З осені 1944 р. почалась насильна депортація. В с. Люблинець приїхав майор НКВД Цякін зі своїми агентами. Він сказав на зборі села:
«Мы вас освободили от фашистов и польского ига. Сегодня вы все записываетесь на выезд, в советскую Украину».
Свідомий селянин Іван Лойко відповів:
«Яка там Україна, ми знаємо ще раніше з преси. У вас голодомор, тюрми, концтабори, колгоспи. Ми до вас не поїдемо.»
За відмову 24 березня 1945 року села Новий і Старий Люблинець оточили і майже все спалили. В Любінці Новому розстріляли 75 мужчин. 2 жовтня 1945 р. село оточило польське військо. Більшість сімей вивезли, а менша частина переховувалась в лісах до 1946 р. В червні ліс оточили, мужчин розстріляли, а жінок і дітей привели на станцію в Любачів. Посадили нас в «телячі» вагони і привезли на станцію Зборів Тернопільської області.
У селі Люблинець загинули мій батько, тітка, мій дідо і бабуня, два двоюрідних брати.
8 березня 1953 р. я був арештований у Львові за доносом стукача і засуджений на 25 років по 4-ох статтях – як український буржуазний націоналіст, член ОУН, ворожо налаштований проти радянської системи.
1954 року із Ташкента потрапив у концтабір в Кінгір. Брав активну участь у кінгірському повстанні. На моїх очах загинуло 300 наших дівчат і більш як 600 хлопців різних національностей. Я чудом залишився живий і вирішив будь-що спорудити там пам'ятник нашим героям. Кінгір від Караганди відділяють 650 км. На мою просьбу відізвались друзі Юрій Осін та Іван Торон.
10 жовтня 1998 р. ми звели пам'ятник висотою 5 метрів із чорного мармуру. В тому ж році його було посвячено.
У 2004 р. виповнилося 50 років Кінгірського повстання. З Караганди поїхали ми – члени ОУН, УПА – на панахиду. Був великий збір, про таке не забувається.
Джерело.
Автор: Іван Карпінський уродженець Люблинця Нового. Вісник Любачівщини №14, Львів – 2006. – 96 стор.
http://www.vox-populi.com.ua/
Немає коментарів:
Дописати коментар