Походив з родини збіднілого шляхтича, який працював у магната Сангушка. Северин Гощинський змалку був жвавим, запальним та непокірливим.
Якось хлопця побачив Сангушко і назвав «малим гайдамакою».
1820-го Гощинський приїхав до Варшави і вступив до Об’єднання вільних поляків. Відсутність коштів, арешт організаторів Об’єднання та вроджений авантюризм спонукали юнака відправитись до Греції. Він вирішив допомогти грекам позбутися впливу Османської імперії та вибороти незалежність. Коштів на дорогу не було. Тому вирушив пішки, плануючи дійти до Одеси, а звідти морем – до Греції. Прибувши до Умані – змінив плани і залишився.
Гощинський хотів видавати літературний щорічник, у першому номері якого оприлюднити свою поему «Канівський замок». В ній, з народної позиції описав гайдамацький рух та Коліївщину. Ідею щорічника реалізувати не вдалося. 1828-го варшавські знайомі допомогли Гощинському надрукувати «Канівський замок» окремою книгою.
Учасник польського повстання 1830-1831. Ховаючись від переслідувань жив у Франції. Видав декілька збірок віршів та спогади. 1872-го оселився у Львові, де й помер 25 лютого 1876-го.
Джерело 1
Підготували Наталя Слобожаніна та Леся Бондарук.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
************
Джерело 2
http://incognita.day.kyiv.ua/spivecz-gajdamakiv.html
Людина, про яку піде мова, представник української школи в польській літературі, котрий входив до відомої трійці «ЗА- ГО-ГРА» (Богдан Залеський, Северин Гощинський, Михал Грабовський), був великим прихильником українства, понад усе цінував землю, на якій народився, і завжди повертався в рідний край, куди б доля його не закинула. Набагато раніше Тараса Шевченка Северин Гощинський торкнувся болючої теми гайдамаччини 1768 року, створивши свій найкращий твір — поему «Канівський замок».
Народився Северин Гощинський 4 листопада 1801 року в містечку Іллінці (нині селище Вінницької області). Через рік родина переїхала в село Сьомаки. Батько поета був управителем власника Сьомаків Антонія Прушинського. В цьому багатому на легенди й повір’я селі й минуло дитинство Северина Гощинського. Особливі почуття у нього викликало місцеве кладовище, де нібито в роки лихоліття церква не згоріла, а пішла під землю і її дзвони було чути на Великдень, коли притулитися до землі. Дитинство і молодість Северина Гощинського пройшли у своєрідній подорожі, бо родина через рік-другий змінювала місце проживання і мешкала в населених пунктах нинішніх Хмельницької, Вінницької, Кіровоградської, Черкаської областей. Вчився майбутній поет в селі Заслав’я. Одначе там рівень знань був невтішний, тому хлопець зайнявся самоосвітою. Продовжив навчання у селі Межирічі.
Через три роки тринадцятилітній Северин навчатиметься в середній школі вже у Вінниці. Йому довелося знову йти в перший клас. Одначе хлопець радів, бо там гуманітарні науки були на вищому рівні, ніж в Кременецькому ліцеї. Наприкінці листопада 1815 року Гощинські вирушили на Смілянщину, а звідти — в Умань, яка в житті поета відіграє досить важливу роль. У цьому місті він отримає освіту, напише «Канівський замок», відбудеться як поет...
УМАНЬ, СОФІЇВКА, ДРУЗІ
Умань і її неповторна околиця Софіївка залишили незгладимий слід у душі поета. Тут поет пройнявся важливою подією, яку вивчив зусібіч, — українсько-польським конфліктом 1768 року. Тоді місцевий володар Францішек Потоцький навертав до унії православних, створивши атмосферу релігійної нетерпимості. Як відомо, відплата з боку козаків і селян була нещадною. Повсталі вбили ксьондза Гераклія Костецького, замордували учнів уніатської школи. Прості люди по-іншому оцінювали події в Умані, ніж пани. Це давало Северинові Гощинському грунт для роздумів.
В Умані Северин Гощинський подружився з Богданом Залеським. Набирався розуму і життєвого досвіду, допомагаючи батькові, котрий був економом. Відтоді молоді поети були нерозлучними. Зазвичай (це було в традиції школи) до четвертої ранку вони добирались на прогулянку перед уроками до Софіївського парку, фонтани і газони якого і найрізноманітніші рослини справляли, ніби куточок Едему, незабутнє враження на учнів. Про своє захоплення, настрій душі поет згадуватиме так: «Бажання виявилося настільки сильним, що головною молитвою під час учнівської месси було прохання до Бога, аби він допоміг стати поетом». Переклади з Горація, поема про Костюшка стали першими творами молодого Северина. На літніх вакаціях він поїхав до Корсуня, що неподалік Канева, збирати матеріали для майбутньої поеми про гайдамаччину, оглядав руїни зруйнованого замку. Саме в Корсуні Северин Гощинський довідався про козаків, які були проти гайдамаччини, про козацького ватажка Вернигору, котрий просив людей не йти за гайдамаками, навчав побожності і намагався розв’язати конфлікт безкровним способом.
Після канікул в Умані утворилася відома літературна група «ЗА-ГО-ГРА», до якої увійшли три польські поети, залюблені в українську тематику, — Богдан Залеський, Северин Гощинський, Михал Грабовський. Про ті роки Михал Грабовський згадував: «Півтора року, які я провів в уманській повітовій школі, докорінно вплинули на мою подальшу долю, і саме завдяки їй я почав займатися наукою і літературою. Після знайомства з Северином Гощинським та Богданом Залеським у моїй душі з’явилось величезне бажання; як у дитинстві хотілося бути святим, так тоді захотілося бути письменником». Невдовзі уманська трійка роз’їхалася. Михал Грабовський вступив до Одеського ліцею, а Богдан Залеський подався до Варшави. Одначе і за таких обставин молоді письменники завжди відчуватимуть вплив України як на творчість, так і на свою душу.
Група «ЗА-ГО-ГРА» діяла і у Варшаві, куди з’їхалися приятелі. Невдовзі Богдан Залеський з Северином Гощинським вступили до таємної спілки Братів поляків (1821 рік). Подальші роки для друзів будуть нелегальними. Якось Северин Гощинський навіть хотітиме переїхати в Грецію, аби взяти участь у повстанні проти турків. Шлях до цієї країни він прокладатиме через Одесу. Спочатку йтиме додому пішки, довгих п’ять місяців...
В 1824 році в Умані Северин Гощинський напише «Ніч в Софіївці», тут задумає «Канівський замок», головним героєм буде невигаданий козак Небаба. Нелегальне становище в Софіївці, а згодом у Києві, виступи декабристів хвилювали молодого поета. Неподалік Умані, в Ліщиновці, де мешкала на той час його родина, Северин Гощинський і розпочав написання свого головного твору — поеми «Канівський замок». Северин Гощинський ще не знав, якою силою він володіє, — магією небаченого на той час твору — історично правдивого і філософського, з майстерним використанням українського фольклору. Обговорював твір разом з другом — Михалом Грабовським. Той повідомив Богдану Залеському у Варшаву, що Северин рівний Гете і Шекспірові!
ВІН УМІВ ПОРОЗУМІТИСЯ З УКРАЇНЦЯМИ
Перша частина «Канівського замку» була створена в Ліщиновці. Завершить поет поему в Олександрівці, над річкою Тясминиця, де у 1826 році переховуватиметься у матері Михала Грабовського. Товариш Михал Грабовський, котрий мав досить сильну фінансову опору, дуже допоміг Северину Гощинському. Він організував поїздку до Канева і місцями Коліївщини. Саме там стане відомо, що ватажок Швачка — канівський міщанин. Цілісній постаті Швачки поет протиставив гордого і трагічного Небабу. Також реальна особа і героїня твору — Орліка.
Богдан Залеський, котрий на той час перебував у Варшаві, холодно поставився до «Канівського замку». Сам Залеський любив і поважав козаків і поляків тільки як побратимів — підданих Речі Посполитої. Однак третя частина поеми була ще краща. Про «Канівський замок» згадає в «Панові Тадеуші» Адам Міцкевич. Тут буде менше гайдамацької жорстокості і дикунства. Герої страждатимуть через примхи часу, часто згадуватимуть свою золоту молодість, лірично і трагічно переживатимуть «те, що доля невловима принесла». Вбивство Оксани призвело до подальших смертельних злочинів, які стали підгрунтям Коліївщини. Завершувався «Канівський замок» все ж таки песимістично:
Брама пекла зачинилась по війні.
І знов такий же мир, і злочини такі ж.
Северин Гощинський свою легендарну поему дописав в Олександрівці, куди з Ліщиновки забрав його Михал Грабовський.
Публікація «Канівського замку» викликала захоплення у романтиків та обурення — в класиків. Але прогресивні літературні критики в поемі бачили майбутній шлях розвитку поезії та й інших жанрів літератури. Особливо захоплювались вступом до поеми, де Небаба з верхів’я дуба роздивляється виднокрай і згадує дитинство, вічні і неповторні вогні Івана Купала. Поетичні рядки цього уривка були популярні в літературних колах, часто цитувалися...
У Морозовичах на Волині, через декілька років, Северин Гощинський створив свій другий великий твір на українську тему — поетичну повість «Вернигора». В Морозовичах Северин Гощинський вивчає Біблію, шукаючи у ній сили. Від пророцтв ізраїльских потекли його думки до пророцтв ватажка українського козацтва Вернигори. Натхнення в Морозовичах поетові давала праця на землі, яку він з дитинства дуже любив. Творив поет зазвичай в стодолі, як це було раніше в селі Свинарці.
І ось влітку 1829 року він знову на рідній українській землі, приїжджає в Ліщиновку, а звідти — в Київ, щоб обговорити видавничі справи з Глюксбергом. Одначе доля повернула стрімко.
Влітку 1830 року відбулися заворушення повсталих у Бельгії, криза в Берліні та Мадриді, збурення народу в Парижі. Виникла перспектива революційного руху у Варшаві. Наприкінці листопада 1830 року Северин Гощинський взяв участь у польському повстанні, особисто штурмував Бельведер. Поет і воїн, який дуже хотів, аби всі народи на території Російської імперії жили вільно, вкотре переховується після розгрому повсталих.
З 1838 року поет змушений був жити у Франції, де мало не помер з голоду. Зазнав чимало тяжких ударів долі. Щоправда, і пошанування його таланту зміцніло так же, як і душа. На початку 1839 року той же Богдан Залеський про його творчість відгукнувся зовсім по-іншому, ніж раніше: «Три роки не брав у руки твого «Канівського замку». За цей час багато думав, наспівав по різних околицях, що надто хотів би спіткати невимовну радість — зустрітися з козаком Небабою, Орлікою і цілою гайдамацькою дружиною. Не хочу хвалити тебе в очі, але ж ти чорт і біда тобі на віки вічні, якщо залежиш своє поле. Я прогуляв свою молодість, а проснувся нещодавно, і проснувся на тернинах. А ти, брате, вдар копитом, і досягнеш не тільки мене, а й випередиш усіх, скільки нас є! Головне, козаче-голубе, серце, роби і роби його найкращим!»
В Україну Северин Гощинський повернувся в 1872 році. До кінця своїх днів жив у Львові, як і мріяв. 25 лютого 1875 року в цьому місті він помер; цей великий пілігрим, що ніколи не розлучався з музою, знайшов свій останній прихисток на Личаківському кладовищі.
Немає коментарів:
Дописати коментар