Джерело.https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/28/1916-pomer-ivan-franko-pysmennyk
пʼятниця, 28 травня 2021 р.
28 травня 1916р. на шістдесятому році життя у Львові помер Франко Іван Якович, Український письменник, фольклорист, етнограф, літературознавець, філософ, історик.
28 травня 1951р. в смт. Лопатин у бою з московитами загинули: Степан Галущак "Гай" - чл. ОУН, воїн УПА, зв'язковий, Богдан Новосад "Орко" - зв'язковий надрай. референта СБ, Григорій Романів "Маркіян" - стрілець куща.
*****
Для збільшення натисніть на зображення.
Джерело літопис УПА. Календар на 2021р.
☺️28 травня 1987 р. біля собору Василія Блаженного в центрі москви приземлився спортивний літак 19-річного західнонімецького льотчика-любителя Матіаса Руста.
У День прикордонника Руст пролетів незайманим через систему ППО сересере (його не наважилися збивати) і спричинив масові відставки у військовому відомстві
*****
Матіас Руст (нім. Mathias Rust; нар. 1 червня 1968 в м. Ведель (поблизу Гамбурга), Німеччина) — німецький спортсмен-пілот, який 28 травня 1987 року у віці 18 років здійснив переліт з Гамбурга через Гельсінкі в Москву і приземлився на Красній площі, обійшовши усю систему протиповітряної оборони СРСР.
Цей день в історії УПА - 28 травня.
1944 рік
У селі Бабин на Рівненщині здійснив вимушену посадку радянський винищувач. Повстанці знищили пілота і спалили літак.
В бою з загоном НКВД біля села Микулинці на Тернопільщині загинули четверо повстанців.
1945 рік
У селі Вербляни на Львівщині підпільники знищили бійця винищувального батальйону.
Під час сутичок із загонами НКВД у селах Лисичинці та Монилівка на Тернопільщині загинули двоє повстанців.
1946 рік
Потрапивши у засідку на шляху Ямниця – Павелче (нині Павлівка) на Станіславщині, троє воїнів сотні «Стріла» УПА-Захід знищили 5 військових і важко поранили лейтенанта МВД, але в бою всі загинули.
1947 рік
У селі Стриганці на Дрогобиччині повстанці знищили 3 військових МВД.
Загін МВД,(?) влаштувавши нічну засідку в селі Сков’ятин на Тернопільщині, помилково розстрілявши військових іншої групи (капітана, лейтенанта і сержанта МГБ, ще трьох поранено).
У сутичці з загоном МВД біля села Микулинці на Тернопільщині повстанці знищили чотирьох військових. Один підпільник загинув, інший застрелився після важкого поранення.
1948 рік
У селі Курники на Тернопільщині повстанці знищили фінансового агента і секретаря комсомольської організації.
1949 рік
У селі Стиборівка підпільники підірвали сільську раду, знищили сторожа і захопили в полон завідувача клубом.
У селах Микити на Львівщині та Холми на Станіславщині повстанці знищили двох бійців винищувального батальйону.
1951 рік
Опергрупа МГБ оточила хату в райцентрі Лопатин на Львівщині, де перебували троє повстанців. Останні вчинили шалений опір, зав’язався тривалий бій. І тільки після того, як вдалося підпалити хату, всі троє застрелилися.
1953 рік
На межі Львівської і Тернопільської областей загони МВД (понад 1000 військових) влаштували масштабну облаву на Головного командира УПА Василя Кука і п’ятьох охоронців, однак акція завершилася безрезультатно.
Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання sknews.net
https://io.ua/
28 травня 1937 р. у Бережанах помер Клавдій Білинський педагог, доктор філософії, гімназійний професор, делегат УНРади ЗУНР.
Кла́вдій Біли́нський (20 жовтня 1865, с. Соснів, сучасний Теребовлянський район (або с. Синява, тепер Збаразький район) — 28 травня 1937, м. Бережани) — Український громадський та політичний діяч на Буковині, педагог, доктор філософії, гімназійний професор, делегат Української Національної Ради ЗУНР.
Навчався у Віденському університеті. Переписувався з Іваном Франком.) Учителював у Львові, Тернополі, Станіславові. По тому — гімназійний професор у Чернівцях. Працював директором гімназій «Рідної Школи» у Городенці та Рогатині.
Восени 1918 року — в складі Буковинської делегації УНР — представляв Народну партію — разом з Мироном Кордубою та Романом Цегельським.
У листопаді 1918 р. від імені УНРади перебирав командування поліцією Буковини у поліційного директора, надвірного радника Тарангула, керівництво дирекцією передав надкомісару Яворському.
1920 року заснована Українська гімназія в Снятині, на посаду першого директора прийшов Клавдій Білинський. У 1924 році польська адміністрація ліквідувала українську гімназію.
Його син, Андрій Білинський — правознавець, економіст, громадсько-політичний діяч.
28 травня 1919 р. у м.Бучач оселився священик Андрій Бандера – батько Провідника ОУН Степана Бандери.
https://teren.in.ua/
четвер, 27 травня 2021 р.
28 травня 2000р. у Львівській лікарні помер Ігор Білозір, Український композитор і виконавець, лідер ВІА "Ватра". 8 травня він зазнав важких травм у конфлікті з російськомовними відвідувачами кафе. Похорон народного артиста України перетворився на маніфест проти засилля російськомовної естради в Україні.
Всі спроби лікарів, які понад два тижні боролися за життя пацієнта, виявилися марними. Не виходячи з коми, Ігор Білозір помер у шпиталі в ніч із 27 на 28 травня.
Композитора поховали на Личаківському кладовищі неподалік могили Володимира Івасюка.
(«Досвітня зоря», 2000 р.) Та https://www.istpravda.com.ua/dates/2019/05/28/40827/
27 травня 1936р. у Львові помер Ігор Лоський, учасник бою під Крутами, історик, педагог, громадський діяч.
В січні 1918-го вступив до Студентського куреня Армії УНР. Учасник бою під Крутами, був тяжко поранений.
«Десь коло 10-ї ранку з’явилися на обрії ворожі лави і в той же час большевицька артилерія почала обстріл, – згадував про той день Лоський. – Обстріл був досить інтенсивний, але в рівній мірі невдалий – стрільна лягали десь в полі. Натомість Лощенко стріляв досить вдало… А большевики наступали все ближче, вже можна було розгледіти постаті матросів, тої краси й гордості революції, що йшли в першій лаві».
Згодом працював у міністерстві закордонних справ УНР.
Після Української революції 1917 – 1921 жив у Відні, Празі, Берліні. 1932-го переїхав до Львова. Досліджував період Гетьманщини, підготував монографію про Івана Богуна.
Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
27 травня 1885р. у Харкові народився Микола Удовиченко - Український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР.
Під час Першої світової війни – командир роти та батальйону 129-го піхотного Бессарабського полку. Був поранений. Пізніше – обер-офіцер для доручень штабу головнокомандувача Південно-Західного фронту.
З літа 1917-го входив до українського генерального військового комітету Центральної Ради. Брав участь у боях проти більшовиків за Київ у січні-лютому 1918-го. За Гетьманату і Директорії – начальник персональної управи військових міністерств.
Інтернований до Польщі, згодом оселився у Франції.
Написав спогади «О начале украинского национального движения в русской армии, 1917 – 1918», які так і залишаються у рукописі.
Помер 21 липня 1937-го у місті Омекур (Франція).
Удовиченко Микола Іванович. Фото:
uk.wikipedia.org.
Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
Цей день в історії УПА - 27 травня.
1944 рік
У бою з загоном НКВД біля села Прошова на
Тернопільщині загинули 5 повстанців.
1945 рік
Сотня «Летуни» УПА-Захід влаштувала засідку біля села Протеси на Львівщині. Знищений військовий НКВД, здобуто кулемет.
У сутичці з загоном НКВД у селі Дубровиця на Львівщині рій сотні «Холодноярці» УПА-Захід знищив 13 військових, ще чотирьох поранено. Втрати УПА: один загиблий (ройовий «Чайка») і один поранений.
Чота УПА-Захід у бою з двома ротами НКВД біля села Боложинів на Львівщині знищила 12 військових, 9 поранено.
1946 рік
Сотня «Літуни» УПА-Захід атакувала охорону вузькоколійної залізниці біля райцентру Долина на Станіславзині. Знищені 3 військових, решта розбіглися. Здобуто кулемет і 3 автомати.
У сутичці з загоном МВД у селі Смереків на Львівщині загинули троє розвідників УПА.
У перестрілці з загоном МВД, який влаштував засідку в селі Болозів на Дрогобиччині, повстанці знищили військового, ще одного поранили і прорвалися без втрат.
Біля села Рибне на Станіславщині потрапив у засідку опергрупи МВД і загинув командир сотні «Лебеді» УПА-Захід Осип Юрцуняк – «Вовк».
У селі Бобівці на Чернівеччині повстанці знищили дільничного МВД.
1947 рік
Біля села Лишня на Дрогобиччині підпільники знищили дільничного МВД і завідуючого санепідемстанцією (члена компартії).
1948 рік
Відділ УПА в селі Тишковичі на Дрогобиччині знищив двох офіцерів прикордонних військ, ще одного поранив.
У селі Черниця на Львівщині повстанці спалили будівлі колгоспу, а на закладеній міні підірвалися лейтенант і сержант МГБ, четверо військових поранено.
Відділ УПА в селі Паликорови на Львівщині спалив будівлі сільради, колгоспу, молокозаводу, пошкодив телефонний зв’язок. Знищені 2 бійці винищувального батальйону. Закладеною міною підірвано вантажний автомобіль з бійцями МВД. Загинули інспектор МГБ із Києва, начальник райвідділу МГБ, поранені 12 військових.
1949 рік
Повстанці знищили дільничних МВД у селах Нижня Білка на Станіславщині і Помлинів на Львівщині.
У селі Дрогомишль на Львівщині підпільники поранили бригадира колгоспу.
1950 рік
Під час сутички з загоном МВД біля хутора Локатець на Дрогобиччині загинув станичний ОУН Герасим Савчук – «Корнило».
У селі Явне підпільники знищили дільничного і міліціонера МВД.
Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання sknews.net
https://io.ua/
середа, 26 травня 2021 р.
26 травня 2020 р. в районі м.Мар'їнка від рук московитів - манкуртів загинув воїн Лімборський Віталій Миколайович, 1996 р.н.
На превеликий жаль у нас знову втрати:
26 травня 2020 р. о 19.45, в районі м.Мар'їнка внаслідок смертельного кульового поранення в голову загинув молодший сержант 28-ї окремої механізованої бригади, Лімборський Віталій Миколайович, 1996 р.н.. уродженець с.Суботці, Знам'янський район Кіровоградська область.
Залишились батьки, молодший брат. Прощання відбудеться 29 травня у с.Суботці.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ!
Хто ПІДТРИМУЄ ПРОДАЖ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ і хоче референдуму з цього питання - ВИ просто гнила сволоч.. манкурти...ви перші вороги України.
25 - 26 травня 1953р. розпочалось повстання в'язнів. Особливий табір №2 "Горлаг" (ГУЛАГу).
26 травня 1953 р.в Особливому таборі №2 («Горлаг»), що в Норильську розпочалось повстання політичних в’язнів. Воно було наймасовішим і найтривалішим в історії ГУЛАГу. В ньому брали участь усі відділення «Горлагу» і два відділення «Норильлагу», а загальна кількість повсталих становила понад 16 тис. осіб. Більшість з них були українцями, засудженими переважно за «націоналізм» до 25 років.
26 травня охорона вкотре обстріляла житлові блоки. Декількох людей було вбито, що викликало масове невдоволення в’язнів. Вони припинили роботу та заявили про непокору табірній адміністрації. Були створені комітети самоуправління, які оголосили вимоги протестуючих. Декілька тижнів учасники протестів не пускали через прохідні наглядачів, писали та розповсюджували листівки, на будинках вішали плакати з вимогами.
У липні під страхом розстрілу на роботу змушені були вийти в’язні декількох зон. Найдовше протрималась 3-тя зона, яка чинила опір до 4 серпня 1953-го. Придушили опір озброєні солдати, які на декількох вантажівках заїхали на територію зони та відкрили вогонь.
За радянськими офіційними даними під час Норильського повстання загинуло 150 в’язнів, понад 350 відправили до в’язниць, частину каторжан перевели в концтабори до Магадану.
Протокол огляду місця події в Горлагу.
Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
26 травня 1648 р. військо Б. Хмельницького з татарами розгромило польську армію Миколи Потоцького під Корсунем.
Навесні 1648-го на українських землях спалахнуло повстання проти польського панування. Річ Посполита на переговорах з козацькою верхівкою відкинула всі їхні пропозиції і відрядила каральну експедицію для придушення повстання. Однак шляхтичі недооцінили силу селянсько-козацького війська і зазнали розгрому під Жовтими Водами.
Поляки відступили до Корсуня, де до них приєдналися основні сили Миколи Потоцького та Мартина Калиновського. 25 травня армія Хмельницького і татарські загони переправилися через Рось (козаки за один день насипали греблю, загативши річку, чим значно спростили переправу) і увійшли до Корсуня. Поляки не прийняли битви. Вони підпалили місто і почали відступати.
Гетьман дізнався про наміри противника і відрізав дорогу до Богуслава. 26 травня польське військо потрапило в ретельно підготовлену пастку і за 4 години було повністю розгромлене. Більшість солдатів загинула в бою, а решта разом з командирами потрапили в полон. З усієї 20-тисячної армії врятувалося лише 1,5 тисячі чоловік.
Заманив поляків у болото розвідник Богдана Хмельницького Тимофій Зарудний, який видав себе за провідника. Саме його називають прототипом легендарного Івана Сусаніна.
Перемога під Корсунем дозволила знищити військові сили поляків на українських землях та широко розгорнути національно-визвольну боротьбу. Сучасники оцінювали становище Речі Посполитої як катастрофічне: «Оскільки жодна сила вже не стояла на перешкоді, татари і козаки вдерлись аж під Білу Церкву… могли загрожувати навіть Кракову і Варшаві, не зустрічаючи опору. Бо такий страх запанував, що всі думали більше про втечу, ніж про оборону».
Підготував Сергій Горобець.
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
26 травня 1941р. в кол. Седлищанському р-ні. на Волині загинули: Тетюк - заст. Ковельського окружного провідника ОУН і підпільники Горин та Баран.
Джерело літопис УПА. Календар на 2021р.
Додаткова інформація:
Із с. Седлище походить Бартошик Ксенія Денисівна.
Дата народження: 1919 р.
Місце народження: Волинська обл. с. Седлище Любешівського р-ну
Національність: Українка
Соціальне походження: з селян
Освіта: неписьменна
Професія / місце роботи: / домогосподарка, зв’язкова УПА з 1943 р.
Орган, що засудив: ОН МДБ СРСР 24.03.1950 р. виселена у Хабаровський край за зв’язок з УПА.
Архівна справа: Архів УМВС України у Волинській обл., спр. 1253, арк. 1, 2, 4, 7, 12
Джерела відомостей: Національний банк репресованих.
Звільнена 09.06.1958 р.
Джерело.
Цей день в історії УПА - 26 травня.
1944 рік
Відділ УПА-Південь у селі Кутки на Кам’янець-Подільщині знищили документи сільради і телефонний зв’язок, здобули гвинтівку.
1946 рік
Сотня «Сурма» УПА-Захід атакувала дільниці винищувального батальйону в селах Іспас, Кривобродичі, Микитинці та Трач на Станіславщині. Здобуто багато озброєння.
У сутичці з загоном МВД у селі Сілець на Львівщині загинула зв’язкова УПА Софія Петришин – «Веселка».
У селі Тисів на Станіславщині сотня «Летуни» УПА-Захід знищила лейтенанта МВД.
1947 рік
Відділ сотні «Опришки» УПА-Захід у засідці в селі Рафалівка на Станіславщині знищили радянського активіста.
У селі Слобода на Чернівеччині підпільники знищили дільничного МВД.
Пошукова група МГБ захопила криївку в селі Дашава на Львівщині. Загинули троє повстанців, серед них – колишній командир сотні УПА-Захід Богдан Сікора – «Карпенко».
У селі П’ядики на Станіславщині повстанці спалили будівлі радгоспу.
У селі Кальне на Тернопільщині підпільники знищили старшого лейтенанта і агента МВД.
1948 рік
Під час сутички з загоном МВД біля села Пустомити на Львівщині повстанці знищили двох військових.
У селі Німшин на Станіславщині підпільники знищили сержанта МВД.
1950 рік
У селі Підлужжя на Станіславщині повстанці обстріляли групу колгоспників, що виходили з кіносеансу. Знищені троє, поранені двоє колгоспників.
У сутичці з загоном МВД у райцентрі Болехів на Дрогобиччині загинув районний провідник ОУН Степан Фризер – «Барвінок».
1952 рік
Спецгрупа МГБ через зрадника намагалася захопити в Косівському районі Станіславщини члена надрайонного проводу ОУН Василя Білинчука – «Сибіряка», якого застрелили при спробі втечі.
Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання sknews.net
26 травня 1901р. у народився Грабовський Борис Павлович - Український винахідник, син відомого Українського поета-революціонера Павла Арсенійовича Грабовського. Запатентував, реалізував на практиці, продемонстрував електронну систему телебачення, за допомогою якої, вперше в світі, здійснив безпровідну передачу на відстань рухомого зображення.
Наукові досягнення Б.П. Грабовського порівняно нещодавно стали надбанням світової науки, оскільки до цього часу ми не мали фундаментального узагальнення та повного аналізу його винахідницької та експериментально-дослідницької діяльності. Життєвий шлях видатного наукового діяча, його творчість – яскравий приклад повної самовідданості науці.
115 років тому, 26 травня 1901 року в місті Тобольську Тюменської області в українській сім’ї поета-революціонера Павла Арсенійовича Грабовського, який відбував заслання в Сибіру, народився син Борис. Павло Грабовський був яскравим представником української інтелігенції, який у самодержавній Російській імперії вів боротьбу за національну волю України. У 1889 році Павло Грабовський царським наказом був висланий в Якутію, а згодом на заслання в Тобольськ, де разом із ним була й дружина Анастасія – активна учасниця опозиційних виступів проти самодержавного режиму. Там у них і народився син Борис. Коли Борису виповнилося 1,5 роки, помер батько. Анастасія переїжджає з сином до Одеси, а згодом до Харкова. Надалі вихованням дитини займається бабуся, яка жила в Україні.
На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди був направлений як талановитий юнак, а згодом поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету. У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом і займався дослідженнями з фізики. Тут відбувається знайомство з професором університету Г. Поповим, а в його науковій бібліотеці — з роботами Бориса Розинга в галузі електронної телескопії.
Б.Грабовський захоплюється ідеєю пересилання зображення на відстань. Незабаром він створює катодний комутатор — першооснову передавальної трубки, за який отримує премію. В чому була принципова відмінність у підході молодого винахідника до розв’язання проблеми пересилання зображення на відстань? Адже сьогодні добре відомо з наукової літератури, що в кінці 20-х – на початку 30-х років панувало захоплення так званими механічними системами телебачення. Головним елементом цієї системи був диск Ніпкова. що обертався узгоджено з диском передавача. Вперше система була випробувана 1924 року за кордоном. А в Радянському Союзі механічне телебачення почалося з 1930 року під керівництвом В. Архангельського та П. Шмакова у Всесоюзному електромеханічному інституті.
Насамперед Борис Грабовський заглибився в суть механічного способу передачі імпульсів. Повіривши в слова Бориса Розинга, який ще в 1923 році писав, що «спроба побудови електронних телескопів на основі простої механіки матеріальних тіл, що дає в звичайних умовах такі прості і, здавалося б, легко здійснювані розв’язання проблеми, неминуче приречені на невдачу», він змушує електронний промінь «зчитувати інформацію», як тепер кажуть. Результати обнадійливі, але бракує знань.
Отримавши премію за катодний комутатор, Борис їде в Саратов до тітки. Та зуміла оцінити здібності племінника, одночасно відмічаючи прогалини в його освіті. Вона знайомить Бориса Павловича з викладачем фізики й математики М.Г. Піскуновим. Попри різницю у віці, вчитель й учень незабаром потоваришували. Грабовський захопив Піскунова ідеєю дальнобачення. До практичного конструювання телевізійного апарата вони залучають і молодого саратовського інженера-електрика, пристрасного радіоаматора В.І. Попова. Незабаром проект електричної телескопії катодного типу був готовий.
«Проект заслуговує на те, щоби його теоретичну розробку направити на практичне дослідження… в Москву або Ленінград», — такий висновок голови комісії професора Саратовського університету Леонтьева. Цією справою зацікавилися і військові відомства, які вже тоді пильно стежили за розробками в галузі передачі зображення на відстань.
8 листопада 1925 року Борис Грабовський і його колеги зустрілися в Ленінграді з професором Б. Розингом. Той довго і зосереджено вивчав пояснювальні записки, схеми і після кількох хвилин роздумів схвильовано сказав: «Дорогі мої! Чи усвідомлюєте ви самі, до чого ви додумалися: зробити обидві сторони електронними, що дає ідеальну синхронізацію! Це — відкриття! Завтра ж подавайте заявку на патент…»
Але лише через три роки дослідники отримали патент № 5592, а згодом, згідно з правилом міжнародної конвенції про винаходи, і додатковий патент № 16733. Саме ці документи і підтверджують пріоритет Бориса Грабовського на першу в світі цілковито електронну систему телебачення.
З ініціативи професора Б. Розинга в тресті заводів слабкого струму «Связьэлектро» зібралися експерти, серед яких були відомі вчені — Мандельштам, Папалексі, Чернишов, Гуров. Розінгу вдалося переконати комісію в необхідності практичного експерименту. З ленінградським заводом «Світлана» було укладено угоду на виготовлення діючого макета повністю електронної телевізійної установки. І тут життя дає винахідникам перший суворий урок. «Конструктора нам не дали, — скаржиться в листі до рідних Борис, — замість нього виділили лише кресляра. Адміністрація заводу ставиться до нас як до утриманців. Експериментувати дуже важко. Та це й зрозуміло: на «Світлані» запроваджується госпрозрахунок, а ми плутаємося під ногами. Адміністрація заводу дуже незадоволена нашим прикомандируванням». Попри те, що відведений за згодою термін виготовлення апаратури був дуже коротким — лише три місяці, усе ж вдалося підготувати трубку й інші електронно-вакуумні прилади. Авторам проекту не терпілося якомога швидше побачити своє дітище в справі. І ця поспішність виявилася згубною для їхнього «телефота». Під час демонстрації членам комісії електронна трубка не прийняла передане приладом зображення. «Нам дуже не пощастило! — згадував пізніше Борис Грабовський. — Трубки виявилися не дуже вдалими і працювали погано. І ми не могли приймати зображення, а лише передавали його й отримували рухоме зображення… на телефон: ми його не бачили, лише чули шерех». Комісія вирішила призупинити досліди, припинити випуск обладнання. І хоча перший практичний експеримент закінчився невдачею, його значення в історії телебачення велике: молоді винахідники наважилися створити повний електронний комплекс, включаючи і радіопередавач. Низка поданих ними ідей і сьогодні реалізується в техніці передачі зображення на відстань. Невдалі експерименти на «Світлані» завершили етап еволюції «телефота». На цьому і закінчилася співдружність Б. Грабовського з М. Піскуновим і В. Поповим: друзі, глибоко засмучені невдачею, охололи до винаходу.
У цей важкий для справи час Борис Павлович не занепав духом. Повернувшись до Саратова, він енергійно пропагує серед населення ідею передачі зображення на відстань, виступає з публічними лекціями з питань дальнобачення, пророкує телебаченню велике майбутнє. Можливості застосування «телефота», вважав винахідник, величезні: «Помістивши його в сталевий футляр і приєднавши до нього прожектор, ми зможемо побачити таємниці морських глибин. Оскільки «телефот» може бачити невидиме випромінювання, тому не виключене його застосування й у гірничій справі для пошуків корисних копалин. Одне з найцікавіших питань — застосування «телефота» в астрономії. Уявімо телескопічну трубку, де кілька об’єктивів, дзеркальних чи оптичних (усе одно), збирають промені від світила, скажімо, далекої зірки, в одне яскраве зображення, відхиляючи його призмою. Поставивши у фокус променів такого телескопа «телефот», отримаємо збільшене зображення зірки. Можливо, навіть (дозволю собі помріяти) дехто з присутніх тут доживе до того моменту, коли такий «телефот»-телескоп дасть можливість побачити диск зірки і 5 супутників. Я вірю в геній наших людей і глибоко переконаний, що ми досягнемо чудесного».
Передбачення Грабовського реалізувалися менш аніж через півстоліття. Вже понад 30 років на космічних орбітах працюють радіотелескопи, із яких телевізійне зображення зоряного неба передається на Землю.
1926 року Б. Грабовський знову повернувся до Ташкента. Наступного року при управлінні Середньоазіатського округу зв’язку була організована науково-технічна станція з виготовлення радіоустановок. Отут доля звела випробувача з лаборантом І. Бєлянським. Ця молода, енергійна і допитлива людина багато зробила для удосконалення конструкції. Чутки про ташкентського винахідника-самоука долетіли до Самарканда — тодішньої столиці Узбекистану. Влітку 1927 року І. Бєлянському вдалося зустрітися з головою ЦВК Ю. Ахунбабаєвим. Завдяки підтримці останнього, на підприємствах республіки за заявками винахідників виготовлялися окремі вузли й деталі. На заводі «Світлана» (цього знову домігся Б. Розінг) вироблялися електронні прилади (трубки й радіолампи), причому замовлення фінансував уряд Узбекистану. Перші випробування нового апарата провели на квартирі Грабовського. Одна з учасників описаних подій, інженер Ольга Копотовська, згадувала: «Перед електронно-променевою трубкою передавача горіла свіча, вміщена в ліхтар. Коли вмикали передавач, на екрані приймальної трубки в іншій кімнаті з’являлася світла пляма діаметром 5—6 сантиметрів, потім передавався рухомий силует пальців рук».
26 липня 1928 року в узбецькій столиці — Ташкенті комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймає експеримент, який проводять Грабовський і Бєлянський. Сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили обличчя Бєлянського. Це уперше у світі в природних умовах, за допомогою електронного методу, транслювалося рухоме зображення. Газета «Правда Востока» (№ 167) у статті «Новий винахід» писала: «Конструкція телефота Грабовського відрізняється багатьма особливостями, які не зустрічаються в жодному з подібних апаратів, винайдених в інших країнах і у нас, в СРСР». А 4 серпня 1928 року апаратуру перенесли на ташкентські вулиці. За 30–40 метрів від передавача стояла камера-приймач. Навіть зацікавлені перехожі могли спостерігати зображення на маленькому екранчику: трамвай, що рухався, обличчя людей, різні предмети… Так почала діяти перша в світі телевізійна установка, в якій, за словами Розинга, «вдалося перекласти всю роботу по передаванню зображення на електроніку».
Далі доля готувала нові випробовування Борисові Грабовському. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Ретельно упакувавши, відправили її до Москви, в Центральне бюро раціоналізації та винаходів. Через два місяці прийшло повідомлення з Москви про прибуття багажу. Та коли Грабовський (з дружиною) і Бєлянський, які прибули до Москви, в присутності комісії відкрили ящики, то з’ясувалося, що всю апаратуру розтрощено. Чому так сталося, можемо лише здогадуватися.
Ще більшого удару зазнали винахідники від ідеологів механічної системи телебачення. Павло Шмаков, який стояв біля джерел телебачення в СРСР, а згодом багато зробив для розвитку сучасного телебачення (в тому числі й кольорового), ознайомився з «телефотом» Грабовського і дав йому негативний відгук: «Вважаю телефот безперспективним на даний час. Можливість взаємочину термоелектронів катодного променя і фотоелектронів у запропонованій схемі сумнівна». В 1931 році Борис Грабовський ще раз намагався переконати вчених у перевагах телефота, але спеціалісти назвали проект безперспективним. Та й як могло бути інакше? За допомогою дискової системи «ВЭИ» з 1 жовтня 1931 року в СРСР почалися регулярні телевізійні передачі на дальні відстані, а винахід Грабовського все ще був, як то кажуть, «журавлем у небі».
Після пережитого Борис Павлович захворів, а одужавши, переїхав із сім’єю до Бішкека, де жила його мати. Працював, навчався (закінчив університет), продовжував займатися винахідництвом. Чого тільки не народжувала бурхлива фантазія цієї людини! Він побудував малолітражний вертоліт і трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтування сліпих і апарат для глухонімих. Дуже порадувала Грабовського звістка з Інституту електрозварювання імені Є. Патона АН України з приводу практичного застосування його відкриття сорокарічної давнини: «Ми з великим інтересом і задоволенням ознайомилися з вашим патентом вакуумного пристосування для одержання катодного променя (№5771). Дуже імовірно, що, йдучи цим шляхом, ми будемо використовувати вашу схему виведення електронів у атмосферу…». А через півроку директор інституту Б. Патон повідомив Грабовському, що експерименти з використанням його ідеї проходять успішно. Понад п’ятдесят заявочних свідоцтв, 12 патентів і авторських посвідчень було видано Комітетом у справах винаходів і відкриттів при Раді міністрів СРСР Б. Грабовському та його співробітникам. Винаходи Б.П. Грабовського визначались новаторським характером і значно перевершували результати досліджень у цих галузях інших винахідників. Але до робіт, пов’язаних із телебаченням, Грабовський більше не повертався, хоча уважно стежив за тим, що відбувалося в цій галузі.
Йшов 1961 рік — весна великого прориву людини в космос. У руки 60-річного винахідника потрапила книга Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій». Як згадувала його дружина Л. Грабовська, у Бориса Павловича викликало справжнє обурення те, що цей романіст приписав американцям конкретний винахід, зроблений, запатентований й опублікований раніше ним. І почалася боротьба. Не заради особистої слави, а за пріоритет вітчизняної науки й техніки. Незабаром відомості про ті давні експерименти Грабовського та його товаришів у галузі електронного телебачення з’явилися в газетах Нью-Йорка, Лондона, Парижа, Токіо. Це сколихнуло науковий світ: одні вірили, інші сумнівалися. Але преса повідомляла дедалі нові факти. З визнанням авторитета Грабовського на винахід електронного телебачення виступив президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки й електроніки Є. Айсберг. У французькому науково-технічному журналі «Телевізіон» №157 за 1965 рік він написав: «Фактично стовідсоткова телевізійна система, що використовує трубки з катодними променями, була запропонована ще 1925 року російськими винахідниками (так у тексті) Б. Грабовським, В. Поповим, М. Піскуновим. Потім Б. Грабовському за допомогою І. Белянського вдалося змонтувати й остаточно доробити «телефот» і 1928 року успішно завершити свої досліди. На жаль, прекрасний винахід не був достойно оцінений у роки, коли панували механічні системи телебачення…»
23 грудня 1963 року Борис Грабовський отримав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: «Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою «апарата для електронної телескопії» незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу».
У спеціальній постанові бюро Відділення загальної і прикладної фізики Академії наук СРСР «Про роботу Б. Грабовського та І. Белянського в галузі електронного телебачення», зокрема, відзначалося, що ці винаходи справили благотворний вплив на розвиток телевізійної техніки і сприяли зміцненню вітчизняного пріоритету в цій галузі. Спеціалізована організація ООН із питань науки, освіти, культури — ЮНЕСКО також високо оцінила їхній внесок у розвиток електронного телебачення в його початковій стадії. Указом Президії Верховної Ради Узбекистану від 21 жовтня 1965 року Борису Павловичу Грабовському присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник». Винаходи Б. Грабовського внесли багато нового у вітчизняну науку і мають світове значення. Помер він 1966 року і похований у столиці Киргизії — Бішкеку. У Ташкенті, там де відбувся перший у світі експеримент із передачі рухомого зображення повністю електронним способом, нині розкинувся мікрорайон Сергелі, де 1977 року було обладнано музей електронного телебачення імені Б. Грабовського. Експозиція його імені створена й у Тюменському індустріальному інституті. Про батька-поета і сина-винахідника розповідається в музеї села Грабовського (колишнього с. Пушкарного) Краснопільського району на Сумщині. А доля «телефота» зрештою виявилася щасливою, про що свідчили мільярди електронних телевізорів у всьому світі.
Отже, син видатного українського поета Павла Грабовського – Борис – стояв біля витоків одного з найбільших відкриттів XX століття, що має наймасовіше використання. Про це маємо пам’ятати кожен раз, коли вмикаємо телевізор.
В ознаменування 115 річниці від дня народження хочемо ще раз достойно оцінити внесок вченого у науку і відмітити багатогранність та важливість експериментально-конструкторської діяльності Бориса Грабовського.
Матеріал підготували співробітники кафедри біологічної фізики та медичної інформатики: Орися Микитюк, Володимир Федів, Олена Олар.
Джерело.https://www.bsmu.edu.ua/blog/4691-b-grabovskiy-vidatniy-ukrainskiy-vinahidnik/
вівторок, 25 травня 2021 р.
25 травня 1926 року у Парижі московити вбили Симона Петлюру - Українського державного, військового та політичного діяча, публіциста, літературного і театрального критика. Організатора Українських збройних сил. Члена Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Дядько по матері патріарха Мстислава (Скрипника).
Через 20 хвилин Петлюра помирає в шпиталі на вул. Сен-Жермен. Нападника затримують. На слідстві він говорить, що здійснив замах як акт помсти за єврейські погроми під час революції в Україні 1917-1921 років. Буцімто, Симон Петлюра як керівник УНР не вжив належних заходів, аби зупинити напади.
Припускають, що Шварцбард був агентом Об'єднаного державного політичного управління – карального органу Радянської Росії. Його руками Кремль ліквідував небезпечного для себе лідера українського визвольного руху. Тим паче, що за 11 днів до цього до влади в Польщі в результаті військового перевороту повернувся маршалок Юзеф Пілсудський – давній приятель і союзник Петлюри. У політичних колах заговорили про можливість відновлення польсько-українського військового союзу для боротьби проти Москалів.
Похорони Симона Петлюри в Парижі. Фото: gazeta-nd.com.ua.
Підготував Сергій Горобець
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП
www.memory.gov.ua
25 травня 1709 року московити зруйнували Чортомлицьку Січ.
З початком Північної війни (1700-1721 років) російська влада залучала запорожців до бойових дій проти шведів. Після козацької ради, що відбулася в березні 1709-го кілька тисяч запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком приєдналися до гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла ХІІ.
За наказом російського царя Петра І була споряджена каральна експедиція під командуванням полковника Яковлєвим. Пізніше до нього приєднався компанійський полковник Гнат Галаган, який добре знав навколишню місцевість.
Московське військо нищило козацькі містечка й села, вирізало козацьку залогу в Переволочні. Захопити Січ сходу не вдалося, відтак її облога тривала понад 10 днів.
25 травня 1709-го козаки на човнах відступили вниз по Дніпру. Галаган, апелюючи до «царського слова» пообіцяв, що тих, хто здасться в полон не стратять. Тому важкопоранених козаків залишили на острові. Однак московіти не дотримали обіцянки. Стратили 156 полонених, зруйнували січову фортецю, спалили всі будівлі. Потім ворожі загони спустилися по Дніпру, знищуючи навіть тих козаків, які займалися промислами і у військових діях участі не брали.
Кошовий Степаненко у листі до гетьмана Івана Скоропадського так описував звірства московських загонів:
«…по Галагановій та московській присязі товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві, за стародавніх мучителів, не водилося: мертвих із домовин багатьох, не тільки тих, хто з товариства, але й мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали».
Запорожці, яким пощастило врятуватися, заснували Кам’янську Січ. А 1712-го року переселилися на землі Кримського ханства.
Підготував Сергій Горобець
© 2020 Офіційний веб-сайт УІНП www.memory.gov.ua
Цей день в історії УПА - 25 травня.
29 - Іван Ліщинський - "Матюшенко"
42 - Михайло Пиріг - "Сокіл"
Фото. https://nepman.io.ua
*****
1945 рік
Повстанці влаштували засідку на пошукову групу НКВД у Маневицькому районі на Волині. Знищені 7 військових, ще двох важко поранено. Здобуто кулемет, 6 гвинтівок та інше озброєння.
Біля села Яблунівка на Дрогобиччині рейдова група ОУН на чолі з «Остапом» зіткнулася з опергрупою НКВД. У бою, який завершився вже наступного дня, загинули 22 повстанці, лише троє змогли прорватися.
У засідках у селах Видерта, Камінь, Кухітська Воля на Волині повстанці знищили начальника райвідділу НКВД і 18 військових.
Під час сутички з загоном НКВД у Краснянському районі на Львівщині загинули 3 повстанці, ще 14 захоплено в полон.
1946 рік
Рій сотні «Стріла» УПА-Захід біля села Рибне на Станіславщині потрапив у засідку загону МВД. У перестрілці загинули двоє воїнів УПА, ще один отримав поранення.
Пошукова група МВД захопила криївку в селі Гнідичів на Станіславщині. 6 повстанців, що перебували всередині, вчинили шалений опір, знищили 7 військових, однак не змогли прорватися і всі застрелилися.
1947 рік
Сотня «Рубачі» УПА-Захід у селі на Тернопільщині знищила лейтенанта МВД.
Чота сотні «Басейн» УПА-Захід на шляху Старий Самбір – Тершів на Волині влаштувала засідку на полк внутрішніх військ, що проводив облаву. Знищені 18 військових, 12 поранені.
Відділ сотні «Журавлі» УПА-Захід у селі Кулинка на Станіславщині знищив 4 вантажних автомобілі ліспромгоспу.
У райцентрі Бережани на Тернопільщині повстанці поранили районного прокурора.
Опергрупа МВД оточила загін повстанців у селі Володимирці на Дрогобиччині. В бою загинули 10 повстанців, ще двоє згоріли на горищі підпаленої хати.
1948 рік
У селі Глібовичі на Львівщині підпільники спалили клуб.
У засідці в селі Сатанів на Тернопільщині повстанці знищили уповноваженого райкому КП(б)У, двох міліціонерів і важко поранили капітана МВД. Здобуто 2 автомата і гвинтівку.
1949 рік
На залізничному перегоні Скварява – Княже на Львівщині підпільники влаштували аварію вантажного потягу, розбито 9 вагонів.
1952 рік
У сутичці з загоном МВД у селі Сушиця на Дрогобиччині загинув повстанець Іван Дуркалець – «Калинка».
Упорядник Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання sknews.net
25 травня 1944 р. німцями розстріляний Лонгин Шиманський. УПА "Олені".
Джерело. https://teren.in.ua
Підписатися на:
Дописи (Atom)