Батько.
Василь Дмитрович обіймав посаду люстратора - урядника, який складав "люстрації" - відомості про якість земель, про господарські витрати й чистий прибуток державних маєтностей. Дана посада давала йому змогу матеріально забезпечувати родину, але у 1910 р. Василь Дмитрович раптово помер, і родина залишилася без годувальника.
Освіта:
Здобував освіту у 1905—1913 роках в
Українській академічній гімназії у Львові (закінчив з відзнакою), продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.
У 1911р. вступив до «Пласту», а в 1913р. став активним учасником січово-стрілецького руху в Галичині; згодом — один з провідників
«Мазепинського курсу мілітарного».
Серед січових стрільців:
На початку Першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців. Спочатку був командантом
чети в сотні Василя Дідушка, згодом — командантом сотні УСС (зокрема, у 1915—1916рр. під час кровопролитних боїв з москалями під Болеховом і над
Стрипою). За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу.
Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В. Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі «Шляхи», брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису «Самохотник». На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан.
21 вересня 1916 р. потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (нині:
Волгоград). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він утік з табору й пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил Української держави. У січні 1918 р. В. Кучабський вступив до Куреня січових стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом — другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС.
У січні—лютому 1918 р. стрілецька сотня під його командуванням вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти москалів. У 1918—1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії генерала Денікіна.
У 1919 р. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі Української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення в Україну брав участь у боях на Українсько-польському фронті у Галичині. У кінці 1919 в складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Української Військової Організації.
У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921р.
Степана Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського, Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув'язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу «Заграва» (головний редактор — Д. Донцов).
Еміграція:
У грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з
Є.Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В.Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль.
З 1938 року був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка. На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково-публіцистичній діяльності: був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в Українських виданнях: «Літопис Червоної Калини», «Дзвони», «Мета», «Політика», «Записки Українського Наукового Товариства в Берліні», «Літопис політики, письменства і мистецтва» та інших.
У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом «Братства українських класократів-монархістів-гетьманців» — саме тоді остаточно оформлювалася консервативна концепція вченого.
У роки гітлерівської окупації польщі Василь Кучабський був директором бібліотеки у
Любліні У 1945р., після вступу радянських військ на територію Польщі, він зник безвісти. Довший час вважали, що він переїхав до Відня, де був москалями і згодом розстріляний у Львові. Але, як з'ясувалося лише 2007 року, родина Кучабських протягом усього повоєнного періоду мешкла у м. Бланкенбург, який тоді входив до складу сателіта СРСР — Німецької Демократичної Республіки. Завдяки доброму володінню німецькою мовою та знанню німецьких звичаїв їм весь той час удавалося приховувати своє Українське походження. У Бланкенбургу Василь Кучабський і помер 28 червня 1971р., там і похований.
Праці Кучабського
Автор праць «Die West-Ukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahreen 1918-23» (нім., 1934), «Україна і Польща» (1933), «Січові Стрільці. Воєнно- історичний нарис» (1937), «Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.» (1931), «Польська дипломатія і східно-галицьке питання на Паризькій мирній конференції в 1919 р.» (1931), «Значення ідей В'ячеслава Липинського» (1935), «Симон Петлюра в світлі історії» (1936).
Окремі видання:
«Січові Стрільці. Воєнно-історичний нарис» (1937),
«Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.» (1931),
«Польська дипломатія і східно-галицьке питання на Паризькій мирній конфренції в 1919 р.» (1931),
«Україна і Польща» (1933),
«Західна Україна в боротьбі з Польщею і більшовизмом в 1918 — 1923 рр.» (німецькою мовою, 1934),
«Значення ідей В'ячеслава Липинського» (1935),
«Симон Петлюра в світлі історії» (1936).
Золоті ворота. Історія Січових Стрільців 1917—1919. — Львів — Рочестер, 2004. — 396 с.
Корпус Січових Стрільців. Воєнно-історичний нарис. — Чикаго, 1969. — 663 с.
«Західна Україна у боротьбі з Польщею та більшовизмом у 1918—1923 роках» (2015).
Джерело: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/09/28/26545/ та Вікіпедія.
Немає коментарів:
Дописати коментар