Легенди мого села. Легенда про село Ружичанка Урочище «Безодня».

Ружичанка, озеро. Автор фото Bogdan_iz_Grechan

На берегах болотистої річечки, притоки річки Вовк, у глибоку давнину, ще до нашої ери розташувалось слов'янське селище. Кілька хаток, невеличка каплиця, все було обнесене частоколом.

 А знаходилось поселення на пагорбі, як на острівці. Навкруги була така густа та непрохідна роща, що людей, які там жили прозвали рощанами.

Село було вгорі, а велика, широка річечка знаходилась внизу і коли дивишся згори униз то здається, що внизу бездна. Люди займалися землеробством, ловили рибу, та із рощі мали непоганий урожай.

Та одного дня на село насунулась страшна, чорна хмара, смерч змів із лиця землі поселення, задвигтіла земля, розкололася і весь острівець упав у ту розщелину, як у безодню. Річка зробилась вузенька, але глибока. Над річкою височіє ліс, мовби хоче розказати давню легенду. Адже говорять, що коли приложиш вухо до землі біля тієї річки, здається, що там б'є церковний дзвін. Люди, які чудом залишились живі, перебрались жити далі від отого страшного місця. Знову побудували хатки, завели господарство. Село розросталось, і біля кожної хати, в пам'ять про свої предків росли красиві квіти - ружі. Можливо і тому наше сучасне село називається Ружичанка.

Джерело інформації 

https://ruzuchankabiblioteka.mozello.com/kraznavstvo/legendi-mogo-sela/