Командир бойової дружини партії есерів, один з організаторів Вільного козацтва, смілянський полковник ВК (з жовтня 1917 р.), повстанський отаман Холодного Яру, діяч УНР на еміграції (в Західній Україні).
У 1911-1917 рр. був на еміграції в Японії та Австралії. В Україну повернувся після Лютневої революції 1917 р.
Арештований НКВС після окупації Західної України у 1939 р., засуджений до розстрілу
Джерело 1:
http://www.istpravda.com.ua/dates/2019/10/20/59859/
***************
Яків Михайлович Водяний народився 20 жовтня 1886 року в місті Сміла Черкаського повіту Київської губернії в багатодітній селянській родині.
За фахом учитель.
Політична діяльність в Російській імперії
З 1905 року — член партії соціалістів-революціонерів.
В 1906 р. група есерів, серед яких був і Яків Водяний готували повстання на
Чигиринщині . Тричі заарештований царським урядом (1906, 1907, 1909).
З 1907 — член есерівської організації « Українська народна оборона », командир бойової дружини партії есерів в Києві.
Після арешту в 1907 р. відбув піврічне ув'язнення в Лук'янівській в'язниці (м. Київ), згодом висланий на три роки до Наримського краю (нині у межах Томської обл. , РФ), звідки втік.
В еміграції
1908 року — на еміграції в Галичині , у Львові .
Восени 1908 р. повертається до Києва , де його знову арештовують і відсилають до Наримського краю, звідки знову втікає.
1911-17 — емігрує до Японії, потім Австралії. Пише п'єсу «Право Сваволі».
Повернення до України. Отаман
Холодного Яру
Після Лютневої революції повертається на Батьківщину.
З середини 1917 — один з організаторів
Вільного козацтва . Делегат Першого з'їзду Вільного козацтва в Чигирині . Черкаський полковий отаман.
У січні — березні 1918 р. смілянські вільні козаки під його керівництвом беруть участь у боях проти російського війська, що поверталось із Західного фронту до Росії. Особливо успішна операція Вільного козацтва, зокрема і смілянського, була проти 8-ї російської армії в районі ст. Бобринська. Вів боротьбу з більшовицькими військами, виступав проти радянської окупації України. Заочно засуджений ЧК до розстрілу (1919).
З 1920 року — повстанський отаман.
1921 — Отаман Холодного Яру , співпрацює з отаманами Ларіоном Загороднім , Юхимом Ільченком , Пилипом Хмарою та іншими.
На той час межі Холодноярської республіки були далеко за кордонами Холодного Яру . Керівництво Холодноярської організації визнавали й прибережні села вгору по
Дніпру до Черкас : Рацеве , Тіньки , Боровиця,
Топилівка , Сагунівка , Худяки , Бужин , Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмину (Погорільці , Чорнявка,
Трушівці , Худоліївка та інші).
Підпорядковувались Холодному Яру вереміївські отамани Панас Келеберда та
Іван Савченко-Нагірний ( Золотоніський повіт
Полтавської губернії , тепер Чорнобаївський район Черкаської області), отаман із с. Балаклії, що за м. Смілою у бік Києва, Іван Полтавець-Остряниця , смілянський отаман Яків Водяний, Голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманського повіту ), отаман Петро Кучма з с. Аджамки, що неподалік м. Єлисаветграда (нині Кропивницький ), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Ялисей Лютий-Черевик , Ілля Іванов та багато інших.
Український національний визвольний рух мав значну підтримку у місцевого населення. У зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили ряд спецоперації з нейтралізації повстанського руху та знешкодження його лідерів.
Бойові дії продовжував до 1922 року, коли, внаслідом каральних дій ЧК, більшість повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано чи вбито.
Знову в еміграції
У травні 1922 р. нелегально перейшов кордон із Польщею, де й поселяється.
Пише драму «Холодний Яр», оповідання та мемуари.
Працював у страхових та кооперативних товариствах.
У 1927 — 1930 рр. працює у відділі розвідки
УНР під командою генерала-хорунжого
Всеволода Змієнка і полковника Миколи Чеботаріва . Проводить розвідницьку та підпільну діяльність проти СРСР , поширює в Україні нелегальну антисовєтську літературу.
Арешт та розстріл.
Під час окупації радянськими військам Західної України 27 вересня 1939 р. заарештований органами НКВД .
7 лютого 1940 року — Військовий трибунал Київського особливого військового округу засудив Водяного до розстрілу.
10 травня 1940 — страчений у Києві.
1948 року посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
Немає коментарів:
Дописати коментар