27 – 28 січня 1944 року в селах Нивиці і Трійця на Львівщині радянські партизани загону особливого призначення НКДБ СРСР «Побєдітєлі» під командуванням Дмітрія Медведєва вчинили один з численних злочинів проти людяності над мирними мешканцями, що було звичною практикою червоних партизансько-терористичних загонів.
Вночі, 27 січня у Нивиці зайшов більшовицький загін чисельністю 700-800 добре озброєних терористів. Мешканець села Богдан Куць зумів непомітно вислизнути та попередити самооборону й селян сусіднього села Трійця, яке межувало з Нивицями. Рій Української Національної Самооборони Володимира Феденишина-«Кармелюка» чисельністю 24 стрільці, не провівши розвідки та вважаючи це нападом невідомої банди, вирушив на допомогу селянам Нивиць. Повстанці атакували хату, де було до 10 ворогів і зуміли закинути всередину гранату. У висліді 20-хвилинного бою загинуло 11 стрільців, в тому числі Феденишин-«Кармелюк», після чого решта самооборони відступила в ліс. Більшовики не переслідували повстанців, а усією масою кинулись грабувати та катувати мирних мешканців. Сусідню Трійцю, з якої селяни встигли утекти нападники спалили (згоріло 40 садиб), а в Нивицях, хто не зумів сховатися – хапали та вели до будинку Семена Панасюка на «допит» – загалом зігнали близько 70 чоловіків і жінок. «Допит» зводився до відрубування сокирою чи відпилювання ступнів ніг, рук, здирання живцем шкіри, відрізання в жінок грудей, виривання язиків та інших звірств після яких жертву вбивали. Причому, відповідно до своєї схибленої московсько-більшовицької психіки, робили це, не поспішаючи, щоби насолодитися муками катованих.
Василь Прус, уродженець сусіднього села Дмитрів, на основі спогадів свідків, розповів про комуністичну різанину у книжці «Трагедія в Нивицях». Навіть з окремих фрагментів цього документу можна збагнути злочинну сутність радянського режиму:
«Медведєвці пограбували нашу хату: позабирали всю одіж і всі добрі речі. Ввечері… медведєвці палили село… Труп мого брата в тій спаленій стодолі був без язика, ноги відрубані».
«Зранку того дня по селі ходили ті партизани, грабували хати і хапали людей. З нашої хати забрали геть все. Мого чоловіка Леона Лавного теж схопили. Я чула, як один з тих партизанів сказав: «Мы вас жалеть не будем, будем жечь, резать, рубить».
«...Коли я втікав, за мною стріляли. Ранком 28 січня у згорілій стодолі Бортника у Нивицях була купа трупів. Мій брат лежав під самим низом тої купи. На шиї в нього був пасок, зуби вибиті, ноги вкорочені (без ступнів)».
«Коли підвода зупинилася, з неї зняли два згортки в домотканих простирадлах. Коли згортки розгорнули, ми побачили знівечені тіла. У доньки Смаля були відрубані ноги, її розбитий скривавлений рот був розкритий, зубів і язика в ньому не було, коси обгорілі, груди обрізані, на шиї був затягнутий поясок, яким дядько Смаль підперезував штани...».
Незадіяні до катувань «асвабадітєлі» займались звичною для себе справою – мародерством. Червоні забирали все, що потрапляло в їхнє захланне око: коні, корови, свині, домашню птицю, одяг, на кінські сідла стелили вкрадені подушки, жіночі хустки намотували на ноги як онучі та багато іншого.
Під ранок, 28 січня партизани Медведєва спішно почали втікати, підпалюючи хати, стодоли, хліви, так як приїхали німці на панцерниках і почали стріляти. Коли до стодоли Максима Бортника почали збігатися люди, то побачили останки дерев’яних стін і купу обгорілих тіл з слідами катувань.
Українські підпільники вистежили та покарали польських колаборантів, які разом з московитами приймали діяльну участь у здійсненні цього страшного злочину. Так, 14 лютого 1944-го Служба Безпеки ОУН стратила провідника польської боївки села Адами Владислава Філяровського та його зв’язкового Миколу Забаву, який нахвалявся, що «ще прийде час, коли українців будуть мордувати в страшний спосіб, а з української шкіри будуть поляки шити чоботи», а 11 квітня 1944-го СБ ОУН стратила Андрія Завадського з села Дмитрів, який за перших більшовиків видав трьох українських патріотів на заслання в Сибір, працював донощиком за німців, а в Нивицях безпосередньо приймав участь в мордуванні людей.
Тут відразу пригадується той страшний вереск поляків про «Волинську трагедію»...
Коли після війни Дмітрій Медведєв опублікував книжку «Сильні духом», то селяни на одній із світлин впізнали партизанку Марію Кіх, яка у 1947-1979 беззмінно «обиралася» депутатом Верховної Ради УРСР і тричі була заступником голови ВР, займала у Львові високі партійні посади, а тоді, у січні 1944-го, брутально забрала увесь найкращий жіночий одяг в хаті вбитого Феденишина та ще й примовляла, що «их всех здесь нужно вырезать к ноге». За фотографіями у книжці Медведєва селяни впізнали чимало інших мародерів і злочинців.
На світлині:
– хрест на могилі на місці Бортникової стодоли, що був поставлений у 1989 році;
– книга Василя Пруса «Трагедія в Нивицях» про злочини більшовицьких нелюдів;
– вшанування жертв «Нивицької різні» – невинно убієнних жителів сіл Нивиці і Трійця.
Nik Bron
Джерело інформації фейсбук сторінка
Ukrainian People Magazine
Немає коментарів:
Дописати коментар