Людей - Українців об'єднує пам'ять про історичні події минулих літ. Нам цю пам'ять хочуть стерти...
Загальна кількість переглядів!
середа, 2 червня 2021 р.
Серед письменників давньої Української літератури найвидатнішим полемістом кінця XVІ – початку XVІІ століття був Іван Вишенський.
2 (або 4) червня 1874 р. у Львові відбулися перші загальні збори Товариства ім. Т. Г. Шевченка.
2 червня 1807р. народився Сошенко Іван Максимович - Український художник - маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка (брав активну участь у визволенні Т.Шевченка з кріпацтва).
2 червня 1919р. у Василіанському монастирі в м.Бучач відбулася нарада з участю президента ЗУНР доктора Євгена Петрушевича, державних секретарів, генералів Михайла Омеляновича-Павленка і Олександра Грекова, полковника Віктора Курмановича та інших старшин Українськьої Галицької Армії.
2 червня 1919р. раптове захоплення Тернополя поляками. Терміновий переїзд уряду і штабу Дієвої армії на ст. Богданівка в 10 км від Волочиська.
Цей день в історії УПА - 2 червня.
2 червня 1978р.– помер Архип Кмета, полковник армії УНР.
2 червня 1928р. в Києві народився Леопольд Іванович Ященко - Український музикознавець, фольклорист, хоровий диригент, Композитор, керівник хору «Гомін».
вівторок, 1 червня 2021 р.
1 червня 1944р. на території Тернопільської обл. було створено 21 винищувальний «істрєбітєльний» батальйон чисельністю 1046 чоловік.
1 червня 1652р. почалася битва під Батогом між союзною армією Війська Запорозького і Кримського Ханства під проводом Богдана Хмельницького проти війська речі посполитої під командуванням Мартина Калиновського. Була однією з важливих подій в ході Хмельниччини і завершилася перемогою союзників.
1 червня 1948р. помер Український Січовий Стрілець, уродженець с. Заздрість Теребовлянського р-ну. Родіон Сліпий.
1 червня (або 17) 1947р. поблизу с. Вівся Козівського району загинув референт СБ ОУН Чортківщини Михайло Кріль (1925 р. н., с. Чистопади, нині Зборівського району).
1 червня 1890р. у с. Жаб’є на Галичині народився Осип Букшований, сотник Легіону УСС, отаман УГА.
Цей день в історії УПА - 1 червня.
Володимир Білозор – лікар-чотар у визвольних змаганнях УСС та УГА.
1 червня 1903р. народився Василь Величковський Український релігійний і громадський діяч, єпископ УГКЦ, репресований місіонер, блаженний священномученик католицької церкви.
понеділок, 31 травня 2021 р.
«Музичний хор при читальні «Просвіти» у Борщовичах» 1935 рік.
Поховані надії на кращу долю: Українські вуглекопи під час вибуху у шахті Гілкрест в Канаді.
Наприкінці ХІХ століття в Канадських Скелястих горах активно добували антрацит і кам'яне вугілля. Тут і там навколо родовищ поставали містечка для робітників та їхніх сімей. Здавалося б, умови роботи в шахтах на додачу до щоденних ризиків - бути заваленим брилами породи чи стовпами внаслідок обвалу штольні, розчавленим вагонеткою (які, фактично, не мали гальм і це завдання виконувли спеціальні робітники), стати жертвою вибуху чи отруєння метаном — мали б передбачати гідну (якщо це доречне слово у такому контексті) оплату праці. Але ні, робочий день гірника тривав близько 10 годин, а платня рідко перевищувала 20-25 центів за годину. Хоча ця сума й була більшою, аніж у робітників того ж рівня на залізниці чи заводі (в середньому 15-17 центів, з яких ще й вираховували кошти на централізоване харчування), така оплата все ж була здирництвом, зважаючи на щосекундні небезпеки. Відтак, охочих працювати в шахтах було не так вже й багато. Туди наймалися найменш привілейовані, бідніші категорії населення, які покладались хіба що на власну витривалість, талан і вищі сили. У такому місці вони могли заробити непогані гроші без особливих професійних навиків, знання мови, часом навіть без належних документів. Канадські копальні, відтак, приваблювали різного роду шукачів пригод, охочих швидко заробити, але насамперед — зубожілих еміґрантів з різних закутків Європи (Італії, Ірландії та Шотландії, Бельгії, Австро-Угорщини). Логічно було б припустити, що серед них було чимало українців-русинів. Про них, однак, майже немає згадок в інформаційних таблицях чи буклетах для туристів, що випускає уряд Альберти, присутність українців там якось розчинилася серед румунів, поляків, мадярів та росіян. Бо що таке Україна? "Не було такого", - переконував мене один "румун" з явно українським прізвищем, що закінчувалося на -чук. Але то вже окрема розповідь.
У шахтарських поселеннях була своя інфраструктура: готель, салун, церква. Життя собі йшло: люди кохалися, святкували, вмирали, раділи, журилися. Це був їхній світ і їхня надія на краще життя в Новому Світі. У 1920-30-их рр. із виснаженням родовищ, а також, зі зміною технологій виробництва і переходом на більш безпечні та дешеві способи видобутку вугілля потреби в людській праці скоротилися, копальні почали закривати, працівники були змушені шукати долі деінде, а міста порожніли.Таких міст-привидів у Скелястих горах є кілька. Одне з перших, яке мені трапилося під час блукання лісами довкола Бенфу (Banff) мало назву Бенкгед (Bankhead), у його шахтах розробляли родовище біля підніжжя гори Каскейд (CascadeMounrain).Крім усього іншого, місцина небезпечна провалами колишніх шахт і це, ясна річ, додавало мені азарту лізти куди не треба і знову туди повертатися. Хоч місто має позначки для туристів, про нього мало відомо і там зазвичай не людно. Усюди під ногами подрібнений антрацит або вугільний пил. Навіть з нір, залишених земляними білками, висипаються блискучі камінці антрациту. Особливе місце в цьому поселенні - руїни церкви, із зокругленими сходами і фундаментом — єдиними вцілілими частинами, що густо поросли деревами та кущами. Полюбляю посидіти на тих сходах, якраз там, де мав бути вхід і уявляти усіх тих людей, які проходили тут на недільні богослуження — заболоченими чоботами, вишуруваними черевиками, лискучими мештами. До речі, тенденційно, тут також ніде немає згадок про Українців.
Починаючи від тієї першої мандівки і знахідки залишків поселення в Бенкгед, тема вугільних копалень мене не полишала, і я почала шукати бодай якісь згадки про шахтарів-українців і їхню долю, навідуватися до музеїв, де могла б міститися інформація про колишні шахтарські поселення, звідувати далі руїни. Нещодавно, у несподіваному місці натрапила на спомини раннього українського еміґранта про обвал у шахті - одній з тих “де-українців-не-було”. Йде мова про одну з найбільших трагедій в історії канадської гірничодобувної індустрії — вибух у вугільній копальні біля містечка Гілкрест (Hillcrest) поблизу перевалу Кравснест (CrowsnestPass). Він забрав життя майже двох сотень гірників, зокрема, як виявилося, і наших земляків, про яких немає окремих згадок. На цвинтарі Гілкрест збереглися поодинокі могильні плити над спільним похованням жертв вибуху і меморіальний постамент з переліком загиблих. Серед Джонів і Майків тут важко вирізнити українців, до того ж, деякі з їхніх прізвищ змінено до невпізнання.
Напередодні вибуху у 1914 році копальня в Гілкрест складалася з двох великих шахт, з’єднаних між собою кількарівневою мережею тунелів. Вдосвіта 19 червня 228 шахтарів, як звичайно, пройшли контрольний пункт, взяли кожен свій металевий номерок, щоб в кінці зміни його здати (за ними контролер визначав кількість тих, хто зайшли і вийшли з шахти). Перший вибух пролунав о 9:30 ранку і вбив одразу кількох робітників, які стояли найближче до джерела вубуху. 22-річний Федір Короташ, який працював на Шахті-2 був одним із перших, хто загинув того ранку. Серія вибухів продовжувала нестися тунелями. Перших кілька гірників Шахти-2, яких вибух застав найближче до виходу, зуміли вирватися на поверхню. Однак більшість залишилася на нижніх рівнях шахти під завалами, і майже всі вони загинули від браку кисню і отруєння монооксидом вуглецю. До 11:30 ранку команді рятувальників вдалося витягти близько двадцяти чоловіків. Згодом, пожежники знайшли тіла ще вісьмох шахтарів, які виявилися живими. Вони і були останніми, кого вдалося врятувати того дня. Всього 189 загиблих, чиї понівечені тіла витягали на поверхню впродовж кількох днів, врятувалося лише 36 осіб, кілька вважаються зниклими безвісти.
Зі споминів Юрія Фроляка, якому пощастило вижити під час катастрофи на шахті Гілкрест (переклад Еміля Драгомирецького):"Я мав щастя, що мене призначили доставляти возики з вугіллям до головної шахти, до чого мені дали коника. Він був неслухняний, ніби його необїждженого тільки но привели в шахту. Той ранок був ясним, соняшним без одної хмаринки в небі. В 7 рано ми злізли в шахту з лямпами Вулффа і метальовими відерцями через плече, в них був наш полуденок. Я вже був завіз вісім візочків до головної шахти, збирався вже повезти коником по рейках дальшу каравану, складену теж із восьми возиків до головної шахти, звідки елеватор мав витягнути їх на поверхню.
Нагло жахлива експльозія потрясла копальнею. Удар збив мене непритомного з ніг. Наступне враження, яке лишилося в моїй пам'яті, це були несьогосвітні, нелюдські зойки жаху і передсмертної агонії. Було трудно дихати, здавалося, що повітря не стало. Сильний жар ударив мене, як вибух із печі. Голоси різними мовами благали бога про порятунок. Більш досвідчені шахтарі, що лишилися в живих, пробували воскресити надію і придушити паніку. Деякі радили просуватися за рейками, щоб не заблудити. Ця остання порада переконала мене, бо дихати було дедалі важче. Хилитаючись мій кінь піднявся і почав помалу йти в темряві. Я схопив його за гриву і напів ішов, напів волікся за конем. По дорозі я пізнав свого земляка Будзинського, що благав убити його. Обидві ноги його були розтрощені. Що я міг йому допомогти, вішаючись на коня я ледве сам був живий. Слина з піною точилася з мого рота і падала на мої руки. Вся моя надія була на коня.
Водночас постійно було чути зойки тих, що уціліли, вони благали помочі, просили передати останнє бажання їхнім рідним, сповідалися своєму богу. Наша групка уцілілих нарешті допленталася до вузлової стації головної шахти, звідки можна було дістатися на поверхню. Принаймні ми так думали, бо шахта здіймалася догори, а спекота ставала нестерпною. Мій коник нарешті застогнав, перевернувся і спустив духа. Здавалося, що й нам приходить кінець. Майже зовсім не було повітря. Температура підвищувалася. Тепер ми повзли, все довкола було зруйноване. Стальові рейки пекли пальці. Я намагався втримати ниточки свідомости, тоді й нагадав собі давній, покинутий прохід. Він мусів бути недалеко. І сталося чудо, я доліз до того проходу. Нарешті я зміг дихати легше, було холодніше. Наповнивши легені киснем я набрався сили і поліз щоб приволікти трьох товаришів: два з них були моїми односельчанами, третий походив з Мамаївців. Тепер було нас вісім, хоч в темноті ми не бачили себе. В далині ми побачили світло. То мусів бути вихід на поверхню. За хвилину ми з жахом побачили, що світло йшло від горючих колод. Що більше, навіть вугілля горіло. Ми проповзли коло вогню і жару, а тоді сталося ще одне чудо: в далині виднівся вихід з шахти, манюсінький кружок світла, ніби ви гляділи в телескоп не з того боку.
Проте нам не судилося вилізти з того пекла своїми силами. Тоді, так близько до поверхні, наші тіла і уми не видержали. Ми повалилися і втратили свідомість. Нас витягла рятункова команда, всіх нас вісьмох. Ще кілька шахтарів вилізли на світло денне самі, ще чотирьох витягли рятункові команди, решта, дещо понад 200 чоловіків, що в 7 рано злізли в шахту, ніколи з неї не вийшли. Крім мене з мого села Карлова (ймовірно, село Карлів Снятинського повіту, сьогодні село Прутівка - прим. авторки) пережили страшну катастрофу ще два - М. Федорук і Іван Семотюк. А шість загинуло…”
Копальня в Гілкрест перестала існувати у 1939 році, з того часу шахти, адміністративні будинки стоять ще одним містом-привидом в Скелястих горах. До слова, канадська вугледобувна комапнія зобов’язалася виплатити компенсації сім’ям загиблих, проте, громадяни Австро-Угорщини, а серед них усі родичі і вдови загиблих українців, не отрмали своїх грошей аж до закінчення Першої Світової війни. Можливість компенсації ускладнювалася також тим, що більшість сімей гірників залишилися в Старому Краю (на українських теренах).
P.S. Впродовж мого перебування в Канаді і зацікавлення історією ранніх переселенців до мене зверталися десятки людей з України, які шукали відомості про своїх родичів, чий слід після еміґрації до Нового Світу було втрачено. Часто йшла мова саме про українських піонерів-першовідкривачів Канади. Нащадки в Україні обурювалися, що їхні прабатьки покинули їх, відцуралися, зазналися. Та насправді доля українських ранніх переселенців була складною і звивистою. Нерідко, їхні життя закінчувалися раптово і трагічно на будівництвах залізниць, в таборах інтернованих, у вугільних шахтах, як Гілкрест. Значна частина з тих мрійників-еміґрантів назавжди спочила в безіменних могилах по всій Канаді. Тож я поставила собі за мету розшукати імена усіх українців, загиблих в Гілкрест, оприлюднити їх, розповісти трохи про них, щоб за загальною кількістю загиблих можна було побачити реальних людей, особисті трагедії, і щоб бодай в такий спосіб вшанувати Їхню пам’ять.N.B. Прізвища шахтарів-українців у різних джерелах подано по різному; часто транслітерація українських прізвищ англійською мовою дуже спотворювала оригінальне написання, тому подекуди подано кілька варіантів, які можуть стосуватися однієї особи.
1.Яків (Федір) Андріащук (Андріящук), Bucker *(шахтар, чия робота полягала в тому, щоб проштовхувати вугілля, якщо воно застрягло в проводі і не могло падати вільно у вагонетки. “Проштовхувач” впирався руками і ногами в кріплення штольні і вагою тіла пропихав застряглу груду вугілля.)
1877 р.н., з с. Брідок Заставнівського р-ну, Буковина
Батько 4 дітей, наймолодший син народився після загибелі батька.
Похований на цвинтарі в Гілкрест
2. Юрій (?) Андрушко, Bucker
1878 р.н., з с. Брідок Заставнівського р-ну, Буковина
1902 р. приїхав до Канади з братом Михайлом (брат один з тих, хто вижили після обвалу). Похований у спільний могилі в Гілкрест під іменем George John Androski
3. Іван Будзинський (Болінський), Bucker
1883 р.н., зі Снятинського повіту
Родина лишилася в Старому Краю.
Похований на цвинтарі в Гілкрест
4. Юрій Демчук, Timberpacker * (робітник, який вантажив колоди та інші матеріали, якими укріпляли стіни копалень, в ширшому сенсі — гірник-вантажник)
1890 р.н., з с. Мамаївці Кіцманського р-ну, Буковина
Похований у спільній могилі в Гілкрест
5. Никола Демчук, bucker
1892 р.н., брат Юрія Демчука,
Похований у спільній могилі в Гілкрест
6. Петро (Іван)Федорук, bucker
1885 р.н., з с. Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
Родина залишилась в Старому Краю
1910 року прибув до Канади
Місце поховання невідоме
7. Федір Короташ, Rope Rider * (“канатоїздець” в обовязки якого входило сполучати і розєднувати вагони з вуглем від підйомного кабелю. До цієї роботи брали лише дуже молодих і спритних хлопців, швидкість реакції була запорукою їх виживання. Вагони не мали гальм отже, канатоїздець мусів бігти і на швидкості вкладати між шприхи коліс деревяні бруски, щоб сповільнити вагонетку поки він розєднує/ приєднує гак підйомного кабеля до вагону).
1892 р.н., з с. Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
З 1911 р. замешкав в містечку Ріверботтом разом з п'ятьма іншими земляками-шахтарями (зокрема з Петром Федоруком). До Канади приїхав 1910 року.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
8. Пилип Гначук (Значук), Timberpacker
1892 р.н. село Яструбичі Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини)
1913 року емігрував до Канади
Місце поховання невідоме
9. ВасильІлюк, bucker
1890 р.н., з с. Брідок Заставнівський р-н Буковина
Приїхав до Канади 1907 року.
Похований у спільній могилі у Гілкрест
10. ПетроКінах (Кінох), timberpacker
1877 р.н., з Яструбичів Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини)
Потрапив до Канади (ймовірно на запрошення брата) у 1913 р. разом з дружиною Марією, в Канаді народилася дитина.
Похований окремо на цвинтарі в Гілкрест
11. Михайло Кіпріянчук, шахтар
1882 р.н., з с. Яструбичів Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини)
Переїхав до Канади в 1905 р/, одружився з Доротою Софією, мав доньку.
Похований на цвинтарі в Гілкрест.
12. Осип Косник (Космік), Bucker
Зі Снятинського повіту
1880 р.н., родина залишилася в Старому Краю.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
13. Дмитро (Стефан)Костинюк, Bucker
1885 р.н., з с. Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
Похований в спільній могилі в Гілкрест
14. Никола Кузенко, Bucker
1885 р.н., з с. Вашківці Вижницького району, Буковина.
Родом з Буковини, емігрував до Канади 1911 р. (?) У записах згадується Іван Кузенко (1988 р.н.)
Родинні зв'язки не встановлено
Місце поховання невідоме
15. Федір (Фред) Квасниця (Квасник), керівник вантажної бригади
1891 р.н., з с. Яструбичі Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини).
Похований у спільній могилі в Гілкрест поряд з Василем Квасницею (ймовірно братом)
16. Василь Квасниця (Квасник), Timberpacker
1882 р.н., з с. Яструбичі Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини). В старому краю залишилася жінка і троє дітей.
Похований в спільній могилі в Гілкрест
17. Стефан Маланчук, Bucker
1882 р.н., з Галичини
В старому краю залишилася жінка з чотирма дітьми.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
18. ІванМудрик (Мандрик), Timberpacker
З села Яструбичі Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини).
Родина з чотирма дітьми залишилася в Старому краю
1914 року потрапив до Канади.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
19. Стефан Райтко (Райко),Timberpacker
1891 р.н.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
20. Василь (Бернард) Равлик, Bucker
1892 р.н. Яструбичі Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини).
Похований у спільній могилі в Гілкрест поряд з братом.
21. Федір (Фред) Равлик, Bucker
1876 р.н., в Старому краю залишилася родина.
Похований у спільній могилі в Гілкрест поряд з братом
22. Іван Сандул (Сіндол), Bucker
1893 р.н. з с. Брідок Заставнівського р-ну, Буковина
Похований у спільній могилі в Гілкрест
23. Дмитро Сандуляк, Timberpacker
1886 р.н. з с. Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
Мав жінку і двох дітей в Карлові
Похований у спільній могилі в Гілкрест
24. Михайло Шкурхан (Скурхан), Bucker
1864 р.н. з с. Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
Родина залишилася в Старому краю.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
25. Петро Семотюк, Timberpacker
(брат Івана Семотюка, який вцілів після вибуху у шахті)
1875 р.н., з с. Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
Одружений з Анною, мав сина Дмитра.
1913 р. потрапив з родиною до Канади.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
26. Іван Ткачук, timberpacker
1892 р.н., Карлів (сьогодні Прутівка) Снятинського р-ну.
Похований у спільній могилі в Гілкрест
27. Михайло Тирон (Терен), Roperider
1896 р.н., з с. Брідок Заставнівський р-н Буковина.
1911 року емігрував до Канади.
Похований окремо на цвинтарі в Гілкрест
28. Іван Захара, Bucker
1894 р.н., з с. Брідок Заставнівського р-ну Буковини
Емігрував до Канади ймовірно 1911 року.
Мати і троє сестер залишилися в Старому Краї
Похований у спільній могилі в Гілкрест
Інші можливі родичі в Канаді, які згадуються в різних джерелах в околиці (Петро Захара та Михайло Захара) - ступінь спорідненості не встановлено
29. Василь Запісоцький (Запясецький), Timberpacker
1892 р.н., з с. Яструбичі Сокальського повіту (нині Радехівського р-ну Львівщини).
Похований у спільній могилі в Гілкрест
30. Михайло Жакій (Заска, Тонашевський), Bucker
З с. Мамаївці Кіцманського р-ну, Буковина
Похований у спільній могилі в Гілкрест
31. Василь (Charles) Елик (Елюк), шахтар
1866 р.н. 1901/1902 р. приїхав до Канади з Америки
Кількома роками раніше він вижив у іншій катастрофі в сусідній шахті, вибух у якій обвалив частину гори (Frank Slide, 1903).
Залишив жінку, вагітну їхньою п’ятою дитиною. Син народився через 5 днів по смерті батька.
Похований окремо на цвинтарі в Гілкрест.
Джерело стаття пані Устини Стефанчук.
http://uamoderna.com/blogy/ustina-stefanchuk/ukrainian-miners-hillcrest
Упублікації використано документальні світлини початку ХХ ст., що зберігаються у колекціях Frank Slide Interpretive Centre, Crowsnest Museum and Archives та опубліковані у відкритих джерелах, а також фото, зроблені Авторкою. Устиною Стефанчук.