6 серпня 1918р. народився Василь Панькевич Український громадський діяч у Великій Британії, меценат в Україні

Український громадський діяч у Великій Британії, меценат в Україні Василь Панькевич (1918, с. Соколів, нині Бучацького району Тернопільської області). 

В юнацькі роки брав активну учать у творенні духовного життя села. Був членом товариств «Просвіта», «Луг». У 1943 році вступив в добровольчу Дивізію «Галичина», яка з наближенням фронту відійшла на Захід. У 1947 році його разом з іншими полоненими перевезли до Великої Британії, через 1 рік був звільнений з англійського полону. 

Співорганізатор створення Союзу Українців Великої Британії, ініціатор численних заходів українців-емігрантів. У 1998, 2001 р. побував у рідному селі. Автор статей у періодиці.

Джерело

https://teren.in.ua/

6 серпня 1949 р. напад боївки ОУН (8 чол.) на дільницю «істрєбітєльного батальйона» у с. Деренівка

Село Деренівка.

Хор читальні «Просвіта»

У 1868 році у селі Деренівці було засновано товариство «Просвіта» , а в 1898 — організовано читальню, при якій створено товариство «Тверезість», різні гуртки, спортивне товариство «Січ» .

6 серпня 1949 р. напад боївки ОУН (8 чол.) на дільницю «істрєбітєльного батальйона» у селі Деренівка (1-годинний бій, знищені дільничний МВС лейтенант Іванов з жінкою, інструктор політчастини УМВС лейтенант Мішин, боєць ГОГП Голанський, голова колгоспу Баран, спалені сільрада і квартира дільничного.

Джерело

https://teren.in.ua/

6 серпня 1889р. Народився Пантелеймон Бадовський - сотник УГА, громадський діяч. Член УВО, ОУН

с. Прошова. 1.Символічна могила борцям за волю України. 1927-1990р. 

2.Читальня Просвіти. 1898-1929р.

автор фото: Володимир Гуменюк

Розмістив в інтернеті: Олег Сироватко.

6 серпня 1889р. Народився військовик, громадський діяч. Член УВО, ОУН Пантелеймон Бадовський село Прошова, нині Тернопільського району.

Замордований москалями 14 вересня 1942р. поблизу м. Владивосток, Від листопада 1918 – сотник УГА, згодом – в Армії УНР. Діяльний учасник “Просвіти”, від початку 1930-х – її голова. Від осені 1939 голова сільради, виступав проти створення колгоспів. 25. 09. 1940 заарештований НКВС...

Джерело

https://teren.in.ua/

Антоненко-Давидович Борис Дмитрович. Український письменник

Народився 5 серпня 1899р. с. Засулля, Роменський повіт, Полтавська губернія.

Члени літературного об'єднання

«Ланка» . Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович , Григорій Косинка , Марія Галич , Євген Плужник , Валер'ян Підмогильний ,

Тодось Осьмачка . 1925 рік.

Бори́с Антоне́нко-Давидо́вич (справжнє прізвище: Давидов, також Давидів;

5 серпня 1899р., Засулля (тоді Полтавщина, тепер Сумщина ) український письменник, літературний перекладач; член літературної організації Ланка-МАРС; дослідник проблем розвитку й культури Української мови.

Жертва сталінського терору, за сфабрикованою справою засуджений 5 січня 1935 року до страти. Вищу міру покарання замінили на 10 років ГУЛАГу. Вини не визнав. 

Відбувши термін, повернувся в Україну, однак 1946 року був знову арештований і без суду позбавлений волі. Згодом був засуджений на довічне заслання у село Малоросєйка Больше-Муртанського району Красноярського краю. 

1957 року повернувся до Києва

Помер 8 травня 1984 (84 роки)

5 серпня 1886 у США вийшла перша газета Українською мовою "Америка"

Газета «Америка». 1886. 15 серпня.

Перша сторінка першого номера. (Куропась М. Історія української іміґрації в Америці.

Збереження культурної спадщини. Нью-Йорк, 1984. - С.65.).

5 серпня 1886 року у США вийшла перша газета українською мовою "Америка".

Вона виходила в 1886-1890 роках у місті Шенандоа, штат Пенсільванія.

Газету спочатку видавали раз на місяць, згодом - щотижня.

Засновником і видавцем газети був греко-католицький священик Іван Волянський . Його закликав зробити це львівський митрополит Сильвестр Сембратович. Священик хотів через газету допомогти українцям зберегти релігійну й національну ідентичність. Волянський був змушений самостійно вчитися друкувати.

Іван Франко в "Нарисі історії українсько–руської літератури до 1890 року" назвав цю газету "скромним, але дуже інтересним початком русько–американської преси".

У газеті друкувався галицький публіцист Юліан Бачинський.

Джерело

http://www.hroniky.com/

5 серпня 1772р. перший поділ Речі Посполитої між московією, Пруссією й Австрією

Алегорична картина першого поділу Польщі (малюнок Nicolas Noël Le Mire, 1773).

Відповідно до документа, підписаного в Петербурзі, московія заволоділа частиною Прибалтики (Лівонія , Задвінське герцогство), яка перебувала під владою Польщі, Білорусією до Двіни, Друті й Дніпра, включаючи райони Вітебська, Полоцька і Мстиславля. 

Під владу московії перейшли території площею 92 тис. кв. км із населенням 1 млн. 300 тис. осіб.

До Австрії відійшли Затор і Освенцим, частина Малої Польщі, що включає південну частину Краківського і Сандомирського воєводств, а також частини Бєльського воєводства і вся Галичина (Червона Русь) без міста Краків. Австрійські придбання склали 83 тис. кв. км і 2 млн. 600 тис. населення. 

Столицею нової австрійської провінції, названої Королівством Галичини і Лодомерії, призначено місто Львів.

Пруссія отримала Ермланд (Вармію) і Королівську Пруссію до річки Нотеч, території герцогства Померанія без міста Гданськ (Данциг), воєводства Поморське, Мальборське (Марієнбург) і Хелмінське без міста Торн (Торунь), а також деякі райони у Великій Польщі. Прусські придбання склали 36 тис. кв. км і 580 тис. жителів.

Джерело

https://www.istpravda.com.ua/

Цей день в історії УПА — 5 серпня

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

м. Регенсбурґ, Німеччина. 12 листопада 1948 р.

Вояки УПА з Холмщини і Підляшшя. Сидять зліва: Степан Данів-"Марко", сотня "Бродяги", курінь "Галайда", Іван Чуб (Іван Шамрик), керівник видавничого осередку ТЗ надрайону "Левада". Михайло Бсрсзинський-"Славко". Другий ряд зліва: віст. Євстахій Кметь-"Сойка" з куреня "Залізняка", Микола Чуйко-"Гоник", "Ярослав", машиніст ТЗ надрайону "Левада", Василь Климук-"Олег" з с. Замолодиче, повіт Володава.

**************

1944 рік

Головна Команда УПА видала інструкцію щодо полонених. Відносно солдат Червоної армії рекомендовані: ввічливе поводження, перев’язки, їжа, попереднє опитування і негайне звільнення в разі відсутності вини перед українським населенням. Підозрілих осіб належить передавати відповідним структурам для подальшого слідства.

У селі Кукуріки на Волині повстанці захопили в полон голову сільради.

1945 рік

У боях з москалями біля сіл Зарудці і Прилбичі на Львівщині загинули станичний ОУН «Сагадат» і ще один підпільник.

1946 рік

Сотня «Хорти» УПА-Захід у засідці на шляху біля села Голинь на Станіславщині знищила двох військових МВД, ще одного поранено.

1948 рік

У засідці в селі Майдан на Тернопільщині повстанці поранили радянського активіста.

Двоє підпільників, оточених загоном полку внутрішніх військ, знищили одного військового і змогли прорватися.

У бою з москалями у селі Мала Волосянка на Дрогобиччині загинули двоє повстанців.

У селі Верхні Ворота на Закарпатті повстанці атакували групу радянських активістів. Знищені секретар парторганізації та організатор створення колгоспу.

1949 рік

У селі Пнів на Станіславщині підпільник важко поранив голову райвиконкому і голову колгоспу.

Під час зіткнення з опергрупою МВД у селі Кам’янка на Дрогобиччині загинув повстанець «Карба».

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті.

5 серпня 1866р. народився Володимир Леонтович - письменник і меценат, громадський діяч.

1866, 5 серпня – в селі Оріхівка на Полтавщині народився Володимир Леонтович, письменник і меценат, громадський діяч

Навчався на юридичному факультеті Московського університету, де гостро усвідомив різницю між росіянами й українцями. Захистив дисертацію на тему «Історія землеволодіння в Україні від повстання Богдана Хмельницького до введення кріпацтва царицею Катериною ІІ».

Один із 17-ти членів Старої Громади, які склали присягу «любити Україну до глибини власної кишені». Разом із Василем Симиренком та Євгеном Чикаленком видавав першу українську щоденну газету «Громадська думка».

Член Центральної Ради в 1917 р. Міністр земельних справ в уряді Павла Скоропадського в 1918 р. Розробив проект земельної реформи, яку сучасники вважали однією з найдемократичніших.

З 1919 р. жив в еміграції. «Усім своїм єством я відчував, що не зможу стерпіти становища большевицького раба й мушу втікати світ за очі, хоч би й на тяжку біду, аби не залишитися під їхньою кормигою, – писав у спогадах Володимир Леонтович. – Я був уже застарий, щоб братися за рушницю та воювати, а не міг і манити себе, як манили себе тоді люди соціалістичних напрямків, думкою, щоб я міг із ними мирити, а вони мене стерпіти. Для мене всі большевицькі ідеї й усе їх поводження були згори непереносні й ворожі».

Помер 10 грудня 1933 р. в Празі.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua

5 серпня 1844р. народився Український художник Ілля Юхимович Ріпа "рєпін". Батько художника походив із козацького роду на прізвисько Ріпа.

5 серпня 1844р. у Чугуєві на Харківщині народився знаменитий художник, автор картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану" Ілля Юхимович Ріпа

Батько художника походив із козацького роду на прізвисько Ріпа. 

Відслуживши 27 років, він вийшов у відставку і одружився з Тетяною Бочаровою, теж із родини військових поселенців, і зайнявся розведенням племінних коней. Родина була досить заможною. Бабуся художника тримала постоялий двір.

Малювати Ілля почав ще змалку. Перші уроки малювання давав двоюрідний брат Трохим Чапигін. Пізніше хлопця віддали на навчання в корпус топографів, згодом пішов учитися іконопису в майстерню Бунакових, підробляв розписуванням храмів.

У 1863 р. Ілля вирушає підкорювати Санкт-Петербург, фарбує дахи, екіпажі, навіть відра. Паралельно вступає до малювальної школи Товариства заохочування художників, де на талановитого юнака звертає увагу художник Крамской. 

З другої спроби Ілля вступає до петербурзької Академії мистецтв, яку закінчує, отримавши золоту медаль, шість років стажується в Парижі.

Попри те, що Ілля став частиною культурного світу російської імперії, зв’язків із Україною він ніколи не поривав, лишивши на згадку цілу серію картин на українську тематику. Найвідоміша з них – «Запорожці» - написана під впливом відомого дослідника історії козацтва Дмитра Яворницького, з яким художник тісно приятелював. Його ж Ілля і зобразив у центрі композиції в образі писаря. 

На отримані від картини кошти Ілля купив собі маєток під Петербургом, де й прожив до кінця життя.

Ілля намагався підтримувати Україну не лише творчо. У 1915 р. художник відвідав Чугуїв, маючи намір створити в рідному місті «Діловий двір» — вільні художні майстерні. Також він допомагав Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Його учнями були українські художники Фотій Красицький (онук Тараса Шевченка), Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко та інші.

В останні дні свого життя Ілля працював над полотнами «Зустріч гетьмана» та «Козак-бандурист із хлопчиком-джурою». У 1926 р. Ілля задумав картину «Гопак» і до останнього мріяв про її завершення. 

Як згадують очевидці, навіть на порозі смерті Ілля у забутті безперестанку водив рукою (лівою — права давно відмовила), вважаючи, що працює над своєю останньою, «красивою, веселою» картиною, про яку раніше писав у листі Яворницькому: «Навіть столітній дід навприсядки пішов. Підвипили, скачуть… Довкола веселий пейзаж: який і був…».

Помер Ілля 30 вересня 1930 р. За заповітом художника, його поховали без труни в парку його садиби «Пенати». Після розпаду Російської імперії могила художника опинилася на території Фінляндії у м.Куоккала.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua

Ярослава Гасюк (Крижанівська) учасниця ОУН - псевдо «Ярка».

Життєпис:

Народилася 28 грудня 1925

Перемишль, Львівське воєводство, Польська Республіка.

1943 року вона вступила до Юнацтва ОУН (псевдо «Ярка»). Згодом «Ярка» виконувала обов'язки медсестри Українського червоного хреста (УЧХ) у сотні «Бурлаки».

1946 року, після обміну населенням між Польщею та УРСР, Ярослава переселилась до Львова.

Того ж року її заарештували під час виконання завдання ОУН, за 2 місяці її звільнили з-під арешту через відсутність доказів.

1947 року вступила до Львівського державного медичного інституту. 

21 лютого 1948 року у Перемишлі її вдруге заарештували. До жовтня 1948-го перебувала у Львівській тюрмі НКВС № 1 на вул. Лонцького.

Пані Ярославу засудили на 25 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення прав. У грудні того ж року її етапували до міста Інта, Комі АРСР.

Ярославу Гасюк звільнили в червні 1956 року. Вона повернулася до Львова, після чого одружилася з Олегом Гасюком, колишнім політв'язнем.

Померла 27 липня 2016р. (90 років).

4 серпня 1946р. У бою з москалями у с. Крехів на Львівщині загинули троє повстанців УПА.

Загинули у бою.

воїн УПА Михайло Масола псевдо "Шмідт", зв’язкові УПА-Захід сестри Ганна Масола псевдо "Весна" - 19 років і Марія Масола - 17 років.

околиці села Крехів.

4 серпня 1854р. народилася Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище - Адасовська)

4 серпня 1854р. у с. Заньках на Чернігівщині народилася Марія Адасовська.

Батько Марії, суддя Костянтин Адасовський, був нащадком козацької старшини, яка згодом отримали дворянський титул.

Всупереч волі батька стала однією з найвідоміших акторок українського театру. Сценічний псевдонім Заньковецька взяла на згадку про село Заньки, де народилася.

Цікаві факти життя Марії Заньковецької.

1. Марія вмовляла свого чоловіка Олексія Хлистова дозволити виступати на сцені, однак той сприймав це за жіночу примху. Одного разу в Бендерах актор театру корифеїі Микола Садовський в компанії офіцерів таки змусив Хлистова підписати відповідний документ. Щоб вийти із ситуації, Хлистов погодився, але поставив єдину вимогу – Марія має грати лише українською мовою в українському театрі, якщо такий колись існуватиме.

2. Марія Заньковецька могла стати оперною співачкою. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі і той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

3. Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

4. Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу. Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

5. Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» на столичному кону ставили 22 рази.

6. На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». Український фотохудожник Альфред Федецький запросив у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

7. Марію Заньковецьку та Марка Кропивницького запрошували до імператорського Александринського театру, але ті відмовилися.

8. В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі Христа.

9. Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу і отримати кредит.

10. 12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені  Марії Заньковецької.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua 

4 серпня 1878р. народився Антін Крушельницький, Український письменник, літературознавець, педагог, один із понад сотні українських інтелектуалів, розстріляних на Соловках

Антін Крушельницький (1878 - 1937). Фото: esu.com.ua

Родина Крушельницьких стала символом Розстріляного Відродження.

Родом із повітового містечка Ланцут (Польща). Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Викладав у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Рогатина, Бережан. Міністр освіти Української Народної Республіки у 1919-му.

Був знайомий з Іваном Франком, входив до Русько-Української радикальної партії.

Після падіння УНР емігрував до Відня. У 1928-му повернувся до Львова, видавав журнал «Нові шляхи» (1929-1932).

На запрошення уряду УСРР влітку 1934-го разом із родиною переїхав до Харкова. Там за півроку його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями як одного з керівників центру ОУН в Україні.

Розстріляний москалями 3 листопада 1937-го в урочищі Сандармох (Карелія).

Його синів Івана й Тараса страчено ще в грудні 1934-го. Дочка Володимира, сини Богдан і Остап також розстріляні в 1937-му. Родина Крушельницьких, знищена радянським режимом, стала одним із символів Розстріляного Відродження.

Родина Крушельницьких стала символом Розстріляного Відродження. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Фото: ukrpohliad.org.

У 1941-му в НКВД спалили рукопис твору Антіна Крушельницького «Батьківщина», написаного в ув’язненні (13 зошитів). Літературна спадщина Крушельницького, та й саме його ім’я, на довгі роки були вилучені з української культури.

Джерело

© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП

www.memory.gov.ua.

4 серпня 1914р. у місті Лева (Львів) було засновано Союз визволення України (СВУ)

Засновники СВУ (В. Дорошенко, Д. Донцов, А. Жук, Г. Меленевський, О. Скоропись-Йолтуховський, Г. Залізняк).

За головне завдання ця організація ставила собі проголошення соборності та самостійності України та сприяння поразці Російської Імперії заради відродження незалежності Української держави. 

Переважно СВУ був створений політичними емігрантами з Наддніпрянської України. Його головою був член УСДРП Дмитро Донцов.

Союзом була розгорнута широка інформаційна робота, метою якої було ознайомлення європейської громадськості з історією та сучасним становищем нашої держави України. СВУ видавав французькою, німецькою й українською мовою праці Ф. Вовка, В. Антоновича, М. Костомарова, «Історію України» М. Грушевського, «Кобзар» Т. Шевченка, періодичні інформаційні вісники тощо.

Завдяки роботі організації все частіше на сторінках італійських, румунських, болгарських, шведських, турецьких, австрійських, угорських і німецьких газет з’являлися статті, присвячені українській проблематиці. Активістами Союзу визволення України проводилися лекції перед великими аудиторіями країн Європи, які були присвячені розгляду українських питань.

Також робота СВУ сприяла поліпшенню матеріального стану військовополонених, відкриття в концтаборах бібліотек, шкіл грамотності, церков, читалень, кооперативних крамниць, оркестрів, хорів, курсів української літератури й історії України. У кожному таборі завдяки Союзу видавалися українські газети. Усе це робилося задля плекання української свідомості тих, хто перебував у таборах.

На українських землях, які були окуповані Німеччиною й Австро-Угорщиною, Союзом проводилася робота з формування з українців органів місцевої влади.

СВУ спершу був критикований частиною наддніпрянців з уваги на його співпрацю з Центральними державами, але «згодом діяльність СВУ здобувала собі все більше симпатій в Україні» (Д. Дорошенко). 

Натомість, інформативно-видавнича діяльність та праця серед українських полонених знаходила визнання українського загалу. Вороже до СВУ ставилися кола Антанти, а серед російських емігрантів — більшовики, зокрема Ленін . Ліквідований Союз визволення України формально був 1 липня 1918 року.

Підготували Наталя Слобожаніна, Наталка Позняк-Хоменко та Сергій Горобець.

Цей день в історії УПА - 4 серпня

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Перев'язка полоненого УПА польського вояка після бою в Журавському лісі біля м. Перемишля. 2 лютого 1947 р. Зліва до права стоять: Влодко, Буркун, Лютий, Білий.

*************

1943 рік

Відділи УПА атакували колону німецьких вантажних автомобілів біля села Копиткове на Рівненщині. Знищено 30 військових, спалено 4 автомобіля, здобуто багато зброї.

1944 рік

На Волині повстанці знищили двох голів, двох секретарів і члена сільради.

У бою з москалями біля села Базниківка на Тернопільщині загинули двоє повстанців.

1945 рік

У селі Боляновичі на Львівщині підпільники важко поранили секретаря райкому КП(б)У по кадрах.

Під час бою з москалями у кількох селах Львівщини загинули 5 повстанців.

1946 рік

Пошукова група МВД через зрадника захопила криївку біля села Збоївська на Львівщині. Командир сотні «Кочовики» УПА-Захід Євген Лобай – «Штиль» довгий час відстрілювався, але після того, як підпалили хату, в якій він перебував, застрелився.

У селі Сухе на Станіславщині повстанці знищили дільничного МВД.

1947 рік

У селі Городище на Дрогобиччині підпільники знищили військового МВД, ще одного поранили.

У боях біля  сіл П’ятничани, Тернавка та Більче на Дрогобиччині загинули троє повстанців.

У селах Красна і Лолин на Станіславщині повстанці спалили 9 автомобілів-лісовозів.

1948 рік

У селах Грабів, Кулачківці та Трофанівка на Станіславщині підпільники спалили сільради.

1949 рік

Під час зіткнень з опергрупами МВД у селах Воля, Лімна і Черхава на Дрогобиччині загинули п’ятеро повстанців.

1950 рік

У селі Стара Гута на Волині повстанці знищили дільничного МВД.

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті

Котельницький Григорій Володимирович «Качур», «Петренко», «Шугай». Відзначений Срібним хрестом бойової заслуги УПА 1 кл.

Григорій Котельницький.

Пам'ятний знак на честь вояків УПА у Підгірцях (Львівщина), включно з іменем Григорія Котельницького.

Григорій Котельницький народився у с.

Підгірці Бродівського району Львівської області (раніше Золочівський повіт). Навчався у сільській школі.

Діяльність у період Другої Речі Посполитої

Брав участь у роботі читальні «Просвіта» , неодноразово обирався її головою. Був ініціатором створення драматичного гуртка, організував духовий оркестр, сам грав на кларнеті, співав у церковному хорі.

Діяльність в ОУН:

На початку 1930-х років у Підгірцях створено клітину ОУН , яку очолив Григорій.

Служив у польській армії, дослужився до звання капрала, пізніше старшого сержанта. У 1943 р. Григорій Котельницький був призначений повітовим організаційно-мобілізаційним референтом ОУН , перебував на цій посаді до 1944 року.

«Шугай» організував у Золочівській окрузі підстаршинську школу, яка дислокувалася у присілку с. Нестюки біля Поморян.

Підстаршинська школа мала забезпечувати військовими кадрами Українську Національну Самооборону (УНС), яку було організовано на Львівщині в 1943 р. Перший відділ УНС «Шугай» сформував на Брідщині (Золочівська Округа ОУН) в селі Черниця, командиром якої був призначений підстаршина «Лапайдух» [2] .

На початку 1944 на базі відділів УНС утворилася оперативна група УПА-Захід і «Шугая» призначили курінним командиром. 

Восени 1944 «Шугай» став командиром Тактичного Відтинку «Пліснисько», який охоплював Золочівський, Перемишлянський і Бродівський надрайони (повіти). До нього входили курені: «Шугая» і «Карого». До куреня «Шугая» входили сотні: «Свободи», «Оверка» і «Малинового». Одночасно «Шугай» займав посаду організаційно-мобілізаційного військового референта Золочівської округи ОУН, залишаючись при тому ще й курінним командиром УПА.

Бойові нагороди:

28 квітня 1945 р. наказом ч. 12 командира

УПА-Захід «Шелеста» ( Сидор Василь ) за бойові заслуги «Шугай» був нагороджений

«Срібним Хрестом Бойової Заслуги 1-го класу».

Загибель командира:

Влітку 1945 р. «Шугай» перейшов на Тернопільщину.

26 січня 1946 р. в лісі біля сіл Кривня і

Дусанова більшовики оточили криївку, в якій перебував «Шугай» і ще шість повстанців. Після одноденного бою четверо повстанців здалися, одного застрелили, двоє (в тому числі «Шугай») застрелилися, але перед цим Котельницький встиг знищити документи. Похований у спільній могилі разом зі священиком «Жайворонком» на Дусанівському кладовищі. 

Нині криївку, в якій загинув «Шугай», відновлено і встановлено меморіальну таблицю із написом: «26 січня 1946 року тут полягли героїчною смертю в нерівному бою з більшовицькими окупантами вірні сини України курінний «Шугай», священик «Жайворонок» і вістун «Чорнота». 

Вічна слава і пам'ять героям!»

Спогади:

Роман Загоруйко («Лапайдух») писав у своїй книзі «Повернення зі справжнього пекла»:

...Я залишив штаб, яким командував тепер курінний «Шугай» і повернувся до своєї сотні. Мені приємно було бачити свого сусіда в ранзі командувача такого великого відділу УПА. Я був гордий за своє село Підгірці, що виховало і дало національно-визвольній боротьбі таких людей, як Григорій Котельницький – «Шугай»...

Качан Роман Атаназійович: «Гар», «Гроза», «Жук»...лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.

Качан Роман Атаназійович (Псевдо: «Гар», «Гроза», «Жук», «Івась», «Мазепа», «Папа», «Славко», «Чорний», «Шило», «Юрко»; Народивсч 30 березня 1920р., с. Корсів Бродівського повіту.

Загинув 3 грудня 1949р. в лісі між с. Поляни та х. Копанка, Жовківський район, Львівська область).

Життєпис

Освіта — неповна середня. Активний діяч товариств «Просвіта» і «Луг» у Корсові.

Член ОУН з 1930-х рр. У серпні 1940 р. пройшов військовий вишкіл. Керівник Корсівського підрайонного проводу ОУН на Брідщині (1940—1943).

Стаж роботи в СБ — 5 років. Пройшов 2,5-місячний теоретичний і практичний вишколи в осередку Миколи Арсенича — «Михайла». 

Комендант ВПЖ куреня «Макса» (весна 1944 — 08.1944р.), референт СБ Золочівського (08.1944 — осінь 1946), Львівського (осінь 1946 — 09.1947) та Сокальського (09.1947-12.1949) окружних проводів ОУН. 

Підірвався на замінованій криївці 3 грудня 1949р. в лісі між с. Поляни та х. Копанка, Жовківський район, Львівська область).

Нагороди

Згідно з Наказом військового штабу воєнної округи 2 «Буг» ч. 1/48 від 10.09.1948 р. поручник СБ Роман Качан — «Гроза» нагороджений Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА.

Вшанування пам'яті

15.02.2018 р. від імені Координаційної ради з вшанування пам'яті нагороджених Лицарів ОУН і УПА у м. Броди Львівської обл. Бронзовий хрест бойової заслуги УПА (№ 048) переданий на зберігання у Бродівський історико-краєзнавчий музей.

Цей день в історії УПА - 3 серпня.

УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting.

Пропагандивна листівка ОУН видрукована в друкарні ім. Михайла Арсенича в 1949 році.

1944 рік

Повстанці замінували залізницю біля села Клесів на Рівненщині. Внаслідок вибуху, який пошкодив залізничне полотно, зазнав аварії ешелон з боєприпасами. Загинули та отримали поранення 8 військових, повністю розбиті 10 вагонів.

Сотня «Перебийніс» УПА-Захід атакувала відділ НКВД, що проводив облаву в селі Хлівчани на Львівщині. Внаслідок бою, що тривав майже три години, знищено 20 військових. Втрати УПА – 5 поранених.

1945 рік

Відділ УПА-Захід у засідці в райцентрі Войнилів на Станіславщині знищив 10 військових НКВД. Захоплено в полон лейтенанта і 9 бійців винищувального батальйону.

Під час боїв з москалями у селах Забужжя, Зозуля і Керниця на Львівщині загинули троє повстанців.

У засідці на шляху біля села Облапи на Волині повстанці знищили двох військових НКВД і бійця винищувального батальйону.

1947 рік

Пошукові групи МВД захопили дві криївки в селі Теляче (нині Мирне) на Тернопільщині. Загинули всі повстанці, що перебували всередині, серед них – колишній командир військової округи «Лисоня» УПА-Захід Осип Безпалько – «Остап».

У засідці на шляху біля міста Трускавець на Дрогобиччині відділ УПА-Захід знищив капітана і трьох військових НКВД. Спалені легковий автомобіль і мотоцикл.

1948 рік

У селах Новики і Стрілки на Тернопільщині підпільники знищили двох дільничних МВД. Спалено сільраду і будівлі колгоспів.

У селі Городківка на Дрогобиччині під час бою з москалями загинула зв’язкова ОУН Стефанія Савщак.

У селі Малинка на Станіславщині повстанці спалили сільраду.

1950 рік

У сутичці з опергрупою МВД у селі Бистре на Дрогобиччині загинули кущовий провідник ОУН «Сірко».

Підготував Сергій Горобець,

Український інститут національної пам`яті.

3 серпня 1914р. Головна Українська рада у Львові своїм маніфестом закликала Український народ стати на боці Австро-Угорщини й Німеччини для боротьби проти росії за визволення України.

3 серпня 1947р. загинув майор УПА Осип Безпалько, крайовий провідник ОУН Подільського краю.

3 серпня 1947р. у с. Теляче Підгаєцького району загинув майор УПА, крайовий провідник ОУН Подільського краю, командир ВО-3 «Лисоня» Осип Безпалько (псевдо: «Андрій», «Задорожний», «Остап»). Загинув у криївці після одногодинного бою зі спецгрупою НКВД, застрілившись із власного пістолета.