Він – громадський дiяч, журналіст, член української скаутської організації «Пласт», член ОУН із 1930 року. Заарештований у 1932-му польською поліцією у зв’язку із замахом на міністра Польщі Тадеуша Голуфка. Засуджений до 10 років ув’язнення, яке відбував у тюрмі «Святого Хреста» (Польща). На почату 1939-го звільнили достроково.
Від початку Другої світової війни перебував у Польщі, Німеччині (працював у таборах примусової праці). Після війни виїхав до Бельгії, де трудився у вугільних копальнях. Із 1950-го проживав у Арґентинi. Працював бiблiотекарем товариства «Просвiта» (1955-1964 р.р.) й у філії Українського католицького університету в м. Буенос-Айрес (Аргентина) (1966-1992). Секретар Українського католицького об’єднання (1973-1986 р.р.). Опрацював іспансько-український та українсько-іспанський словник (близько 48 тисяч слів), першу частину якого у 1993-му видав Український католицький університет у Римі.
У січні-лютому 1929-го у Відні відбулася знакова подія в українському націоналістичному русі – Українська військова організація (УВО) і ряд інших націоналістичних, здебільшого, студентських, структур об’єднались в Організацію українських націоналістів (ОУН), яку очолив Євген Коновалець. ОУН – український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української Соборної Самостійної держави, її збереження та розвиток. Основним краєм діяльності ОУН стали Східна Галичина та Волинь, а її керівна структура тут іменувалася «Крайова Екзекутива ОУН на Західно-українських землях».
У реальному житті це означало створення структури, у рядах якої перебували не тільки військові, а й широке коло української молоді. І хоч політичні вбивства не були основною діяльністю УВО, а для ОУН, яка масово включала студентство, тим більше, все ж атентати не тільки не припинились, але стали ще гострішими й зухвалішими. Найбільший розголос навколо новоствореної ОУН спричинив атентат на відомого польського політика та дипломата Тадеуша Голуфка.
«Вбивство відбулось 29 серпня 1931 року у містечку Трускавець, де відпочивав Голуфко. Виконавці атентату, яких було двоє, потрапили в кімнату посла і шістьма пострілами вбили польського високопосадовця. Зважаючи на сильну зливу того вечора, важко було виявити не лише сліди оунівців, але й відрізнити звуки пострілів від грому.
Атентат на Голуфка викликав гостру реакцію не лише польського суспільства, але й неоднозначне ставлення українців. Голуфко, який був заступником голови «Безпартійного блоку співпраці з урядом» — проурядової польської партії, що підтримувала політику Пілсудського, належав до тих ключових осіб, які намагалися налагодити співпрацю з українськими політичними колами.
Саме Тадеуш Голуфко презентував т. зв. «угодовський» напрямок переговорів між двома націями. Мова йшла про угоду, згідно з якою українці отримають певні права, а натомість засвідчать повну лояльність до Польської держави. Однією із гострих тем, які обговорювали у той час, стало питання відкликання українцями своєї скарги до Ліги націй відносно масових знущань польської влади над українцями у ході «пацифікації» («примирення», яке за допомогою військових та поліцейських відділів польська влада намагалася провести в українських селах).
Пізніше, 22 листопада 1935 року, під час суду над керівниками ОУН, одна із найпопулярніших британських газет «The Manchester Guardian» так написала про «пацифікацію»: «Українці витримували з подиву гідною пасивністю, аж поки дехто із радикальних кіл почав палити скирти польських господарів. У відповідь на це на села наїхали відділи польської кінноти та поліції, без розбору арештовували та били селян. Ці операції робили таємно, але для сучасної історії не було найменшого сумніву, що тут відбувся один із найбільших актів насильства, що його коли-небудь у новітні часи було організовано. Точно невідомо, скільки селян побито, але обережний підрахунок вказує приблизно на 10000 осіб, з яких майже всі були невинні».
Тадеушу Голуфкові відводилась роль примирювача між польськими й українськими політичними елітами. Проте у суспільстві існували й інші погляди на «угодовство» і саме цю сторону займала ОУН. Рішення про вбивство Голуфка прийняли надзвичайно оперативно після того, як член організації Олексадр Буній, уродженець м. Надвірна у Галичині, сторож пансіонату, заявив своїм керівникам про приїзд варшавського гостя до Трускавця. За збігом обставин, людину, відповідальну за атентат – Зенона Коссака – випадково арештувала поліція напередодні замаху на Голуфка. Тому поляки, незважаючи на свою агентурну сітку, яка існувала на той час і в рядах українських націоналістів, не могли натрапити на сліди вбивць.
І коли через два роки відбувся судовий процес, то на лаві підсудних перебував лише Олесь Буній – згаданий сторож пансіонату. Вдалий атентат на Голуфка став справою зовсім нового покоління бойовиків. Тут вперше у ролі організатора з’явилася постать майбутнього командира УПА Романа Шухевича. Саме ж виконання атентату належало членам «дрогобицької п’ятірки» ОУН – пластунам Василеві Біласу та Дмитрові Данилишину, які через рік стали найлегендарнішими постатями на Галичині». [1, http://incognita.day.kyiv.ua/uvo-oun-xronika-zbrojnogo-sprotivu.html].
«За станом на 1931 рік український націоналістичний рух поніс масові втрати. І хоча найбільші арешти будуть попереду, уже тоді перед ОУН виникло питання: яким чином заступитися за тисячі арештованих, які зазнавали постійних в’язничних знущань?».
«Український відділ» у слідчій поліції Львівського комісаріату очолював Еміліан Чеховський, який найбільше прославився на допитах в’язнів-націоналістів. Саме його вбивство спланував та організував тодішній бойовий референт ОУН Роман Шухевич. А тривале спостереження за комісаром здійснював рідний брат майбутньої дружини Шухевича – Юрко Березинський, якому й належало виконати атентат. Убивство комісара готували з осені 1931-го, коли Березинський та одна із дівчат розвідувального відділу ОУН вели спостереження за Чеховським. Вранці 22 березня 1932-го бойовик ОУН одним пострілом вбив комісара у час, коли той iшов на роботу.
Незважаючи на всі вжиті заходи, поліції не вдалося знайти ні організаторів, ні виконавця атентату. Тож тінь упала на одного з інформаторів комісара, який надавав інформацію про діяльність УВО-ОУН – Романа Барановського. Саме поліцейський агент, один із провідних членів УВО (у 1929 році виключений з рядів організації, як підозріла особа), опинився на судовій лаві. Свідчення Барановського справили надзвичайно гнітюче враження на українське суспільство, і навіть ті, котрі зовсім не співчували діяльності націоналістів, були прикро вражені показами поліцейського інформатора. Незважаючи на те, що поляки теж не помилували Барановського і присудили йому 10 років тюрми, батьки Романа Барановського виступили із такою заявою в українській пресі: «Заявляємо оцим, що раз і назавжди відрікаємося від нашого сина Романа і не хочемо ні ми, ні наші діти мати з ним жодних взаємин, а це тому, що він через свою юдину роботу позбавив життя або здоров’я не одного українця. Його поступки негідні не то українця, але ніякої чесної людини. – Дорогів, 27 вересня 1933, Володимир і Мальвіна Барановські, разом з дітьми», газета «Свобода» №243, 19 жовтня 1933.
…Трагічно закінчилося й життя 20-літнього Юрка Березинського – через 8 місяців, у листопаді 1932-го, він застрілив себе при невдалій спробі пограбування пошти у м. Городок. «Екси» (експропріаційні акти) стали досить поширеними у діяльності УВО та ОУН, як один із надійних джерел фінансування організації. Разом із Березинським у Городку «засвітились» Білас та Данилишин. Їх зловили і після надзвичайно швидкого для польського судочинства процесу стратили через повішення.
Василеві Біласу та Дмитрові Данилишину довелося стати символами націоналістичної боротьби свого часу. Їхня героїчна поведінка під час судового процесу і страти справила надзвичайне враження на українців, а завдяки пропагандивній реферантурі ОУН в усіх селах Галичини 23 грудня 1932 року о 6-й годині ранку (час страти бойовиків) дзвонили церковні дзвони, і кожен українець знав, що в цей момент «вішають наших хлопців».
Хто і як убив Т. Голуфка? Убивство такого видатного польського державного діяча, яким був Тадеуш Голуфко, поставило на ноги всю польську поліцію, яка негайно провела масові арештування серед української молоді.
«Для керування слідством Варшава вислала до Трускавця суддю для справ особливої ваги д-ра Скоржинського. Насамперед ув’язнено Олексу Бунія, дверника (сторожа) пансіонату сестер Василіянок, в якому згинув Голуфко, та всіх запідозрених у революційній діяльності, хто жив у Трускавці й околиці. Польська преса інформувала, що на інтервенцію польського уряду арештовано, як запідозрених в убивстві Голуфка, двох українців, студентів, які жили в Ризі, столиці Латвії. У ході слідства увага поліції зосередилася на чотирьох українських студентах, а саме: Лев Крисько, 25-річний студент політехніки в Данціґу, родом з Унятич біля Дрогобича, 22-річний Ілля Бутрин, родом із Поруддя, пов. Яворів, Володимир Кобільник і Лев Сенишин, уважаючи, що двоє з них напевно є вбивниками Голуфка. Одначе, ніхто з арештованих до вини не признався, а слідство, попри всі намагання поліції, не лише не дало доказів чиєїсь вини як учасника чи співучасника вбивства, але не виявило жодних слідів».
Під час суду над Біласом і Данилишином, у грудні 1932 p., за напад на поштовий уряд у Городку Ягайлонському, донощик польської поліції Микола Мотика, який раніше був членом тієї самої «п’ятки» ОУН, що й обидва підсудні, висловив думку, що Голуфка вбили Білас і Данилишин. Але це були тільки його здогади, бо доказів на те в нього не було. На тій підставі польські слідчі чинники сконструювали тезу, що вбивниками Голуфка були справді Білас і Данилишин, які, одначе, до того не призналися ані під час процесу, ані навіть під шибеницею.
Олеся Бунія заарештували у перший раз і протримали в слідчому ізоляторі, прикутого ланцюгом 14 днів. Але за браком доказів звільнили. Наприкінці листопада 1932-го, коли він працював у Львові, його заарештували вдруге і посадили у тюрму на Бригідках. У вересні 1933 року в Самборі відбувся процес проти дверника пансіонату Олекси Бунія, який признався, що він стежив за Голуфком і про все повідомляв організацію. З кінцем 1930 року бойовим референтом Крайової Екзекутиви на ЗУЗ був Зенон Коссак. Перебуваючи постійно у Дрогобиччині, він зорганізував боївку ОУН, до якої належали теж Дмитро Данилишин і Василь Білас. До організаційної «п’ятки» ОУН у Трускавці, що її очолював Михайло Гнатів, належали також ґімназист Микола Мотика і робітник Олександер Буній.
У половині серпня 1931-го О. Буній, який працював дверником у пансіонаті сестер Василіянок у Трускавці, повідомив свого зверхника Гнатіва, що у пансіонаті замешкав для відпочинку польський посол Голуфко, про якого писала українська преса як про заанґажовану в польсько-українській політиці людину. Зорганізуванням атентату зайнявся сам Шухевич, одержавши зв’язки з бойовиками у Трускавці безпосередньо від Коссака. Всі потрібні інформації давав Олександер Буній, хоч сам він безпосередньої участи в атентаті не брав. Гнатів зразу після атентату втік за кордон, а 3. Коссака напередодні вбивства Голуфка арештували й протримали у в’язниці протягом 9 місяців. У висліді того ніхто з арештованих, ані поліційні донощики Микола Мотика й Роман Барановський, не могли свідчити. Тільки Мотика підсував польській поліції думку, що атентатників треба шукати серед членів місцевої мережі ОУН. При цьому він боявся виявити членів п’ятки ОУН у Трускавці, до якої він сам раніше належав, і тим самим захищав бойовиків Біласа і Данилишина. З цілої місцевої організаційної мережі тільки Гнатів знав, яку видатну ролю у тій справі відіграв Коссак, одначе й Гнатіва польська поліція не вспіла дістати до своїх рук. А Р. Барановський припускав лише, що Коссак, за його переконанням, все ще бойовий референт, – мусить знати цілу справу. Про роль Шухевича й Ґабрусевича у Крайовій Екзетиві Барановський у той час не знав.
Найцікавіше є те, що один із виконавців атентату користувався револьвером, що його Барановський позичив провідникові однієї з «п’яток» ОУН у Дрогобиччині, Криськові, колишньому членові УВО. Одначе цей револьвер стільки разів переходив з рук до рук, що Барановський не міг зорієнтуватися, кому він останньо належав. Корисним в усій справі став факт, що Коссак, сконтактувавши Шухевича з трускавецькою боївкою, далі не займався атентатом, до того ж кілька днів перед застріленням Голуфка був арештований. Це переконувало місцеву поліцію, що він до справи атентату на Голуфка був непричетний. Незважаючи на те, що Зенон Коссак у той час ще щиро довіряв Р. Барановському, він про замах на Голуфка і свою ролю в ньому нічого йому не сказав. Про вбивство Голуфка вирішили тільки три члени Крайової Екзекутиви ОУН, спираючись на те, що Крайовий Провідник мав право сам приймати рішення. Роман Барановський пояснював згодом перед польським судом, що, на його гадку, замах на Голуфка організував 3. Коссак і що він це своє підозріння сказав поліції, але Коссака заскоро ув’язнено і таким чином слідство заплутано». [2, ст. 250].
«Коротке перебування Голуфка у відпочинковому пансіонаті не давало змоги порозумітися із закордонним Проводом ОУН. Його поінформовано про всю справу щойно після виконання атентату. Тому то в перші дні після замаху ПУН справді не знав, хто вбив Голуфка. Одначе, згодом полковник Коновалець визнав атентат і беззастережно перебрав його на відповідальність ОУН». [3, digitized by ukrbiblioteka.org].
У м. Самбір відбувся судовий процес по справі вбивства Т,Голуфка через два роки після атентанту.
«Склад трибуналу. Оборона. Сьогодні, 19 вересня, почався у Самборі перед трибуналом суддів присяжних великий політичний процес за вбивство посла Голуфка проти Олександра Бунія, Миколи Мотики і Романа Барановського. До трибуналу входять: д-р Вондравш, провідник; окружні судді Кучера і д-р Купровський; суддя Хшоншіевський запасовий член трибуналу. Боронять: обп. Бунія д-р Степан Шухевич зі Львова і д-р Іван Роґуцький зі Самбора.
АКТ ОБВИНУВАЧЕННЯ
Хто у чому обвинувачений. Олекнсандер Буній, син Василя і Марії, літ 20, уродж. у Надвірній, востаннє замешкалий у Львові, греко-кат., вільний, по професії служник, обвинувачений у тому, що в серпні 1931 р., як член ОУН допоміг до вбивства посла Тадея Голуфка в той спосіб, що для цілей убивства за посередництвом Миколи Мотики звернув увагу членів організації на факт побуту Голуфка у пансіоні СС Служебниць у Трускавці, дав Василеві Біласові відомості про спосіб життя Голуфка, про розклад кімнат у пансіоні та положення кімнати Голуфка, а, запевнивши справникам поміч, вказав Василеві Біласові відповідний момент для вбивства, внаслідку чого Василь Білас і Дмитро Данилишин убили Тадея Голувка у свідомім намірі.
Зізнання підсудного Олександра Бунія: «На питання відповідає, що до вини не почувається, і до вчинку признається. Оповідає, що в Трускавці перебував у вуйка і тут належав до «Пласту». По розв’язанні «Пласту», де запізнався з покійним Василем Біласом та пізніше з М. Мотикою, за їхньою намовою вступив з кінцем 1930 р. або на весну 1931 р. до ОУН. Після зложення присяги на револьвері на вірність Україні, не брав участи у сходинах своєї «п`ятки», бо від літа 1931 р. був дверником у пансіоні СС Служебниць у Трускавці. На питання вияснює, що до «п’ятки» ОУН в Трускавці належали: покійний Василь Білас, Володимир Білас, пок. Дмитро Данилишин, М. Мотика та він сам. Вліті 1931 р., по приїзді пок. Т. Голуфка до пансіону, М. Мотика, зустрінувшись із підсудним на дорозі, спитав його, які літники мешкають у пансіоні. Підсудний похвалився, що мешкають кращі літники, а між ними посол Т. Голуфко». [4, ст. 2].
«Пусті вулиці сонливого міста зароїлися від приїжджих чужинців. Цікавість громадян вигнала їх теж на вулиці. Люди, незважаючи на дошкульний дощ, що добирається до костей, заполонили хідники (тротуари), – пише львівська газета «Діло» про початок суду над членами Організації українських націоналістів 19 вересня 1933 року в місті Самбір на Львівщині. – Ця метушня та поява щораз нових фіакрів з умундурованою й неумундурованою поліцією надає містові ще більшої нервовости. Всі живуть лише сплітками та здогадами. На процес зголосило свій приїзд уже 30 журналістів із Варшави, Кракова та Львова. Між ними четверо кореспондентів закордонної преси.
Через два роки у цій справі судять членів ОУН 29-річного Романа Барановського, 20-річного Олександра Бунія та Миколу Мотику, 21 рік. У ній також замішані високі поліцейські чини. Тому суд проводять у провінційному Самборі – щоб не привертати уваги до відомих осіб. Встановити замовників і виконавців вбивства поліції не вдалося. На підозрюваних вийшли за півтора року, коли почали допитувати таємного агента поліції в Організації українських націоналістів Романа Барановського
Найдосвідченіший підпільник Роман Барановський – колишній бойовий референт Української військової організації. Входив до відділу, що відповідав за організацію терактів. За пограбування пошти відбув три роки ув’язнення.
«Точно в 9-й годині ввели на салю трьох підсудних. Молоденького Олександра Бунія – середнього росту, ще з дитячим виглядом, у ґранатовім, уже вилинянім убранні, – інформує газета «Діло». – За ним – високого блондина, закутаного в ясний дощовик, зі сміливим поглядом і затиснутими устами Миколу Мотику. І нарешті Романа Барановського – головну фігуру в цьому сенсаційному процесі. Він середнього зросту, в чорному вбранні, виголений».
Журналісти називають Барановського агентом поліції. Однак він має такий великий авторитет в українському націоналістичному підпіллі, що офіційні видання ОУН спростовують ці підозри. «Специ» затягли нову історію з Романом Барановським, що вже відсидів кілька років тюрми. Тепер він арештований під закидом усіх можливих злочинів», – пише «Сурма». У «Розбудові нації» додають: «Зробили з Барановського польського провокатора, а рівночасно вбивника Голуфка».
– У нас, на галицькій землі, не одне політичне вбивство мало місце. Але такого таємничого атентату, як убивство посла Тадеуша Голуфка, не було. Багато в ньому незнаних та закулісових мотивів. Тому публічна опінія і преса називають наш процес небувалим, – виступає Іван Роґуцький, адвокат Олександра Бунія. – Вже самі обставини, серед яких проходить цей процес – небуденні. Головних виконавців убивства нема. Організатор Михайло Гнатів – утік за границю. Комісар Чеховський мав взаємини з підсудним Романом Барановським і міг би дати неодні вияснення, але він убитий. Його наслідник, комісар Хімчук, помер наглою смертю. В такій же самій несподіваній смерті знайшов свій кінець доктор Петер, що вів слідство у справі вбивства комісара Чеховського.
Микола Мотика йде на співпрацю з поліцією та погоджується бути інформатором. Олександр Буній відмовляється розповідати про свою діяльність. Українські адвокати беруться допомагати лише йому.
– Тільки він один ідейний хлопець, а прочі – це сволоч, – каже адвокат Роґуцький.
Окремо до адвоката Степана Шухевича звертається крайовий провідник ОУН Степан Бандера. Обіцяє за оборону Бунія по 25 злотих щоденно. Тоді 100 злотих була мінімальна місячна платня чиновника.
– Не жаль вам було посла Голуфка, коли ви побачили його вбитого? – питає в Бунія голова суду.
– Було мені справді жаль його, як людини – одразу і ще довго потім, – відповідає підсудний. – Але ж я належав до Організації. Там тверда дисципліна і накази треба виконувати слухняно.
Українські адвокати традиційно на подібних процесах виступають українською мовою. Для Барановського роблять виняток і допитують польською.
– Аби не плямити гідности нашої мови в розмові з такою поганню, – пояснював Степан Шухевич.
Ви сказали, що відчуваєте ненависть до УВО. Чому? – допитує Барановського варшавський адвокат доктор Шурлєй, якого найняла родина Голуфка.
– Бо через них втратив декілька років.
– Вас викинули з УВО? Яким актом?
– Не було ніякого акту, лише ослаблення контакту, – відповідає Барановський.
Далі розповідає, що 1929 року підірвав у в’язниці здоров’я та посварився з крайовим комендантом УВО Романом Сушком. Тоді ж почав співпрацю з поліцією. Під псевдонімом «Завадзкі» щомісяця отримував платню 200 злотих. Додатково мав премії за успішно виконані справи. На суді стає відомо, що «Завадзкі» таки вивідав місце перебування Коссака від інших членів Організації українських націоналістів. Він передав інформацію поліції і того затримали. Таємний агент отримав за це 1500 злотих. Потім сприяв арешту крайового провідника ОУН Юліяна Головінського. За кошти поліції Барановський їздив на наради націоналістів до Праги.
«У суді з’явилися два найвищі представники слідчої політичної служби – радник Івахів і надкомісар Білєвіч. Ствердили, що Барановський був віссю розвідчої поліційної служби в українських справах, – виправдовує підсудного адвокат Кройценавер. – Він має повне право жалітися на богів поліційного Олімпу. Приніс він поліції багато жертв з ОУН. Видав увесь трускавецький гурток, як «на пательні». Поміг зловити Зенона Коссака. А за це з його премії у дві тисячі злотих скубнули п’ятсот».У О.Бунія поліція знаходить фотографію «трускавецької п`ятірки».
6 жовтня 1933-го зачитали вирок. Мотику засудили на шість років тюрми, а Буній та Барановський отримали по 10. [5, https://gazeta.ua/articles/history-journal/].
О. Бунія відправили до горезвісної тюрми «Святого Хреста». Через два роки патріота перевели до тюрми Вісінчу, а потім – до Равіча, де він працював у тюремній бібліотеці. Там познайомився з українськими політичними діячами Миколою Лемиком, Іваном Климівим – «Легендою», Володимиром Макаром, Зеноном Матлою, Дмитром Мироном, Ярославом Раком та іншими. У 1939-му Олеся звільнили з тюрьми і він приїхав до Трускавця. З приходом радянської влади він переїхав до Кракова. Там навчався на курсах перекладачів. Його мобілізували до німецького війська як перекладача. Він, перебуваючи на Україні з німцями, врятував багато українців від покарань окупантів. Коли німці взнали, що О. Буній «бандерівець», його мали заарештувати, але австрійські офіцери виготовили йому відповідні документи і відправили у відпуск у 1943 році. У 1944-му він переїхав до Німеччини, а потім – до Бельгії.
У 1948 році Олесь переїхав до Аргентини. Став членом «Просвіти», співав у церковному хорі. Тут запізнався з панною Іванною Дубанович й у 1953-му вони одружилися. У 1958-му подружжя переїхало до м. Чікаго у США, де стали членами Союзу Українців Католиків «Провидіння» та співали у церковному хорі. Туга дружини Іванки за родиною змусила їх повернутися до Аргентини у 1961 році. В Аргентині О. Буній за благословення Патіарха Йосипа Сліпого уклав іспансько-український та українсько-іспанський словник, який є великим вкладом в українську культуру.
Газета «Голос Української Церкви» (Буенос-Айрес писала: «Ділимося сумною звісткою, що дня 24 грудня 1996 року відійшов у засвіти щирий український патріот, невтомний громадський працівник та глибоко віруючий християнин Олександер Буній» [6,ст.1]. Похований патріот на українському цвинтарі у Монте Гранде в Аргентині. Похоронний обряд здійснив отець Луїс Глинка, канцлер і економ Буенос-Айреської єпархії Покрови Пресвятої Богородиці, доктор східних церковних наук в галузі історії».
Довідково: 3847 українців притягнули до відповідальності протягом 1921-1938 років на Галичині і Волині, які входили тоді до складу Польщі. За їхньої участі відбулося 814 політичних процесів. 16 осіб засудили до смертної кари. 121 арештований отримав ув’язнення терміном понад 10 років.
Джерела:
1. УВО-ОУН: хроніка збройного спротиву. (http://incognita.day.kyiv.ua/uvo-oun-xronika-zbrojnogo-sprotivu.html).
2. «Розбудова Нації», 1931, ч. 9-10, стор. 250. Атентант на Голуфка.
3. Арешти і судові розправи. Петро Мірчук. «Нарис історії Організації Українських Націоналістів». Перший том, 1920-1939, за редакцією Степана Ленкавського. Українське видавництво, Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк, 1968 (digitized by ukrbiblioteka.org).
4. Процес за вбивство Голуфка. Діло, № 248 від 21.09.1933, сторінка 2.
5. Святослав Липовецький, журнал «Країна», «Тільки один ідейний хлопець, а прочі – це сволоч». (https://gazeta.ua/articles/history-journal/_tilki-odin-idejnij- https://gazeta.ua/articles/history-journal/_tilki-odin-idejnij- hlopec-a-prochi-ce-svoloch/861999,Автор: Narodowe Archiwum Cyfrowе).
6. Блаженної пам`яті. Газета «Голос Української Церкви», ч. 164/5,1997, Буенос- Айрес.
Ігор АНДРУНЯК,
член Національної
спілки краєзнавців України
Немає коментарів:
Дописати коментар