружували українські села, убивали людей, села палили. А в нас в Кобильниці 15 лютого 1945 р. пізно вечером польські бандити з Великих Очей [село неподалік] 

під проводом вуйта Вільчинського напали на приходство і на очах мами убили отця Согора, 

а 27 чи 25 лютого того ж року рано перед осьмою годиною поляки (військо) окружили село зі всіх сторін, витягали сплячих ше молодих мущин, у хаті на очах рідних убивали. 

Селом пішов жах! По селі чути було стріли, крики і плач. До нас був вліз якийсь польський старшина, поставив маму, Юстину, і мене під стіною і хотів вбити. Але наган йому поламався, і він дуже проклинав. Аж прийшов якийсь жовнір і покликав його. А ми втікли з хати і ховались поміж дим і стріли… Бродилам в крові по кістках, бо кров змішалася з водою. Наша хата залишилася сплюндрована, а їсти не було що. Були змушені виїздити фірами до «раю»… 

Приїздили до нас з Великих Очей і рабували, що ще лишилося… так нас кожного дня і поляки і москалі обкрадали. Наші берегли нас, головно вночі, й остерігали перед при-

ходом ворогів. Я втікала через вікно, а всі ми виходили на вулицю до наших. І таке життя 

тяглося три тижні… А потім приїхали фіри, і ми поїхали в незнане життя. Переїхали через 

село Глиниці, де була кордонна застава, піднісся дерев’яний шлябан, і ми опинились в Краківці, вже в Радянськім Союзі. Підводи завезли нас до села Домажир, скинули у якійсь стодолі, і ми там перебували. Жодна влада нами не цікавилася. Тоді вуйцьо Геньо сам вибрався до Львова, де створено був переселенчий уряд. За кілька день ми переїхали до села Підбірці. З нами переїхали 30 наших родин. Дістали хлопську польську хату. Мама хоріла. 

<…> Вуйцьо ходив до Винник, працював у заготконторі. Приносив по декілька бульб в кишені, а ми ходили на штреку збирати вугілля. У Винниках вуйцьо пізнав якогось Юркевича, якого брат був війтом у селі Кривчиці, і запропонував нам переїхати до Кривчиць, близько біля Львова. Ми погодилися. Ми дістали з мамою учительські посади у школі в Кривчицях і щоденно ходили до школи»

Галина Виноградська (Львів, Україна)

Депортації українців з Польщі 1944–1947 рр.:

проблеми періодизації та обставини переселення

(за матеріалами усних оповідей депортованих).